Іменем України
07 лютого 2011 року Справа № 5002-22/5792-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Борисової Ю.В.,
суддів Гонтаря В.І.,
Плута В.М.,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "ЕЛО ЛТД";
відповідача: не з'явився, товариство з обмеженою відповідальністю "Сімферопольська фабрика солодощів";
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольська фабрика солодощів" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Калініченко А.А.) від 21 грудня 2010 року у справі № 5002-22/5792-2010
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛО ЛТД" (вул. Воровського, 33,Київ 54,01054)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольська фабрика солодощів" (вул. Севастопольська, 39,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95013)
про стягнення 8738,49 грн.
23 листопада 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю „ЕЛО ЛТД” звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Сімферопольська фабрика солодощів” про стягнення 8738,49 грн., з яких сума боргу з врахуванням індексу інфляції в розмірі 8248,00грн., 3% річних -162,41грн., та штрафні санкції - 328,08грн., а також про відшкодування судових витрат.
Позовні вимоги, з посиланням на приписи статей 526, 530 Цивільного кодексу України, статті 179, 193, 202 Господарського кодексу України, статті 1-4, 12, 54, 55, 82 Господарського процесуального кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язання по оплаті товару у встановлений строк, що призвело до виникнення заборгованості перед позивачем у розмірі 8000,00 грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Калініченко А.А.) від 21 грудня 2010 року позов задоволено частково.
Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю „Сімферопольська фабрика солодощів” заборгованість у розмірі 8 410,41грн., у тому числі: 8000,00 грн. основного боргу, 248,00 грн. збитків від інфляції, 3% річних -162,41грн., 98,17грн. державного мита та 227,14 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні вимог про стягнення штрафу (пені) відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем у повному обсязі не оплачений за видатковими накладними товар, що поставлявся позивачем на суму 20759, 44 грн., через що перед позивачем, з урахуванням інфляційних витрат та 3 % річних, виникла заборгованість у сумі 8410,41 грн.
Не погодившись з постановленим судовим актом, товариство з обмеженою відповідальністю "Сімферопольська фабрика солодощів" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач стверджує, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, а саме своєчасно не повідомлено відповідача про дату та час засідання, в якому справа розглядалася по суті, в результаті чого відповідач не мав змоги скористатися наданим йому процесуальним правом на захист від позову, а суд, відповідно, не зміг всебічно з'ясувати обставини справи та виніс необґрунтоване рішення.
Також, заявник апеляційної скарги звертає увагу суду на те, що у розрахунку суми позовних вимог, доданого позивачем до позовної зави, не обґрунтоване нарахування розміру індексу інфляції, а також те, що до дати винесення рішення по справі відповідачем частково сплачено суму боргу в розмірі 250 грн.
На адресу Севастопольського апеляційного господарського суду 07 лютого 2010 року від товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛО ЛТД" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №1697), у якому позивач уточнює суму позовних вимог з урахуванням часткової сплати відповідачем суми богу у розмірі 250,00 грн. та просить повністю скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 8013,50 грн., 3% річних -157,34 грн., а всього 8170,84 грн.
У судове засідання представники сторін не з'явилися, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористалися.
Відповідно до статті 98 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін за наявними у справі документами.
При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю „Сімферопольська фабрика солодощів” отримало від товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛО ЛТД" на підставі витратних документів товар - плівку поліпропіленову на загальну суму 20759,44 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи:
копією видаткової накладної за №ЄЛ-09/0395 від 28 вересня 2009 року на суму 15028,68 грн., яка підписана сторонами та скріплена печаткою з боку позивача (а.с.5). і за якою відповідачем товар був отриманий на підставі довіреності №241 від 28 вересня 2009 року, виданої на ім'я ОСОБА_1 (а.с.6). За отриманий за цією накладною товар відповідач кошти перерахував не повністю, сума заборгованості склала 2269,24 грн.
копією видаткової накладної за №ЄЛ-11/0327 від 30 листопада 2009 року на суму 5730,76грн., яка також підписана сторонами та скріплена печаткою з боку позивача (а.с.7), товар відповідно до довіреності №416 від 30 листопада 2009 року отримала ОСОБА_1 (а.с.8). За отриманий за цією накладною товар відповідач кошти перерахував не повністю, сума заборгованості склала 5730,76 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами договір поставки укладений не був, а мала місце лише усна домовленість про поставку товару.
Встановлено, що 01 березня 2010 року за вих. №49 позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу щодо негайної оплати товару з посиланням на зазначені вище видаткові накладні, втім, отримавши вказану вимогу, відповідач, в порушення положень частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, у семиденний строк кошти у повному обсязі не перерахував, що свідчить про те, що станом на 19 листопада 2010 року відповідач не виконав перед позивачем свої зобов'язання з оплати товару в загальній сумі 8000,00 грн.
Оскільки відповідачем під час судового розгляду справи докази оплати заборгованості за видатковими накладними у розмірі 8000,00 грн. не представлені, місцевий господарський суд визнав позовні вимоги обгрунтованими в частині стягнення основного боргу й задовольнив їх.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частиною 2 статті 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до частини 1 статті 639 Цивільного кодексу України сторони вправі самостійно обирати будь-яку форму договору (усну, письмову, нотаріально посвідчену), якщо вимоги щодо його форми не встановлені законом.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі усної домовленості товариство з обмеженою відповідальністю „Сімферопольська фабрика солодощів” отримало від товариства з обмеженою відповідальністю "ЕЛО ЛТД"тна підставі витратних документів товар -плівку поліпропіленову, на загальну суму 20759,44 грн.оо
Товариство з обмеженою відповідальністю „ЕЛО ЛТД” здійснило поставку товару згідно видаткових накладних за №ЄЛ-09/0395 від 28 вересня 2009 року на суму 15028,68 грн., та за №ЄЛ-11/0327 від 30 листопада 2009 року на суму 5730,76грн.
На вказаних накладних міститься підпис відповідача про отримання поставленого товару.
01 березня 2010 року позивач направив на адресу відповідача лист з вимогою про сплату боргу, проте, відповідач здійснив лише часткову оплату товару.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що борг відповідача перед позивачем по оплаті товару склав 8000,00 грн.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
В силу статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до припису статей 525 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Врахувавши обставини справи, а саме те, що поставка здійснювалась за видатковими накладними, договорів з відповідачем у вигляді окремого документу позивач суду не надав, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позов у частині стягнення 8000 грн. боргу є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Вимоги позивача, заявлені у відзиві на апеляційну скаргу про скасування рішення на підставі уточненої суми позовних вимог з урахуванням часткової сплати відповідачем суми боргу у розмірі 250,00 грн., про стягнення суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 8 013,50, грн., 3% річних -157,34, грн., а всього -8 170,84 грн., судова колегія вважає такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи, позов про стягнення 8738,49 грн. товариством з обмеженою відповідальністю „ЕЛО ЛТД” був поданий до суду 23 листопада 2010 року.
29 листопада 2010 року господарським судом Автономної Республіки Крим була винесена ухвала про порушення провадження у справі, якою відповідача зобов'язано до дня слухання справи представити відзив на позов з документальним обґрунтуванням своїх заперечень. Справа була призначена до розгляду на 14 грудня 2010 року (а.с. 1).
За час судового розгляду відповідач жодного разу не з'явився у судове засідання, відзиву та ніяких заперечень проти позову суду не надав.
Матеріали справи містять клопотання від відповідача про відкладення розгляду справи, яке здано до суду нарочним 13 грудня 2010 року. Судове засідання судом призначено на 21 грудня 2010 року.
Оскільки, місцевому господарському суду на час розгляду справи не були відомі ті обставини, що відповідачем сплачено частину боргу у розмірі 250,00 грн. через неподання відповідних доказів, а вимоги ухвали суду від 29.11.2010 сторонами не виконано, судова колегія визнає правомірність прийняття рішення та вважає, що судом всебічно перевірені всі докази, наявні у матеріалах справи та зроблені правильні висновки.
Виходячи з наведеного, посилання відповідача у апеляційній скарзі на неможливість надання доказів про сплату частини боргу у сумі 250,00 грн. через дії суду, судова колегія вважає неспроможними.
Окрім наведеного, копія банківської виписки від 25 листопада 2010 року про сплату 250 грн відповідачем на користь позивача, що додана до апеляційної скарги, не є первинним бухгалтерським документом, належним чином не засвідчена установою, яка її видала, тому, за переконанням судової колегії, не може вважатися належним доказом в розумінні положень статті 34 ГПК України.
Відповідно до статті 1 Закону України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ -документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з частиною 2 статті 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Отже, відповідач не позбавлений можливості під час виконавчого провадження за рішенням суду представити всі належні платіжні документи стосовно оплати заборгованості, що виключає порушення його прав та законних інтересів.
Твердження заявника апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального права, а саме неповідомлення його своєчасно про дату і час судового засідання, в якому справа розглянута по суті, судова колегія вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи, згідно з якими ухвала про відкладення розгляду справи від 14 грудня 2010 року судом відправлена 17 грудня 2010 року.
Згідно з наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12 грудня 2007 року № 1149 "Про затвердження Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів" термін доставки письмової кореспонденції в межах міста становить Д+2 (день відправки плюс два дні).
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 248,00 грн. збитків від інфляції та 3% річних у сумі 162,41 грн., судова колегія, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, погоджується з розрахунком позивача та висновками суду першої інстанції щодо задоволення цих вимог, отже, посилання відповідача про невірність розрахунку судова колегія спростовує.
Оскільки між сторонами письмова угода про поставку товару з визначенням забезпечення виконання зобов'язання, як це встановлено статтею 547 Цивільного кодексу України, не укладалося, висновки суду про необґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення пені (штрафу) є також правомірними.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги необгрунтованими, визнає, що господарський суд першої інстанції всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін, тому вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Сімферопольська фабрика солодощів" залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Калініченко А.А.) від 21 грудня 2010 року у справі № 5002-22/5792-2010 залишити без змін.
Головуючий суддя Ю.В. Борисова
Судді В.І. Гонтар
В.М. Плут