Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"15" лютого 2011 р. Справа № 42/347-10
вх. № 11008/1-42
Суддя господарського суду Яризько В.О.
при секретарі судового засідання Лобода Т.О.
за участю представників сторін:
позивача - Почуєв О.В. (дов.)
відповідача - Скрипка Л.В. (дов.)
3-ї особи - не з'явився
розглянувши справу за позовом ПП "ВІТАЛІЯ-Плюс", м. Харків
до АКБ СР "Укрсоцбанк" м. Київ, в особі Петровського відділення Харківської обласної філії АКБ "Укрсоцбанк", м. Харків
3-я особа , яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача, ОСОБА_1
про визнання правочину недійсним
Позивач, ПП "ВІТАЛІЯ-Плюс", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, АКБ СР "Укрсоцбанк" м. Київ, в особі Петровського відділення Харківської обласної філії АКБ "Укрсоцбанк", м. Харків, в якому просить суд визнати іпотечний договір № 834/19-27/35/8-251 від 02.10.2008р. недійсним в частині третейського застереження, а саме пункт 5.2, а також визнати іпотечний договір № 834/19-27/35/8-251 від 02.10.2008р. недійсним правочином.
04.02.2010 р. представником позивача через канцелярію суду надана заява, в якій позивач просить залишити без розгляду позовні вимоги в частині визнання іпотечний договору № 834/19-27/35/8-251 від 02.10.2008р. недійсним повністю.
Судом роз'яснено, що нормами ГПК України не передбачений випадок залишення позовної заяви без розгляду за заявою позивача, після чого представник позивача зазначив, що просить не розглядати його заяву від 04.02.2011р., позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Таким чином, судом розглядаються позовні вимоги, які викладені в позовній заяві.
Представник позивача в судовому засіданні підтримує позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов.
У судовому засіданні 08.02.2011р. був присутній представник третьої особи, який проти позову заперечував.
У судовому засіданні 08.02.2011р. оголошена перерва до 15.02.2011р. о 10:00 год.
Представник третьої особи в судове засідання 15.02.2011р. не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином під розпис
Суд вважає, що нез'явлення третьої особи в судове засідання 15.02.2011 р. не перешкоджає розгляду справи, у зв'язку з чим розглядає справу за наявними матеріалами.
Вислухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Між громадянкою ОСОБА_1 - позичальником і АКБ СР "Укрсоцбанк" (відповідач) - кредитором був укладений договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 834/18-27/35/8-286 від 02 жовтня 2008 року з максимальним лімітом заборгованості кредитних коштів в розмірі 400000,00 (чотириста тисяч) доларів США.
В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань перед кредитором за договором № 834/18-27/35/8-286 від 02 жовтня 2008 року стосовно повернення отриманої ОСОБА_1 суми кредиту, несплачених процентів, комісій, неустойок і штрафів між приватним підприємством "ВІТАЛІЯ-ПЛЮС", як майновим поручителем, з відповідачем був укладений іпотечний договір № 834/19-27/35/8-251 від 02 жовтня 2008 року, за яким були передані в іпотеку нежитлові приміщення першого поверху № 1-7, 9-12, площею 443.4 кв.м.. другого поверху № 1-11, площею 435,5 кв.м., третього поверху №1-17. площею 435.9 кв.м. в літері "А-3" загальною площею 1314,8 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, загальною вартістю 5 094 902,59 гри., власником яких є Приватне підприємство "ВІТАЛІЯ-ПЛЮС".
Майновим поручителем на вимогу відповідача заставлене майно на підставі договору добровільного страхування майна, яке є предметом застави (іпотеки) № КР9834-005/08/СМ від 02 жовтня 2008 року було застраховане на користь відповідача - вигодонабувача за договором страхування на страхову суму 5094902,59 грн.
Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що іпотечний договір № 834/19-27/35/8-251 від 02 жовтня 2008 року підписаний представником ПП "ВІТАЛІЯ-ПЛЮС" з перевищенням повноважень, а отже договір підписаний особою, яка не мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, а отже такий правочин є нікчемним.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину передбачені статтею 203 ЦК України, а саме :
1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ст. 113 ГК України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи.
Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.
Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Згідно з пунктом 1.4. Статуту Приватного підприємства "ВІТАЛІЯ-ПЛЮС" майно підприємства належить власникові на праві приватної власності.
Власником Приватного підприємства "ВІТАЛІЯ-ПЛЮС" відповідно до пункту 1.2. зазначеного статуту є громадянин України ОСОБА_2, код НОМЕР_1, що мешкає за адресою: АДРЕСА_2.
Відповідно до п.6.1 Статуту підприємства позивача власник здійснює управління підприємством безпосередньо або через призначеного ним директора.
Відповідно до п. 6.3. ст. 6 Статуту ПП "ВІТАЛІЯ-ПЛЮС" оперативне управління підприємством здійснює Директор. Згідно до підпунктів 6.3.1, 6.3.2, 6.3.12 п. 6.3. ст. 6 Статуту ПП "ВІТАЛІЯ-ПЛЮС" директор підприємства розпоряджується майном і коштами підприємства на суму , що не перевищує 20 000 грн., укладає контракти, договори і угоди на суму, що не перевищує 20 000 грн., в межах своєї компетенції видає довіреності, накази і дає вказівки. При цьому, в разі, якщо при вчиненні дій, передбачених п.п. 6.3.1, 6.3.2., 6.3.3. п. 6.3. ст. 6 Статуту підприємства, сума перевищує 10 000 грн., перед вчиненням вищевказаних дій обов'язково потрібен письмовий дозвіл власника підприємства.
Приватним підприємством "ВІТАЛІЯ-ПЛЮС" було проведено розширене засідання, на якому були присутні голова : ОСОБА_2 (власник ПП "ВІТАЛІЯ-ПЛЮС") та ОСОБА_1 (директор ПП "ВІТАЛІЯ-ПЛЮС"), на якому розглядалось питання щодо надання майнового поручительства ОСОБА_1, надання в заставу приміщення, що належить ПП "ВІТАЛІЯ-ПЛЮС", розташованого за адресою АДРЕСА_1.
На вказаному засіданні прийнято рішення про те, що ПП "ВІТАЛІЯ-ПЛЮС" стане майновим поручителем ОСОБА_1 та надасть в кості майнової застави приміщення за адресою АДРЕСА_1, а також вирішено надати повноваження на оформлення необхідних документів при майновому поручительстві з правом підпису ОСОБА_2, що оформлено протоколом розширеного засідання від 01.08.2008р., який підписаний ОСОБА_2 та ОСОБА_1
А отже директором ПП "ВІТАЛІЯ-ПЛЮС" був отриманий письмовий дозвіл власника приватного підприємства на передачу майна ПП "ВІТАЛІЯ-ПЛЮС" в заставу, що спростовує доводи позивача.
Згідно ч.3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
Оскільки ОСОБА_1 є позичальником за договором кредиту, в забезпечення якого укладався іпотечний договір з відповідачем, а також одночасно є директором підприємства, що надає заставу, то ОСОБА_1 як директором ПП "ВІТАЛІЯ-ПЛЮС" була видана довіреність на підписання договору іпотеки громадянину ОСОБА_2 (копія довіреності додана до матеріалів справи).
З тексту іпотечного договору № 834/19-27/35/8-251 від 02 жовтня 2008 року вбачається, що з боку ПП "ВІТАЛІЯ-ПЛЮС" даний договір підписаний представником ОСОБА_2, а також засвідчений печаткою ПП "ВІТАЛІЯ-ПЛЮС".
За таких обставин судом встановлено, що спірний іпотечний договір № 834/19-27/35/8-251 від 02 жовтня 2008 року з боку ПП "ВІТАЛІЯ-ПЛЮС" підписаний повноважною особою, а доводи позивача не відповідають дійсності.
Стосовно третейського застереження, яке міститься в пункті 5.2 спірного іпотечного договору, яким передбачено, що, у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, Сторони, керуючись ст. 5 Закону України "Про третейські суди", домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою 02002, м. Київ. вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно статті 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
За умовами пункту 11 статті 6 (на час укладення спірних угод пункт 7 статті 6) Закону України "Про третейські суди" третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції. Наведена норма чітко визначає підвідомчість справ третейським судам і встановлює певні винятки (справи), які не можуть бути передані на розгляд третейського суду.
Частина друга статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.
Стаття 1 Закону України "Про третейські суди" встановлює, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про третейські суди" встановлюються вимоги до виду і форми третейської угоди. Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається в письмовій формі.
Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
Третейська угода є підставою для передачі спору на розгляд третейського суду, а в деяких випадках - і підставою для створення та діяльності такого суду.
Стаття 6 Закону "Про третейські суди" встановлює, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом , можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: справ у спорах про визнання недійсним нормативно-правових актів; справ у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; справ, пов'язаних з державною таємницею; справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів(договорів); справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство; справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; справ у спорах, що виникають з трудових відносин; справ, що виникають з корпоративних відносин; інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України; справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Отже викладене в пункті 5.2 іпотечного договору № 834/19-27/35/8-251 від 02.10.2008р. третейське застереження повністю відповідає вимогам чинного законодавства, тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог і в цій частині.
При цьому суд враховує, що відповідно до рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу 8 "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) від 10 січня 2008 року третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбачених в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону, є здійснення ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України".
Відповідно ч.2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
В рішенні Конституційного суду України від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 зазначено, що із змісту частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Суб'єктами таких правовідносин можуть бути громадяни, іноземці, особи без громадянства, юридичні особи та інші суб'єкти цих правовідносин.
Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Так, відповідно до статті 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, норми якої мають пряму дію та найвищу юридичну силу, гарантується. Частина четверта статті 13 Конституції України встановлює обов'язок держави забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких суб'єктів належать, зокрема, юридичні особи та інші суб'єкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.
За таких обставин, а також враховуючи те, що відповідач не наполягав на третейському розгляду спору про визнання спірного іпотечного договору недійсним, судом розглянутий та вирішений даний спір по суті в повному обсязі.
У зв'язку з тим, що суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 8, 13, 124 Конституції України, ст. ст. 1, 12, 22, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя Яризько В.О.
Повний текст рішення підписаний 18.02.2011 р.