01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
17.03.2011 № 34/280
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондратової І.Д.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Сінахова А.В.- пред. за дов. № 04/2159 від 22.11.2010 р.,
від відповідача -Антоненко В.В.- пред. за дов. № 10/11-1 від 10.01.2011 р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Астіка"
на рішення Господарського суду м.Києва від 12.01.2011
у справі № 34/280 ( )
за позовом Публічного акціонерного товариства "БМ Банк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астіка"
про стягнення 35 338 175,73 грн.
Відкрите акціонерне товариство "БМ Банк", що є правонаступником Публічного акціонерного товариства "БМ Банк", звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Астіка" про стягнення заборгованості за кредитним договором № 2009-23/DC невідновлювальної кредитної лінії від 16.10.2009 року в сумі 35 338 175,73 грн., з яких 30 710 000 грн. заборгованість за кредитом, 3 074 365,47 грн. заборгованість по простроченим процентам та 1 553 810,26 грн. пені.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.01.2011 р. позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Астіка" на користь Публічного акціонерного товариства "БМ Банк" заборгованість за кредитним договором №2009-23/DC невідновлювальної кредитної лінії від 16.10.2009 року в сумі 35 338 175,73 грн., з яких 30 710 000,00 грн. заборгованість за кредитом, 3 074 365,47 грн. - заборгованість по процентам та 1 553 810,26 грн. пені, а також 25 500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2011 р. у справі 34/280 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення винесено з порушенням норм процесуального права, а саме статті 43, п. 1 ч. 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Крім того, заявник апеляційної скарги вказує, що рішення місцевого господарського суду винесено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: ст. 180, ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України, статті 216 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2011 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Астіка" було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 01.03.2011 р.
Представник позивача в судовому засіданні 01.03.2011 р. подав відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскільки оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 12.01.2011 р. у справі № 34/280 прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представник відповідача в судове засідання 01.03.2011 р. не з'явився, через загальний відділ документального забезпечення суду подав клопотання про відкладення, в зв'язку з неможливістю направити в судове засідання свого представника.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2011 р. розгляд апеляційної скарги було відкладено до 17.03.2011 р. на підставі пункту 1 частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач через загальний відділ документального забезпечення подав клопотання про зупинення провадження у справі № 34/280 до вирішення та розгляду справи № 11/69 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Астіка" до Публічного акціонерного товариства "БМ Банк" про визнання недійсним кредитного договору № 2009-23/DC невідновлювальної кредитної лінії від 16.10.2009 року. Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання, дійшла висновку щодо відсутності підстав для його задоволення, оскільки провадження у справі № 11/69 було порушено лише 25.02.2011 р., тобто після прийняття місцевим судом рішення з даної справи (12.01.2011 р.), тоді як суд апеляційної інстанції відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України має перевіряти законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду за станом на момент його прийняття. При цьому, навіть можливе задоволення цього позову не є доказом незаконності оскаржуваного судового рішення по даній справі, тому як за певних умов наявність обставин визнання кредитного договору в судовому порядку після прийняття рішення у даній справі може бути лише підставою для його перегляду за нововиявленими обставинами згідно з статтями 112 - 114 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, судом апеляційної інстанції враховано, що неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються (встановлюються) іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. У даному випадку такої неможливості не існує, оскільки, по-перше, в судовому порядку вже розглядався позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Астіка" до Публічного акціонерного товариства "БМ Банк" про визнання недійсним кредитний договір № 2009-23/DC невідновлювальної кредитної лінії від 16.10.2009 року, по-друге, пунктом 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду приймаючи рішення визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству, а відповідно відповідач не позбавлений права та можливість доводити недійсність договору при розгляді даної справи.
Представник відповідача в судовому засіданні 17.03.2011р. підтримав апеляційну скаргу в повному обсязі.
Представник позивача в судовому засіданні 17.03.2011р. просив суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскільки оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 12.01.2011 р. у справі № 34/280 прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги господарського судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вищезазначеним вимогам, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, правовідносини між Публічним акціонерним товариством "БМ Банк" (банк) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Астіка" (позичальник) було укладено кредитний договір № 2009-23/DC невідновлювальної кредитної лінії від 16 жовтня 2009 року (далі - кредитний договір), за умовами якого банк зобов'язався надати на умовах цього договору, а позичальник зобов'язався отримати та повернути на позичковий рахунок в передбачені договором строки кредит в розмірі 30710000 (тридцять мільйонів сімсот десять тисяч) гривень (далі - кредит) та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони. Судом апеляційної інстанції встановлено, що факт укладеності договору (досягнення сторонами всіх істотних умов договору), а також додержання під час укладання кредитного договору сторонами всіх вимог чинного законодавства, які є необхідними для чинності правочину, встановлений рішенням від 16.07.2010 р. і постановою у справі N 34/320 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Астіка" до Публічного акціонерного товариства "БМ Банк" про визнання недійсним кредитний договір № 2009-23/DC невідновлювальної кредитної лінії від 16.10.2009 року. Таким чином, кредитний договір, недійсність якого є основною підставою, на яку посилається відповідач в обґрунтування своїх вимог, викладених в апеляційній скарзі, не визнаний недійсним або нікчемним у встановленому законом порядку. Судом апеляційної інстанції встановлено, що кредитний договір є дійсний, а відтак є таким, що визначає та встановлює зобов'язання, що підлягають виконанню сторонами у встановленому порядку. При цьому, твердження відповідача, які заявлені усно його представником в судовому засіданні апеляційної інстанції, про те, кредитний договір підписаний дирктором відповідача з перевищенням повноважень, визнаються колегією суддів безпідставними, оскільки матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем кредитних коштів, що в розумінні статті 241 Цивільного кодексу України свідчить про схвалення юридичною особою дій його директора та відсутність підстав для визнання договору недійсним.
Колегією суддів встановлено, що причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у сумі 35338175,73 грн., з яких: 30710000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 3074365,47 грн. заборгованості по простроченим процентам та 1553810,26 грн. пені.
Згідно вимог статті 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору сторони погодили, що кредит надається у вигляді невідновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з позичкового рахунку № 2062301032201 на поточний рахунок позичальника, зазначений в письмовому звернені позичальника, в безготівковому порядку на поповнення обігових коштів (далі - цільове призначення).
Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач виконав свої зобов'язання перед відповідачем, надавши йому в кредит кошти у розмірі 30 710 000 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 3316485 від 22.10.2009 року (а.с. 116, т. 1) та випискою з рахунку позичальника (а.с. 117, т. 1).
Відповідно до пункту 4.3.3 договору позичальник зобов'язувався у строки, обумовлені цим договором, погашати кредит на рахунок № 2063301032201 в ВАТ "БМ Банк".
Остаточний термін повернення кредиту - 17 лютого 2010 року (п. 1.3 договору в редакції додаткового договору № 1 від 18.01.2010 р.).
Згідно із частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтями 1049, 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути кредитодавцю кредит у строк та в порядку, що встановлені договором.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач зобов'язання щодо повернення кредитних коштів, що надані йому банком за кредитним договором, не виконав.
За таких обставин, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "БМ Банк" про стягнення з відповідача 30710000,00 грн. простроченої заборгованості за кредитом є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 3 статті 346 Господарського кодексу України встановлено, що кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах.
Згідно з частиною 2 статті 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 "Позика" глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Статтею 1048 Цивільного кодексу України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до статті 10561 Цивільного кодексу України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Пунктом 1.6 кредитного договору сторони дійшли згоди, що позичальник зобов'язаний сплачувати банку за користування кредитом проценти на основі процентної стави в розмірі 18 % річних (підпункт 1.6.1.1). Проценти нараховуються методом "факт/факт" для позичкової заборгованості в національній валюті України. При цьому, проценти нараховуються на суму кредитних коштів, що фактично надані банком позичальнику і які ще не повернуті останнім відповідно до умов даного договору. Для розрахунку процентів день надання та день погашення кредиту вважається одним днем (підпункт 1.6.1.2). Перша сплата позичальником процентів відбувається не пізніше 15 січня 2010 року за період з першого дня видачі Кредиту до 14-го січня 2010 року (з урахуванням положень підпункту 1.6.1.2 цього договору) (підпункт 1.6.1.3).
Відповідно до додаткового договору № 1 від 18.01.2010 року встановлено, що строк сплати процентів, які нараховані та будуть нараховані за період з 16.10.2009 року до 16.02.2010 року включно, становить 17 лютого 2010 року.
За період з 16.10.2009 року до 16.02.2010 року позивачем було нараховано відповідачу проценти за користування кредитом в розмірі 1802214,25 грн. Зазначені проценти позичальник зобов'язаний був сплати в строк до 17.02.2010 р. Крім того, враховуючи те, за змістом частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики позивачем нараховані проценти за користування кредитом за період з 18.02.2010 р. по 12.05.2010 р. в сумі 1272142,22 грн. (166591,23 грн. - проценти за період з 18.02.2010 р. по 28.02.2010 р.; 469484,38 грн. - проценти за період з 01.03.2010 р. по 31.03.2010 р.; 454339,72 грн. - проценти за період з 01.04.2010 р. по 30.04.2010 р.).
Виходячи з положень цивільного законодавства про умови виконання кредитних зобов'язань та враховуючи те, що відповідач не надав доказів повернення кредитних коштів, що надані йому банком за кредитним договором, та не спростував факту несплати у встановлені строки процентів за користування кредитом, колегія суддів відзначає, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитом за період в сумі 3074365,47 грн. за укладеним між сторонами кредитним договором правомірно задоволено господарським судом першої інстанції.
Статтею 230 Господарського кодексу України та статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до пункту 6.1.1 кредитного договору сторони погодили, що за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню суми кредиту та своєчасній сплаті процентів за користування кредитом, сплаті комісійної винагороди позичальник, у визначені цим договором строки, зобов'язується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Враховуючи те, що відповідач порушив кредитні зобов'язання, не повернувши кредитні кошти, надані йому банком, та не сплативши у встановлені договором строки проценти за користування кредитом, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог щодо стягнення пені за прострочення строків повернення кредитних коштів в розмірі 1448838,90 грн., (30710000,00 грн.*20,5%*84 (кількість днів за період прострочення з 18.02.2010р. до 12.05.2010р.)/365/100) та пені за прострочення строків по сплаті процентів у розмірі 104971,36 грн. (за прострочення сплати процентів (період нарахування процентів з 16.10.2009 р. до 17.02.2010 р.) в сумі 1802214,25 грн. розмір пені становить 85025,01 грн. (1802214,25 грн. 20,5%*84 (кількість днів за період прострочення з 18.02.2010р. до 12.05.2010р.)/365/100); за прострочення сплати процентів (період нарахування процентів з 18.02.2010 р. до 28.02.2010 р.) в сумі 166591,23 грн. розмір пені становить 6830,24 (166591,23 грн. 20,5%*73 (кількість днів за період прострочення з 01.03.2010р. до 12.05.2010р.)/365/100); за прострочення сплати процентів (період нарахування процентів з 01.03.2010 р. до 31.03.2010 р.) в сумі 469484,38 грн. розмір пені становить 11074,69 (469484,38 грн. 20,5%*42 (кількість днів за період прострочення з 01.04.2010р. до 12.05.2010р.)/365/100); за прострочення сплати процентів (період нарахування процентів з 01.04.2010 р. до 30.04.2010 р.) в сумі 454339,72 грн. розмір пені становить 2041,42 (454339,72 грн. 20,5%*5 (кількість днів за період прострочення з 05.05.2010р. до 12.05.2010р.)/365/100)).
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, належних доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів. Разом з тим, колегією суддів враховано, що навіть під час розгляду в суді апеляційної інстанції апелянт не надав будь-які докази по суті спору, які б спростовували позовні вимоги.
У свою чергу, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає необґрунтованими та такими, що не знаходять свого підтвердження доводи скаржника про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, що полягають у відхиленні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи та обмеження судом наданого відповідачу права участі його представників в судовому засіданні.
Зокрема, відповідно до пунктів 2, 4 частини 3 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Зазначені конституційні принципи закріплені в статтях 42 (Рівність перед законом і судом) та 43 (Змагальність) Господарського процесуального кодексу України.
Забезпечення участі сторін та інших учасників у судовому процесі покладається на господарський суд, який зобов'язаний повідомити сторін про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, а також про час і місце його проведення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Отже, суд відкладає розгляд справи в тому разі, коли спір не можливо розглянути в даному засіданні. Тому, питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.
Отже, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.
Колегією суддів враховано, що в оскаржуваному рішенні було зазначено обґрунтовані мотиви відхилення клопотання про відкладення слухання справи. При цьому, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами суду першої інстанції, що викладені у клопотанні обставини не є поважними причинами для відкладення розгляду справи, оскільки перебування представника відповідача у відпустці, з огляду на положення статті 28 Господарського процесуального кодексу України, не позбавляє можливості керівника відповідача з урахуванням того, що про дату судового засідання було попереджено заздалегідь, взяти участь у судовому засіданні особисто або надати довіреність іншим особам з урахуванням відомостей про те, що певні обставини можуть перешкодити конкретному представнику взяти участь у судовому засіданні суду першої інстанції. Крім того, відповідач не був позбавлений права та можливості подати всі заперечення та відповідні докази через канцелярію Господарського суду міста Києва або надіслати поштою на адресу суду відзив на позовну заяву.
Отже, з огляду на те, що відповідач належним чином був повідомлений про час і місце засідань суду, але не використав свого права на участь у розгляді справи, то суд першої інстанції правомірно розглянув справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами, що допускається статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Астіка" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.01.2011 року у справі № 34/280 - без змін.
Матеріали справи № 34/280 повернути Господарському суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя
Судді
21.03.11 (відправлено)