01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
15.03.2011 № 4/504
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баранця О.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Дайнек О.А..
від відповідача - Гордієнко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Джеррад Україна"
на рішення Господарського суду м.Києва від 18.01.2011
у справі № 4/504 ( .....)
за позовом ТОВ "Джеррад Україна"
до Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про визнання недійсним договору
Рішенням господарського суду м. Києва від 18.01.2011 року у задоволені позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 18.01.2011р. по справі № 4/504. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «Джеррад Україна» до ПАТ «ВіЕйБі Банк» про визнання кредитного договору № 116 від 29.06.2006 року недійсним.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт наголошує на тому, що не врахувавши пояснення Позивача, суд порушив принцип рівності процесуальних прав сторін (ст. 22 Господарського процесуального кодексу України) та неповно встановив обставини, що мають значення для вирішення справи, що, в свою чергу, вплинуло на обґрунтованість викладених у рішенні суду висновків.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Оскільки Розділ 4 Кредитного договору суперечить статтям 509 Цивільного кодексу України. 207 Господарського кодексу України, Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», відповідно до частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України суд має визнати такий правочин недійсним.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2011 року прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 15.03.2011 року.
Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якій просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів даної справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, 29.06.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Джеррад Україна»в особі Заступника директора Заваріхіної І.М., яка діяла на підставі протоколу № 2 засновників товариства від 22.06.2006 року та Статуту та Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк»в особі директора першої Київської філії АТ ВАБанк Кравчені П.В., який діяв на підставі Положення про першу Київську філію АТ ВАБанк та довіреності, було укладено кредитний договір № 116.
Відповідно до умов кредитного договору № 116 від 29.06.2006 банк надав Позивачу, Товариству з обмеженою відповідальністю «Джеррад Україна», кредит в сумі 10 000 000,00 грн. на строк по 29 червня 2009 року із сплатою процентів за користування кредитом в розмірі з 10,5% річних.
Позичальник (Товариство з обмеженою відповідальністю «Джеррад Україна») отримав кредитні кошти, використав їх на поповнення обігових коштів чи поточні потреби, однак на час розгляду справи кредитні кошти не повернуті та відсотки за користування кредитними коштами в повному обсязі не сплачені.
Уклавши 29.06.2006 року Кредитний договір № 116 сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі щодо строку, суми кредитування, процентної ставки, відповідальність сторін за невиконання зобов'язань і т.д.
Позивач частково виконував свої зобов'язання за кредитним договором, щодо сплати процентів. Тобто, при укладенні договору Позивач був ознайомлений з його умовами, не заперечував їх та погодився з ними; договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; зміст цього правочину не суперечить актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та відповідає встановленій формі.
Умовами дійсності оспорюваного договору є наступні обставини: 1) сторони домовились щодо усіх істотних умов договору; 2) така домовленість підтверджується письмовими доказами; 3) з боку Банку відбулося повне виконання договору; 4) позичальник прийняв та використав кредитні кошти.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Положеннями статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 67 Господарського кодексу України встановлено те, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визнати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони можуть погоджувати на свій розсуд будь - які умови договору, що не суперечить законодавству.
Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 239 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
У зв'язку з цим, результатом належного здійснення представником наданого йому повноваження є те, що вчинений ним від імені особи, яку він представляє, правочин створює, змінює, припиняє цивільні права і обов'язки безпосередньо для представленої особи.
Згідно зі ст. 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
З огляду на викладене, твердження Позивача, що кредитний договір не підписувався уповноваженим представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Джеррад Україна», а підпис зі сторони Позивача (Позичальника) на кредитному договорі не відповідає підпису Заступника директора Заваріхіної І.М. колегією суддів не приймається до уваги, оскільки матеріалами справи підтверджується, що при оформленні кредитної заявки та підписанні кредитного договору особа Заступника директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Джеррад Україна» Заваріхіної І.М була встановлена за паспортом та ідентифікаційним кодом, як передбачено Інструкцією про відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженою Постановою правління НБУ №492 від 12.11.2003 року.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Ст. 233 Цивільного кодексу Країни передбачає можливість визнання недійсними правочинів (договорів), вчинених особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. Укладення таких правочинів мають ваду волі, оскільки їх формування здійснюється за таких обставин, за яких практично виключається нормальне формування волі, що змушує особу вчинити правочин на невигідних для себе умовах.
Під тяжкими обставинами кабального договору необхідно розуміти не будь-яке несприятливе матеріальне, фінансове, соціальне чи інше становище, а його крайні форми. Для кваліфікації правочину за ст. 233 необхідна обов'язкова наявність зазначених двох умов.
Кабальний правочин особа вчиняє добровільно, а також усвідомлює, що вчиняє правочин на вкрай невигідних для себе умовах, але вимушена це зробити під впливом тяжкої обставини.
Таким чином, законодавець визначає для визнання договору недійсним за кваліфікацією статті 233 Цивільного кодексу України,
Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Кредитний договір №116 був укладений на основі вільного волевиявлення сторін.
Оскільки, Позивач отримав кредитні кошти за договором та вчинив дії по виконанню зобов'язань за договором, зазначене свідчить про визнання та схвалення Позивачем укладеного договору.
Відповідно до положень Кредитного договору підписанням цього договору, Позивач свідчив про те, що всі умови Кредитного договору йому зрозумілі і він вважає їх справедливими та погодився з ними, а також підтверджував свою здатність виконувати умови договору.
Тобто, при підписанні Кредитного договору, всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладання договору були дотримані, договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення, дійсність договору підтверджена його фактичним виконанням, а тому відсутні підстави стверджувати про невідповідність їх умов вимогам законодавства, на що Позивач посилається у своїй позовній заяві та заяві про зміну підстав позову.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов цілком законного та обґрунтованого висновку про те, що кредитний договір від 29.06.2006р. №116 укладено відповідно до положень чинного законодавства України, і відповідно позовні вимоги про визнання недійсним кредитного договору від 29.06.2006р. №116, не підлягають задоволенню.
Колегія суддів, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та цілком законного висновку що заявлені позивачем вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.
Статтею 4-3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення господарського суду м. Києва від 18.01.2011 року у справі № 4/504.
Доводи наведені позивачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Рішення господарського суду м. Києва від 18.01.2011 року у справі № 4/504 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 4/504 повернути до господарського суду міста Києва.
3. Копію постанови направити сторонам.
Головуючий суддя
Судді
18.03.11 (відправлено)