01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
23.02.2011 № 33/493-22/507
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: Чекунов К.В. (за дов.),
від третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Діавест-Київ"
на рішення Господарського суду м.Києва від 13.12.2010
у справі № 33/493-22/507 ( )
за позовом ТОВ "Діавест-Київ"
до ПАТ "Сведбанк"
третя особа ТОВ "ХабібіБуд"
про визнання недійсним договору
В липні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Діавест-Київ» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про визнання недійсним Договору поруки № 620/П-2 від 07.04.2008.
Позовні вимоги мотивовані наступним.
Між позивачем та відповідачем укладено договір поруки за яким позивач поручився перед відповідачем за виконання ТОВ «ХабібіБуд» (третьою особою) зобов'язань по кредитному договору.
Позивач стверджує, що кредитний договір, укладений між відповідачем та третьою особою, змінювався, що призвело до істотного збільшення зобов'язань третьої особи перед відповідачем. Натомість змін до договору поруки, укладеному між сторонами спору не вносилося, що на думку позивача має наслідком припинення договору поруки на підставі статті 559 Цивільного кодексу України, а тому він просить визнати договір поруки недійсним.
Також позивач зазначає, що договір поруки не було узгоджено та підписано з боку боржника (третьої особи). Крім того, за твердженням позивача, генеральний директор останнього підписала договір поруки без рішення загальних зборів учасників позивача, тому позивач просить визнати договір поруки недійсним на підставі статті 215 Цивільного кодексу України.
За твердженнями позивача, останній не надавав згоди на внесення змін до кредитного договору, укладеного між відповідачем та третьою особою, та не схвалював договір поруки.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі 33/493, залишеним без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2010, у задоволенні позову в частині визнання недійсним третейського застереження, викладеного в пункті 11. Договору поруки від 07.04.2008 № 620/П-2, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діавест-Київ» та Закритим акціонерним товариством «Сведбанк Інвест», відмовлено. Провадження у справі в частині визнання недійсним договору поруки від 07.04.2008 №620/П-2, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діавест-Київ» та Закритим акціонерним товариством «Сведбанк Інвест» (за виключенням третейського застереження, щодо якого вирішено спір в пункті 1 резолютивної частини рішення) припинено.
Постановою Вищого господарського суду України від 01.11.2010 рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2010 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.07.2010 у справі № 33/493 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Підставою для скасування рішень судів попередніх інстанції судом касаційної інстанції визначено наступне.
Спір у даній справі не випливає і не пов'язаний з виконання договору чи у зв'язку з ним, тому передбачені умови застереження не розповсюджуються на даний предмет спору. Спір про визнання договорі поруки № 620/П-2 від 07.04.2008 року недійсним у даному випадку не є предметом третейської угоди та підлягає розгляду в суді відповідно до загальних положень чинного законодавства.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2010 справі присвоєно новий №33/493-22/507.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2010 у справі №33/493-22/507 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, з тих підстав, що оскаржуване рішення було прийняте з порушенням матеріальних та процесуальних норм, а також з неповним з'ясуванням обставин, які мають суттєве значення для справи.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Договір поруки не було змінено у встановленому чинним законодавством порядку та відповідно до положень договору поруки, поручитель не надавав згоди на його зміну, зміни призвели до істотного збільшення зобов'язань поручителя за договором, таким чином договір поруки є припиненим на підставі статті 559 Цивільного кодексу України, якою визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Таким чином, позивач стверджує, що договір поруки було порушено зі сторони відповідача, а саме було істотно збільшені зобов'язання поручителя за даним договором, була підвищена процентна ставка за користування кредитом.
Крім того, позивач зазначає, що його представник був відсутній у судовому засіданні з поважних причин та подав клопотання про відкладення розгляду справи, однак суд розглянувши справу без участі представника порушив норми процесуального права, а саме статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Представники позивача та третьої особи не скористались наданим їм правом на участь своїх працівників у судових засіданнях 09.02.2011 та 23.02.2011, хоча про час та місце розгляду справі повідомлені належним чином, доказом чого є повідомлення про вручення поштових відправлень за №№ 10544608,10544624, 11211262 та 11211270. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (абзац 4 пункту 3.6. Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 30.04.2009 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Неявка представників позивача та третьої особи в судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті. Крім того, в апеляційній скарзі позивач не навів нових доводів на підтвердження вимог, викладених в позовній заяві.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає за можливе розглядати справу у відсутності представників позивача та третьої особи, повідомлених належним чином про час та місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, колегією суддів встановлено наступне.
07 квітня 2008 року між ТОВ «Діавест-Київ» (поручитедь) та ЗАТ «Сведбанк Інвест» (банк), правонаступником якого є відповідач, укладено договір поруки № 620/П-2 (далі - Договір поруки), відповідно до умом якого поручитель зобов'язався перед банком відповідати за виконання зобов'язань, що випливають із кредитного договору № 620 від 07.04.2008 (додаткових договорів які укладено до договору та/або будуть укладені в подальшому), який укладено між банком та ТОВ «ХабібіБуд» в межах кредитної лінії із загальним лімітом заборгованості 9 850 000, 00 грн. під 18% річних до 06.04.2013 (пункт 1. договору).
Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема заставою, порукою.
Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Пунктом 5.1.4 укладеного між ЗАТ «Сведбанк-Інвест» та ТОВ «ХабібіБуд» кредитного договору № 620 від 07.04.2008, на забезпечення виконання якого сторонами укладено спірний договір поруки, визначено, що виконання зобов'язань позичальника за договором забезпечується порукою ТОВ «Діавест-Київ» за договором поруки, що укладається між банком та поручителем у простій письмовій формі не пізніше 07 квітня 2008 року включно та відповідно до якого поручитель зобов'язується відповідати за виконання зобов'язань боржником за кредитним договором у повному обсязі.
Згідно з пунктом 11. Договору поруки спори, що виникають між сторонами під час дії договору порук вирішуються шляхом переговорів; у випадку неможливості вирішення спірного питання шляхом переговорів, сторони керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовились про те, що спори розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні цього договору поруки чи у зв'язку з ним або випливають з нього, підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з регламентом даного третейського суду.
Відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В силу вимог статті. 1, 12, 15 Господарського процесуального кодексу України справи про визнання недійсними договорів підвідомчі саме господарським судам України, що також кореспондується з положеннями статті 215 Цивільного кодексу України.
Згідно з пунктом 3 Рекомендацій Вищого господарського суду України №04-5/120 від 27.06.2007 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за умови відсутності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Статтею 215 Цивільного кодексу України не передбачено, що правочин може бути визнано недійсним Міжнародним комерційним арбітражним судом або третейським судом.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спір, про визнання недійсним договору поруки не підвідомчий третейському суду відповідно до закону.
Зазначена позиція щодо цього викладена також в Узагальненнях Верховного Суду України «Практика застосування судами Закону України «Про третейські суди» від 11.02.2009.
Спір у даній справі виник з приводу того, що на думку позивача спірний Договір поруки має бути визнано недійсним з підстав, викладених у позові.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 202, частиною 2 статті 203, статтями 205, 207, 237 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5).
Частиною 1 статті 559 Цивільного кодексу України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії.
Статтею 598 Цивільного кодексу України визначені підстави припинення зобов'язання. Вказаною статтею передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Виходячи із приписів вищевказаних норм цивільного законодавства та умов договору поруки, суд дійшов висновку про те, що передбачені статтею 559 Цивільного кодексу України підстави припинення поруки застосовуються поза судовим розглядом, і жодним чином не стосуються недійсності договору.
Обставини, які свідчать про недійсність договору мають існувати при укладенні договору, а тому підписання додаткових угод до кредитного договору, що відбулось в подальшому, не в момент укладення договору поруки не може слугувати доказом наявності підстав недійсності договору.
Посилання позивача у позові на те, що договір поруки не було узгоджено та підписано боржником (ТОВ «Хабібібуд») за кредитним договором, що підтверджується відсутністю підпису на оригіналі договору поруки не відповідають дійсності, та спростовуються матеріалами справи.
До матеріалів справи відповідачем надано належним чином засвідчену копію договору поруки, який містить підпис від імені ТОВ «ХабібіБуд» та печатку останнього в розділі «адреси та інші реквізити сторін» договору поруки та на кожній сторінці договору поруки міститься підпис від імені ТОВ «ХабібіБуд».
Є безпідставним твердження позивача про те, що договір поруки підписано від імені позивача не уповноваженою особою, оскільки як встановлено судом, на загальних зборах позивача прийнято рішення, оформлене протоколом від 03.04.2007 № 17, згідно якого позивач вирішив виступити поручителем ТОВ «ХабібіБуд» перед відповідачем за отримуваний кредит в розмірі 9 850 000, 00 грн. та надано повноваження ОСОБА_1 на підписання договору поруки з ЗАТ «Сведбанк Інвест»та інших пов'язаних з цим договором фінансових документів.
Позивачем не надано суду доказів наявності обмеження повноважень ОСОБА_1, отже, ОСОБА_1 належним чином уповноважена на укладання договору.
Інших підстав для визнання спірного договору поруки позивачем не вказано.
Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
У відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно зі статтю 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання .
Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів.
За таких обставин, заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі.
Щодо посилання позивача на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія зазначає наступне.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.11.2010 порушено провадження у справі № 33/493-22/507, розгляд справи призначений на 13.12.2010.
13.12.2010 через відділ діловодства суду позивачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи з причини неможливості направлення його представника в судове засідання, у зв'язку із перебуванням у відрядженні, підписане представником за довіреністю Ніштою Антоніною Олексіївною.
Господарським судом міста Києва вказане клопотання було відхилено з тих підстав, що перебування у відрядженні представника позивача не є перешкодою розгляду справи в судовому засіданні.
Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає, що пунктом 3.5. Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» встановлено, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з ч. 1-4 ст. 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК).
Позивачем у клопотання не було обґрунтовано неможливості направлення у судове засідання 13.12.2010 іншого представника, ніж Нішта А.О., як з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.
Відповідно до частини 1 статті 11112 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
При винесені рішень Господарським судом міста Києва та Київським апеляційним господарським судом прийнято до уваги вказівки, викладені в Постанові Вищого господарського суду України.
Апеляційна скарга не спростовує висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2010 по справі № 33/493-22/507 є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діавест-Київ» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2010 у справі № 33/493-22/507 залишити без змін.
Матеріали справи № 33/493-22/507 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20-ти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді