Справа: № 2-а-19178/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Каракашьян С.К.
Суддя-доповідач: Межевич М.В.
Іменем України
"04" березня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого -судді Межевича М.В., суддів Грибан І.О. та Беспалова О.О. при секретарі Бурді Л.М., за участю представника апелянта Гладуна Є.В. та представника позивача Ткача О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване підприємство»«Голографія»до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними дій,-
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними дії відповідача з розподілу сплачених Товариством з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване підприємство»«Голографія»2850000 грн. поточних податкових зобов'язань з податку на додану вартість у червні -жовтні 2010 року на погашення податкового боргу та пені; зобов'язати відповідача зарахувати сплачені у червні -жовтні 2010 року до Державного бюджету 2850000 грн. в рахунок погашення поточних податкових зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване підприємство»«Голографія»з податку на додану вартість.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2011 року позовні вимоги задоволено частково.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову суду, якою в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони :1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, судом першої інстанції встановлено, що у відповідності до платіжних доручень №10340 від 07.06.2010р. з визначенням призначення платежу: «Сплата ПДВ за травень 2010р.», №10406 від 09.06.2010р. з визначенням призначення платежу: «Сплата ПДВ за травень 2010р.», №10432 від 11.06.2010 р. з визначенням призначення платежу :«Сплата ПДВ за травень 2010р.», №10829 від 07.07.2010р. з визначенням призначення платежу : «Сплата ПДВ за червень 2010р.», №10861 від 12.07.2010 р. з визначенням призначення платежу: «Сплата ПДВ за червень 2010р.», №11335 від 10.08.2010 р. з визначенням призначення платежу: «Сплата ПДВ за липень 2010р.», №11355 від 11.08.2010 р. з визначенням призначення платежу: «Сплата ПДВ за липень 2010р.», №11444 від 19.08.2010 р. з визначенням призначення платежу: «Сплата ПДВ за липень 2010р.», №11874 від 21.09.2010 р. з визначенням призначення платежу: «Сплата ПДВ за серпень 2010р.», №12118 від 04.10.2010 р. з визначенням призначення платежу: «Сплата ПДВ за вересень 2010р.», позивачем були перераховані кошти до Державного бюджету України.
Відповідачем були направлені позивачу повідомлення, у яких зазначено, що СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП згідно з абзацом 2 п.п. 16.3.3 ст. 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», здійснено розподіл сплачених ТОВ «СП «Голографія»сум податкового зобов'язання, зокрема: повідомлення № 126500017799509 від 07.06.2010р., повідомлення № 126500017800170 від 09.06.2010р., повідомлення №126500017800834 від 11.06.2010р. повідомлення №126500017807038 від 07.07.2010р., повідомлення №126500017808232 від 12.07.2010р., повідомлення №126500017816134 від 10.08.2010р., повідомлення №126500017816603 від 11.08.2010р. у повідомлення №126500017818926 від 19.08.2010р., повідомлення №126500017826835 від 21.09.2010р. повідомлення №126500017830376 від 04.10.2010р.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що Законом України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (що був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 вищевказаного Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.
Водночас колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.
Як визначено підпунктом 7.1.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.
Згідно з пунктом 6 статті 7 Закону України «Про Національний банк України»Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.
Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.8 зазначеної Інструкції реквізит «Призначення платежу»платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.
Колегія суддів відзначає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.
Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.
Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним.
Відповідно до підпункту 16.3.3 пункту 16.3 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»при частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Податковий борг, що погашається частково, сплачується разом зі сплатою пені, нарахованої відповідно до такої частки, єдиним платіжним документом, в якому суми такого податкового боргу та такої пені визначаються окремо. Платіжні документи, які не містять окремо виділену суму податкового боргу та суму пені, не приймаються до виконання. Якщо платник податків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення такого податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого погашеного податкового боргу (його частини), та надсилає такому платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.
З огляду на те, що позивач фактично сплачував поточний платіж за узгодженим податковим зобов'язанням з податку на додану вартість, відповідно до платіжних доручень, які містяться в матеріалах справи, а не податковий борг, що обліковувався у позивача на момент внесення зазначеного платежу, то колегія суддів приходить до висновку про відсутність у податкового органу підстав для розподілу сум зазначених у платіжних дорученнях в рахунок погашення податкового боргу та пені вищезазначеними повідомленнями СДПІ у м Києві по роботі з ВВП.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що дії відповідача не відповідають вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 2 КАС України.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2011 року ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
У задоволенні апеляційної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекціїу м. Києві по роботі з великими платниками податків відмовити, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2011 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: М.В Межевич
судді: І.О. Грибан
О.О. Беспалов