02 червня 2026 року
м. Київ
справа № 175/2240/14
провадження № 61-6859ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Осіяна О. М., Синельникова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Туманов Сергій Геннадійович, на ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення приватного виконавця, заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко Андрій Сергійович, Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк»,
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченко А. С. щодо відкриття виконавчого провадження, відповідно до якої просив визнати незаконними та скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Куземченка А. С. про відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2.
В обґрунтування скарги зазначив, що на виконанні у приватного виконавця Куземченка А. С. перебувають виконавчі провадження № НОМЕР_1 та
№ НОМЕР_2, які, на його думку, відкриті з порушенням строків, визначених законом.
Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2026 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що оскільки строк пред'явлення виконавчого документу до виконання спливає у березні 2024 року, тобто під час дії воєнного стану, то враховуючи положення пункту 10.2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження», стягувачем не було пропущено строк пред'явлення виконавчих документів до виконання, а приватний виконавець діяв в межах повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», приймаючи постанови про відкриття виконавчих проваджень.
21 травня 2026 року через підсистему Електронний суд представник
ОСОБА_1 - адвокат Туманов С. Г. подав касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня
2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня
2026 року у справі № 175/2240/14, які просить скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення скарги.
Заявник не погоджується із висновками Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема пункту 10.2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про виконавче провадження» та вважає, що ці висновки не ґрунтуються на принципі справедливості, зроблені не на користь пересічних осіб, а на користь фінансово-кредитних установ.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Колегія суддів встановила, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами норм права в оскаржених судових рішеннях є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та тлумачення.
Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).
Підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом (пункт 2 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до положень статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до положень частини другої та третьої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (частина перша, пункт 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказував у своїх рішеннях, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», № 18357/91, § 40).
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун'єне проти Литви» від 06 березня
2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).
У розглядуваній справі судами встановлено, що рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2014 року у задоволенні позову ПАТ «ПУМБ» відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ «ПУМБ» задоволено, рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 листопада 2014 року в частині відмови ПАТ «ПУМБ» про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано. Позовну заяву ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором № 5748869 від 11 жовтня 2007 року станом на 16 травня 2014 року за першим траншем кредиту в сумі 50 559,91 доларів США, що за курсом НБУ на день ухвалення рішення складає 1 долар США - 15,81 грн, а всього
799 352,18грн, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі
43 870,56 доларів США; заборгованості за непогашеними відсотками за користування кредитом по першому траншу - 5 749,86 доларів США; суми пені за порушення строків виконання зобов'язань за кредитним договором за першим траншем в розмірі 449,49 доларів США; суми штрафів за порушення відповідачем обов'язків, передбачених підпунктами 4.3.2-4.3.6 кредитного договору в розмірі 490 доларів США.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором № 5748869 від 11 жовтня 2007 року станом на 16 травня 2014 року за другим траншем кредитного договору в сумі 52 343,1 6грн, яка складається з заборгованості за сумою кредиту в розмірі 9 610,41грн; заборгованості за непогашеними відсотками за користування кредитом - 1 799,92грн; суми пені за порушення строків виконання зобов'язань за кредитним договором -
1 159,03 грн; суми штрафів за порушення відповідачем обов'язків щодо поновлення дії договорів страхування - 39 773,80 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» витрати по сплаті судового збору в сумі 5 481 грн.
Судами також встановлено, що у розглядуваній справі виконавчі листи було видано 31 березня 2015 року та вони знаходились на примусовому виконанні (виконавчі провадження № 49050752 та № 49050675) до прийняття постанов від 26 квітня 2018 року про повернення стягувачу.
У лютому 2021 року стягувач повторно пред'явив виконавчі документи до виконання, 22 березня 2021 року постановами приватного виконавця були відкриті виконавчі провадження № 64907190 та № 64907282, а постановою виконавця від 31 березня 2021 року виконавчі документи повернуто стягувачу та роз'яснено, що вони можуть бути пред'явлені до виконання у строк
до 31 березня 2024 року.
Вчергове виконавчі провадження відкрито оскарженими у цьому провадженні постановами приватного виконавця від 21 серпня 2025 року.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина шоста статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»).
У разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частина перша статті 433 ЦПК України).
У пункті 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», доповненому згідно із Законом України
від 15 березня 2022 року «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», який набрав чинності 26 березня 2022 року, визначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/22 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого
2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан, який неодноразово було продовжено та триває дотепер.
У пунктах 47 і 48 постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 260/2595/22 (провадження № К/990/383/23) зазначено, що особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено у пункті
10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з-поміж іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Оскільки порядок та строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України «Про виконавче провадження» як спеціальним нормативно-правовим актом, у цьому випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду
від 07 квітня 2023 року у справі № 910/5925/15-г; від 05 лютого 2025 року у справі № 1616/803/2012; від 03 квітня 2025 року у справі № 712/8159/15-ц;
від 24 вересня 2025 року у справі № 1625/2550/12. Практика Верховного Суду з цього приводу є послідовною та усталеною і необхідності у її корегуванні колегія суддів не вбачає.
Норма пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» є чіткою та зрозумілою, має універсальний характер і застосовується незалежного від суб'єктного складу сторін виконавчого провадження.
Враховуючи встановлені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли цілком обґрунтованого висновку, що стягувачем не було пропущено строк пред'явлення виконавчих документів до виконання, а приватний виконавець, відкриваючи виконавчі провадження 21 серпня 2025 року, діяв в межах повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».
Колегія суддів встановила, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами норм права при вирішенні скарги ОСОБА_1 є очевидним та не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та тлумачення, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 2, 388, 389, 394, 406 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Туманов Сергій Геннадійович, на ухвалу Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 січня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року у справі № 175/2240/14.
Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:В. В. Шипович О. М. Осіян Є. В. Синельников