Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"14" лютого 2011 р. Справа № 67/178-10
вх. № 10909/4-67
Суддя господарського суду Буракова А.М.
при секретарі судового засідання Чепак А.О.
за участю представників сторін:
позивача - ОСОБА_1 за довіреністю № 1562 від 29.10.2010 року,
відповідача - не з"явився,
розглянувши справу за позовом Фізичної особи-підприємцем ОСОБА_2, с. Комсомольське
до Зміївської районної державної адміністрації м. Зміїв
про скасування рішення
Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в якому просить суд скасувати протест прокурора Зміївського р-ну №04-24-1084 вих.10 выд. 04.10.10 р.; скасувати розпорядження Зміївської РДА №425 вiд 20.10.10 р. "Про скасування розпорядження голови райдержадміністрації" від 22.10.02 р. №267; визнати таким, що відповідає законодавству договір оренди водного об'єкта - озеро Черничне на території Геніївської сільської ради, укладений 15.02.03р. між Зміївською райдержадміністрацією та приватним підприємцем ОСОБА_3, посвідченого державним нотаріусом Зміївської державної нотаріальної контори р. №1-273, зареєстровано у Геніївській сільській раді за №8 від 27.02.03 р., зареєстровано в Зміївському відділі земельних ресурсів за №8 від 27.07.03 р. та зареєстровано в Зміївській районній державній адміністрації 28.02.03 р. за № 04-06/25. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що без його відома та базуючись на необгрунтованих підставах та невідповідно до законів України 04.10.10 р. прокуратура Зміївського р-ну надала протест №04-24-1084 вих. №10 на розпорядження голови Зміївської райдержадміністрації за №267 від 22.10.02 р. "Про надання в оренду водного об'єкта приватному підприємцю ОСОБА_3" Також всупереч Закону України та без відома ОСОБА_3 20.10.10 р. перший заступник голови Зміївської райдержадміністрації Тімофєєва Т.В. надала розпорядження №425 "Про скасування розпорядження голови райдержадміністрації від 22.10.02 р. №267. В якому також визнає таким, що втратило чинність розпорядження за №48 від 28.01.03 р. "Про внесення змін до розпорядження від 22.10.10 р. №267 "Про надання в оренду водного об'єкта приватному підприємцю ОСОБА_3". Позивач вважає зазначене розпорядження №№425 від 20.10.10 р. неправомірним, оскільки не може бути скасоване розпорядження індивідуального характеру, яке вже виконане належним чином.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 грудня 2010 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 17 січня 2011 року о 11:15 годині.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 17 січня 2010 року розгляд справи було відкладено на 27 січня 2011 року о 10:00 годині.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 січня 2011 року розгляд справи було відкладено на 14 лютого 2011 року о 10:15 годині.
До господарського суду Харківської області 14.02.2011 року від представника позивача надійшли уточнення до позовної заяви (вх. 3966), відповідно до яких позивач просить суд визнати право ФОП ОСОБА_2 на оренду земельної ділянки із земель водного фонду загальною площею 12,315 га з яких під водою 7,345 га та прибережна смуга 4,97 га, розташованої на території Генеївської сільської ради (озеро Черничне), визнати дійсним договір оренди земельної ділянки із земель водного фонду загальною площею 12,315 га з яких під водою 7,345 га та прибережна смуга 4,97 га, розташованої на території Генеївської сільської ради (озеро Черничне) між ФОП ОСОБА_2 та Зміївською райдержадміністрацією від 15.02.2003 року.
Надані документи були досліджені судом та долучені до метеріалів справи.
Представник позивача у судовому засіданні на заявлених позовних вимогах наполягає у повному обсязі та просить суд задовольнити позов з підстав викладених у позовній заяві з урахуванням наданих уточнень. Надав пояснення по суті справи.
Представник відповідача в призначене судове засідання не з"явився, відзив на позов та витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Відповідач не скористався своїми правами, наданими йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України.
Враховуючи, що згідно ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового вругулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, суд прийняв заяву позивача як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству та продовжує розгляд справи з урахуванням цих змін.
Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.
Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
22.10.2002 року головою Зміївської райдежадміністрації Омельченко І.Д. було надано Розпорядження №267 "Про надання в оренду водного об"єкта приватному підприємцю ОСОБА_6." а саме надано в ренду водний об"єкт (озеро Чернишне) площею 7,6 га на території Геніївської сільської ради, терміном на 25 років для рибогосподарських потреб та культурно-оздоровчих цілей.
Розпорядженням №48 від 28.01.2003 року були внесені зміни до п.1. Розпорядження №267 від 22.10.2002 року "Про надання в оренду водного об"єкта приватному підприємцю ОСОБА_6" та викладено у такій редакції: надати в оренду приватному підприємцю ОСОБА_2 водний об"єкт (озеро Чернишне) площею 12,315 га, в т.ч. 7,345 га під водою, та 4,970 га природоохоронної зони (пасовища) на території Геніївської сільської ради, терміном на 25 років для рибогосподарських потреб та культурно-оздоровчих цілей.
Між відповідачем та позивачем 15 лютого 2003 року був укладений договір оренди земельної ділянки, посвідченого державним нотаріусом Зміївської державної нотаріальної контори р. №1-273, зареєстровано у Геніївській сільській раді за №8 від 27.02.03 р., зареєстровано в Зміївському відділі земельних ресурсів за №8 від 27.07.03 р. та зареєстровано в Зміївській районній державній адміністрації 28.02.03 р. за № 04-06/25.
Згідно акту приймання передачі земель, водний об"єкт (озеро Чернишне) площею 12,315 га, в т.ч. 7,345 га під водою, та 4,970 га природоохоронної зони (пасовища) на території Геніївської сільської ради, було передано позивачу.
Як вбачається з матеріалів справи, Розпорядженням №425 від 20.10.2010 року було розглянуто протест прокурора Зміївського р-ну №04-24-1084 вих.10 выд. 04.10.10 р. та скасовано розпорядження №267 "Про надання в оренду водного об"єкта приватному підприємцю ОСОБА_6" від 22.10.02 року та визнано таким, що втратило чинність Розпорядженням №48 від 28.01.2003 року.
Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам, суд керується наступним.
Відповідно до ч.1 ст. 16 Цивільного кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та згідно ч.2 ст.20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Права та законні інтереси зазначених суб'єктів можуть захищатися способами визначеними ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України.
Так, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб"єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов"язку зобов"язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб"єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв"язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Слід, зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення.
В силу ст.54 ГПК України, позовна заява повинна містити зміст позовних вимог, тобто з зазначенням способу судового захисту правової вимоги і правовідносин.
В силу ч.1 ст.20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Таким чином, суд не вбачає з матеріалів справи, яким чином порушується право позивача, щодо володіння та розпорядження наданим правами договором оренди земельної ділянки від 15.02.2003 року, оскільки суду не надано доказів в обгрунтування позовних вимог (виконання чи неналежне виконання договору, яким чином виконується умови спірного договору, чи виконавався зазначений договір взагалі, листування пов"язане зі спірним договором, чи використовувалась земля за цільовим призначенням згідно умов договору, тощо), окрім спірного договору.
В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Отже, враховуючи те, що позивачем не надано доказів, які могли б підтвердити порушення прав та законних інтересів позивача, тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Крім того, за змістом п.4 ст. 57 ГПК України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Згідно ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. В разі подання копії документу вона повинна бути засвідчена відповідно до вимог чинного законодавства України (Закону України "Про нотаріат", Закону України "Про адвокатуру" або ін. Відповідно до п. 5.27 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (ДСТУ 4163-2003) відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів „Згідно з оригіналом”, назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, засвідчуватись повинна кожна сторінка документу з відтиском печатки підприємства, установи, організації іншої юридичної особи (ФОП - за наявності). В даному разі позивачем до позовної заяви додано ксерокопії документів, які жодним чином не посвідчені, що унеможливлює визнання їх в якості письмових доказів.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 85,00 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень при відмові в задоволені позовних вимог судом позивачу не підлягає відшкодуванню (покладанню на відповідача або поверненню з Держбюджету) та покладається на позивача в повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 16, 20 Цивільного кодексу України, ст.ст. 6, 20 Господарського кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Прийняти уточнення до позовної заяви (вх. 3966) від 14.02.2011 року.
В позові відмовити повністю.
Суддя Буракова А.М.
Повний текст рішення по справі 67/178-10 складено та підписано 17.02.2011 року.