02 лютого 2011 р. № 3/248
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Мирошниченка С.В.,
суддів:Барицької Т.Л.,
Губенко Н.М.,
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Судовий будівельно-експертний центр"
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2010
у справі№ 3/248
за позовомДержавного підприємства "Судовий будівельно-експертний центр"
доВідкритого акціонерного товариства "Донбасканалбуд"
третя особаУкраїнська державна корпорація по виконанню монтажних і спеціальних будівельних робіт "Укрмонтажспецбуд"
простягнення 166 296,30 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Коваль В.В. (дов. №70/вих -05 від 02.10.2008);
- відповідача повідомлений, але не з'явився;
- третьої особи повідомлений, але не з'явився;
Рішенням господарського суду Донецької області від 07.04.2010 у справі №3/248 (суддя Гассій О.В.) задоволений позов Державного підприємства "Судовий будівельно-експертний центр" (надалі позивач/скаржник) до Відкритого акціонерного товариства "Донбасканалбуд" (надалі відповідач) про стягнення 166 296,30 грн.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2010 (судді: Акулова Н.В., Геза Т.Д., Приходько І.В.) вказане рішення скасовано, та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
Позивач, не погоджуючись із винесеною судом апеляційної інстанції постановою, звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить постанову скасувати, рішення місцевого господарського суду залишити без змін.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 166 296,30 грн., з яких -115 000,00 грн. основний борг., 44 850,00 грн. -інфляційні нарахування, 6 446,30 грн. -3% річних.
Підстави позову обґрунтовуються тим, що між позивачем у справі та третьою особою у справі був укладений договір на виконання підрядних робіт по будівництву Апеляційного суду Донецької області, відповідно до п. 3.7. якого третя особа у справі (головний підрядник за договором) був зобов'язаний оплатити позивачу (генеральному підряднику) відшкодування витрат останнього у розмірі 5% від вартості робіт, що становить 90 000,00 грн. 23.01.2007 між третьою особою у справі та відповідачем був укладений договір про переведення боргу, відповідно до якого відповідач прийняв на себе обов'язки третьої особи за договором підряду, укладеним між позивачем та третьою особою.
Пунктом 2.1. договору про переведення боргу відповідач (новий боржник) до 05.02.2007 був зобов'язаний сплатити позивачу 90 000,00 грн. та 25 000,00 грн. самостійного боргу.
Однак, до встановленого строку відповідач свої зобов'язання не виконав, що й стало підставою для звернення із даним позовом.
Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив із їх обґрунтованості та доведеності; при цьому, місцевим господарським судом з'ясовано, що договір про переведення боргу був укладений на підставі письмової згоди позивача (кредитора), що підтверджується листом останнього від 23.01.2007; в установлений договором строк відповідач свої зобов'язання перед позивачем не виконав, а тому позов слід задовольнити; приймаючи рішення, суд керувався ст.ст. 525, 526, 530, 625, 629 ЦК України, ст. 33 ГПК України.
Апеляційний господарський суд, відмовляючи у позові, встановив, що: - відповідач заперечує проти підписання договору про переведення боргу, за яким він став новим боржником по відношенню до позивача, так само як і заперечує наявність у нього оригіналу вказаного договору; - призначена судом експертиза не була проведена через неподання учасниками даного спору оригіналу договору про переведення боргу; - неподання третьою особою у справі оригіналу договору про переведення боргу, незважаючи на неодноразові вимоги суду, унеможливлює встановити факт підписання/непідписання/ відповідачем цього договору, а відтак й прийти до однозначного висновку про його порушення відповідачем, і як наслідок задовольнити позов. При цьому, суд апеляційної інстанції керувався ст.ст. 32, 33, 34, 43 ГПК України.
Вищий господарський суд України не може погодитися із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, з огляду на таке.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 84 ГПК України у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обґрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Так, в матеріалах справи містяться відзиви відповідача на позовну заяву (а.с. 46, 143, том І), в яких останній категорично заперечує проти підписання договору про переведення боргу, заборгованість за яким стягується у судовому порядку.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.
Таку ж вимогу вміщує і стаття 41 ГПК, згідно з частиною першою якої експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань.
Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Якщо наявні у справі докази є суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи (роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 11.11.1998 № 02-5/424 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи").
Отже, виходячи із наведеного, та маючи категоричні суперечності сторін у справі щодо підписання договору про переведення боргу, місцевий господарський суд, для дотримання основних принципів загальних засад цивільного законодавства, визначених у ст. 3 ЦК України, таких як справедливість, добросовісність, розумність, неприпустимість позбавлення особи права власності, для з'ясування обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення даної справи, а саме: наявність порушення з боку позивача щодо виконання умов договору про переведення боргу, що є можливим при з'ясуванні підписання ним відповідного договору, мав призначити у даній справі відповідну експертизу, чого зроблено ним не було.
Апеляційний господарський суд, розглядаючи даний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав недоведеності, що, як випливає із змісту постанови полягає у неподанні учасниками даного спору оригіналу договору про переведення боргу, також порушив ст. 3 ЦК України, якою закріплені засади цивільного законодавства, про які вказувалося вище, адже позивач, не будучи стороною цього договору, в будь-якому випадку має право на справедливий захист своїх прав та інтересів, що порушуються в даному випадку невиконанням сторонами договору про переведення боргу положень вказаного договору.
До того ж, ст. 124 Конституції України та ст. 45 ГПК України передбачено, що господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Частина 2 ст. 45 ГПК України передбачає, що невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.
Отже, враховуючи, що справедливий розгляд даної справи напряму залежить від встановлення факту підписання /непідписання/ відповідачем договору про переведення боргу, приймаючи до уваги встановлений судом апеляційної інстанції факт невиконання третьою особою у справі вимог ухвал суду апеляційної інстанції про витребування від неї оригіналу договору для проведення експертизи, що унеможливлює справедливий розгляд даної справи (при тому, що третя особа у справі не заперечує наявності у неї саме оригіналу договору /а.с. 109, том І/), суд апеляційної інстанції не був позбавлений права притягнути третю особу у справі до відповідної відповідальності за невиконання судових рішень, і зобов'язати останню надати оригінал відповідного договору для призначення відповідної експертизи та правильного вирішення справи.
Таким чином, суди попередніх судових інстанцій припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень.
Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Державного підприємства "Судовий будівельно-експертний центр" задовольнити частково.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.11.2010 та рішення господарського суду Донецької області від 07.04.2010 у справі №3/248 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду Донецької області.
Головуючий суддя С.В. Мирошниченко
Судді: Т.Л. Барицька
Н.М. Губенко