Іменем України
07 лютого 2011 року Справа № 5020-11/215
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Борисової Ю.В.,
суддів Гонтаря В.І.,
Плута В.М.,
за участю представників сторін:
позивача: Кирильчук Наталя Дмитрівна, довіреність №б/н від 02.11.10, закрите акціонерне товариство "Швейна фабрика ім. Ніни Онілової";
відповідача: ОСОБА_1, довіреність №103 від 31.01.11, фізична особа-підприємець ОСОБА_2;
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Дмитрієв В.Є.) від 13 грудня 2010 року у справі № 5020-11/215
за позовом закритого акціонерного товариства "Швейна фабрика ім. Ніни Онілової" (вул. Айвазовського, 3,Севастополь,99011)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
про стягнення 134032,32грн.,
У листопаді 2010 року закрите акціонерне товариство "Швейна фабрика ім. Ніни Онілової" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, з посиланням на статті 526, 625, 712 Цивільного кодексу України, про стягнення 134032,32грн. з яких 120250,03 грн. заборгованості за поставкою, 2965,07 грн. - 3% річних, 10817,22 грн. - інфляційних витрат.
Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами 01 грудня 2008 року укладений договір поставки №39, на виконання умов якого позивачем були виконані зобов'язання за договором у повному обсязі. Строк дії договору закінчився, а відповідачем зобов'язання за договором по оплаті товару або його поверненню належним чином не виконані, внаслідок чого залишився неоплаченим (та неповерненим) товар на загальну суму 120250,03 грн.
Рішенням господарського суду міста Севастополя (суддя Дмитрієв В.Є.) від 13.12.2010 позов задоволено в повному обсязі, вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем було порушено умови договору щодо оплати товару (або його повернення), через що перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 120250,03 грн., докази погашення якої відповідачем суду не надані.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення змінити, зменшивши суму основної заборгованості до розміру - 34 093 грн. та відповідно зменшити суму інфляції та 3% річних.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги та частково визнаючи заборгованість за договором поставки №39 від 01 грудня 2008 року, заявник апеляційної скарги зазначив, що судом неправильно розрахована сума заборгованості, а саме не враховано той факт, що між сторонами 01 грудня 2008 року був укладений договір комісії №36к, за яким відповідачу також постачався товар та за яким він також здійснював оплату.
Крім того, заявник апеляційної скарги звертає увагу на те, що причиною винесення неправильного рішення є неналежне повідомлення його про час та місце розгляду справи.
07 лютого 2011 року до Севастопольського апеляційного господарського суду надійшла заява (вх.№1796) про уточнення апеляційної скарги, у якій відповідач просив судову колегію в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі у зв'язку з відсутністю боргу перед позивачем.
Відповідач зазначив, що судом порушені вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не всі письмові докази стосуються спірного договору поставки №39 від 01 грудня 2008 року, частина накладних, доданих позивачем до позову, відноситься до договору комісії №36к від 01 грудня 2008 року, що також укладався сторонами, й більш того - не всі накладні мають відмітку відповідача про отримання товару.
Крім того, заявник апеляційної скарги посилається на постанову правоохоронних органів про відмову в порушенні кримінальної справи від 14 жовтня 2010 року, як на доказ, що особа, яка прийняла товар за товарно-транспортною накладною №102 від 09 грудня 2008 року, не мала на це ніяких повноважень.
В заяві про уточнення апеляційної скарги відповідач стверджує, що акт взаєморозрахунку від 30 квітня 2009 року, укладений між сторонами, не може бути прийнятий судом як належний доказ.
У судовому засіданні 07 лютого 2011 року представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та уточнень до неї, наполягав на вимогах заявленого ним позову. Представник відповідача, у свою чергу, заперечував проти доводів позову та наполягав на відсутності боргу за спірним договором перед позивачем.
При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 01 грудня 2008 року між закритим акціонерним товариством "Швейна фабрика ім. Ніни Онілової (постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір поставки №39 (а.с.8).
Згідно з пунктом 1.1 та пунктом 1.2 договору предметом договору є швейні вироби (чоловічі костюми, піджаки, брюки, шкільна форма тощо). Постачальник зобов'язаний поставити та передати у власність покупця товар в асортименті та кількості за узгодженням (письмово або усно) або особистому відбору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар за умовами, що передбачені пунктами 5.1, 5.2, 5.3 даного договору.
Розділом 3 договору передбачений порядок здачі та приймання товару.
Пунктом 3.4 встановлено, що перехід права власності на відвантажений товар за договором виникає в момент приймання товару на складі покупця.
Ціна та сума договору передбачені розділом 4 даного договору, а саме: ціна товару зазначається в супровідних товаротранспортних накладних, які є невід'ємною частиною договору (пункт 4.1 договору).
Пунктом 5.1 договору сторони передбачили, що покупець оплачує товар по мірі реалізації кожні 10 днів до повного розрахунку, з правом обміну або повернення нереалізованого товару.
У пункті 5.4 договору зазначено, що неоплачений товар за умовами пункту 5.1 договору покупець повертає постачальнику. Товар повинен відповідати первісному вигляду. В іншому випадку, товар не буде прийнятий постачальником, за який покупець розраховується з постачальником протягом 5 банківських днів з моменту встановлення строку невідповідності.
Згідно з пунктом 8.3 договору він вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2009 року.
На виконання умов договору сторонами складені та підписані накладні (у тому числі відповідачем), копії яких містяться у матеріалах справи (а.с. 10-43).
Також матеріали справи містять виписки про операції та прибуткові касові ордери на загальну суму 64045,97 грн. (а.с. 63-80), а також копії накладних про повернення позивачеві товарів на загальну суму 208552,00 грн., (а.с. 44-62).
Господарським судом першої інстанції встановлено, що згідно з умовами договору строк його дії сплинув 31 грудня 2009 року, але товар на загальну суму 120250,03 грн. відповідачем не оплачено та не повернуто, що є підставою для задоволення позовних вимог і стягнення вказаної суми з відповідача на користь позивача.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню у зв'язку з наступним.
Встановлено, що між закритим акціонерним товариством "Швейна фабрика ім. Ніни Онілової та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 був укладений договір поставки №39 (а.с.8), отже, на правовідносини, що склались між сторонами, поширюються положення глави 54 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України.
На підставі частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Суд першої інстанції, встановивши вказані обставини, та врахувавши приписи статей 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526, 548, 625 Цивільного кодексу України, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог та стягнення суми основної заборгованості, річних та збитків від інфляції.
Судова колегія апеляційного суду, дослідивши наявні у матеріалах справи виписки по операціям та прибуткові касові ордери (а.с. 63-80), дійшла висновку про підтвердження сплати відповідачем товару на загальну суму 64045,97 грн. згідно умов договору. Також, повернуто позивачу товар на загальну суму 208552,00 грн., що підтверджується копіями накладних про повернення (а.с. 44-62).
Складені та підписані накладні (у тому числі відповідачем), копії яких додані позивачем до позовної заяви, свідчать про поставку відповідачу товару на загальну суму 392848,00 грн. (а.с. 10-43).
Також матеріали справи містять складений сторонами акт взаєморозрахунків, згідно якого заборгованість покупця перед постачальником, станом на 30 квітня 2009 року, складала 324041,00 грн. (а.с. 9). Вказаний акт підписаний представниками позивача та відповідачем без будь-яких зауважень.
Втім, покупцем зобов'язання за договором по оплаті товару, передбачені пунктом 5.1 договору, виконані частково, а саме, сплачено за поставлений товар суму у розмірі 64045,97 грн. Крім того, покупець скористався правом, що передбачено пунктом 5.4 договору, а саме повернув товар на загальну суму 208552,00 грн.
Встановлено, що товар оплачений та повернутий на загальну суму 272597,97 грн.
Перевіряючи розрахунки позивача та суду першої інстанції, судова колегія встановила, що строк дії договору сплинув, однак покупцем свої зобов'язання по сплаті товару або його поверненню належним чином не виконані, через що перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 120250,03 грн. Отже, твердження заявника апеляційної скарги щодо неправильно розрахованої заборгованості, спростовуються доказами, що містяться у матеріалах справи.
Не можуть розцінюватись як належний доказ помилковості розрахунку заборгованості посилання відповідача на договір комісії №36к від 01 грудня 2008 року, за яким, як стверджує заявник апеляційної скарги, він також отримував товар аналогічного асортименту, з однаковими артикулами, та за яким ним здійснювалася оплата, через що неможливо ідентифікувати виникнення заборгованості та її розмір ані за договором поставки №36 від 01 грудня 2008 року, ані за договором комісії №36к від 01 грудня 2008 року.
З врахуванням цих доводів скаржника, судова колегія зазначає наступне.
Як встановлено, дійсно, між сторонами у справі окрім договору поставки укладався й договір комісії, рішенням господарського суду міста Севастополя від 13 грудня 2010 у справі №5020-11/216 про стягнення 7756,10 грн. за договором комісії №36к від 01 грудня 2008 року позов закритого акціонерного товариства "Швейна фабрика імені Ніни Онілової" до фізичної особи-підприємеця ОСОБА_2 задоволено.
Не погодившись з цим судовим актом, відповідач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду змінити. Однак, 26 січня 2011 року до суду апеляційної інстанції у порядку статті 100 Господарського процесуального кодексу України надійшла заява відповідача про відмову від апеляційної скарги з підстав визнання боргу за договором комісії, за результатами розгляду якої 26 січня 2011 року судом прийнята ухвала про прийняття відмови від апелляційної скарги та апелляційне провадження припинено.
Виходячи з наведеного, ОСОБА_2 визнав суму боргу за договором комісії №36к у розмірі 7756,10 грн., отже, твердження відповідача про неможливість визначення суми боргу, спростовуються.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що апеляційна скарга від 29 грудня 2010 року у цій справі була подана представником, який не приймав участі в судових засіданнях в суді першої інстанції, без ознайомлення з матеріалами справи та за наявними в нього документами, судова колегія вважає неспроможними та зазначає, що апеляційна скарга була підписана самим відповідачем - ОСОБА_2, а не його представником, та здана до господарського суду нарочним 29 грудня 2010 року. У відповідності до приписів статей 22, 28 Господарського процесуального кодексу України сторона у справі -фізична особа підприємець наділена певними процесуальними правами, в тому числі вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, коло яких не обмежується.
Стосовно стверджень відповідача про порушення судом першої інстанції вимог Господарського процесуального кодексу України щодо неналежної оцінки письмових доказів (накладних, доданих позивачем до позову, акту взаєморозрахунку від 30 квітня 2009 року), судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне:
Дійсно, 14 жовтня 2010 року Ленінським РВ УМВС України в м.Севастополі винесена постанова про відмову у порушенні кримінальної справи за заявою генерального директора закритого акціонерного товариства "Швейна фабрика ім. Ніни Онілової" (том 1, а.с.88-91).
Втім, пунктом 4 Роз'яснень Вищого арбітражного суду від 01.04.1994 № 02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди" та в Листі Вищого господарського суду від 11.04.2005 № 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" передбачено, що відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) преюдиціальне значення для господарського суду мають вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, щодо певних подій та ким вони вчинені або рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, щодо фактів, які встановлені судом. В інших випадках питання щодо вини конкретних осіб вирішується господарським судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справ, у тому числі матеріалів слідчих органів. Відповідна постанова оцінюється господарським судом поряд з іншими доказами у справі на загальних підставах за правилами статті 43 ГПК. Встановлені у ній факти, - на відміну від органів, про які йдеться в частинах 2 - 4 статті 35 ГПК, - не є преюдиціальними.
Тому, посилання відповідача на обставини, викладені в постанові про відмову в порушенні кримінальної справи від 14 жовтня 2010 року, стосовно того, що особа, яка прийняла товар за ТТН №102 від 09 грудня 2008 року -ОСОБА_3 не мала на це ніяких повноважень, що свідчить, на думку відповідача, про відсутність доказів отримання безпосередньо ним товару за накладними № 108 від 01.12.2008 і № 102 від 09.12.2008, судова колегія визнає безпідставними, й з врахуванням положень наведених вище роз'яснень та приписів статті 43 Господарського процесуального кодексу України, визнає необхідним надати оцінку всім встановленим у справі обставинам у їх сукупності.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Так, позиція відповідача у справі щодо неотримання ним товару на сумму, заявлену в позові до стягнення, через непідписання ним особисто двох товарних накладних, за переконанням апеляційного господарського суду, спростовується іншими доказами у справі, які у сукупності свідчать про підставність заявленого позову.
Вказаною вище постановою слідчих органів про відмову у порушенні кримінальної справи зафіксовані пояснення відповідача, що ОСОБА_3 працювала у його магазині продавцем, приймала товар та допомагала визначитися з асортиментом продукції, яка підлягала реалізації. Сама ОСОБА_3 також підтвердила своє перебування із ОСОБА_2 у трудових відносинах, свідчила, що допомагала відповідачу складати заявки на товар, здійснювала приймання товару в магазині ОСОБА_2 і наступну реалізацію цього товару.
Крім того, накладними про повернення товару від покупця ОСОБА_2 підтверджується повернення товару за артикулом, який був зазначений у спірних накладних. Доказів про наявність інших накладних із товаром цих артикулів, за якими проведена оплата та відсутня заборгованість, відповідач суду не представив.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції визнає правильною оцінку наявних у справі доказів, надану місцевим господарським судом, і правомірним висновок про стягнення із відповідача на користь позивача суми заборгованості, в тому числі і за спірними накладними.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обгрунтованості і задоволення позовних вимог закритого акціонерного товариства "Швейна фабрика ім. Ніни Онілової" в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2965,07 грн. за період з 01 січня 2010 року по 27 жовтня 2010 року та збитки від інфляції у розмірі 10817,22 гри. за січень-березень, серпень та вересень 2010 року.
З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга -без задоволення.
Керуючись статтями 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Дмитрієв В.Є.) від 13 грудня 2010 року у справі № 5020-11/215 залишити без змін.
Головуючий суддя Ю.В. Борисова
Судді В.І. Гонтар
В.М. Плут