20 травня 2026 року
м. Київ
справа № 759/15500/13-ц
провадження № 61-7515св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 04 березня 2025 року в складі судді Ключника А. С. та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року в складі колегії суддів Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.
в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Варави Романа Сергійовича, стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», та
Короткий зміст позовної заяви
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії/бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Варави Р. С. (далі - приватний виконавець), стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Кей-Колект», у якій просила визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавцявід 19 червня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, відкритого на виконання виконавчого листа № 759/15500/13-ц, виданого 27 лютого 2015 року Святошинським районним судом м. Києва, про стягнення з неї боргу в розмірі 1 362 755,17 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
04 березня 2025 року ухвалою Святошинського районного суду м. Києва відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1
28 травня 2025 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 04 березня 2025 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що приватний виконавець Варава Р. С. 19 червня 2024 року відкрив виконавче провадження на підставі повторно пред'явленого виконавчого документа до виконання, поданого у межах строку, передбаченого Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), а тому діяв у спосіб та на підставі встановленої законом норми. Доводи апеляційної скарги про те, що постановою Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року встановлено, що, звертаючись до виконавчої служби у березні 2016 року стягувач пропустив строк його пред'явлення, не заслуговують на увагу, оскільки тією ж постановою встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 18 березня 2016 року не була ніким оскаржена, усі подальші процесуальні дії щодо виконання, повернення та повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання є правомірними. Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_1 на те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, адже постановою приватного виконавця Мойсеєнко Д. П. від 19 вересня 2023 року закінчено виконавче провадження № НОМЕР_3, а постановою приватного виконавця Варави Р. С. від 19 червня 2024 року відкрито інше виконавче провадження - № НОМЕР_2 на підставі повторно пред'явленого виконавчого документа до виконання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
18 червня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 04 березня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 травня 2025 року, в якій просить їх скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди залишили поза увагою те, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання (кінцевий - до 13 листопада 2015 року) було пропущено стягувачем ще в 2016 році. Постановою Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року в справі № 759/15500/13-ц) встановлено, що, звертаючись до виконавчої служби у березні 2016 року, стягувачем було пропущеного строк пред'явлення.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову. Апеляційний суд тлумачить цю норму так, що не може бути розпочате знову саме виконавче провадження № НОМЕР_3, а постановою приватного виконавця від 19 червня 2024 року відкрито інше виконавче провадження - № НОМЕР_1. Однак ці виконавчі провадження не є відмінними, адже стосуються одного й того ж виконавчого листа.
Позиція інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У справі № 759/15500/13-ц рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 листопада 2014 року, позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кей Колект» борг у розмірі 170 090,85 дол. США, що еквівалентно 1 359 536,17 грн, та 3 219,00 грн сплаченого судового збору, а всього 1 362 755,17 грн.
18 березня 2016 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконвчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві Чубаревим О. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4 на підставі виконавчого листа № 759/15500/13-ц, виданого 27 лютого 2015 року.
12 березня 2020 року головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) Абакумовою Н. І. винесено постанову про повернення виконавчого документа № НОМЕР_4 стягувачу за його заявою.
27 березня 2020 року приватним виконавцем Бережним Я. В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_5 на підставі виконавчого листа № 759/15500/13-ц, виданого 27 лютого 2015 року.
15 липня 2021 року приватним виконавцем Бережним Я. В. винесено постанову про повернення виконавчого документа № НОМЕР_5 стягувачу за його заявою.
17 вересня 2021 року приватним виконавцем Мойсеєнко Д. П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 на підставі виконавчого листа № 759/15500/13-ц, виданого 27 лютого 2015 року Святошинським районним судом м. Києва.
Наведена постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 17 вересня 2021 року оскаржувалася ОСОБА_1 .
Київський апеляційний суд постановою від 15 березня 2023 року в справі № 759/15500/13-ц, яку залишено без змін постановою Верховного Суду від 28 червня 2023 року, в задоволенні скарги відмовив. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, звертаючись до виконавчої служби у березні 2016 року, стягувач пропустив строк для пред'явлення до виконання виконавчого документа у справі № 759/15500/13-ц, що залишилось поза увагою державного виконавця, який відкрив виконавче провадження постановою від 18 березня 2016 року. Проте ця постанова не була оскаржена і є чинною, тому всі подальші процесуальні дії щодо виконання, повернення та повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання, є правомірними.
17 липня 2023 року приватним виконавцем Мойсеєнком Д. П. повторно винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 на підставі виконавчого листа № 759/15500/13-ц, виданого 27 лютого 2015 року Святошинським районним судом м. Києва, з огляду на постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року.
19 вересня 2023 року вказане виконавче провадження було закінчене у зв'язку з непред'явленням стягувачем до виконання оригіналу виконавчого листа № 759/15500/13-ц, виданого 27 лютого 2015 року Святошинським районним судом м. Києва.
Постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 17 липня 2023 року ОСОБА_1 також оскаржувала. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 29 квітня 2024 року в задоволенніскарги ОСОБА_1 відмовлено. Суд зазначив, що на момент звернення заявниці до суду виконавче провадження № НОМЕР_3 закінчено.
19 червня 2024 року приватним виконавцем Варавою Р. С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 753/50011 на підставі виконавчого листа № 759/15500/13-ц, виданого 27 лютого 2015 року.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини п'ятої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Частиною першою статті 404 ЦПК України визначено, що питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду висновує про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Колегія суддів вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему, з огляду на таке.
За змістом статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом (пункт 4 Рішення Конституційного Суду України від 05 квітня 2001 року у справі № 3-рп/2001).
Згідно з пунктом 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону
№ 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Тлумачення пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1404-VIII свідчить, що він застосовується тільки до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими не сплинув на час набрання чинності Законом № 1404-VIII. Для пункту 5 Розділу XIII Прикінцеві та перехідні положення не передбачено зворотної дії в часі і можливості застосування норм Закону № 1404-VIII до виконавчих документів, строк пред'явлення до виконання за якими сплинув на час набрання ним чинності.
Відповідно до статті 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який діяв на момент ухвалення рішення Святошинського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2014 року, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно- правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частинами першою, другою статті 22 Закону № 606-XIV виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: 1) виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення; 2) виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення; 3) інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом.
У цій справі рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий лист, було ухвалено 14 жовтня 2014 року та набрало законної сили 13 листопада 2014 року.
Виконавчий лист № 759/15500/13-ц виданий 27 лютого 2015 року. Строк пред'явлення виконавчого листа для виконання зазначено до 13 листопада 2015 року.
18 березня 2016 року старшим державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві Чубаревим О. О. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4 на підставі виконавчого листа № 759/15500/13-ц, виданого 27 лютого 2015 року.
Тобто на момент звернення стягувача до виконавчої служби строк пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання вже сплив.
Стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (стаття 371 ЦПК України 2004 року).
Відповідно до статті 24 Закону № 606-XIV державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред'явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову. Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред'явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом. Для інших виконавчих документів пропущений строк поновленню не підлягає.
Матеріали справи не містять доказів звернення ТОВ «Кей Колект» до суду із заявою про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа для виконання після його видачі 27 лютого 2015 року, як і не містять ухвали суду щодо вирішення зазначеного питання. Отже, строк пред'явлення виконавчого листа № 759/15500/13-ц від 27 лютого 2015 рокусплив 13 листопада 2015 року та не був поновлений судом.
За змістом частини першої та другої статті 23 Закону № 606-XIVстроки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання лише у випадку, якщо таке пред'явлення виконавчого документа до виконання відбулося в межах строків, визначених частинами першою, другою статті 22 Закону № 606-XIV.
У цій справі таких обставин не встановлено.
Колегія суддів уважає, що повторне звернення ТОВ «Кей Колект» до приватних виконавців із заявою про примусове виконання рішення суду в 2020 та 2024 роках не впливає на перебіг строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, який сплив 13 листопада 2015 року та не був поновлений судом, адже такий юридичний факт у часі виник раніше та зумовлює неможливість відкриття виконавчого провадження.
Такі ж висновки в подібних правовідносинах висловлені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2025 року в справі № 2-5723/2010 та від 19 лютого 2025 року в справі № 2-2293/11.
Водночас Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 28 червня 2023 року в справі № 759/15500/13-ц щодо цих же правовідносин сторін у межах перегляду справи про оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 17 вересня 2021 року зробив протилежний висновок. Зазначив, що, звертаючись до виконавчої служби у березні 2016 року, стягувач пропустив строк для пред'явлення до виконання виконавчого документа в справі № 759/15500/13-ц, що залишилось поза увагою державного виконавця, який відкрив виконавче провадження постановою від 18 березня 2016 року. Проте ця постанова не була оскаржена і є чинною, тому всі подальші процесуальні дії щодо виконання, повернення та повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання, є правомірними.
Тобто колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду не уважала превалюючим установлений факт спливу строку пред'явлення до виконаннявиконавчого листа № 759/15500/13-ц від 27 лютого 2015 року до дати первісного звернення стягувача до виконавцята вимоги частини другої статті 19 Конституції України про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року в справі № 759/15500/13-ц висновок щодо регулювання спірних правовідносинне відповідає правильному тлумаченню і застосуванню статей 22-24 Закону № 606-XIV, а вирішення цієї справи є неможливим за наявності правового висновку щодо регулювання спірних правовідносин, викладеного в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року в справі № 759/15500/13-ц.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав на розгляд Об'єднаної палати справу № 759/15500/13-ц для відступу від висновку щодо застосування статей 22-24 Закону № 606-XIV, викладеного у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року в справі № 759/15500/13-ц.
02 березня 2026 року Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду ухвалою повернув справу на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, посилаючись на те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду порушив питання про відступ від висновку щодо застосування норми права, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у цій же справі, що не є підставою для передачі такої справи на розгляд Об'єднаної палати.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України).
Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права (стаття 129 Конституції України).
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VІІІ) єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність
і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
За умовіснування висновку щодо застосування статей 22-24 Закону № 606-XIV, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року в справі № 759/15500/13-ц, іншого способу для вирішення описаної правової проблеми, окрім передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, немає, оскільки визначений статтею 403 ЦПК України механізм відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не охоплює правового випадку, коли потрібно відступати від правового висновку, викладеного Верховним Судом у цій же справі під час перегляду попередньо ухвалених судових рішень.
Також відповідно до висновків Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 756/2765/15-ц, об'єднана палата Верховного Суду не відповідає критерію суду, встановленого законом, для вирішення спірного питання, адже вона не може відступати від правового висновку, викладеного Верховним Судом у тій же справі під час перегляду попередньо ухвалених судових рішень, з огляду на те, що ухвалене Верховним Судом судове рішення вже реалізовано прийняттям нового судового рішення судом нижчої інстанції.
Про таку умову прийнятності справи для розгляду Великої Палати Верховного Суду зазначено й в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 02 квітня 2025 року в справі № 607/15144/20 (провадження № 14-29цс25).
Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.
Кількісний критерій відображає той факт, що вона наявна не в одній якійсь конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Європейський суд з прав людини зазначає, що дотримання принципу правової визначеності пов'язане з забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
Під час визначення того, чи суперечить існування конфліктуючих судових рішень у подібних справах принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, враховуються: 1) наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей; 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективні.
Крім того, виключна правова проблема є такою, що впливає на застосування норм права у подібних та/або у тотожних правовідносинах та судами декількох юрисдикцій, у зв'язку із чим її невирішення призведе до різного тлумачення або застосування судами норм права та неоднакового вирішення спорів з однаковими фактичними обставинами та правовим регулюванням.
Колегією суддів встановлено, що в Касаційному цивільному суді перебуває велика кількість аналогічних справ, де нагальним є вирішення питання про можливість поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, відкриття виконавчого провадження після спливу такого строку та видачу дубліката виконавчого листа.
Зазначене підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, але не виключно справи: № 2-1382/11, № 127/2-1707/2010, № 759/7373/15, № 2-1006/10, № 202/15066/24, № 1512/5902/2012, № 522/11918/14, № 2610/5287/2012, № 761/10391/13-ц, № 932/3605/23, № 2-4486/11 та інші.
Тобто наявний кількісний критерій для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Щодо якісного критерію, то колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд. У цій справі неможливо вирішити питання правомірності відкриття виконавчого провадження після спливу строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання за наявності висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 28 червня 2023 року в справі № 759/15500/13-ц щодо цих же правовідносин сторін.
Крім того, від вирішення правової проблеми щодо застосування статей 22-24 Закону № 606-XIV залежатиме правильність розгляду таких справ, де установлений факт спливу строку пред'явлення виконавчого листа до виконаннядо дати первісного звернення стягувача до виконавця, що сприятиме формуванню однозначної практики судів стосовно перебігу строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону № 1402-VІІІ та статті 263 ЦПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, перш за все, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрям, в якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, які потрібно враховувати під час застосування тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.
Оскільки у цьому випадку наявні якісний та кількісний критерії для визначення виключної проблеми і вона має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, існують обґрунтовані припущення, що аналогічні проблеми щодо тлумачення правових норм неминуче виникатимуть у майбутньому у значній кількості судових спорів.
Ураховуючи наведені вище норми та мотиви Верховний Суд вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Справу № 759/15500/13-ц за скаргою ОСОБА_1 на дії/бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Варави Романа Сергійовича, стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. М. Ситнік
В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
І. М. Фаловська