07.02.2011 року Справа № 8/206-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: судді Науменка І.М. -доповідача
суддів: Білецької Л.М., Тищик І.В.,
при секретарі судового засідання: Колесник Д.А.,
від позивача: Субочева Т.Г. представник, довіреність №б/н від 01.02.11;
від відповідача: Колосов А.В. представник, довіреність №53 від 01.01.11;
розглянувши матеріали апеляційної скарги державного підприємства “Придніпровська залізниця”, м.Дніпропетровськ, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2010р. у справі №8/206-10
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Універсальна лізингова
компанія “Альфа”, м.Київ
/вул.Десятинна, 4/6, м.Київ, 01025/.
до державного підприємства “Придніпровська залізниця”,
м.Дніпропетровськ
/пр.Карла Маркса, 108, м.Дніпропетровськ, 49600/.
про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу
№ПР/Т-07-1183/НЮ від 18.05.2007р. у загальному розмірі
12 394 252,96 грн.,
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2010р. у справі №8/206-10 (суддя Дубінін І.Ю.) позовні вимоги ТОВ “Універсальна лізингова компанія “Альфа” задоволено повністю. Стягнуто з ДП “Придніпровська залізниця” на користь ТОВ “Універсальна лізингова компанія “Альфа” 11 992 964,01 грн. основної заборгованості, 61 010,32 грн. пені, 302 678,65 грн. інфляційних, 37 599,98 грн. 3% річних, 25 500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
При прийняті зазначеного вище рішення господарський суд виходив із неналежного виконання відповідачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів.
Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач - ДП “Придніпровська залізниця”, звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність викладених у рішенні висновків обставинам справи, просить дане рішення скасувати та прийняти у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Зокрема, в якості заперечень, в апеляційній скарзі відповідач зауважує на тому, що господарським судом першої інстанції неправильно визначено правову природу валютного коригування, внаслідок чого з відповідача безпідставно стягнуто суму спірної заборгованості, включаючи пеню, інфляційні та 3% річних; курсова різниця є збитками кредитора, вимоги про стягнення яких позивачем у встановленому чинним законодавством України порядку не заявлялись; інфляційні втрати за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, проте, порушення відповідачем цивільного права, що спричинило понесення позивачем збитків, матеріалами справи не доведено.
У наданому в порядку вимог ст.22 ГПК України відзиву на апеляційну скаргу позивач зтверджує, що під час розгляду справи №8/206-10 господарським судом Дніпропетровської області у повному обсязі досліджено усі обставини справи, перевірено належність та допустимість представлених доказів, відповідно, оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим.
За ст.101 ГПК УКраїни, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як було встановлено судом першої інстанції, 18.05.2007р. між ТОВ “Універсальна лізингова компанія “Альфа” та ДП “Придніпровська залізниця” був укладений договір фінансового лізингу №ПР/Т-071183/НЮ.
Умовами даного договору, в редакції Додаткової угоди №3 від 06.11.2008р., передбачено, що позивач /Лізингодавець/ зобов'язувався на узгоджених сторонами умовах набути у власність дев'ять електропоїздів постійного струму типу ЕПЛ -2Т у складі восьми вагонів у продавця -ВАТ “Холдингова компанія “Луганськтепловоз” та передати їх у користування відповідачеві /Лізингоотримувачу/.
Згідно з п.3.1 договору, майно передається Лізингодавцем і приймається у лізинг Лізингоодержувачем поетапно зі сплатою Лізингоотримувачем відповідних лізингових платежів за користування майном шляхом перерахування останніх на поточний рахунок Лізингодавця. В свою чергу, обсяги партій майна, що передається у лізинг, обумовлюються графіком передачі, що наведений у додатку №2.1 до основного договору.
Господарським судом першої інстанції під час розгляду справи було встановлено, що позивачем передбачені договором зобов'язання з передачі майна в лізинг належним чином виконано. Зокрема, позивач передав, а відповідач, зі свого боку, прийняв в лізинг майно -дев'ять електропоїздів постійного струму типу ЕПЛ -2Т у складі восьми вагонів, доказом чого є акти приймання -передачі №1 від 16.08.2007р., №2 від 21.09.2007р., №3 від 22.10.2007р., №4 від 30.11.2007р., №5 від 30.11.2007р., №6 від 31.01.2008р., №7 від 05.05.2008р., №8 від 28.05.2008р. та №9 від 18.06.2008р.
Пунктом 1.6 договору фінансового лізингу, з урахуванням внесених Додатковою угодою №3 від 06.11.2008р. змін, визначено, що розмір лізингових платежів, що підлягають сплаті Лізингоодержувачем, визначаються відповідно до п.3.2 договору. Остаточна сума цього договору визначається, як загальна сума лізингових платежів, які Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити у визначеному п.3.2 договору порядку. В свою чергу, п.3.2 договору, з урахуванням внесених змін, передбачено, що лізингові платежі сплачуються Лізингоодержувачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця у розмірі, визначеному у загальному графіку лізингових платежів (Додаток №3.3. до основного договору) та скоригованому у разі зміни офіційного курсу НБУ швейцарського франку до гривні на дату сплати відповідного лізингового платежу порівняно з цим курсом на дату підписання договору фінансового лізингу.
Розмір лізингових платежів в частині відсотків та комісій Лізингодавця, а також, інших витрат, що безпосередньо пов'язані з виконанням цього договору, визначається за формулою наведеною у договорі (п.3.2. Договору фінансового лізингу). Відповідно до погодженого сторонами графіку, лізингові платежі мають здійснюватися не пізніше 20 числа кожного місяця.
Отже, як встановлено господарським судом першої інстанції, у період з липня 2010р. по жовтень 2010р. відповідачем коригування лізингових платежів, з огляду на зміну офіційного курсу НБУ швейцарського франка до гривні, не здійснювалось, у зв'язку з чим станом на 31.10.2010р. у останнього перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 7 948 130,37 грн. Окрім того, всупереч п.п.3.2.2 договору, відповідачем не було виконано зобов'язання зі сплати ПДВ з сум, що перевищують подвійну облікову ставку НБУ, що спричинило виникнення заборгованості у розмірі 4 044 833,64 грн.
В свою чергу, з огляду на прострочення відповідачем періоду сплати лізингових платежів, згідно п.10.3. договору, позивачем останньому було нараховано також 59 680,73 грн. пені.
У підсумку, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов'язання, позивач вимагає від відповідача сплати 302 678,65 грн. інфляційних втрат за період за відповідний період часу /з липня по жовтень 2010р./ та 37 599,98 грн. 3% річних.
Заперечуючи проти заявлених до нього вимог, апелянт /відповідач/ стверджує, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги про стягнення курсової різниці, адже остання являється нічим іншим, як завданими позивачу збитками. Водночас, відповідної вимоги про відшкодування збитків позивачем заявлено не було.
Проте, апеляційний господарський суд з такими доводами ДП “Придніпровська залізниця” погодитись не може, оскільки матеріально - правові вимоги позивача до відповідача, відносно яких суд повинен ухвалити рішення, складають предмет позову. Предметом даної справи є вимога про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу. Статтею 1 закону України “Про фінансовий лізинг” передбачено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. Частиною 1 ст.16 закону України “Про фінансовий лізинг” передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Пунктом 3.2 договору фінансового лізингу (в редакції від 06.11.2008р.) передбачено, що лізингові платежі сплачуються Лізингоодержувачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця у розмірі, визначеному у загальному графіку лізингових платежів та скоригованому, у разі зміни офіційного курсу НБУ швейцарського франку до гривні на дату сплати відповідного лізингового платежу порівняно з цим курсом на дату підписання цього договору. Умовами договору узгоджено відповідну формулу коригування лізингових платежів, а саме: Влд = Влдг/Куд*Кслп +(Сввм/Куд*Кслп-Сввм), де Влд -відсотки та комісії Лізингодавця, інші витрати, безпосередньо пов'язані з виконанням цього договору (сума до сплати Лізингоодержувачем у поточному місяці), грн. Куд - офіційний курс НБУ швейцарського франку до гривні на визначену дату при укладанні договору. Кслп - офіційний курс НБУ швейцарського франку до гривні на момент сплати чергового лізингового платежу. Сввм - сума відшкодування вартості майна у гривнях. Влдг - відсотки та комісії Лізингодавця, інші витрати безпосередньо пов'язані з виконанням цього договору (сума до сплати Лізингоодержувачем у поточному місяці, зазначена у загальному графіку лізингових платежів), грн., за якою визначається загальний розмір лізингового платежу.
Отже, сплата лізингових платежів у скоригованому на курсову різницю розмірі була узгоджена обома сторонами Додатковою угодою №3 від 06.11.2008р., прямо передбачена основним договором, у зв'язку з чим несплата лізингових платежів у встановлених договором розмірах та у встановлені договором строки є порушенням договору фінансового лізингу.
Таким чином, курсова різниця не є окремим платежем, що не був передбачений договором фінансового лізингу, а є складовим елементом лізингового платежу, остаточна сума якого визначається за вищенаведеною формулою. Відповідно, доводи апелянта щодо задоволення господарським судом першої інстанції вимог, що не були заявлені позивачем, не відповідають фактичним обставинам справи.
Щодо тверджень скаржника з приводу недосягнення сторонами всіх істотних умов при укладенні Додаткової угоди №3 від 06.11.2008р. до основного договору фінансового лізингу, у зв'язку з чим даний договір не відповідає вимогам цивільного законодавства, слід зауважити наступне:
Так, ст.654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що і договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Порядок внесення змін до договору фінансового лізингу визначений розділом 12 договору - “Заключні положення”. Пунктом 12.2 договору фінансового лізингу передбачено, що всі зміни та доповнення до цього договору оформлюються в письмовій формі шляхом підписання обома сторонами додаткової угоди та скріплення її печатками сторін.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що при укладанні Додаткової угоди №3 06.11.2008р. сторонами додержано вимог п.12.2 основного договору. Зокрема, Додаткова угода №3 від 06.11.2008р. належним чином підписана обома сторонами та скріплена печатками підприємств.
Частиною 1 ст.35 ГПК України визначено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Господарським судом вже розглядався спір між сторонами даної справи про визнання недійсним п.3.2 договору фінансового лізингу в редакції Додаткової угоди №3 від 06.11.2008р. За результатами розгляду, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2009р. у справі №32/115-09 за позовом ДП “Придніпровська залізниця” до ТОВ “УЛК “Альфа” про визнання недійсним п.3.2 договору фінансового лізингу №ПР/Т-071183/НЮ від 18.05.2007р., що набрало законної сили, в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Суд встановив відповідність п.3.2. договору фінансового лізингу вимогам чинного законодавства та дотримання сторонами при укладанні Додаткової угоди №3 від 06.11.2008р. істотних умов, що передбачені для договорів даного типу.
Колегія суддів вважає безпідставними й доводи скаржника стосовно неправомірного стягнення з нього інфляційних збитків, оскільки вони, на думку останнього, фактично є курсовою різницею. В обґрунтування власних доводів апелянт посилається на наказ Міністерства фінансів від 10.08.2000р. №199 “Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 21 “Вплив змін валютних курсів”, за п.2 якого курсовою різницею є різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.
Проте, колегія суддів наведені вище доводи відхиляє, як такі, що не стосуються предмету спору у даній справі.
Так, ст.2 закону України “Про фінансовий лізинг” встановлено, що відносини, які випливають з договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку, з урахуванням встановлених цим законом особливостей. Натомість, п.1 вищезгаданого наказу Мінфіну, на який посилається апелянт, передбачено, що положення (стандарт) бухгалтерського обліку 21 "Вплив змін валютних курсів" (далі - Положення (стандарт) 21) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про операції в іноземних валютах та відображення показників статей фінансової звітності господарських одиниць за межами України в грошовій одиниці України.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що предметом регулювання Положення (стандарт) 21 є відносини, відмінні від відносин фінансового лізингу, а тому, його застосування при розгляді даної справи є недоречним. Крім цього, судом першої інстанції було встановлено, з чим погоджується колегія апеляційного суду, що умовами укладеного між сторонами договору фінансового лізингу не передбачено такого окремого платежу, як курсова різниця. Покладення ж на апелянта зобов'язань зі сплати лізингових платежів узгоджено сторонами у п.3.2 договору.
Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до статей 525, 526 ЦК України та положень статті 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом. Також статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також, три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Жодних доказів, які б свідчили про своєчасну сплату ДП “Придніпровська залізниця” лізингових платежів суду не надано. Таким чином, обґрунтованим та правомірним судова колегія вважає й висновок господарського суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача 61 010,32 грн. пені, 302 678,65 грн. інфляційних та 37 599,98 грн. 3% річних за прострочення сплати лізингових платежів у період з липня по жовтень 2010р.
Слід зауважити також, що рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2009р. між тими же сторонами, за тим же лізинговим договором №ПР/Т-07-1183/НЮ від 18.05.2007р., у аналогічній справі №18/302-09 про стягнення заборгованості з лізингових платежів, що виникли в результаті неврахування курсової різниці, а також, суми інфляційних втрат та 3% річних, проте, за інший період /з квітня по листопад 2009р./, за результатами апеляційного та касаційного перегляду залишено в силі.
З огляду на наведене, передбачені ст.104 ГПК України підстави для скасування оскаржуваного рішення - відсутні.
Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2010р. у справі №8/206-10 -залишити без змін, а апеляційну скаргу державного підприємства “Придніпровська залізниця”, м.Дніпропетровськ, -без задоволення.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України у двадцятиденний строк.
Головуючий суддя І.М. Науменко
Суддя Л.М. Білецька
Суддя І.В. Тищик