02 лютого 2011 р. № 5/215
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого:
Суддів:Мирошниченка С.В.,
Барицької Т.Л.,
Жукової Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ПромТехПроект"
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 23.06.2010
на рішеннягосподарського суду Чернівецької області від 25.03.2010 р.
у справі№ 5/215 господарського суду Чернівецької області
за позовомСуб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4
доТОВ "Науково-виробниче підприємство "ПромТехПроект"
простягнення боргу
за участю представників сторін:
позивачаНе з'явилися,
відповідачаКоваль Н.Г.,
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 25.03.2010 р. (суддя: Дутка В.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 80750 грн. боргу, 2254,81 грн. 3 % річних, 3404,84 грн. пені, 865,24 грн. держмита та 193,75 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 7000 грн. боргу, 29255,16 грн. пені та 979,03 грн. 3 % річних відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2010 р. (судді: Мурська Х.В., Давид Л.Л., Якімець Г.Г.) вказане рішення змінено в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 7000 грн. основного боргу, в цій частині провадження у справі припинено. В решті рішення залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням та постановою у даній справі, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та направити справу на новий розгляд. У касаційній скарзі зазначено про порушення господарськими судами норм права.
Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 43, 47, 33, 34, 43, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив та належним чином оцінив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин апеляційний господарський суд з'ясував дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.
Як встановили господарські суди, 06.08.2007 р. сторони уклали договір оренди нежитлового приміщення №1, за яким орендодавець(позивач) передає, а орендар(відповідач) приймає в тимчасове платне користування комплекс приміщень під №№ 1-10 згідно поповерхового плану, площею 300,4 м2, розташованих у АДРЕСА_1, для використання під адміністративні, виробничі та складські приміщення з метою здійснення діяльності згідно статуту. Строк дії договору сторонами визначено до 06.06.2010р.
Згідно п. 2.1. договору орендодавець передає орендарю зазначені приміщення за актом приймання-здачі через один місяць з моменту підписання даного договору та отримання попередньої оплати за один місяць.
Пунктами 4.1.-4.3. договору визначено, що орендар зобов'язаний щомісяця, не пізніше 20 числа кожного місяця, сплачувати орендодавцю орендну плату за наступний місяць у таких розмірах: за перший рік оренди -4500 грн.; за другий рік - 5000 грн.; за 3 рік -5500 грн. Орендна плата нараховується з дня підписання сторонами акта приймання приміщень.
06.08.2007 р. позивач передав відповідачу об'єкт оренди, про що свідчить акт приймання-здачі приміщень, підписаний сторонами та скріплений печатками. Акт підписано без зауважень.
30.04.2008 сторони уклали додаток №3 до Договору в якому зазначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування додаткові приміщення №№ 11, 12 12-А згідно поповерхового плану, площею 114,3 м2, розташовані у АДРЕСА_1, для використання під виробничі та адміністративні приміщення.
В п. 1.2. додаткової угоди №3 до Договору передбачено, що орендар зобов'язується щомісяця, не пізніше 20 числа, сплачувати орендодавцю орендну плату за вказані приміщення у таких розмірах: за приміщення №11 -750 грн. з 01.06.2008 р.; за приміщення №12 -1000 грн. з 01.05.2008 р.; за приміщення №12-А -1750 грн. з 01.05.2008 р. В сукупності за додаткові приміщення орендна плата складає 3500 грн. щомісячно.
12.01.2009р. сторони склали акт звірки взаєморозрахунків по сплаті відповідачем орендних платежів, за яким станом на 01.01.2009р. заборгованість орендаря складає 35750 грн. Вказаний акт підписаний обома сторонами, зокрема, зі сторони орендаря без заперечень.
В березні 2009р. орендодавець звернувся до орендаря з вимогою сплатити заборгованість по орендній платі, яку останній залишив без відповіді, однак наявну заборгованість частково оплатив, продовжуючи займати об'єкт оренди.
У зв'язку з неповною сплатою відповідачем орендних платежів, позивач звернувся до суду з позовом. Згідно заяви про уточнення позову від 17.02.2010р. позивач просив суд стягнути з відповідача 87750 грн. основного боргу, 32660 грн. пені та 3233,84 грн. 3% річних.
Місцевий господарський суд уточнені позовні вимоги задовольнив частково. При цьому, суд першої інстанції дійшов вийшов висновку про те, що позивач довів факт невиконання відповідачем обов'язку щодо сплати орендних платежів в сумі 80750 грн. за період листопад 2007р. - лютий 2010р. В частині стягнення 7000 грн. основного боргу суд першої інстанції відмовив у зв'язку з їх сплатою відповідачем до винесення рішення - 30.12.2009р.
В частині стягнення 29255,16 грн. пені судом відмовлено з врахуванням вимог ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Перевіривши правильність нарахування 3% річних, місцевий господарський суд дійшов висновку про обгрунтованість позову в частині стягнення 2254,81 грн. 3% річних за період з 20.08.2007 р. по 18.12.2009 р., а тому в частині стягнення 979,03 грн. 3% річних в позові відмовлено.
Суд апеляційної інстанції погодився з вказаними висновками суду першої інстанції, однак визнав за доцільне змінити рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 7000 грн. боргу, припинивши провадження у справі щодо даної суми.
Суд апеляційної інстанції, в обґрунтування винесеної постанови зазначив, що згідно ч. 1 ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Умовами договору оренди нежитлового приміщення №1 та додатковою угодою №3 до договору оренди нежитлового приміщення від 06.08.2007 р. сторони погодили розмір орендної плати помісячно та строки сплати орендних платежів. Відповідач не спростував належними та допустимими доказами тверджень позивача про наявну заборгованість по сплаті орендної плати в сумі 80750 грн. за період листопад 2007р.-лютий 2010р.
Твердження скаржника про те, що він не міг використовувати об'єкт оренди, оскільки на момент передачі він не відповідав нормам санітарії та використанню у виробничих цілях, про що свідчить акт Державної санітарно-епідеміологічної служби про перевірку дотримання санітарного законодавства від 02.02.2010р., правомірно відхилено апеляційний господарський судом з огляду на те, що відповідач, як орендар не був позбавлений права відмовитись від прийняття вказаних приміщень в оренду чи достроково розірвати раніше укладений договір.
Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що відповідач з моменту прийняття нежитлових приміщень не використовував чи не міг використовувати їх за призначенням.
Відповідно до акта приймання приміщень від 06.08.2007р. сторони погодили, що на момент прийняття відповідачем приміщень, останні знаходяться в задовільному стані, відповідають вимогам до адміністративних, виробничих, складських приміщень та готові до використання згідно укладеного договору.
Таким чином, суд апеляційної інстанції пришов до вірного висновку, що цей акт свідчить про те, що на момент приймання відповідачем приміщень в оренду, вони знаходились в задовільному стані, відповідали вимогам до адміністративних, виробничих, складських приміщень та були готові до використання згідно укладеного договору.
З моменту укладення договору до моменту встановлених Державною санітарно-епідеміологічною службою недоліків даних приміщень минуло 2,5 роки. Тому твердження скаржника про те, що станом на лютий 2010р. орендовані ним приміщення перебувають у незадовільному стані, оскільки саме в такому (незадовільно) стані він їх прийняв від орендодавця, документально не підтверджені.
Крім того, суд апеляційної інстанції взяв до уваги положення Договору, якими передбачено обов'язок орендаря щодо проведення капітального ремонту та підтримання орендованих приміщень у справному стані.
Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до вірного висновку про стягнення з відповідача 80750 грн. боргу з орендної плати за період: листопад 2007 р. - лютий 2010 р.
Окрім основного боргу, господарський суд правомірно стягнув з відповідача 3404,84 грн. пені, перерахованої судом першої інстанції з врахуванням вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та 2254,81 грн. 3% річних.
Однак, з врахуванням того, що місцевий господарський суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з рахунку відповідача 7000 грн. основного боргу, сплачених відповідачем в процесі розгляду справи, то в цій частині судове рішення правомірно змінено, а провадження припинено.
Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції та вважає оскаржувану постанову законною і обгрунтованою.
Згідно ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справі лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. Водночас, твердження скаржника про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм права при прийнятті оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законної та обґрунтованої постанови колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу ТОВ "Науково-виробниче підприємство "ПромТехПроект" залишити без задоволення. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2010 р. у справі № 5/215 залишити без змін.
Головуючий С. Мирошниченко
СуддіТ. Барицька
Л. Жукова