Справа: № 2а-12510/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
Іменем України
"23" лютого 2011 р. м. Київ
колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого -судді Земляної Г.В.
суддів Парінова А.Б., Петрика І.Й.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради про визнання нечинними та скасування рішення,
Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання нечинним та скасування рішення Київської міської ради від 17 вересня 2009 року № 6/2075 «Про звільнення підприємств житлово-комунального господарства міста Києва від сплати державного мита».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2010 року у задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17 вересня 2009 року Київська міська рада IV сесії VI скликання відповідно до пункту частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993р. №7-93 «Про державне мито», з метою зменшення фінансових витрат житлово-комунальних підприємств Києва на боротьбу із неплатниками комунальних послуг та для більш широкого використання судово-правових механізмів спонукання боржників до своєчасної оплати житлово-комунальних послуг прийняла рішення №6/2075 «Про звільнення підприємств житлово-комунального господарства міста Києва від сплати державного мита».
Відповідно до даного рішення у 2009 році звільняються суб'єкти господарської діяльності, що надають або виробляють житлово-комунальні послуги у м. Києві від обов'язку сплати державного мита (судового збору), яке зараховується до районних або місцевого бюджетів міста Києва, під час подання ними позовних заяв (заяв про видачу судового наказу) до місцевих районних судів міста Києва та апеляційного суду з вимогами про стягнення заборгованості з мешканців столиці за надані їм комунальні послуги.
Додаток №1 до рішення №6/2075 від 17.09.2009р. мітить перелік суб'єктів підприємницької діяльності, які звільняються від сплати державного мита.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішення Київської міської ради від 17.09.2009р. №6/2075 є нормативно-правовим актом та порушує його права та інтереси, оскільки воно дає безпідставні пільги КП УЖГ «Липкижитлосервіс»при вирішені спору у судовому порядку.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не доведено та не надано доказів на підтвердження застосування або можливості застосування до нього оскаржуваного рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.
Згідно зі статтею 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Основним та іншими законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
За статтею 143 Конституції до повноважень органів місцевого самоврядування відноситься затвердження відповідних місцевих бюджетів та вирішення інших питань місцевого значення, віднесених законом до компетенції місцевого самоврядування. Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету в установленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.
Пунктами 28 та 29 статті 26 Закону "Про місцеве самоврядування" визначено виключну компетенцію міських рад щодо прийняття рішень про надання пільг по місцевих податках і зборах, встановлення для підприємств комунальної власності відповідних територіальних громад розміру частки прибутку, що підлягає зарахуванню до місцевого бюджету. А статтею 25 цього Закону передбачено, що місцеві ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією, цим та іншими законами до їх відання. Надання органам місцевого самоврядування повноважень щодо розпорядження часткою прибутку окремих підприємств, яка зараховується до місцевого бюджету, не дає їм права встановлювати пільги з податку на прибуток, приймати рішення щодо розміру сум цього податку, що мають зараховуватися до бюджетів.
Правовими підставами заявлених позовних вимог позивач визначає, окрім згаданих вище норм права, статті 8, 19, 55, 129,144 Конституції України, статті 2, 18, 105, 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
Статтею 171 КАС України встановлено особливості провадження в адміністративних справах щодо законності нормативно-правового акта чи відповідності його правовим актам вищої юридичної сили.
Юридична наука визначає, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.
Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти. Останні стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
В даному випадку рішення Київської міської ради від 17 вересня 2009 року № 6/2075 «Про звільнення підприємств житлово-комунального господарства міста Києва від сплати державного мита»є актом індивідуальної дії.
Згідно зі ст. 104 КАС до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин
Слід зазначити, що індивідуальні акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.
Рішення Київської міської ради від 17 вересня 2009 року № 6/2075 «Про звільнення підприємств житлово-комунального господарства міста Києва від сплати державного мита»стосується тільки певного кола осіб, серед яких підприємства житлово-комунального господарства міста Києва.
Таким чином із зазначеним позовом звернулися не та особа, якій належить право вимоги.
Як зазначив Вищий адміністративний суд в інформаційному листі від 01.06.2010 № 781/11/13-10 "Щодо застосування окремих норм матеріального права під час розгляду адміністративних справ" звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у сфері публічно-правових відносин не порушено.
Крім того, позивачем не зазначено які конкретно його права та охоронювані законом інтереси порушені спірним рішенням.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.
Щодо вимог апелянта та скасування рішення та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що Кодексом адміністративного судочинства в редакції від 07 липня 2010 року не передбачено направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Стосовно посилання апелянта на порушення судом першої інстанції вимог підсудності колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.18 КАС України (в редакції чинній на момент звернення позивача до суду) окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Таким чином вищезазначеною статтею визначена виключна підсудність справ в яких стороною є Київська міська рада.
Через що посилання апелянта на підсудність даної справи місцевому суду, як адміністративному безпідставна.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції- без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 18, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 -залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: А.Б.Парінов
І.Й.Петрик