20 травня 2026 року
м. Київ
справа № 308/12880/25
провадження № 61-983св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року в складі колегії суддів Мацунича М. В., Джуги С. Д., Кожух О. А.
в справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Великоберезнянська лікарня» Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Комунального некомерційного підприємства «Великоберезнянська лікарня Великоберезнянської селищної ради Ужгородського району Закарпатської області» (далі - КНП «Великоберезнянська лікарня») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
23 жовтня 2025 року рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1
ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2025 року, яка ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року залишена без руху для сплати судового збору в розмірі 1 816,80 грн. Ухвала мотивована тим, що позивач звільнений від сплати судового збору в частині позовних вимог, які стосуються поновлення на роботі. Проте законом не передбачено звільнення від сплати судового збору за вимогою про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення.
16 грудня 2025 року ухвалою Закарпатського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2025 року визнано неподаною та повернуто заявнику з підстав несплати судового збору.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що недоліки апеляційної скарги ОСОБА_1 не усунуто, а саме - позивачем не сплачено судовий збір у визначеному судом розмірі, тому скаргу слід визнати неподаною та повернути заявнику.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15 січня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Закарпатського апеляційного суду
від 16 грудня 2025 року, в якій просить її скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Вимога про скасування наказу про звільнення нерозривно пов'язана з вимогою про поновлення на роботі. Лише у випадку визнання судом звільнення незаконним працівник підлягає поновленню на роботі. Поновлення є наслідком визнання наказу недійсним, адже якщо наказ законний, підстав для поновлення немає. Вимагаючи від нього сплати судового збору за вимогу про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, апеляційний суд обмежив доступ до правосуддя та допустив порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз'яснення рішення чи відмову у роз'ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Перегляд судових рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року та в статті 13 Конвенції.
Відповідно до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред'явленого йому, або при визначенні його права та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Виходячи з конструкції частини першої статті 6 Конвенції, можна зробити висновок, що в ній закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд справи; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду. Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом.
Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
ЄСПЛ зауважував, що:
відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року);
згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції та практики ЄСПЛ, сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету (KREUZ v. POLAND, № 28249/95, § 59, ЄСПЛ, від 19 червня 2001 року, пункт 54);
внутрішньодержавним судам під часзастосуванняпроцесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника під час подання позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110-111, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року);
процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Згідно з пунктом 3 частини четвертої та частиною п'ятою статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.
Апеляційний суд повернув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2025 року з підстав несплати судового збору за немайнову вимогу про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення.
Верховний Суд не погоджується з наведеними висновками, з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон про судовий збір) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Позивач у цій справі просив суд скасувати наказ від 31 травня 2024 року № 60-К «Про звільнення з посади ОСОБА_1 », поновити його на посаді лікаря-нарколога в КНП «Великоберезнянська лікарня».
Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України«Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі працівника є правовими наслідками звільнення без законної підстави.
Тобто скасування судом наказу про звільнення обов'язково передбачає поновлення на попередній роботі.
Спір у цій справі, зокрема й у частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, є спором про поновлення на роботі, з яким пункт 1 частини першої статті 5 Законупро судовий збір пов'язуєзвільнення позивачів від сплати судового збору незалежно від змісту формулювання відповідних вимог.
Подібні правові висновки сформульовані в постановах Верховного Суду від 04 червня 2025 року в справі № 538/2401/23, від 18 лютого 2026 рокув справі № 757/31256/23-ц, від 18 лютого 2026 року в справі № 759/1973/25.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), а не в ухвалах, на які послався апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу позивача без руху.
На підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону про судовий збір заявник як позивач у цій категорії справ звільнений від сплати судового збору за позовні вимоги про визнання наказів про звільнення протиправними, їх скасуваннята про поновлення на роботі, що апеляційний суд не врахував.
Незаконна вимога сплати судового збору від особи, що звільнена від такого обов'язку законом, є перешкодою в доступі до правосуддя, а відтак - порушенням статті 6 Конвенції. Суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру). Дотримання цивільного процесуального закону є гарантією прав особи у цивільному судочинстві та виконання судом його завдання.
Апеляційним судом порушено права позивача на справедливий суд як складовий елемент принципу верховенства права.
З огляду на те, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції позбавляє позивача права на апеляційне оскарження судового рішення і, як наслідок, незаконно перешкоджає подальшому руху судової справи, то вона підлягає скасуванню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Оскільки суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 389, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
УхвалуЗакарпатського апеляційного суду від 16 грудня 2025 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
І. М. Фаловська