20 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 926/2973/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М.,
за участі секретаря: Купрейчук С.П.,
за участі представників судового засідання відповідно протоколу судового засідання від 20.05.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"
на ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 24.09.2025
та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2026
у справі №926/2973/24
за заявою Фізичної особи ОСОБА_1
про неплатоспроможність
1. Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 19.12.2024 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, призначено керуючим реструктуризацією фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Вікнянську Т.В., попереднє засідання призначено на 04.02.2025.
2. Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 04.03.2025 припинено процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_1 та повноваження керуючого реструктуризацією - арбітражного керуючого Вікнянської Т.В., скасовано мораторій на задоволення вимог кредиторів та закрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 15.05.2025 скасовано ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 04.03.2025 та повернуто матеріали справи до Господарського суду Чернівецької області для продовження розгляду справи про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .
4. АТ "Державний експортно-імпортний банк України" звернулось до суду із грошовими вимогами до боржника у сумі 5 868 495,44 грн., з них: 6056,00 грн. судового збору, 4 949 737,83 грн. (2 черга), 48 101,61 грн. (3 черга), 864 600,00 грн., що забезпечені заставою майна, виходячи із розрахунку: 46 427,24 дол. США - заборгованість за кредитом (основний борг), 90 481,07 дол. США - проценти за користування кредитом; 732,21 дол. США - 3% річних згідно ст. 625 ЦК України за прострочення зобов'язань.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
5. Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 24.09.2025 у справі №926/2973/24 постановлено ухвалу за результатами попереднього засідання, якою в тому числі визнано грошові вимоги АТ "Державний експортно-імпортний банк України" до ОСОБА_1 в розмірі: - 3628,63 грн (2 черга) та 6056,00 грн судового збору; - 169 269,42 грн, які забезпечені заставою майна боржника, а саме : земельна ділянка пл. 0,4259 га за кадастровим номером 7320585000:01:001:0318, у с. Мигове, Вижницького району, Чернівецької області, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства. У визнані вимоги АТ "Державний експортно-імпортний банк України" на суму 5 689 495,44 грн - відмовлено.
6. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 в задоволенні вимог апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" від 09.10.2025 (вх. №01-05/2948/25 від 10.10.2025) відмовлено. Ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 24.09.2025 у справі №926/2973/24 - залишено без змін.
7. Так, суди, встановивши, що заборгованість за кредитним договором стягнута з боржника на користь банку у справі №2-437/11 у національній валюті - гривні, а кредитор не звертався зі скаргами на рішення у наведеній справі в частині стягнення з боржника сум в гривневому еквіваленті, а отже погодився із прийнятим судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто, суди дійшли до висновків, що банк, у цьому випадку, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки прийняв виконання зобов'язання у національній валюті.
Крім того, суди дійшли до висновків щодо відсутності підстав щодо нарахування 90481,07 дол. США процентів за користування кредитом з огляду на втрату такого права у зв'язку із зверненням із позовом про дострокове стягнення кредиту на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.04.2025 у справі № 916/1690/24.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
8. До Верховного Суду від Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить Суд скасувати ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 24.09.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 у справі №926/2973/24 в частині відмови у визнанні грошових вимог банку та направити справу до Господарського суду Чернівецької області.
8.1. На виконання приписів пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України скаржник посилається, зокрема, на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України як на підставу касаційного оскарження та вказує, що суди застосували норми права без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема:
- у постановах від 30.08.2023 у справі №918/847/22, від 21.06.2022 у справі № 902/90/21, від 26.11.2025 у справі №910/25640/14 (щодо застосування ч. 2 ст. 45 КУзПБ);
- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 10.09.2025 у справі № 369/13444/20 (щодо питання застосування статті 11 Цивільного кодексу України);
- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17.
-Також скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано висновків щодо застосування статті 236 ГПК України, викладених у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 922/761/19.
-Крім того, скаржник вказує, що підставою касаційного оскарження є п.4 ч.2 ст. 287 ГПК України, п.1 ч.3 ст.310 ГПК України, оскільки судові рішення не відповідають положенням статей 74, 86 ГПК України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, що є підставою для скасування судових рішень відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 310 цього Кодексу.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі та клопотання
9. ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу з проханням залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Провадження у Верховному Суді
10. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №926/2973/24 визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2026.
11. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.03.2026, серед іншого, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 24.09.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 у справі №926/2973/24; призначено до розгляду касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" у справі №926/2973/24 на 01 квітня 2026 року о 12:10 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.
12. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2026 відкладено розгляд касаційної скарги Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 24.09.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 у справі №926/2973/24 на 20 травня 2026 року о 12:00 у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О.Копиленка, 6, в залі судових засідань № 330.
13. Заслухавши суддю-доповідача, представника скаржника, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.
14. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
15. На розгляд суду постало питання щодо визнання грошових вимог банку до боржника фізичної особи за кредитним договором в іноземній валюті, заборгованість за яким була стягнута рішенням суду.
16. Відповідно до ст. 113 КУзПБ провадження у справах про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи - підприємця здійснюється в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб, з урахуванням особливостей, встановлених цією Книгою.
17. Подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб (ч. 1 ст. 122 КУзПБ).
18. Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядок розгляду судом відповідних заяв визначені, зокрема статтями 45, 46, 47 КУзПБ.
19. У попередньому засіданні господарський суд зобов'язаний перевірити та надати правову оцінку усім вимогам кредиторів до боржника незалежно від факту їх визнання чи відхилення боржником. Заявлені до боржника грошові вимоги конкурсних кредиторів можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (постанова Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 908/710/18).
20. Розглядаючи кредиторські вимоги, суд, в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностям (за їх наявності) та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з'ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов'язання (постанова Верховного Суду від 21.10.2021 у справі № 913/479/18).
21. У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов'язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).
22. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
23. Згідно з положеннями статей 1048, 1049, 1054 ЦК України на підставі кредитного договору у позичальника виникає обов'язок з повернення наданих йому банком грошових коштів (кредиту) та сплати процентів у встановлені договором строки (терміни). Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
24. Разом з тим, невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушеннями зобов'язання, що зумовлюють настання правових наслідків, встановлених договором або законом: зміни умов зобов'язання, сплати неустойки, зокрема пені, тощо (статті 549, 610, 611 ЦК України).
25. У цій справі судом встановлено, що на підставі кредитного договору №71107С37 від 11.09.2007 позичальнику ( ОСОБА_1 ) Банком надано кредит у сумі 84500,00 (вісімдесят чотири тисячі п'ятсот) доларів США з кінцевою датою погашення 10.09.2014 (п.2.1. кредитного договору). За користування кредитними коштами згідно п. 2.2.1 кредитного договору позичальник зобов'язався щомісячно сплачувати проценти у розмірі процентної ставки, яка визначається наступним чином - LIBOR (12М) для доларів США + 8.60%, але не менше 14% річних.
26. Отже, заборгованість ОСОБА_1 виникла перед Банком за укладеним договором кредиту в іноземній валюті.
27. В той же час, судами встановлено, що 19.07.2011 Першотравневим районним судом м. Чернівці у справі №2-437/11 задоволено позов кредитора ПАТ "Державний експортно-імпортний банк" до ОСОБА_1 та його поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 618 807,19 грн., з них: простроченого кредиту - 508 289,47 грн.; термінових процентів - 3 360,33 грн.; прострочених процентів - 59 055,78 грн.; пені - 26 989,26 грн.; судового збору - 1700,00 грн.; витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 120,00 грн.
28. Чинне законодавство не містить заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, тому у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 та частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання позичальником є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Подібний висновок наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц, від 16.01.2019 у справах №373/2054/16-ц, №464/3790/16-ц, від 23.10.2019 у справі №723/304/16-ц.
29. У той же час, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц зазначила про те, що кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.
30. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної у постанові від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц, зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
31. У постанові від 22.08.2023 у справі № 904/1693/22 Верховний Суд вказав, що кредитор, який сам визначив заборгованість в еквіваленті на національну валюту - гривню України, погодився із судовими рішеннями, якими таку заборгованість стягнуто з боржника, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання. Відтак, заявивши до стягнення в судовому порядку заборгованість за кредитним договором в гривневому еквіваленті та погодившись з судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, Банк втратив право при зверненні в подальшому з грошовими вимогами до боржника у справі про її неплатоспроможність визначити суму боргу з урахуванням курсової різниці. Наведені висновки також викладені в постанові Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 910/25640/14, на яку посилається скаржник.
32. Отже у цій справі, встановивши, що Банк заявив про стягнення до боржника суму боргу у справі №2-437/11 в гривнях, погодився із прийнятим судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що Банк, у цьому випадку, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд також в постанові від 09.04.2025 у справі № 916/1690/24.
33. Доводи скаржника в цій частині, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони не спростовують встановлені судами обставини заявлення Банком до стягнення заборгованості в національній валюті та стягнення її в гривні судом у справі №2-437/11.
34. Натомість такі аргументи скаржника спонукають Верховний Суд до оцінки наявних у справі доказів та встановлення обставин, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції в силу ст. 300 ГПК України. При цьому скаржник не наводить аргументів щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо оцінки доказів.
35. У постанові Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 910/25640/14, на неврахуванні якої наполягає скаржник, Верховний Суд зазначив, що: "Натомість, якщо борг боржника виник на підставі кредитного договору, що визначений в іноземній валюті, в якій і був заявлений позивачем (кредитором) до стягнення у судовому порядку, але судовим рішенням за результатом розгляду такого спору сума боргу встановлена лише в національній валюті без зазначення його еквівалента в іноземній валюті, то це не свідчить, що відбулась трансформація грошового зобов'язання, визначеного у іноземній валюті, у зобов'язання у національній валюті, без урахування його фактичного розміру за курсом, встановленим НБУ на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника (такого змісту висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 918/847/22, на який також посилається скаржник).
36. Разом з тим, направляючи справу № 910/25640/14 на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що судам попередніх інстанцій у цій справі належало з'ясувати питання того, у якій валюті (національній чи іноземній) заявлялись позовні вимоги податковим органом у справі №5011-12/9747-2012, у якій валюті стягнута заборгованість судовим рішенням у вказаній справі та чи звертався кредитор зі скаргами на таке рішення в частині стягнення з Боржника сум в гривневому еквіваленті.
37. У справі № 918/847/22, на яку посилається скаржник, було встановлено: "Так, у рішенні Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 жовтня 2010 року, у справі №2-1181/10 було встановлено, що 09 липня 2009 року ПАТ КБ "Приватбанк" направив ОСОБА_4 письмову вимогу про усунення порушень, тобто банк вчинив дії щодо дострокового повернення кредитних коштів, через недотримання боржником положень кредитного договору та 28 травня 2010 року звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості за даним Кредитним договором №ROZ0GA0000000067 від 21 липня 2008 року в розмірі 32573,97 доларів США" (п. 37 постанови Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 918/847/22).
38. Отже наведене свідчить про відмінність встановлених судами фактичних обставин у вказаних скаржником справах № 910/25640/14 та № 918/847/22 та у цій справі, від яких залежить правильне вирішення спору, а тому Суд відхиляє протилежні твердження скаржника.
39. Доводи касаційної скарги з посилання на інші чисельні справи, що зазначені у касаційній скарзі підлягають відхиленню, адже висновки, викладені у цих справах, не є релевантними для цієї справи з огляду на відмінність в обставинах справ.
40. Крім того, за змістом касаційної скарги, Банк не погоджується із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій в частині відхилення грошових вимог щодо заборгованості за процентами за користування кредитом на суму 90481,07 дол. США, у яких суди послались на те, що звернувшись із позовом про дострокове стягнення кредиту на підставі ч. 2 ст. 1050 ЦК України, банк втратив право нараховувати проценти за кредитом.
41. Колегія суддів не погоджується з доводами скаржника, вважає їх такими, що не відповідають встановленим обставинам справи, з огляду на таке.
42. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).
43. Згідно з положеннями статей 1048, 1049, 1054 ЦК України на підставі кредитного договору у позичальника виникає обов'язок з повернення наданих йому банком грошових коштів (кредиту) та сплати процентів у встановлені договором строки (терміни). Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
44. Разом з тим, невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушеннями зобов'язання, що зумовлюють настання правових наслідків, встановлених договором або законом: зміни умов зобов'язання, сплати неустойки, зокрема пені, тощо (статті 549, 610, 611 ЦК України).
45. Також в частині першій статті 1050 ЦК України передбачено, що у разі якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, згідно з частиною другою якої боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
46. Стосовно застосування наведених норм матеріального права Велика Палата Верховного Суду неодноразово в своїх постановах (зокрема в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16) викладала висновок про те, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
47. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
48. З огляду на те, що поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
49. Вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 дійшла висновку про те, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
50. Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
51. Зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
52. Тобто регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
53. Стосовно можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування Велика Палата Верховного Суду зауважила, що сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх. Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд.
54. При вирішенні відповідних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування (або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту). Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
55. Водночас, у постанові Великої Палати Верховного від 05.04.2023 у справі №910/4518/16, колегія суддів виснувала про необхідність уточнити правовий висновок, викладений у постанові від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17(на який посилається скаржник в касаційній скарзі), наступним чином: у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
56. З урахуванням зазначеного, касаційний суд зауважує, що надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
57. У статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).
58. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 наголосила на тому, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
59. Зважаючи на вищенаведене, твердження скаржника про необхідність нарахування процентів за "користування кредитом" по день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитного договору не ґрунтуються на нормі закону.
60. Згідно з встановленими судами попередніх інстанцій обставинами, відхилені грошові вимоги банку включають в себе проценти, нараховані за період після звернення банку з вимогою до позичальника про стягнення заборгованості за кредитом у повному обсягу.
61. Твердження скаржника про те, що суди попередніх інстанцій ухилилися від оцінки наявних у справі доказів відхиляється колегією суддів як такі, що за своєю суттю зводяться не до питання застосування норм права, а фактично до встановлення обставин, які на переконання скаржника не були встановлені, та переоцінки наявних у справі доказів всупереч тому, що відповідну оцінку їм вже було надано судами першої та апеляційної інстанції. Однак відповідно до меж розгляду справ судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України, зокрема частини другої названої статті, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
62. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду вважає висновки, що їх дійшли суди попередніх інстанцій під час розгляду грошових вимог Банку до боржника такими, що відповідають фактичним обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень.
63. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть різнитися залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 указаної Конвенції, може бути визначене тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України", заява № 63566/00, пункт 23).
64. Верховний Суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не підтвердилися.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
65. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
66. Враховуючи вищевикладене та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 308, ст. 309 ГПК України, касаційна скарга Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" підлягає залишенню без задоволення, а прийняті у справі оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.
Розподіл судових витрат
67. У зв'язку з тим, що Суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення Суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-
1.Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 24.09.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 у справі №926/2973/24 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Жуков
Судді В.І. Картере
К.М. Огороднік