Справа: № 2а-480/11 Головуючий у 1-й інстанції: Українець В.В.
Суддя-доповідач: Межевич М.В.
Іменем України
"04" березня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Грибан І.О. та Беспалова О.О. розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 11 січня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва про визнання дій протиправними, зобов'язання провести перерахунок та виплатити недораховану частину пенсії, -
Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати дії відповідача неправомірними; зобов'язати відповідача перерахувати пенсію позивачу згідно ст. 40, 42, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2009 рік, що становить 1650,43 грн. та виплатити суми недотриманої пенсії, в наслідок неправильного застосування показника середньої заробітної плати з 01. 06.2010 по 01.11.2010 р.; зобов'язати відповідача усунути порушення, а саме призначити пенсію відповідно до положень ст.ст. 40, 42, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 11 січня 2011 року позовні вимоги задоволено частково.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати постанову суду та прийняти нову постанову суду, якою в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.З ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони :1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Так, судом першої інстанції встановлено, що
позивач перебуває на обліку в Управління пенсійного фонду України в Солом'янському районі міста Києва та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
19 травня 2010 року позивач звернулася до відповідача з заявою про перерахунок пенсії.
Пенсія була перерахована із застосуванням показника заробітної плати в середньому на одну особу по України за 2007 рік.
29 листопада 2010 року позивач повторно звернулася до відповідача з заявою про перерахунок пенсії з урахуванням показника за 2009 рік.
У перерахунку пенсії було відмовлено листом від 06 грудня 2010 року, з якого позивачу стало відомо про її порушене право.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що чинною на час виникнення спірних правовідносин ч. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»передбачено, що у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, провадиться перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії. Кожний наступний перерахунок пенсії провадиться не раніш як через два роки після попереднього перерахунку з урахуванням страхового стажу після призначення пенсії. Перерахунок пенсії здійснюється із заробітної плати (доходу), з якої була обчислена пенсія, або за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону.
Також судом першої інстанції встановлено, що позивач має право на перерахунок пенсії.
Разом з тим, при перерахунку пенсії позивача у 2010 році відповідачем застосовано не показник заробітної плати (доходу) в середньому на одну особу в цілому по Україні за 2009 рік (як передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), а показник за 2007 рік (як передбачено постановою Кабінету Міністрів України «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог, відповідно до ст. 11 КАС України та вірно виходив із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, у зв'язку з чим при вирішенні зазначеного спору застосуванню підлягають положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не
приписи постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян»№ 530 від 28 травня 2008 року на які посилається відповідач.
Так ч. 4 ст. 9 КАС України визначено, що у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Вбачається, що на час виникнення спірних правовідносин діяли два нормативно-правові акти (Закон України та постанова Кабінету Міністрів України), які по різному регулюють розмір показника середньої заробітної плати, що враховується для обчислення пенсії.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а її ст. 75 встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
Крім того, Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року визнано неконституційними норми статті 67 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 28 грудня 2007 року N 107-УІ які, в свою чергу, вносили корегування до частини четвертої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне пенсійне страхування».
Відповідно до статті 74 Закону України «Про Конституційний Суд України»Конституційний Суд України може вказати на преюдиціальність свого рішення при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.
Частиною шостою резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 вирішено, що Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнаних неконституційними.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про ре, що дії відповідача щодо застосування показника заробітної плати в середньому на одну особу за 2007 рік при перерахунку пенсії позивача у 2010 році є протиправними.
Статтею 40 Закону України Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне державне пенсійне страхування» визначено, що при перерахунку пенсії слід застосовувати показник середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, а не показник середньої заробітної плати на одну застраховану особу в цілому по Україні - як було зазначено у редакції цієї статті, що визнана неконституційною.
За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано вважав за можливе зобов'язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивачу з урахуванням показника середньої зарплати по економіці України за 2009 рік.
Відповідно до ч. 4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться в наступні строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
При цьому суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки позивач звернулась до відповідача з заявою про перерахунок пенсії 19 травня 2010 року, то перерахунок пенсії має бути здійснений з 01 червня 2010 року.
Також суд першої інстанції обґрунтовано відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення витрат на правову допомогу, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 87 КАС України однією зі складових судових витрат є витрати на правову допомогу.
Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України визначено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Частиною 1 та 3 статті 90 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.
Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
До набрання чинності таким законом граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу відповідно до пункту 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення»КАС України встановлено постановою Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»від 27 квітня 2006 року № 590. Зокрема, згаданою постановою встановлено, що граничний розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, у випадку якщо компенсація відповідно до закону сплачується за рахунок держави, має не перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачується 5 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за повний робочий день.
Отже позивачем не доведено те, що сума витрат на правову допомогу у розмірі 400 грн. відповідає граничному розміру, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590.
Таким чином, позивач, не довівши факту відповідності заявленої до стягнення суми законодавчо встановленому граничному розміру витрат на правову допомогу, без належного правового обґрунтування заявив вимоги про відшкодування 400 грн.
Крім того, суду не надані докази, що ОСОБА_3 є працівником ТОВ «Надія».
Посилання апелента на порушення позивачем строку звернення до суду необґрунтоване так як суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком, відповідно до ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення»та ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що дії відповідача не відповідають вимогам ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. З ст. 2 КАС України.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що постанова Солом'янського районного суду м. Києва від 11 січня 2011 року ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ч. 1 ст. 41, ст.ст. 160, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
У задоволенні апеляційної скарги Управління Пенсійного фонду України в Солом'янському районі м. Києва відмовити, а постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 11 січня 2011 року залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам», які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий суддя: М.В Межевич
Судді: І.О. Грибан
О.О. Беспалов