Справа: № 2а-4112/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Степанюк А.Г.
Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.
Іменем України
"03" березня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Горяйнова А.М.,
суддів - Мамчура Я.С. та Шостака О.О.,
при секретарі - Лосік Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 21 вересня 2009 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Енерго Буд»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Бучацький консервний завод»про стягнення коштів, -
У квітні 2009 року ДПІ у Печерському районі м. Києва звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з ТОВ «Інтер-Енерго Буд»в доход державного бюджету кошти, одержані за договором № 15/02 від 15 лютого 2006 року вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства у зв'язку з його нікчемністю, у розмірі 4030000 грн. 02 коп. та стягнути з ТОВ «Бучацький консервний завод»до державного бюджету кошти, одержані за договором 15/02 від 15 лютого 2006 року вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства у зв'язку з його нікчемністю, у розмірі 4030000 грн. 02 коп.
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 21 вересня 2009 року в задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про задоволення позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема апелянт вказує на те, що кошти, отримані за недійсним правочином підлягають стягненню на користь держави.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити з підстав, викладених в ній.
Під час судового засідання представник позивача додатково обґрунтував свої вимоги тим, що постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 липня 2009 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року, було встановлено, що спірна угода не була спрямована на настання правових наслідків, обумовлених нею.
Відповідачі, будучи у відповідності до ч. 1 ст. 40 КАС України належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, явку в судове засідання своїх представників -не забезпечили.
Враховуючи, що матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь представників відповідачів в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва -залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 21 вересня 2009 року -без змін виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що між ТОВ «Інтер-Енерго Буд» та ТОВ «Бучацький консервний завод»15 лютого 2006 року було укладено договір купівлі-продажу обладнання № 15/02.
Згідно пп. 1.1 п. 1 вказаного договору ТОВ «Інтер-Енерго Буд» зобов'язується в порядку та на умовах визначених у цьому договорі, передати у власність ТОВ «Бучацький консервний завод», а покупець взяв на себе зобов'язання прийняти обладнання визначене у специфікації, вартість якого згідно п. 2 договору складає 4030000 грн. 02 коп. включаючи ПДВ в сумі 671 666 грн. 67 коп.
У відповідності до п 3.1. договору термін поставки обладнання складає один рік з моменту отримання 100 % попередньої оплати.
На виконання умов зазначеного договору, ТОВ «Бучацький консервний завод»з рахунку № 26009014051001, що розміщений в філії АКБ «Надра»в м. Тернополі платіжним дорученням № 70 від 23 лютого 2006 року перерахувало ТОВ «Інтер-Енерго Буд»4030000 грн. 02 коп. У зв'язку з отриманням вказаних коштів ТОВ «Інтер-Енерго Буд»видало податкову накладну № 1 від 23 лютого 2006 року на загальну суму 4030000 грн. 00 коп., у тому числі - авансовий платіж 3358333 грн. 33 коп. та податок на додану вартість 671666 грн. 67 коп.
Разом з тим, в порушення п. 3.1 укладеного відповідачами у даній справі договору, станом на 23 лютого 2007 року умови договору ТОВ «Інтер-Енерго Буд»виконано не було та не поставлено обладнання ТОВ «Бучацький консервний завод».
Також судом першої інстанції було встановлено, що в подальшому ТОВ «Інтер-Енерго Буд»перерахувало кошти в сумі 4030000 грн. 02 коп. ПП «НВК «Трейд».
З позовної заяви вбачається, що згідно плану-графіку комплексних документальних перевірок на червень 2006 року ДПІ у Печерському районі м. Києва була запланована перевірка підприємства ПП «НВК «Трейд», але документів для перевірки підприємство не надало, за юридичною адресою -не знаходиться, про що складено акт від 16 червня 2006 року. Останній звіт з ПДВ підприємство надало за квітень 2006 року. Особа, за якою зареєстроване підприємство, за місцем прописки -не проживає.
В подальшому 13 лютого 2006 року ПП «НВК «Трейд»було перереєстровано на іншу особу, яка надала працівникам податкової міліції пояснення, що не має відношення до фінансово-господарської діяльності ПП НВК «Трейд».
Святошинський районний суд м Києва від 25 травня 2006 року при розгляді цивільної справи за позовом вказаної до ПП «Трейд»про припинення юридичної особи ПП НВК "Трейд" позовні вимоги задовольнив.
Позивач вважає, що фінансово-господарські операції мають ознаки легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом в сумі 4030000 грн. 00 коп. в результаті чого державний бюджет недоотримав суму податку на додану вартість в сумі 671666 грн. 67 коп., а договір № 15/02 від 15 лютого 2006 року укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересах держави та суспільства.
Колегія суддів вважає, що обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги самі по собі не дають підстави вважати, що угода між відповідачами у даній справі була укладена з метою заниження об'єкту оподаткування, тобто з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства.
Також колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам закону наступні доводи суду першої інстанції.
Згідно п. 3.1. договору № 15/02 від 15 лютого 2006 року термін поставки обладнання складав один рік з моменту отримання 100 % попередньої оплати. Оплата ТОВ «Бучацький консервний завод»була здійснена 23 лютого 2006 року. Отже, ТОВ «Бучацький консервний завод»у межах строку загальної позовної давності, яка встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), може реалізувати право на захист свого цивільного права або інтересу шляхом звернення до суду з позовом про зобов'язання ТОВ «Інтер-Енерго Буд»виконати умови договору № 15/02 від 15 лютого 2006 року.
Крім того, постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 липня 2009 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2010 року, було встановлено, що додатковими угодами № 2 від 15 серпня 2007 року та № 3 від 15 лютого 2008 року до договору № 15/2 від 15 лютого 2006 року проведення поставки продовжено до 2 років та 2 років і 6 місяців з моменту 100 % передоплати від покупця, а додатковою угодою № 4 від 12 серпня 2008 року до вищевказаного договору проведення поставки продовжено до 01 січня 2009 року.
Таким чином, судові рішення, на які посилається позивач, додатково підтверджують правильність висновків суду першої інстанції.
Натомість посилання представника ДПІ у Печерському районі м. Києва на те, що вказаними судовими рішеннями встановлено, що договір № 15/2 від 15 лютого 2006 року не був спрямований на настання правових наслідків, обумовлених ним, з огляду на наступне.
Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, згідно ч. 1 ст. 234 ЦК України, є фіктивним правочином.
У відповідності до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Таким чином, фіктивний правочин може бути визнаний недійсним лише у судовому порядку. При цьому, предметом позову має бути визнання недійсним такого правочину, а висновок суду про його недійсність повинен міститися у резолютивній частині судового рішення.
Натомість, постанова Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 липня 2009 року була винесена у справі за адміністративним позовом ТОВ «Бучацький консервний завод»до Бучацької МДПІ Тернопільської області про скасування податкового повідомлення-рішення.
Тобто, предметом даного позову не було визнання недійсним договору № 15/2 від 15 лютого 2006 року.
Крім того, висновок суду про те, що № 15/2 від 15 лютого 2006 року не був спрямований на настання правових наслідків, обумовлених ним, викладено як одну з підстав для відмови в задоволенні вимог ТОВ «Бучацький консервний завод»про скасування податкового повідомлення-рішення та не містився у резолютивній частині судового рішення.
За таких обставин колегія суддів вважає, що постанова Тернопільського окружного адміністративного суду від 28 липня 2009 року не є судовим рішенням, яким встановлено, що договір № 15/2 від 15 лютого 2006 року є недійсним.
У відповідності до ч. 1 ст. 208 ГК України, на яку посилається позивач як на підставу для задоволення позову, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного.
Таким чином, вимоги позовною заяви ДПІ у Печерському районі м. Києва можуть бути задоволенні лише у разі визнання договору № 15/2 від 15 лютого 2006 року недійсним як такого, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
В позовній заяві апелянт посилався на те, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас порушує публічний порядок, а тому є нікчемним, тобто договір № 15/2 від 15 лютого 2006 року є недійсним в силу закону, у зв'язку з чим визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Вказані доводи позивача колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Поняття правочину, який порушує публічний порядок та правочину, який вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства наведений у ст. 228 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Натомість правочином, який вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України, є правочин, укладений без додержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
У відповідності до ч. 3 ст. 228 та ч. 2 ст. 215 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, а визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
В той час як правочин, що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, згідно ч. 3 ст. 228 ЦК України, може бути визнаний недійсним в судовому порядку.
Таким чином, посилання позивача на те, що визнання недійсним в судовому порядку договору № 15/2 від 15 лютого 2006 року не вимагається -спростовуються вищевикладеним.
Застосовуючи при розгляді даної справи положення ст. 228 ЦК України у редакції від 02 грудня 2010 року колегією суддів керується ст. 58 Конституції України.
З огляду на те, що ДПІ у Печерському районі м. Києва не надало суду доказів визнання недійсним договору № 15/2 від 15 лютого 2006 року як такого, що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, колегія суддів приходить до висновку про те, що даний адміністративний позов є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 21 вересня 2009 року, та не можуть бути підставами для її скасування.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ДПІ у Печерському районі м. Києва -залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 21 вересня 2009 року -без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва -залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 21 вересня 2009 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя А.М. Горяйнов
Судді Я.С. Мамчур
О.О. Шостак
Ухвала складена в повному обсязі 09 березня 2011 року.