Іменем України
07 лютого 2011 року
Справа № 5002-30/5230-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Борисової Ю.В.,
суддів Гонтаря В.І.,
Плута В.М.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився, виробничий кооператив "СКІФ-88";
відповідача: не з'явився, фірма "Саторі";
розглянувши апеляційну скаргу фірми "Саторі" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ловягіна Ю.Ю.) від 20 грудня 2011 року у справі № 5002-30/5230-2010
за позовом виробничого кооперативу "СКІФ-88" (вул. Промислова, 1, Гвардійське, Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим, 97513)
до фірми "Саторі" (вул. Б. Куна, 5а-58, Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95022)
про стягнення 80000,00грн.
27 жовтня 2010 року виробничий кооператив "СКІФ-88" звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до фірми "Саторі" з посиланням на статті 16, 258, 785 Цивільного кодексу України, статті 22, 60, 61 Господарського процесуального кодексу України про стягнення 80000,00грн. неустойки.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами 29 грудня 2008 року був укладений договір оренди, на виконання умов якого позивачем були виконані зобов'язання за договором у повному обсязі, але відповідач не розрахувався з позивачем, не повернув майно у встановлений згідно з умовами договору строк, тим самим порушивши його умови, у зв'язку з чим у позивача виникло право вимоги стягнення неустойки у розмірі встановленому законодавством.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ловягіна Ю.Ю.) позов задоволено. Стягнуто з фірми "Саторі" на користь виробничого кооперативу "СКІФ-88" 80000 грн. неустойки, 800 грн. витрат за сплату державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем були порушені умови договору від 29 грудня 2008 року щодо своєчасної і повної оплати за орендоване майно та умови щодо повернення майна позивачеві.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, фірма "Саторі" звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, які мають істотне значення для справи, порушені норми матеріального та процесуального права.
Так, заявник скарги не погоджується із висновком суду про припинення дії договору сторін з 10 березня 2009 року, оскільки 3 березня отримав лише застереження позивача про можливе припинення дії договору оренди. Крім того, відповідач заявляє про його можливу фінансову відповідальність лише з дати набрання законної сили рішенням господарського суду про звільнення орендованого майна, а саме з 24 червня 2010 р., й то - за умов застосування приписів законодавства про позовну давність.
На адресу Севастопольського апеляційного господарського суду 07 лютого 2011 року від виробничого кооперативу "СКІФ-88" надійшов відзив на апеляційну скаргу, де позивач спростовує викладене заявником апеляційної скарги і вважає, що судом винесено законне рішення, яке підлягає залишенню без змін.
У судове засідання 07 лютого 2011 року представники сторін не з'явились, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористались.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, колегія суду визнала можливим розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними в ній письмовими доказами.
При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 29 грудня 2008 року між виробничим кооперативом "СКІФ-88" (за договором Сторона 1) та фірмою "Саторі" (за договором Сторона 2) був укладений договір оренди (а.с. 17-21), згідно з яким Сторона 1 передає в оренду Стороні 2 майданчик з навісом площею 1000 кв.м, розташований в м. Сімферополь по вул.Ж.Дерюгіної, з використанням його за призначенням.
Згідно з пунктом 2.1.1 договору сторонами 29 грудня 2008 року було складено акт приймання -передачі нерухомого майна та облаштування території, за яким відповідачеві переданий майданчик з навісом площею 1000 кв.м., розташований у місті Сімферополі по вул. Ж. Дерюгіної (а.с. 22).
Розділом 3 договору передбачена форма та порядок розрахунку. Пунктом 3.1 цього розділу встановлено, що загальна сума оплати на місяць складає 4000,00 грн, у тому числі ПДВ.
Пунктом 3.2. договору передбачено, що сторона сплачує щомісячно, починаючи з 01.01.09 передоплатою з 1-го по 10-те число 2 000,00 грн. та з 10-го по 25-е число 2 000,00 наступного місяця відповідно до умов цього договору (а.с. 19).
Строк дії договору (пункт 4.1) встановлено з 01.01.2009 по 30.06.2009 (а.с. 19).
Договором сторін також передбачена відповідальність за несвоєчасну оплату. Так, згідно домовленості Сторона 2 сплачує пеню в розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожний день прострочки (пункт 5.1 договору, а.с. 19).
Стороні 1 надано право відмовитись від цього договору та вимагати повернення об'єкту, якщо Сторона 2 не вносить плату за об'єкт протягом 1 місяця (пункт 5.2 договору, а.с. 20).
Розділом VI договору від 29 грудня 2008 року визначені особливі умови договору, згідно з якими по закінченню строку дії договору об'єкт повинно бути передано Стороні 1 у тому ж стані, в якому його було передано, з урахуванням зносу та інших умов цього договору.
В матеріалах справи міститься копія листа виробничого кооперативу „Скіфф-88” до фірми "Саторі" від березня 2009 року, яким відповідача попереджено, що в разі несплати заборгованості виробничий кооператив "СКІФ-88" вимушений буде припинити дію договору оренди, у тому числі відповідача попереджено про звільнення фірмою "Саторі" орендованих територій та знесення самовільно побудованих будівель (а.с. 23)
У листі також зазначено, що відповідачем не внесена своєчасно (до 25.02.2009 р.) частина орендної плати в сумі 2 000,00 грн. за лютий місяць 2009 року.
До того ж, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 лютого 2010 року по справі №2-22/4761-2009 (а.с. 38-42) за позовом фірми "Саторі" до виробничого кооперативу "СКІФ-88" про стягнення 20 000,00 грн., та за зустрічним позовом виробничого кооперативу "СКІФ-88" до фірми "Саторі" про розірвання договору оренди та звільнення майна, яке залишене без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 24 червня 2010 року (а.с. 31-37), встановлений факт припинення дії договору оренди, що є предметом дослідження у дійсній справі, з 10 березня 2009 року через невнесення відповідачем орендної плати та зобов'язано фірму "Саторі" звільнити орендоване майно, а саме, майданчик з навісом площею 1000 кв.м, розташований в м. Сімферополі по вул. Ж. Дерюгіної, позначений за схематичним планом КРП „Сімферопольське МБРТІ” літерами „Х-1”, „Л-1”, „Ф-1”.
Зазначені факти судом першої інстанції визнані доведеними з огляду на приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Неповернення фірмою "Саторі" орендованого майна виробничому кооперативу "СКІФ-88" стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду. А виходячи зі змісту статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України судом задоволені позовні вимоги з підстав того, що відповідачем під час розгляду справи не доведено факту звільнення орендованого приміщення та повернення орендованого майна.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія суду апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга є необгрунтованою і не підлягає задоволенню, у зв'язку з наступним.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 530 цього кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статею 546 зазначеного кодексу передбачено, що виконання зобов'язання може забеспечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України передбаченозазначає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Судовою колегією встановлено, що сторони у справі перебували в орендних відносинах з огляду на укладений між виробничим кооперативом "СКІФ-88" та фірмою "Саторі" договір оренди.
Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (стаття 762 Цивільного кодексу України).
Зобов'язання за договором позивачем виконані, що підтверджується актом приймання -передачі від 29 грудня 2008 року, підписаний сторонами (а.с. 22), однак відповідач, у свою чергу, зобов'язання за договором не виконав, а саме, не звільнив орендоване приміщення та не повернув орендоване майно.
Відповідно до пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина 2 статті 785 Цивільного кодексу України).
Позивачем заявлені вимоги про стягнення неустойки з фірми "Саторі" за неповернення орендованого майна за договором оренди від 29 грудня 2008 року у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за весь час прострочки, станом на 15 жовтня 2010 року, у розмірі 80000 грн. та судові витрати.
Оскільки відповідачем не представлено доказів про звільнення орендованого приміщення та повернення майна позивачеві, судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції про обгрунтованість вимог позову про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 80000 грн і його задоволення.
Стосовно посилань в апеляційній скарзі на те, що договір між сторонами не було припинено, а у листі виробничого кооперативу "СКІФ-88" від березня 2009 року було лише попередження про можливе припинення дії договору оренди без повідомлення про відмову від договору, й , крім того неустойка може стягуватися лише у разі припинення дії договору, а не у разі його розірвання, судова колегія, спростовуючи ці доводи заявника скарги, зазначає, що рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 10 лютого 2010 року по справі №2-22/4761-2009 (а.с. 38-42) встановлено, що між виробничим кооперативом "СКІФ-88" та фірмою "Саторі" укладений договір оренди від 29 грудня 2008, дія якого припинена з 10 березня 2009 року через невнесення орендної плати. Зазначене рішення набрало законної сили 24 червня 2010 року.
Як вже зазначалося судовою колегією, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторонни (стаття 35 Господарського процесуального кодексу України).
Також суд апеляційної інстанції вважає правильним розрахунок суду першої інстанції щодо суми стягнення, оскільки у справі №5002-7/3156-2010 позивачем за період з 15.03.2009 по 15.06.2010 заявлено до стягнення лише 48000 грн, хоча у справі судом встановлено, що неустойка відповідача (подвійна орендна плата) за цей період складає 120000 грн.
Таким чином, суд погоджується, що за вказаний вище період часу позивач не позбавлений можливості вимагати також сплати неустойки, сума якої раніше не заявлялася. Тобто заявлені вимоги про стягнення 48000 грн в цій справі за період з 15.03.2009 по 15.06.2010 також обгрунтовані і підлягають задоволенню. За 4 місяці з 15.06 по 15.10.2010 року неустойка в сумі 32000 грн позивачем заявлена підставно й цілком правомірно вимоги в цій частині судом задоволені.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків оскарженого рішення.
З огляду на викладене, судова колегія визнала, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга -залишенню без задоволення.
Судові витрати правомірно розподілено місцевим господарським судом у відповідності зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України.
Втім, зважаючи на невиконання заявником апеляційної скарги вимог статті 94 ГПК України, а також вимог ухвали суду апеляційної інстанції від 21.01.2011 щодо належної сплати держмита при зверненні з апеляційною скаргою, судова колегія вважає за необхідне стягнути з відповідача в доход Державного бюджету мито у розмірі 400,00 грн. на підставі підпункту „г” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, яким передбачено, що державне мито справляється із апеляційних скарг на рішення з розрахунку 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції.
Керуючись статтями 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу фірми "Саторі" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Ловягіна Ю.Ю.) від 20 грудня 2011 року у справі № 5002-30/5230-2010 залишити без змін.
3. Стягнути з фірми "Саторі" в дохід Державного бюджету України (рахунок 3 111 309 570 000 7, банк одержувача: УДК в м. Севастополі, МФО 824 509, ОКПО 240 355 98, код платежу: 220 90 200, одержувач - ОДК в Ленінському районі м.Севастополя) державне мито в сумі 400,00 грн. за звернення з апеляційною скаргою до Севастопольського апеляційного господарського суду на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 грудня 2011 року у справі № 5002-30/5230-2010.
4. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.
Головуючий суддя Ю.В. Борисова
Судді В.І. Гонтар
В.М. Плут