Справа: № 2а-15769/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.
Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
Іменем України
"24" лютого 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого -судді Глущенко Я.Б.,
суддів Мельничука В.П., Федотова І.В.,
при секретарі Світному Г.Г.,
за участю:
представника відповідача -Шевченко О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Рембуд БМП»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання неправомірними та скасування податкового повідомлення-рішення, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2010 року,
ПП «Рембуд БМП»звернулося у суд з позовом до ДПІ у Подільському районі м. Києва, у якому просить визнати неправомірним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 15 травня 2009 року № 00003423050/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 24502,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2010 року позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.
Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що визнання недійсними установчих документів підприємства, яке видало податкову накладну, та подальше анулювання його реєстрації платника податку на додану вартість з моменту проведення державної реєстрації автоматично не тягне за собою недійсності податкових накладних, та не позбавляє правового значення таких та актів приймання виконаних робіт.
З таким висновком суду не можна не погодитися.
Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань правових відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «ВПФ-Метапродакшн»за період з 21 травня 2007 року по 21 березня 2008 року, за підсумками якої складено акт від 29 квітня 2009 року та встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що спричинило заниження податку на додану вартість на загальну суму 16452,00 грн.
У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15 травня 2009 року №0000342350/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 24 502,00 грн. (у тому числі основний платіж - 16 452,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у сумі 8050,00 грн.).
Обговорюючи правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення, колегія суддів зважає на таке.
Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»у статті 1 визначено, що первинний документ -є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Із наведеного вбачається, що акт виконаних робіт і податкова накладна є первинними документами, що підтверджують факт здійснення господарської операції.
У відповідності до пп. 7.2.1, 7.2.6, 7.4.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
За приписами п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України «Про податок на додану вартість», та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Крім того, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.
Як убачається із матеріалів справи, позивачем укладено договори з ТОВ «ВПФ-Метапродакшн»на виконання субпідрядних ремонтних робіт, за результатом виконання яких позивачем від вказаної юридичної особи отримано податкові накладні від 31 березня 2008 року, 25 квітня 2008 року на загальну суму 16 452,00 грн.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 03 вересня 2008 року у справі № 2а-184 визнано недійсними свідоцтво та статут ТОВ «ВПФ Метапродакшн»з дати їх державної реєстрації, тобто з 03 травня 2007 року, а також визнано недійсною реєстрацію ТОВ «ВПФ Метапродакшн»платником податку на додану вартість (свідоцтво № 100049125 від 21 травня 2007 року) від дати внесення до реєстру платників податків на додану вартість, тобто від 21 травня 2007 року.
Матеріалами справи підтверджено, що податкові накладні від 31 березня 2008 року, 25 квітня 2008 року, отримані від ТОВ «ВПФ Метапродакшн», відповідають вимогам п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та є підставою для нарахування позивачем податкового кредиту.
Доводи апелянта стосовно недослідження судом першої інстанції факту реальної можливості контрагентом позивача -ТОВ «ВПФ Метапродакшн»виконати роботи згідно кошторисних документів колегією суддів не приймаються, оскільки такі твердження податкового органу не відображені в акті перевірки від 29 квітня 2009 року.
За таких підстав, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва -залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 червня 2010 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко
суддяВ.П. Мельничук
суддяІ.В. Федотов
Повний текст ухвали складений 01 березня 2011 року.