73000, м.Херсон, вул. Горького, 18
"14" вересня 2006 р. Справа № 8/327-АП-06
Господарський суд Херсонської області у складі судді Хом"якової В.В. при секретарі Зибцевій А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш дім"
до Управління Пенсійного фонду України у Суворовському районі м.Херсона
про визнання недійсними рішень
за участю представників сторін:
від позивача - представник Терех О.А., дов. №01-16/686 від 20.04.06.
від відповідача - зав. юр. сектором Штуца О.М., дов. №2240/06 від 28.08.06.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Наш Дім» (позивач) звернулось до суду з позовом про визнання нечинними рішень управління Пенсійного фонду України у Суворовському районі м. Херсона №№ 301, 302 від 16 жовтня 2002 року, № 85 від 20 листопада 2003 року, № 92 від 28 листопада 2003 року, № 235 від 19 липня 2006 року про застосування штрафів та нарахування пені за несвоєчасне та неповне перерахування страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування відповідно до ч. 9 ст. 106 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач посилається на те, що не мав можливості перерахувати внески до ПФУ у зв'язку із недостатністю надходження коштів на компенсацію витрат, пов'язаних з наданням послуг з утримання будинків та прибудинкової території. Позивач вважає, що заборгованість зі сплати страхових внесків виникла з об'єктивних причин, внаслідок різниці між фактичною вартістю послуг та оплатою їх населенням, яка повинна фінансуватися з місцевого бюджету. Збитки позивача станом на 1 липня 2006 року через нефінансування різниці в тарифах складають 1866,5 тис. грн. , збитки від надання громадянам пільг та субсидій при сплати житлово-комунальних послуг -54,8 тис. грн.
Управління ПФУ в Суворовському районі м. Херсона (відповідач) проти позову заперечує, посилаючись на те, що штрафні санкції та пеня застосовані підставно у відповідності до ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Недостатність коштів на компенсацію витрат, пов'язаних з наданням послуг з утримання будинків та прибудинкових територій, не позбавляє платника страхових внесків від зобов'язання щодо своєчасної та повної сплати страхових внесків.
Розглянувши матеріали справи в судовому засіданні 12 вересня з перервою до 14 вересня 2006 року, заслухавши представників сторін, суд
Відповідно до п. 1 ст. 14 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» товариство з обмеженою відповідальністю “Наш дім» є страхувальником та платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Суворовському районі м. Херсона. Згідно ч. 6 ст. 20 зазначеного закону страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий період не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду (календарний місяць). Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески (ч. 10 ст. 106 Закону) до них застосовуються фінансові санкції, передбачені п. 2 ч. 9 ст. 106 Закону.
Матеріали справи свідчать, що позивач в установленому порядку та строки надавав управлінню ПФУ в Суворовському районі м. Херсона відомості про нараховані та утримані із заробітної плати страхові внески, але не мав можливості сплатити їх у передбачені ст. 20 Закону України строки.
Частина 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлює відповідальність за затримку оплати цих внесків у вигляді штрафних санкцій: 10 % своєчасно не сплачених сум у випадку затримки їх сплати до 30 календарних днів включно; 20 % - при затримці до 90 календарних днів; 50 % - понад 90 календарних днів. Одночасно на суми своєчасно не сплачених ( не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 % зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу.
В зв'язку з цим управлінням ПФУ в Суворовському районі м. Херсона прийняті рішення про застосування фінсанкцій до позивача за несвоєчасні перерахування страхових внесків, а саме: повідомлення № 301 від 16 жовтня 2002 року про нарахування 7544 грн. 52 пені , № 302 від 16 жовтня 2002 року про застосування штрафної санкції в сумі 80196 грн. 90 коп., № 85 від 20 листопада 2003 року про застосування 15206 грн. 99 коп. штрафної санкції та нарахування 3776 грн. пені, № 91 від 28 листопада 2003 року про застосування 668 грн. 62 коп. штрафу та 362 грн. 63 коп. пені, рішення № 235 від 19 липня 2006 року про застосування штрафу в сумі 478404 грн. 40 коп. та нарахуванні пені в сумі 377708 грн. 52 коп.
Ціни (тарифи) на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом. Закон України “Про місцеве самоврядування» наділяє виконком міської ради депутатів повноваженнями щодо встановлення тарифів щодо сплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності Законом України “Про житлово комунальні послуги» від 24.06.04 № 1875-1У (ст.ст. 30, 31) передбачено, що одним з принципів державного регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги є відповідність рівня цін/тарифів розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво. Органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво. У разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг. Видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, відповідна міська рада передбачає у місцевому бюджеті. Затвердження тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво без відповідного відшкодування не допускається.
Виконавчий комітет Херсонської міської ради постійно затверджує мінімальний перелік та вартість послуг з утримання будинку та прибудинкової території ( наприклад, рішення виконкому № 97 від 12 березня 2004 року, рішення № 237/1 від 9 липня 2004 року).
Позивачем надані суду докази того, що тривалий термін 2003-2006 рр. доходи внаслідок одержання квартирної плати та сплати експлуатаційних витрат були значно нижче ніж витрати по утриманню житлового фонду, позивач мав збитки внаслідок невідшкодування різниці в тарифах. Станом на 1 серпня 2006 року невідшкодована різниця у тарифах становить 1963, 9 тис. грн.
Конституцією України передбачено рівні підстави для вимог підприємства про відшкодування завданих йому збитків. Зокрема, збитки, завдані в наслідок порушення юридичними особами і державними органами майнових прав, що охороняються законом - це збитки, завдані підприємству внаслідок невиконання вказівок державних чи інших органів або їх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємства, а також внаслідок неналежного здійснення таким органом або службовими особами передбачених обов'язків щодо підприємства. Отже, держава, яка гарантує деяким громадянам пільги на утримання житла, не компенсує вчасно і в повному обсязі збитки, завдані підприємству, яке надає комунальні послуги. Ст. 13 Конституції зазначає, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.
На підставі викладеного, позивач не виконав своєчасно зобов'язань перед ПФУ по сплаті страхових внесків внаслідок невиконання перед ним зобов'язань органом місцевого самоврядування, що є підставою визнання нарахування штрафних санкцій неправомірним.
Крім цього, тексти оспорюваних рішень не містять даних про повний склад економічного правопорушення, зокрема не зазначена суб'єктивна сторона - в чому полягає вина позивача в порушенні термінів сплати внесків, яке сталося не з вини позивача, а з-за відсутності бюджетного фінансування.
Посилання управління ПФУ в повідомленнях №№ 301, 302 від 16 жовтня 2002 року, № 85 від 20 листопада 2003 року, № 92 від 28 листопада 2003 року на податкове законодавство, як підставу застосування штрафних санкцій -Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-Ш є необгрунтованим, оскільки збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за Законом України «Про систему оподаткування»не віднесено до складу податків і зборів в Україні, ці внески мають інший статус. Оскільки порядок погашення податкових зобов'язань за Законом № 2181-Ш не поширюється на погашення страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (збору) , то є помилковим і застосування до платника цих внесків відповідальності, яка передбачена для платників податків за затримку сплати узгоджених податкових зобов'язань.
За правовою природою штрафні санкції, застосовані до позивача, є адміністративно-господарськими санкціями відповідно до приписів глави 27 Господарського кодексу України. Чинне законодавство містить колізію в питанні щодо строків застосування штрафів та пені за порушення термінів сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. За однією нормою - ст.106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" строк давності щодо недоїмки з цих внесків, пені та штрафів не застосовується. За іншою - ст.250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції, якими є в тому числі й спірні штраф і пеня, можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом 6 місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня скоєння порушення цим суб'єктом.
Господарський кодекс України з цих двох актів законодавства прийнято пізніше, при цьому за строками застосування пом'якшує відповідальність, що існувала й існує за ст.106 вказаного Закону. Відповідно до п.5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, положення ГК України щодо адміністративно-господарської та іншої відповідальності застосовуються у разі, якщо вони пом'якшують відповідальність. З викладених міркувань норми ГК України щодо строків застосування відповідальності у спорі мають превалююче значення перед нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". З часу набрання чинності ГК України (з 01.01.2004р.) законами не встановлювалось виключень з строків застосування адміністративно-господарських санкцій щодо штрафів і пені за порушення термінів сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, можливість для чого передбачалась ст.250 ГК України.
Як видно з таблиць-розрахунків штрафних санкцій і пені, доданих до рішення № 235 від 19 липня 2006 року, контролюючий орган , приймаючи рішення, перевірки не проводив - використав дані щомісячного декларування позивачем зобов'язань з внесків та дані картки обліку зобов'язань платника внесків, починаючи з 2004 року. Отже, у значенні ст. 250 ГК України про виявлені контролюючим органом обставини (які ним кваліфіковано яка порушення, що потягли застосування штрафу й пені) цей орган своєчасно дізнавався з щомісячних звітів позивача, де останнім декларувалися зобов'язання з внесків і стан виконання. Тому мав можливість застосовуватися 6-місячний строк застосування санкцій з дня виявлення вказаних обставин. Значна частина розрахунків - таблиць містять складові суми поза межами названого 6-місячного строку, які також увійшли до оспорюваних рішень. Це також є підставою для визнання нечинним рішення управління ПФУ ще й за іншою ознакою -невідповідність ст. 250 ГК України.
Для стягнення санкцій, які були застосовані до позивача за порушення термінів сплати страхових внесків на загальнообов'язкове пенсійне страхування повідомленнями управління ПФУ №№ 301, 302 від 16 жовтня 2002 року, № 85 від 20 листопада 2003 року, № 92 від 28 листопада 2003 року, сплив строк давності, тому відповідач мав самостійно списати заборгованість за несплаченими штрафними санкціями, але з невідомих причин цього не зробив.
Враховуючи викладене, позов задовольняється в повному обсязі, судовий збір у справі відноситься на державний бюджет України.
Керуючись ст. 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов задовольнити. Визнати нечинними повідомлення управління Пенсійного фонду України у Суворовському районі м. Херсона № 301 від 16 жовтня 2002 року про нарахування товариству з обмеженою відповідальністю “Наш Дім» (м. Херсон) 7544 грн. 52 пені , № 302 від 16 жовтня 2002 року про застосування штрафної санкції в сумі 80196 грн. 90 коп., № 85 від 20 листопада 2003 року про застосування 15206 грн. 99 коп. штрафної санкції та нарахування 3776 грн. пені, № 91 від 28 листопада 2003 року про застосування 668 грн. 62 коп. штрафу та 362 грн. 63 коп. пені, рішення № 235 від 19 липня 2006 року про застосування штрафу в сумі 478404 грн. 40 коп. та нарахуванні пені в сумі 377708 грн. 52 коп.
2. Відшкодувати товариству з обмеженою відповідальністю “Наш Дім» (м. Херсон, вул.Карбишева, 19, р/р 26052078 АППБ "Аваль", МФО 352093, код 31007027) 3 грн. 40 коп. судового збору з Державного бюджету.
3. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
4. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя В.В. Хом"якова
Постанова підписана
21 вересня 2006 року