Справа: № 2а-15666/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Степанюк А.Г.
Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.
Іменем України
"03" березня 2011 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Горяйнова А.М.,
суддів - Мамчура Я.С. та Шостака О.О.,
при секретарі - Лосік Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2010 року у справі за адміністративним позовом Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві до Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»за участю третьої особи -ОСОБА_2 про стягнення необґрунтовано одержаної виручки та штрафу, -
У грудні 2010 року Державна інспекція з контролю за цінами в м. Києві звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з КП «Київтранспарксервіс»необґрунтовано одержану виручку у розмірі 14529452 грн. 53 коп.
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2010 року в задоволенні вказаного адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про задоволення позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема апелянт вказує на те, що позивачем у період з жовтня по грудень 2008 року було завищено тарифи на послуги з паркування транспортних засобів, що призвело до необґрунтованого одержання виручки в розмірі 2415298 грн. 52 коп.
Під час судового засідання представник позивача підтримала свою апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити з підстав, викладених в ній.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти апеляційної скарги та просила суд відмовити в її задоволенні посилаючись на те, що судом першої інстанції було винесене законне і обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування -відсутні.
Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні погодився з доводами апеляційної скарги позивача та пояснив, що вважає її вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін та третьої особи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві -залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2010 року -без змін виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві суд першої інстанції виходив з того, що тарифи на паркування не підлягають державному регулюванню, у зв'язку з чим вимога про стягнення фінансових санкцій, накладених рішенням № 105 від 15 вересня 2009 року, не підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Судом встановлено, що Державною інспекцією з контролю за цінами в м. Києві було проведено планову перевірку КП «Київпарктранссервіс»на предмет дотримання вимог чинного законодавства з питань ціноутворення при наданні платних послуг, про що складено акт № 219 від 08 жовтня 2009 року.
Згідно висновків вказаного акту відповідачем було порушено рішення Київської міської ради № 47/207 від 26 вересня 2002 року «Про встановлення правил благоустрою території, паркування транспортних засобів, тиші в громадських місцях, торгівлі на ринках у м. Києві». Вказане порушення, відповідно до висновків акту № 219 від 08 жовтня 2009 року, полягало в тому, що відповідачем за період з жовтня по грудень 2008 року застосовувало тарифи на послуги з паркування транспортних засобів, до яких включено інвестиційну складову, що призвело до необґрунтованого отримання виручки у розмірі 2415298 грн. 52 коп.
Також перевіряючими було встановлено порушення відповідачем вимог рішення Київської міської ради № 1051/1051 від 25 грудня 2008 року, яке полягало у застосуванні тарифів на паркування, сформованих з включенням у вартість послуг фактично не виконаних, або виконаних не у повному обсязі послуг у період з січня по серпень 2009 року, що призвело до необґрунтованого одержання виручки у розмірі 12114 =154 грн. 01 коп.
На підставі акту перевірки № 219 від 08 жовтня 2009 року Державною інспекцією по контролю за цінами в м. Києві було винесено рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін № 105 від 15 вересня 2009 року. Вказаним рішенням у КП «Київпарктранссервіс»було вилучено в дохід державного бюджету суму необґрунтовано одержаної виручки у розмірі 14529451 грн. 53 коп. та накладено штраф у розмірі 29058905 грн. 06 коп.
У зв'язку з тим, що вказане рішення не було у встановлений строк виконане відповідачем у добровільному порядку, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Колегія суддів вважає, що адміністративний позов Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві про стягнення економічних санкцій, що застосовані до КП «Київпарктранссервіс»рішенням № 105 від 15 вересня 2009 року не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Підставою для стягнення коштів у дохід держави є рішення контролюючого органу, яке ним прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як було вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням № 105 від 15 вересня 2009 року Держаною інспекцією з контролю за цінами в м. Києві не відповідає п. 1 ч. 3 ст. 2 КАС України.
Матеріально-правовою підставою винесення рішення № 105 від 15 вересня 2009 року зазначено ст. 14 Закону України «Про ціни і ціноутворення», якою передбачено відповідальність за порушення державної дисципліни цін.
Таким чином, позивачем можуть бути застосовані до відповідача санкції, передбачені вказаною нормою закону, лише за порушення державної дисципліни цін.
У відповідності до ст. 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення»вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.
Згідно ч. 1 ст. 8 вказаного Закону державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів) та граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів.
Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про ціни і ціноутворення»встановлюються державними органами України.
Повноваження органів державного управління в галузі встановлення і застосування цін (тарифів), а також по контролю за цінами (тарифами), згідно ст. 4 зазначеного Закону, визначає Кабінет Міністрів України.
На виконання повноважень, наданих вказаною нормою Закону, Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)»№ 1548 від 25 грудня 1996 року.
Відповідно до абз. 2 п. 1 вказаної постанови повноваження щодо регулювання цін і тарифів на окремі види продукції, товарів і послуг не поширюються на тарифи, що встановлюються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Згідно пп. 2 п «а»ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.
Проаналізувавши вищевказані положення нормативно-правових актів колегія суддів дійшла висновку про те, що виконавчі органи сільських, селищних, міських рад наділені повноваженнями встановлювати тарифи паркування, а встановлення ними таких тарифів не є державним регулюванням цін у розумінні постанови КМ України № 1548 від 25 грудня 1996 року.
Судом встановлено, що тарифи на паркування у м. Києві, що застосовувалися КП «Київпарктранссервіс», були погоджені у встановленому законом порядку із Головним управлінням з питань цінової політики виконавчого органу Київської міської ради «Київської міської державної адміністрації).
Так, наказом директора КП «Київпарктранссервіс»№ 5 від 27 червня 2007 року було затверджено тарифи на послуги з паркування транспортних засобів, що були погоджені начальником Головного управління з питань цінової політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 27 червня 2007 року за № 21.
Наказом директора КП «Київпарктранссервіс»№ 129 від 17 грудня 2008 року було затверджено тарифи на послуги з паркування транспортних засобів, що були погоджені начальником Головного управління з питань цінової політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 26 грудня 2008 року за № 36.
На підтвердження вказаних обставини відповідачем були надані суду завірені копії відповідних наказів та переліки тарифів на послуги з паркування транспортних засобів з відмітками Головного управління з питань цінової політики виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про їх погодження.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що тарифи на послуги з паркування транспортних засобів, що використовувалися відповідачем, були встановлені виконавчим комітетом міської ради.
За таких обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що вказані тарифи у відповідності до постанови КМ України № 1548 від 25 грудня 1996 року, не є тарифами, що підлягають державному регулюванню.
У зв'язку з цим колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факту порушення відповідачем державної дисципліни цін при встановленні тарифів на послуги з паркування транспортних засобів.
Доводи апеляційної скарги Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві 27 квітня 2010 року, та не можуть бути підставами для її скасування.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві -залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2010 року -без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в м. Києві -залишити без задоволення, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 27 квітня 2010 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя А.М. Горяйнов
Судді Я.С. Мамчур
О.О. Шостак
Ухвала складена в повному обсязі 10 березня 2011 року.