Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"15" лютого 2011 р. Справа № 64/375-10
вх. № 11002/4-64
Суддя господарського суду Добреля Н.С.
при секретарі судового засідання Панченко О.О.
за участю представників сторін:
позивача - Богомолов С.О. за довіреністю від 03.12.10; відповідача - Дубровська Г.В. за довіреністю №010-00/7620 від 19.11.10;
розглянувши справу за позовом Відкритого акціонерного товариства "Красноградський маслосирзавод", м. Красноград;
до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно - імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Харкові, м. Харків;
про визнання недійсним правочину
Позивач звернувся до суду з позовною заявою (вих.б/н від 15.12.10), в якій просить суд визнати недійсним іпотечний договір №6807Z258 від 19 листопада 2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" та Відкритим акціонерним товариством "Красноградський маслосирзавод", посилаючись, зокрема, на те, що іпотечний договір суперечить актам цивільного законодавства.
Ухвалою суду від 20.12.10 за позовною заявою було порушено провадження по справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні.
06.01.11 позивач надав до канцелярії суду заяву (вих.б/н від 06.01.11) про відкладення розгляду справи, в якій просить суд відкласти розгляд справи, у зв"язку з неможливістю представника позивача бути присутнім у судовому засіданні призначеному на 10.01.11.
10.01.11 відповідач надав до канцелярії суду відзив на позовну заяву (вих.№068-02/98 від 10.01.11), в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити в позові.
Ухвалою суду від 10.01.11 розгляд справи було відкладено на 24.01.11.
24.01.11 позивач надав заяву про зміну підстави позову, в якій просить суд визнати недійсним Іпотечний договір №6807Z258 від 19 листопада 2007 року, укладений між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" та Відкритим акціонерним товариством "Красноградський маслосирзавод". Разом із заявою були надані документи для долучення до матеріалів справи.
24.01.11 позивач надав заяву про долучення до матеріалів справи поданих ним документів.
Суд прийняв заяву позивача як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству та продовжує розгляд справи з урахуванням цих змін.
Ухвалою суду від 24.01.11 розгляд справи було відкладено на 08.02.11.
08.02.11 відповідач надав до канцелярії суду відзив на позовну заяву (за зміненими позовними вимогами) (вих.№068-02/785 від 08.02.11), в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позову. Разом із відзивом були надані документи для долучення до матеріалів справи.
08.02.11 позивач надав до канцелярії суду клопотання про витребування доказів, в якому просить суд витребувати у КП "ХМБТІ" довідку з інформацією про реєстрацію єдиного майнового комплексу, що знаходиться в м.Красноград, Харківської області по вул. Полтавській, 135 за ВАТ "Красноградський маслосирзавод" та витребувати у КП технічної інвентаризації "Інвентаризатор" в м. Полтава довідку з інформацією про реєстрацію єдиного майнового комплексу, що знаходиться в м.Карлівка, Полтавської області по вул. Леніна, 34 за ВАТ "Красноградський маслосирзавод".
Відповідно до ст. 38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.
Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, як у необгрунтованому та заявленому безпідставно.
В судовому засіданні призначеному на 08.02.11 було оголошено перерву до 15.02.11.
15.02.11 позивач надав до канцелярії суду про відкладення розгляду справи, з метою отримання доказів на підтвердження своєї правової позиції, та продовження строку вирішення спору на 15 днів.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, наполягає на задоволенні позову, проти заявленого клопотання відповідачем про продавження строку розгляду справи заперечує.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечує проти вимог заявленого позову з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву (за зміненими позовними вимогами).
Суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи надані документи, виходить з наступного, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, для надання можливості усім учасникам судового процесу ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо).
Згідно ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист прав і людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.
Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд відмовляє у його задоволенні з наступних підстав.
Відповідно до ст. 77 ГПК України, господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Такими обставинами, зокрема, є: 1) нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу; 2) неподання витребуваних доказів; 3) необхідність витребування нових доказів; 4) залучення до участі в справі іншого відповідача, заміна неналежного відповідача; 5) необхідність заміни відведеного судді, судового експерта.
Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 75 ГПК України.
Зважаючи на вищевикладене, суд відмовляє в задоволенні клопотання про продовження строку вирішення спору.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив, що 19.11.07 між позивачем та відповідачем було укладено Іпотечний договір №6807Z258.
В обгрунтування заявлених позовних вимог (з урахуванням заяви про зміну підстави позову від 24.01.11) позивач зазначає, що Іпотечний договір був укладений з порушенням норм ч.3 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" та ч.2 ст. 548 ЦК України (що діяла на момент укладання Генеральної угоди), що є підставою для визнання недійсним Іпотечного договору, відповідно до ст.ст. 203, 215, 548 ЦК України та ст. 207 ГК України.
Відповідно до ст. З Закону України "Про іпотеку", Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.
Згідно п. 1.1. оспорюваного іпотечного договору, іпотекою за цим договором забезпечені вимоги Іпотекодавця, що випливають із Генеральпої угоди №6807N 11 від 19.11.2007 р., укладеної між позивачем та відповідачем, відповідно до якої відповідач при виконанні позивачем певних її умов проводить Кредитні операції Позивача із загальним лімітом заборгованості еквівалентом 10 100 000,00 гри. на підставі та з урахуванням умов Кредитних договорів, укладених в рамках цієї Генеральної угоди строком до 19.11.2012 р.
Згідно п. 10.1. Генеральної угоди №6807N11від 19.07.2007 р., остання набуває чинності з моменту її підписання повноважними представниками, що відповідає вимогам ч. 1 статті 638 ЦК України та ч. 1. ст. 1055 ЦК України.
Посилання позивача на положення ч. 2 ст. 1046 Цивільного кодексу України, якою врегульовані правовідносини позики, у даному випадку є безпідставним, адже ч.2. ст. 1054 ЦК України визначає, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави ("ПОЗИКА"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Так згідно вимої ч. 1. ст. 1055 ЦК України. Кредитний договір укладається у письмовій формі, а за приписами ч. 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Таким чином у Генеральної угоди №6807N11 від 19.07.2007 р. сторони вірно визначили момент набрання нею чинності - з дати підписання сторонами.
Крім того, на твердження позивача щодо відсутності у останнього на час укладення Генеральної угоди кредитних зобов'язань перед відповідачем, спростовуються обставинами справи, а саме тим, що на дату підписання Генеральної угоди від 19.11.2007 р., згідно Додатку 1 їй були підпорядковані наступні кредитні договори, укладені з позивачем: №6807К3 від 01.02.2007 р. та №6807К64 від 19.11.2007 р.
Щодо посилань позивача на відсутність у оспорюваному договорі істотної умови - "розміру основного зобов'язання", суд вказує на наступне.
Стаття 18 Закону України "Про іпотеку" вимагає визначення сторонами розміру основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання.
Стаття 1 Закону України "Про іпотеку" визначає, що основне зобов'язання - це зобов'язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов'язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.
Згідно ст. 2 Генеральної угоди (Терміни), угода включає в себе будь-які додатки до неї, графіки, списки або інші доповнення до неї, які є невід"ємною частиною Генеральної угоди.
Кредитні договори, що укладаються в рамках Генеральної угоди, є її невід'ємною частиною.
Розділом 6 Генеральної угоди встановлено зобов"язання позивача щодо надання забезпечення зобов'язань за Генеральною угодою та кредитними договорами, укладеними в її рамках та критерії його прийнятності для відповідача.
Таким чином, оспорюваний договір містить всі істотні умови, передбачені ст. 18 Закону України "Про іпотеку".
Окрім того, за домовленістю сторін, визначено, що предметом іпотеки за договором є єдиний майновій комплекс ПАТ "Красноградський маслосирзавод" в розумінні статті 191 Цивільного кодексу України, розташований за адресами: Харківська область, м. Красноград. вул. Котляревського, 48; Харківська область, м. Красноград, вул. Полтавська, 135; Полтавська область, м. Карлівка. вул. Леніна, 34
У відповідності до ст. 15, 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст.20 ГК України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.
Пунктом 7 та п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, якими передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Отже в даній справі необхідною умовою для визнання Іпотечного договору недійсним є умова щодо встановлення обставин, передбачених ст.215, ст.203 ЦК України.
Таким чином, позивач в силу викладеного та відповідно ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) зобов'язаний довести за допомогою належних та допустимих доказів факт порушення спірним правочином його прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У відповідності до 203 ЦК України (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину) 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Суд, виходить з того, що позивачем не доведено наявність передбачених законом підстав для визнання правочину недійсним. Положення відсилочних норми ч.1 ст. 203 ЦК України (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства).
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 179 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про відсутність необхідних умов для визнання Іпотечного договору №6807Z258 від 19.11.07 недійсним, а отже і про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та, відповідно, до висновку про необхідність відмови в позові в повному обсязі.
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не відповідають вимогам чинного законодавства України і є необґрунтованими.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 58, 124, 129 Конституції, ст.ст. 6, 15, 16, 20,191, 203, 215, 638,1055 Цивільного кодексу України, 179 ГК України,Закон України "Про іпотеку" ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 ГПК України, суд -
Відмовити в задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Відмовити в задоволенні клопотання позивача про продовження строку вирішення спору.
В позові відмовити повністю.
Суддя Добреля Н.С.
Повний текст рішення складено 21 лютого 2011 року.