Харківський апеляційний господарський суд
"10" березня 2011 року Справа № 65/303-10
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Білецька А.М.
при секретарі -Березка О.М.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача -не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “МТС Україна”, м. Київ (вх. № 667 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 24 січня 2011 по справі №65/302-10
за позовом Приватного акціонерного товариства "МТС Україна", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна фірма "Скала", м. Харків
про стягнення 3083,82 грн., -
встановила:
Позивач, Приватне акціонерне товариство "МТС Україна", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Будівельна фірма "Скала", суми простроченої заборгованості у розмірі 3083,82 грн., відповідно до договору про надання послуг стільникового радіотелефонного зв'язку № 1583234 від 31.03.2004 р. та додаткової угоди до нього № 4389121 від 14.07.2009 р.; договору про надання послуг мобільного зв'язку № 4204119 від 03.04.2008 р. та додаткової угоди до нього від 25.02.2010 р., а також судових витрат по справі.
Рішенням господарського суду Харківської області від 24 січня 2011 року (суддя Смірнова О.В.) в задоволенні позову відмовлено за необґрунтованістю та недоведеністю.
Позивач з даним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, своїм правом на участь при розгляді апеляційної скарги не скористався, причини його неявки суду не відомі, докази його належного повідомлення про час та місце розгляду справи знаходяться в матеріалах справи.
Позивач в судове засідання свого представника не направив, про причини неявки суд не попередив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення уповноваженій особі позивача 17.02.2011 р.
Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а також з огляду на те, що явку представників сторін у дане судове засідання не визнано обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм процесуального права при винесенні оскарженої ухвали, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 31 квітня 2004 року між позивачем та відповідачем укладено договір про надання послуг стільникового радіотелефонного зв'язку № 1583234 31.03.2004 р. та додаткову угоду до нього № 4389121 від 14.07.2009 р., а також договір про надання послуг мобільного зв'язку № 4204119 від 03.04.2008 р. та додаткову угоду до нього від 25.02.2010 р., відповідно до яких відповідачу було надано особовий рахунок № 1.10212931 т.
Згідно з умовами договору позивач (оператор) надає відповідачу (абоненту) послуги стільникового радіотелефонного зв'язку та послуги мобільного зв'язку, а відповідач своєчасно сплачує рахунки за надані послуги.
Пунктом 2.1.5. договору № 1583234 сторони передбачили, що оператор має право відмовити абоненту в подальшому наданні послуги та припинити дію цього договору, письмово попередивши абонента за тридцять календарних днів до його припинення.
Пунктом 2.1.5. договору № 4204119 визначено, що оператор має право відмовити абоненту в подальшому наданні послуги та припинити дію цього договору, письмово попередивши абонента за сім календарних днів до його припинення.
07.07.2010 року позивачем відповідачу було направлено претензію з вимогою терміново розрахуватися з боргами.
Як зазначив позивач, у зв'язку з наявністю у відповідача заборгованості за надані послуги, 26.06.2010 року позивачем було розірвано зазначені договори та на підставі п.1.3. додаткових угод нараховано договірну санкцію, а всього -3083,82 грн., що підтверджується копією претензії, копіями розрахунку до претензії, суми штрафу, копією звіту про платежі та баланс абонента.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду на надані позивачем докази неможливо встановити, які саме послуги надавались відповідачу та за яким номером телефону; позивачем не надано до суду належних доказів, що документально підтверджують надання ним послуг за договором, у тому числі обґрунтованого розрахунку суми основного боргу, позивачем також не представлено до суду ані актів виконаних робіт, ані розрахунків з'єднань, ані виставлених рахунків на оплату, ані доказів часткової оплати відповідачем послуг, ані довідок про номер телефону, який обслуговувався.
З урахуванням викладених обставин, та керуючись пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статтями 4-3, 4-7, 32-34 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не обґрунтував та не довів правомірність своїх позовних вимог, в зв'язку з чим господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 3083,82 грн.
З даними висновками повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Дійсно, 31 квітня 2004 року між позивачем та відповідачем укладено договір про надання послуг стільникового радіотелефонного зв'язку № 1583234 від 31.03.2004 р. та додаткову угоду до нього № 4389121 від 14.07.2009 р., а також договір про надання послуг мобільного зв'язку № 4204119 від 03.04.2008 р. та додаткову угоду до нього від 25.02.2010 р., відповідно до яких відповідачу було надано особовий рахунок № 1.10212931 т.
Згідно п. 5.2 вказаних договорів, договір припиняється, якщо абонент має несплачені рахунки і не погасив наявну заборгованість протягом одного місяця після відправлення йому письмового повідомлення, а також у випадках, передбачених Умовами (Правилами) користування мережами стільникового зв'язку оператора.
Відповідно до п.1.1. додаткових угод, починаючи з дня підписання цієї додаткової угоди сторонами на протязі та протягом 730 календарних днів з моменту її підписання, абонент не має права відмовитись від основного договору та/або від цієї додаткової угоди, зокрема від послуг голосової телефонії за основним договором, а надання послуг, передбачених основним договором, відбувається з урахуванням умов, встановлених цією додатковою угодою.
Пунктом 1.3. додаткових угод передбачено, що забезпеченням виконання зобов'язання абонента перед оператором не відмовлятись від основного договору та/або від цієї додаткової угоди, зокрема від послуг голосової телефонії за основним договором є договірна санкція, встановлена на підставі статті 546 Цивільного кодексу України. В разі, коли дія основного договору достроково припиняється на підставі п. 5.2. основного договору в зв'язку з несплатою абонентом наданих йому послуг зв'язку, абонент несе відповідальність у вигляді сплати на користь оператора договірної санкції в розмірі 1,92 гривні за кожен день, що залишився до закінчення строку встановленого п.1.1. додаткової угоди, починаючи з дня відмови або припинення дії.
26 червня 2010 року у зв'язку з наявністю у відповідача заборгованості за надані послуги, договір було розірвано за ініціативою позивача та на підставі п.1.3. додаткової угоди нарахована договірна санкція. Однак, доказів завчасного письмового повідомлення абонента про розірвання договору, як того вимагають умови укладених договорів, позивач суду не надав.
07 липня 2010 року позивачем відповідачу було направлено претензію з вимогою терміново розрахуватися з боргами. Проте, в даній претензії позивач посилається, що між ним та відповідачем окрім спірних договорів були укладені інші угоди про надання послуг стільникового зв'язку (аркуш справи 9).
За всіма угодами відповідачу був наданий особистий рахунок 1.10212931 т.
Таким чином із претензії та додатку до претензії не вбачається, що заборгованість у визначеній позивачем сумі виникла саме із договору № 1583234 від 31.03.2004 р. та договору № 4204119 від 03.04.2008 р.
Крім того, в наданому до суду позивачем звіті про баланс особового рахунку абонента 1.10212931 т. зазначені рахунки та дати платежів, починаючи з 2000 року, тоді як договори, за якими утворилась заборгованість відповідача датовані 2004 та 2008 роками.
Відповідно до вимог статтей 32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами -договором, накладними, рахунками, тощо.
Колегія суддів звертає увагу, що позивачем на підтвердження факту надання ним послуг та наявності заборгованості відповідача за договорами № 1583234 від 31.03.2004 р. та договору № 4204119 від 03.04.2008 р. не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції ані виставлених рахунків на оплату, ані розрахунків з'єднань, ані довідок про номера телефонів, які обслуговувались.
Суд критично ставиться до наведених позивачем в апеляційній скарзі тверджень про неможливість надати до суду інформацію про кількість номерів абонента, а також відомостей щодо нарахування абонентної плати в зв'язку з тим, що статтею 34 Законом України «Про телекомунікації» передбачена обмеженість у наданні інформації відомостей щодо споживача, отриманих при укладенні договору та наданих телекомунікаційних послуг, оскільки обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України покладений на сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Однак, позивач вимоги відповідних ухвал господарського суду щодо надання витребуваних документальних доказів, які підтверджують надання ним послуг за спірними договорами, у тому числі обґрунтованого розрахунку суми основного боргу, штрафних санкцій, обґрунтування правомірності нарахувань по сплаті збору до Пенсійного фонду України, не виконав.
Більш того, як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог ухвали господарського суду, вже після прийняття рішення по справі, 26 січня 2011 року позивачем надано до суду пояснення по справі № 65/303-10 та розрахунок ціни позову, які стосуються зовсім інших договорів про надання послуг мобільного зв'язку (аркуш справи 68) та в яких відповідачем зазначено іншу юридичну особу -ТОВ «Агрофірма «ДАРИНА».
Отже, така позиція позивача свідчить про істотні недоліки в юридичному супроводженні участі Приватного акціонерного товариства «МТС» у господарському процесі та неналежне ставлення відповідальних за правову роботу посадових осіб при підготовки матеріалів в обґрунтування заявлених позовних вимог.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Відповідно до 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Матеріали справи свідчать, що позивач не виконав свій обов'язок відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України та не надав суду доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
З урахуванням дійсних обставин справи та оцінюючи докази, які знаходяться в матеріалах справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає про недоведеність позивачем наявності у відповідача заборгованості за договорами № 1583234 від 31.03.2004 р. та договору № 4204119 від 03.04.2008 р. та відсутністю підстав для стягнення з відповідача зазначеної ним суми, в зв'язку з чим позовні вимоги правомірно визнані судом першої інстанції такими, що задоволенню не підлягають.
З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що позивач ані під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених вимог. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм процесуального та матеріального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги позивача не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 24 січня 2011 року.
На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32-34, 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “МТС Україна”, м. Київ залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 24 січня 2011 року по справі № 65/303-10 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.
Головуючий суддя Істоміна О.А.
суддя Барбашова С.В.
суддя Білецька А.М.
Повний текст постанови підписано 15 березня 2011 року.