03.03.2011 року Справа № 32/316-10
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Лотоцької Л.О. -доповідача;
суддів: Бахмат Р.М., Євстигнеєв О.С. (зміна складу судової колегії відбулась на підставі розпорядження секретаря судової палати Лотоцької Л.О. № 258 від 23.02.2011 року)
при секретарі судового засідання Соловйовій О.І.
За участю представників сторін, які були присутні у судовому засіданні 24.02.2011 року:
від позивача: Пека А.І. представник, довіреність №06 від 17.01.11;
від відповідача: ОСОБА_3 представник, довіреність №2632 від 10.09.10;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4, м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2010 року у справі № 32/316-10
за позовом: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області , м. Дніпропетровськ
до: Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4, м. Дніпропетровськ
про: стягнення 26 122, 24 грн.
У жовтні 2010 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4, м. Дніпропетровськ про стягнення з відповідача 26 122, 24 грн. -неустойки за час незаконного використання державного майна в подвійному розмірі орендної плати.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2010 року у справі № 32/316-10 (суддя Васильєв О.Ю.) позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 13 060, 37 грн. -неустойки; стягнуто з відповідача на користь держбюджету 130,60 грн. витрат на сплату держмита та 117,99 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2010 року у справі № 32/316-10 скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Скаржник зазначає, що рішення суду про стягнення неустойки є таким, що прямо суперечить чинному законодавству України, в зв'язку з тим, що суд першої інстанції стягнув неустойку за період з січня 2009 року по вересень 2009 року, тобто за 9 місяців, проігнорувавши норму, яка прямо забороняє нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання більше, ніж за 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Скаржник посилається також на сплив позовної давності, що є підставою для відмови в позові.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що до позовних вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік. Вимоги про стягнення неустойки за своїм характером є додатковими вимогами, щодо певного основного зобов'язання, отже, у випадку якщо неустойкою забезпечується виконання зобов'язання, на яке розповсюджується загальна позовна давність, право на таке стягнення втрачається лише зі спливом строку позовної давності, щодо основної вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.01.2011 року апеляційна скарга була прийнята до розгляду, розгляд було призначено у судовому засіданні на 24.02.2011 року.
У судовому засіданні 24.02.2011 року оголошувалася перерва до 03.03.2011 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши відповідність оскарженого рішення нормам діючого законодавства, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4, м. Дніпропетровськ підлягає задоволенню, з огляду на наступне:
Як вбачається з матеріалів справи, 01 червня 2004 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області -орендодавець та Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_4, м. Дніпропетровськ -орендар був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/1082-ОД, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлове приміщення, площею 33,65 кв.м., розміщене за адресою: АДРЕСА_2 на першому поверсі одноповерхового будинку, що знаходиться на балансі ДД УДППЗ "Укрпошта".
Відповідно до п. 10.1 договору строк дії договору встановлений з 01.06.2004 року по 01.05.2005 року включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, повній оплаті за договором і при наданні інформації щодо виконання умов цього договору, а саме: наявності договору страхування, дозволу пожежної інспекції та узгодження балансоутримувача, договір, за заявою орендаря, може бути продовжений на той самий строк і на тих самих умовах, які передбачені у договорі.
Додатковими угодами до договору оренди від 05.06.2006 року та 29.05.2007 року строк дії договору продовжений 01.02.2008 року.
На підставі ст. 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” за відсутності заяви сторін про припинення договору, строк його дії продовжився до 01.01.2009 року.
Зважаючи на те, що договір припинив свою дію з 01.01.2009 року, позивач 30.01.2009 року звернувся до відповідача з вимогою про припинення дії договору оренди з 01.01.2009 р. внаслідок закінчення строку, на який його було укладено та на необхідність повернення такого майна.
Відповідач приміщення не повернув і продовжив користуватися орендованим майном, оскільки вважав договір продовженим.
Це стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача неустойки в розмірі подвійної орендної плати за час користування орендованим майном та збитків за фактичне користування майном у позадоговірний період.
Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди безпосередньо передбачені статтею 764 Цивільного кодексу України, статтею 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та опосередковано нормою частини четвертої статті 291 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Аналогічна норма міститься в частині другій статті 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Зі змісту зазначених правових норм випливає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути висловлені ним не пізніше одного місяця після закінчення строку договору.
Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
Крім того, п.5.6. договору встановлює обов'язок орендаря у разі припинення Договору повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання-передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря.
Пунктом 7.3 договору встановлено обов'язок орендодавця письмово повідомити орендаря, не пізніше, ніж за 30 діб про свій намір щодо завершення, припинення або розірвання даного договору.
Позивач повідомив відповідача листом №11-03-00835 від 30.01.2009 року про припинення з 01.01.2009 року дії договору оренди нерухомого майна від 01.06.2004 року № 12/02-1082-ОД.
Факт отримання зазначеного листа представником філії підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
За змістом ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавець може повідомити орендаря про припинення орендних відносин не тільки протягом місяця після закінчення строку дії договору, але й до цього часу. Зазначений в ч. 2 ст. 17 названого Закону строк є граничним для повідомлення, але не виключає направлення такого повідомлення раніше.
З урахуванням наведеного, договір оренди № 12/02-1082-ОД від 01.06.2004 року є таким, що припинив свою дію.
Частиною 1 статті 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до частини 1 статті 27 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” в разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах визначених договором оренди.
Обов'язок орендаря повернути майно в разі закінчення строку дії договору оренди передбачений і п.5.6 договору.
Однак, в порушення умов договору, відповідачем орендоване приміщення не повернуто у строк та в повному обсязі.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що передбачено ст.611 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.2 ст.785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Позивач просив стягнути з відповідача неустойку за період з січня 2009 року по 1 вересня 2009 року.
Позовна заява подана позивачем 19 жовтня 2010 року.
Статтею 258 Цивільного кодексу України унормовано, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Частиною першою ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Скорочена позовна давність стосовно неустойки (штрафу, пені)фактично означає можливість стягнення неустойки (штрафу, пені) за один рік, за умови, якщо не сплив строк позовної давності щодо основної вимоги (ст. 266 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст. 267 Цивільного кодексу України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідач у відзиві на позовну заяву заявив про застосування позовної давності.
Враховуючи, що позовна давність за вимогами про стягнення неустойки за період січень 2009 року по 1 вересня 2009 року сплила за кожною вимогою відповідно в період січень 2010 року -1 вересня 2010 року, а позов поданий 19.10.2010 року в позові повинно бути відмовлено.
Позивач доказів поважності пропущення позовної давності суду не надав.
Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції наведеного не врахував та прийняв рішення про часткове задоволення позовних вимог, що є підставою для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4, м. Дніпропетровськ задовольнити.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2010 року у справі № 32/316-10 скасувати.
Прийняти нове рішення.
В позові відмовити.
Повністю припинити стягнення за наказами господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2010 року у справі №32/316-10.
Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, м. Дніпропетровськ (49005, м. Дніпропетровськ, вул. Комсомольська, 58; код ЄДРПОУ 13467337) на користь Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4, м. Дніпропетровськ ( 49000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 65,3 грн. державного мита, сплаченого при поданні апеляційної скарги.
Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.
Головуючий суддя Л. О. Лотоцька
Суддя Р. М. Бахмат
Суддя О.С. Євстигнеєв