01 лютого 2011 р. Справа № 2а-3615/10/1670
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Філатова Ю.М.
Суддів: Тацій Л.В. , Водолажської Н.С.
за участю секретаря судового засідання Боришполець Я. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2010р. по справі № 2а-3615/10/1670
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Мілк"
до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Майстер Мілк", звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області, в якому, після уточнення позовних вимог, просив визнати протиправними з моменту їх винесення та скасувати податкові повідомлення -рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області від 18.12.2009 року № 0005612301/0/4010, № 0005622301/0/4011, від 02.03.2010 року № 005612301/1/699 та № 0005622301/1/700; визнати протиправними з моменту їх винесення та скасувати податкові повідомлення -рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області від 26.05.2010 року № 0005622301/2/1618 та № 0005612301/2/1619; визнати протиправними з моменту їх винесення та скасувати податкові повідомлення -рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області від 19.07.2010 року № 0005612301/3/2355 та № 0005622301/3/2356.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2010р. по справі № 2-а-3615/10/1670 позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення -рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області від 18.12.2009 року № 0005612301/0/4010, від 02.03.2010 року № 0005612301/1/699, від 26.05.2010 року № 0005612301/2/1619, від 19.07.2010 року № 0005612301/3/2355 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем -439 500, 75 грн., за штрафними санкціями -166 333, 08 грн., усього -605 833,83 грн. Визнано протиправними та скасувано податкові повідомлення -рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області від 18.12.2009 року № 0005622301/0/4011, від 02.03.2010 року № 0005622301/1/700, від 26.05.2010 року № 0005622301/2/1618, від 19.07.2010 року № 0005622301/3/2356 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем -164 997,00 грн., за штрафними санкціями -82 499,00 грн., усього -247 496,00 грн. У решти позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на неврахування судом суттєвих обставин по справі та на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на те, що постанова суду першої інстанції є законною та обґрунтованою.
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи сповіщений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відкладення.
Враховуючи положення ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що неприбуття представника відповідача не перешкоджає судовому розгляду справи, оскільки він був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду.
У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, представника позивача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав..
Судом першої інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Майстер Мілк" (ідентифікаційний код 31847512) є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради Полтавської області, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 683421, та взято на податковий облік Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією у Полтавській області. Згідно з даними витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України АБ № 115103, копія якого наявна у матеріалах справи, ТОВ "Майстер Мілк" має право на здійснення таких видів діяльності за КВЕД: 29.53.1 Виробництво машин та устаткування для перероблення сільгосппродуктів; 29.53.2 Монтаж машин та устаткування для перероблення сільгосппродуктів; 29.53.3 Ремонт і технічне обслуговування машин та устаткування для перероблення сільгосппродуктів; 51.90.0 Інші види оптової торгівлі; 52.12.0 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту. Наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100103009, індивідуальний податковий номер 318475116037, підтверджується, що у перевіряємому періоді позивач був зареєстрований, як платник податку на додану вартість.
Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.
У термін з 05.11.2009 року по 02.12.2009 року посадовими особами Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на підставі направлення від 02.11.2009 р. № 3614/003614 проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Майстер Мілк" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.06.2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.06.2009 року.
Результати перевірки оформлені актом від 08.12.2009 року № 6261/23-209/31847512.
Контролюючим органом встановлено та зафіксовано у акті перевірки від 08.12.2009 року № 6261/23-209/31847512 порушення позивачем: п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 440530 грн., у тому числі: за 2 квартал 2008 року в сумі 83448 грн.; за 3 квартал 2008 року в сумі 52206 грн.; за 4 квартал 2008 року в сумі 127449 грн.; за 1 квартал 2009 року в сумі 42143 грн.; за 2 квартал 2009 року в сумі 135284 грн.;
п.п. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 165821 грн., у тому числі: за квітень 2008 року на суму 57413 грн.; за червень 2008 року на суму 379 грн.; за серпень 2008 року на суму 100 грн.; за жовтень 2008 року на суму 71879 грн.; за грудень 2008 року на суму 7978 грн.; за березень 2009 року на суму 2980 грн.; за травень 2009 року на суму 25092 грн.
18 грудня 2009 року на підставі акта перевірки Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією у Полтавській області прийнято податкове повідомлення -рішення № 0005612301/0/4010, яким ТОВ "Майстер Мілк" визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток»у розмірі 607382 грн., з них: за основним платежем - у сумі 440530 грн. та за штрафними санкціями - в сумі 166852 грн. та податкове повідомлення -рішення № 0005622301/0/4011, яким ТОВ "Майстер Мілк" визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»в розмірі 248732 грн., з них: за основним платежем - у сумі 165821 грн. та за штрафними санкціями - в сумі 82911 грн.
З даними податковими повідомленнями - рішеннями позивач не погодився та оскаржив їх в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарг позивача податковими органами в адміністративному порядку, податкові повідомлення-рішення були залишені без змін, а скарги позивача -без задоволення, у зв'язку з чим Кременчуцькою ОДПІ в Полтавській області прийняті податкові повідомлення - рішення від 02.03.2010 року № 0005612301/1/699 та № 0005622301/1/700, від 26.05.2010 року № 0005612301/2/1619 та № 0005622301/2/1618, від 19.07.2010 року № 0005612301/3/2355 та № 0005622301/3/2356 з ідентичним первинному розміром податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.
Колегія суддів вважає доцільним відмітити, що порядок та підстави прийняття нових податкових повідомлень-рішень після розгляду скарг платників податків в межах процедури адміністративного оскарження визначені в ст. 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», і дана норма не передбачає прийняття нових рішень в разі залишення скарги без задоволення та без донарахування податкових зобов'язань та/або штрафних санкцій.
Оскільки за результатами розгляду скарг не відбулося донарахування зобов'язань та штрафних санкцій, а скарги були залишені без задоволення, то Кременчуцькою ОДПІ в Полтавській області не було законних підстав приймати нові податкові повідомлення-рішення від 02.03.2010 року № 0005612301/1/699 та № 0005622301/1/700, від 26.05.2010 року № 0005612301/2/1619 та № 0005622301/2/1618, від 19.07.2010 року № 0005612301/3/2355 та № 0005622301/3/2356.
За таких обставин позовні вимоги в цій частині є законними та такими, що підлягають задоволенню, а податкові повідомлення рішення від 02.03.2010 року № 0005612301/1/699 та № 0005622301/1/700, від 26.05.2010 року № 0005612301/2/1619 та № 0005622301/2/1618, від 19.07.2010 року № 0005612301/3/2355 та № 0005622301/3/2356 - скасуванню в повному обсязі.
Відтак, постанова суду першої інстанції, якою податкові повідомлення -рішення від 02.03.2010 року № 0005612301/1/699, від 26.05.2010 року № 0005612301/2/1619, від 19.07.2010 року № 0005612301/3/2355 визнано протиправними і скасовано в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем -439 500, 75 грн., за штрафними санкціями -166 333, 08 грн., усього -605 833,83 грн. та визнано протиправними і скасувано податкові повідомлення -рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області від 02.03.2010 року № 0005622301/1/700, від 26.05.2010 року № 0005622301/2/1618, від 19.07.2010 року № 0005622301/3/2356 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем -164 997,00 грн., за штрафними санкціями -82 499,00 грн., усього -247 496,00 грн., підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог з прийняттям в цій частині нової постанови про скасування означених податкових повідомлень-рішень в повному обсязі.
Перевіряючи податкові повідомлення-рішення від 18 грудня 2009 року № 0005612301/0/4010 та № 0005622301/0/4011 на відповідність вимогам ч.3. ст. 2 КАС України колегія суддів зазначає наступне.
За даними акту перевірки судом встановлено, що висновок про порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ґрунтується на тому, що позивачем віднесено до складу валових витрат кошти, витрачені ним на придбання комплектуючих та запасних частин у розмірі 1758003 грн., а саме: - по ПП «Стиларт»- в розмірі 650732 грн. (2 квартал 2008 року в сумі 331897 грн., 3 квартал 2008 року в сумі 79885 грн., 4 квартал 2008 року в сумі 238949 грн.); по ПП «Італ-плюс»- в розмірі 541134 грн. (за 2 квартал 2009 року); по ПП Фірма «Ковіта»- в розмірі 566138 грн. (3 квартал 2008 року в сумі 128439 грн., 4 квартал 2008 року -в сумі 269124 грн., 1 квартал 2009 року в сумі 168575 грн.).
За визначенням пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно із пунктом 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
За змістом пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
За приписом підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
За змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.
Судом першої інстанції встановлено, підтверджується навними в матеріалах справи доказами, що 28.02.2008 року між позивачем (покупець) та Приватним підприємством «Стиларт»(постачальник) укладено договір поставки № 28/02-1, пунктом 1.1. якого встановлено, що постачальник в порядку та на умовах, визначених цим договором передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує комплектуючі та запасні частини до обладнання, загальна кількість, асортимент, сортамент, номенклатура, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру, та загальна ціна яких визначена сторонами у видаткових накладних.
Згідно із пунктом 1.4 цього договору умови цього договору викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс»(в редакції 2000 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього договору, а саме DDU за адресою: м. Кременчук, вул. Ярмаркова, 66. Поставка товару виконується виключно транспортом постачальника та за його рахунок (пункт 3.1. договору).
Пунктом 4.1 договору встановлено, що загальну сума договору складає 3000000 грн., в т. ч ПДВ -500000 грн. Оплата за товар здійснюється за загальною ціною товару шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Відповідно до розділу 7 договору поставки № 28/02-1 від 28.02.2008 року (пунктів 7.1, 7.2, 7.6) цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками, та діє до 31.12.2008 року. Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, цей договір може бути пролонгований тільки за домовленістю сторін, яка оформляється додатковою угодою до цього договору.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2009 року між позивачем (покупець) та Приватним підприємством «Італ-плюс»(постачальник) укладено договір поставки № 01/04/1, пунктом 1.1. якого встановлено, що постачальник в порядку та на умовах, визначених цим договором передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує комплектуючі та запасні частини до обладнання, загальна кількість, асортимент, сортамент, номенклатура, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена сторонами у видаткових накладних.
Згідно із пунктом 1.4 договору умови цього договору викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс»(в редакції 2000 року), які застосовуються із урахуванням особливостей, пов'язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього договору, а саме DDU за адресою: м. Кременчук, вул. Ярмаркова, 66. Поставка товару виконується виключно транспортом постачальника та за його рахунок. (пункт 3.1. договору).
Пунктом 4.1 договору встановлено, що загальну сума договору складає 3000000 грн., в т. ч ПДВ -500000 грн. Оплата за товар здійснюється за загальною ціною товару шляхом переказу відповідних грошових коштів на поточний рахунок постачальника.
Відповідно до розділу 7 договору поставки цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками, та діє до 31.12.2009 року. Якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, цей договір може бути пролонгований тільки за домовленістю сторін, яка оформляється додатковою угодою до цього договору.
07.03.2007 року між позивачем (покупець) та Приватним підприємством «Фірма «Ковіта»(постачальник) укладено договір поставки № 07/03/7, пунктом 1.1. якого встановлено, що постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в договорі, комплектуючі, матеріали та запасні частини до обладнання, асортимент, номенклатура, кількість та ціна на які вказані у видаткових накладних, які надаються постачальником покупцю.
Згідно із пунктом 4.1 цього договору постачальник за власний рахунок здійснює поставку продукції на склад покупця за адресою: м. Кременчук, вул. Ярмаркова, 66.
Пунктом 5.2 договору встановлено, що приймання продукції проводиться покупцем безпосередньо на складі покупця на підставі видаткової накладної.
Відповідно до п. 6.1 договору сторони встановили, що ціна, кількість, асортимент, номенклатура продукції вказується у рахунках на кожну партію продукції. Розрахунки за продукцію здійснюються покупцем згідно рахунку в національній валюті України (гривня) в безготівковій формі на поточний рахунок постачальника (п. 6.3).
Відповідно до розділу 11 договору він вступає в силу з дати його підписання сторонами та скріплення печатками, та діє протягом року. Якщо по закінченню року жодна із сторін договору не повідомила про його припинення договір вважається продовженим на тих же умовах.
Станом на момент укладення та виконання зазначених договорів поставки ПП «Стиларт», ПП «Італ Плюс», ПП «Фірма Ковіта»були зареєстровані як юридичні особи із місцезнаходженням у м. Кременчуці Полтавської області, що підтверджується довідками з Єдиного держаного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, наявними у матеріалах справи.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність твердження відповідача, що у контрагентів позивача за договорами поставки відсутні відповідні матеріально-технічні та трудові ресурси, необхідні для транспортування товару, що свідчить про неможливість фактичного перевезення придбаної продукції у ПП «Стиларт», ПП «Італ Плюс», ПП «Фірма Ковіта»до приміщень позивача, виходячи з наступного.
Відповідно до положень статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Особливості правового регулювання договірних відносин поставки у сфері господарювання визначені в Господарському кодексі України. Так, Господарський кодекс України регламентує питання щодо предмету, кількості, асортименту, строків і порядку поставки, комплектності, якості товарів, що поставляються, претензій у зв'язку з недоліками поставлених товарів, а також встановлює вимогу викладати умови господарських договорів поставки відповідно до Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс".
Відповідно до "ІНКОТЕРМС. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2000 року) (україномовний варіант)" термін "поставка без сплати мита" означає, що продавець здійснює поставку покупцю товару без проведення його митного очищення для імпорту та без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення. Продавець несе всі витрати та ризики, пов'язані з доставкою товару до цього місця, за винятком (у відповідних випадках) будь-яких "мит" (під словом "мито" тут розуміється відповідальність за виконання та ризики виконання дій з проходження митних процедур, а також оплата витрат митного очищення, податків, митних і інших зборів) на імпорт до країни призначення. Обов'язки щодо такого "мита" покладаються на покупця, так само як будь-які витрати і ризики, що виникнуть у зв'язку з тим, що він не здійснить своєчасно митного очищення товару для імпорту. Проте, якщо сторони бажають покласти на продавця обов'язки щодо проходження ввізних митних процедур і несення витрат і ризиків, пов'язаних із цим, або сплати деяких витрат, якими супроводжується імпорт товару, сторони повинні включити чітке застереження про це у договір купівлі-продажу.
За умовами зазначених вище договорів поставка товарів здійснювалась на умовах DDU (поставка без сплати мита… назва місця призначення) за адресою: м. Кременчук, вул. Ярмаркова, 66.
Частиною шостою статті 267 Господарського кодексу України встановлено, що договором може бути передбачено відвантаження товарів вантажовідправником (виготовлювачем), що не є постачальником, та одержання товарів вантажоодержувачем, що не є покупцем, а також оплата товарів платником, що не є покупцем.
Відтак, чинне законодавство не зобов'язує підприємство-постачальника здійснювати перевезення товару особисто.
Судом встановлено, що на виконання умов зазначених вище договорів контрагентами (постачальниками) було складено та направлено позивачу (замовнику) рахунки-фактури із зазначенням найменування, одиниці виміру товару, кількості та ціни, копії яких наявні у матеріалах справи.
З матеріалів справи також вбачається, що приймання продукції здійснювалось на складі позивача (у місці зазначеному у договорах поставки) за видатковими накладними, копії яких наявні у матеріалах справи, та які надавались перевіряючим у ході проведення перевірки, що підтверджується актом перевірки та додатком 16 до акту.
На виконання зазначених договорів контрагентами за договорами поставки Приватним підприємством «Фірма «Ковіта», Приватним підприємством «Італ-плюс»та Приватним підприємством «Стиларт» складено податкові накладні, які включені до реєстру податкових накладних за відповідний період.
Матеріалами справи підтверджено, що товар, отриманий позивачем за договорами поставки у день отримання відображався позивачем по бухгалтерському обліку позивача (прийнято на склад).
Перевіряючими у ході проведення перевірки та судом не встановлено недоліків щодо оформлення видаткових та податкових накладних.
На виконання умов договорів поставки позивачем перераховано на розрахункові рахунки контрагентів кошти, що підтверджується платіжними дорученнями, копії яких наявні у матеріалах справи.
Матеріалами справи підтверджено та не заперечується позивачем, що зазначені витрати були включені позивачем як суми валових витрат до податкової звітності з податку на прибуток за відповідний період.
Крім того, судом встановлено, що у подальшому товар, отриманий за договорами поставки, використовувався позивачем при виконанні робіт по виготовленню, поставці та установці обладнання за укладеними із замовниками робіт договорами (ТОВ «Глобинський м'ясокомбінат», ТОВ «Овостар», ЗАТ «Агроекопродукт», ТОВ «Ласка», ПП «Промбудмонтаж -7», ЗАТ «Харківська бісквітна фабрика»ЗАТ «Хладпром», ВАТ «Ватутінський хлібокомбінат», ТОВ ВКП «Котлогаз», ТОВ «Юні-Трейд», Компанія «Малик ЛТД», тощо), що також підтверджується договорами, видатковими накладними, довіреностями на отримання, актами приймання-передачі виконаних робіт, копії яких наявні у матеріалах справи.
З приводу доводів відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних, колегія суддів відзначає, що відсутність таких документів не спростовує сам факт виконання вказаних договорів.
Крім того, відповідно до ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" закріплено диспозитивний метод організації бухгалтерського обліку на підприємстві: питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів, для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації; підприємство самостійно: визначає облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.
Підтвердженням факту здійснення господарських операцій згідно умов вищезазначених договорів поставки є видаткові та податкові накладні, копії яких наявні у матеріалах справи, та які надавались позивачем перевіряючим у ході проведення перевірки, але не були взяті ними до уваги.
З огляду на частину 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено факт наявності порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відтак позивачем правомірно включено до складу валових витрат у розмірі 1758003 грн. на придбання товарів за договорами поставки, укладеними з Приватним підприємством «Фірма «Ковіта», Приватним підприємством «Італ-плюс»та Приватним підприємством «Стиларт».
Окремо слід зазначити, що відповідачем при визначенні податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за штрафними санкціями в порушення вимог підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" перевищено граничний розмір штрафної санкції - п'ятдесят відсотків суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) у 2 кварталі 2008 року.
З огляду на викладене, податкове повідомлення -рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області від 18.12.2009 року № 0005612301/0/4010, в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем -439 500, 75 грн., за штрафними санкціями -166 333, 08 грн., усього -605 833,83 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.
Із акта перевірки вбачається, що перевіряючі пов'язують порушення позивачем п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» із включенням до складу валових витрат позивача коштів в розмірі 4117 грн., витрачених на придбання послуг роумінгу на телефони НОМЕР_1 та НОМЕР_2 (2 квартал 2008 року -1895 грн., 3 квартал 2008 року -499 грн., 4 квартал 2008 року -1723 грн.).
У бухгалтерському обліку позивача дані операції відображені по рахунку Д 92 «Адміністративні витрати»з К 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками».
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно із пунктом 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
За змістом пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до пункту 1 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 р. № 720, роумінг -це забезпечення надання телекомунікаційної послуги із збереженням початкової реєстрації споживача в телекомунікаційній мережі одного оператора у разі зміни ним свого місцезнаходження всередині цієї мережі або в разі користування телекомунікаційними послугами в межах телекомунікаційної мережі іншого оператора.
Позивачем не надано суду доказів, що витрати на придбання послуг роумінгу на телефони НОМЕР_1 та НОМЕР_2, здійснені позивачем для власної господарської діяльності. Зокрема, суду не надано наказів про відрядження працівників позивача за кордон, посвідчення про відрядження тощо.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що включення позивачем витрат на придбання послуг роумінгу до складу валових витрат за відповідний період не ґрунтується на вимогах Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а тому позовні вимоги в цій частині необґрунтовані та задоволенню не підлягають. Окремо колегія суддів відзначає, зщо постанова суду першої інстанцій позивачем, в тому числі , і в цій частині, не оскаржена.
Надаючи оцінку податковому повідомленню -рішенню від 18.12.2009 року № 0005622301/0/4011, колегія суддів відзначає наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, позивачем у порушення пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" включено до складу валових витрат кошти, витрачені на придбання послуг роумінгу, в розмірі 4117 грн. (у тому числі: сума податку на додану вартість -823 грн.17 коп.).
Із акту перевірки слідує, що до складу податкового кредиту позивача за відповідний період було включено суму податку на додану вартість в розмірі 823 грн. 17 коп. сплачену в ціні на придбання послуг роумінгу.
Пунктом 1.7 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до п.п 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (надалі -Закон) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Судом встановлено, що до розміру податкового кредиту позивача включено суму податку на додану вартість, сплачену в ціні на придбання послуг роумінгу, не у зв'язку із здійсненням господарської діяльності позивача.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що включення позивачем вказаних сум ПДВ до складу податкового кредиту за відповідний період не ґрунтується на вимогах Закону України “Про податок на додану вартість”, а тому позовні вимоги в цій частині необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Із акту перевірки вбачається, що контролюючий орган порушення позивачем п.п. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” із включенням до складу податкового кредиту позивача за відповідні періоди сум ПДВ, сплачених у складі ціни за товари на підставі договорів поставки, укладених із Приватним підприємством «Фірма «Ковіта», Приватним підприємством «Італ-плюс»та Приватним підприємством «Укрспецшпала».
Судом встановлено, що на виконання зазначених договорів контрагентами за договорами Приватним підприємством «Фірма «Ковіта», Приватним підприємством «Італ-плюс»та Приватним підприємством «Укрспецшпала»складено податкові накладні, які включені до реєстру податкових накладних позивача за відповідний період.
Із акту перевірки вбачається, що у ході проведення перевірки перевіряючим надавалися зазначені податкові накладні. Зауваження щодо оформлення податкових накладних у перевіряючих відсутні.
Згідно зазначених податкових накладних позивачем включено відповідні суми ПДВ до складу податкового кредиту відповідного періоду та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість, копії яких наявні у матеріалах справи.
Також кошти, сплачені за отримані товари згідно зазначених договорів, включені до складу валових витрат позивача, про що зазначено вище.
Згідно із пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6.).
Податкова накладна відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
За приписами п.п. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Судом встановлено, що Приватне підприємство «Фірма «Ковіта», Приватне підприємство «Італ-плюс»та Приватне підприємство «Укрспецшпала»на момент укладення договорів та складення податкових накладних було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується довідками з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мали свідоцтва платника податку на додану вартість, які на момент виникнення спірних відносин не були анульовані.
Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги доводи відповідача щодо анулювання свідоцтв платників податку на додану вартість контрагентів, оскільки із матеріалів справи вбачається, що на момент складення податкових накладних зазначені особи мали такі свідоцтва.
Фактичне отримання позивачем продукції згідно укладених договорів поставки підтверджується видатковими накладними, іншими документами бухгалтерського обліку позивача, копії яких наявні у матеріалах справи.
Розрахунок за отриманий товар проводився позивачем у безготівковій формі та його проведення підтверджується платіжними дорученнями, копії яких наявні у матеріалах справи.
З метою дослідження наявності в діях працівників позивача та його контрагентів за договорами ознак кримінально-карних дій, суд першої інстанції своєю ухвалою від 14 жовтня 2010 року витребував від Генеральної прокуратури України, Прокуратури м. Кременчука інформацію про рух кримінальних справ, на які перевіряючі посилаються у своєму акті.
Згідно листа Генеральної прокуратури України № 17/1/1-36302-08 від 16.11.2010 року Генеральною прокуратурою України проводилося досудове слідство у кримінальній справі № 49-2541, порушеній за фактом вчинення злочину, предбаченого ч. 2 ст. 205 ККУкраїни службовими особами ТОВ "Адіос груп". В ході розслідування кримінальної справи серед інших підприємств, повязаних із діяльністю ТОВ "Адіос груп" проводилися слідчі дії по підприємствах ПП "Стиларт" та ПП "Укрспецшпала". В той же час, кримінальна справа за даними фактами не порушувалась, службові особи зазначених товариств до кримінальної відповідальності не притягувалися.
Вироком Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 08.04.2010 року по справі № 1-467/2009 р., 1-54/2010 р. керівника та головного бухгалтера Приватного підприємства «Стиларт»Крамаренка І.Г. визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України та призначено йому покарання у вигляді 850 грн. штрафу.
Відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
Зазначеним вище вироком Крамаренка І.Г. не визнано винним у здійсненні фіктивного підприємництва.
Натомість із вироку вбачається, що Крамаренко І.Г. вчинив службове підроблення документів достовірно знаючи, що Приватне підприємство «Стиларт» не мало господарських відносин із ТОВ «Лорит», ЗАТ «Буденергоремонт МЖК», ПП «Тор», ТОВ «Кривбас-еталон», ТОВ «Синтез трейд», КВТП «Полюс».
Отже, вироком суду не було встановлено відсутності господарських відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю "Майстер Мілк".
Вироками судів ознаки узгоджених кримінально-карних дій в діях працівників контрагентів у ланцюгу поставки товарів Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Мілк" з Приватним підприємством «Фірма «Ковіта», Приватним підприємством «Італ-плюс», Приватним підприємством «Стиларт»та Приватним підприємством "Укрспецшпала" не встановлені.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, рішення якого оскаржується, суду не надано доказів на підтвердження обставин щодо відсутності ділової мети у позивача під час вчинення господарських операцій при купівлі товарів у контрагентів, а також щодо обізнаності позивача з можливим протиправним характером дій своїх контрагентів за укладеними договорами.
Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Нікчемність зазначених правочинів відповідачем пов'язується із безтоварністю операцій.
Разом з тим, як зазначено вище, податковими органами не надано суду доказів безтоварного характеру операцій, що здійснена платником податку на додану вартість.
Згідно із пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України : 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.
Доводи відповідача не можуть свідчити про наявність умислу хоча б у однієї із сторін станом на момент укладення угоди, спрямованого на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а висновки відповідача про нікчемність угод, як таких що порушують публічний порядок, є помилковими.
З огляду на частину 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено факт наявності порушення позивачем у цій частині п.п. 7.4.4 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни на придбання товарів за договорами поставки, укладеними з Приватним підприємством «Фірма «Ковіта», Приватним підприємством «Італ-плюс»та Приватним підприємством «Укрспецшпала».
З огляду на викладене, податкове повідомлення -рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області від 18.12.2009 року № 0005622301/0/4011, від 02.03.2010 року в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем -164 997,00 грн., за штрафними санкціями -82 499,00 грн., усього -247 496,00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.
Зважаючи на встановлені колегією суддів обставини, постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2010р. по справі № 2-а-3615/10/1670 підлягає частковому скасуванню.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області задовольнити частково.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2010р. по справі № 2-а-3615/10/1670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Майстер Мілк" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень -скасувати в частині, якою податкові повідомлення -рішення від 02.03.2010 року № 0005612301/1/699, від 26.05.2010 року № 0005612301/2/1619, від 19.07.2010 року № 0005612301/3/2355 визнано протиправними і скасовано в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем -439 500, 75 грн., за штрафними санкціями -166 333, 08 грн., усього -605 833,83 грн. та визнано протиправними і скасувано податкові повідомлення -рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції в Полтавській області від 02.03.2010 року № 0005622301/1/700, від 26.05.2010 року № 0005622301/2/1618, від 19.07.2010 року № 0005622301/3/2356 в частині визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем -164 997,00 грн., за штрафними санкціями -82 499,00 грн., усього -247 496,00 грн.
Прийняти в цій частині нову постанову про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень від 02.03.2010 року № 0005612301/1/699 та № 0005622301/1/700, від 26.05.2010 року № 0005612301/2/1619 та № 0005622301/2/1618, від 19.07.2010 року № 0005612301/3/2355 та № 0005622301/3/2356 в повному обсязі.
В іншій частині постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2010р. по справі № 2-а-3615/10/1670 -залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту.
Головуючий суддяФілатов Ю.М.
Судді Тацій Л.В.
Водолажська Н.С.
Повний текст постанови виготовлений 07.02.2011 р.