65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"01" червня 2026 р. Справа № 916/2178/26
Господарський суд Одеської області у складі судді Желєзної С.П., розглянувши заяву приватного підприємства «Леон-2010» (вх. №2-1073/26 від 29.05.2026) про забезпечення позову, пред'явленого до товариства з обмеженою відповідальністю «Транссервіс 2008», -
29.05.2026 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява приватного підприємства «Леон-2010» (далі - ПП «Леон-2010») до товариства з обмеженою відповідальністю «Транссервіс 2008» (далі - ТОВ «Транссервіс 2008») про стягнення заборгованості у загальному розмірі 539 200,00 грн, яка складається із суми основного боргу у розмірі 400 000,00 грн, пені у розмірі 102 145,75 грн, 3% річних у розмірі 11 934,25 грн, збитків від інфляції у розмірі 25 120,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором підряду № 10/06/24 від 10.06.2024 в частині оплати вартості виконаних позивачем робіт.
Разом з позовною заявою позивачем було подано до суду заяву (вх. №2-1073/26 від 29.05.2026) про забезпечення позову, відповідно до якої ПП «Леон-2010» просить суд накласти арешту на грошові кошти, що містяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, а також на все нерухоме майно, що належить ТОВ «Транссервіс 2008», в межах суми позовних вимог у розмірі 539 200,00 грн.
В обґрунтування поданої заяви ПП «Леон-2010» вказує, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову підтверджується як суперечливою поведінкою відповідача, так і його об'єктивним фінансово-майновим становищем. Позивач звертає увагу на ухилення відповідача більше ніж протягом року від виконання грошового зобов'язання, незважаючи на підписання актів виконаних робіт. ПП «Леон-2010» звертає увагу на передання відповідачем в іпотеку АТ «ПУМБ» єдиного зареєстрованого за ТОВ «Транссервіс 2008» нерухомого майна (під'їзної залізної колії довжиною 1510,49 м) з метою забезпечення зобов'язань іншої особи за генеральним договором про надання банківських послуг на суму 450 000 000,00 грн. Передача відповідачем в іпотеку ключового активу на суму, що неспівмірна з активами для покриття інших кредиторів, дозволяє зробити висновок про неможливість задоволення вимог ПП «Леон-2010» за рахунок такого майна у випадку звернення стягнення АТ «ПУМБ» на таке майно. ПП «Леон-2010» наголошує, що невжиття заходів забезпечення позову в межах ціни позову призведе до неможливості виконання рішення суду у цій справі через повну відсутність вільних активів у боржника.
Розглянувши заяву ПП «Леон-2010» про забезпечення позову, господарський суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. ст. 136, 137 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод забезпечує всім "право на суд", яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі "Кюблер проти Німеччини" (Kьbler v. Germany), заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, необхідно розглядати як такі, що охоплені "правом на суд" (див. постанову Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 910/9066/19).
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому судових рішень і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Згідно зі ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами щодо наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Вирішуючи питання про забезпечення позову господарський суд зобов'язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 914/2072/20.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для встановлення наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Суд зазначає, що відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову за певних обставин може повністю нівелювати результати судового процесу. Позиція суду з даного питання відповідає висновкам, до яких дійшов Верховний Суд у постанові від 11.10.2023 по справі № 922/1533/23, постанові від 11.09.2023 по справі №910/7974/23.
Предметом заявленого ПП «Леон-2010» позову є вимоги до ТОВ «Транссервіс 2008» про стягнення грошових коштів у розмірі 539 200,00 грн.
Господарським судом враховано, що під час дослідженні питання наявності підстав для забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, а, отже, доводи ПП «Леон-2010» щодо суперечливої поведінки відповідача та ухилення останнього від виконання зобов'язань, оцінка яким має надаватися в контексті вирішення спору по суті, не можуть бути покладені судом в обґрунтування судового рішення про забезпечення позову.
У випадку задоволення заявлених вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 539 200,00 грн, виконання судового рішення буде здійснюватися, в першу чергу, за рахунок грошових коштів, які знаходяться на рахунках відповідача, відкритих у будь-яких банківських та фінансових установах.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 звернула увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Верховним Судом у постанові від 04.12.2025 у справі № 916/3385/25 було вказано, що висновок об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/448/22 свідчить, що вимога про надання доказів витрачання відповідачем коштів не може розглядатися як єдина підстава для застосування заходів забезпечення позову, однак не виключає зобов'язання заявника щодо доведення необхідності такого забезпечення шляхом подання доказів підтверджуючих підставність заявлених вимог та ризик утруднення чи унеможливлення виконання у майбутньому відповідного судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 18.06.2025 у справі №918/73/25 зазначив, що наведений об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування позивачем відомих останньому обставин або тих обставин, про які він об'єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову. Крім того, наведений зміст вказаної постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду засвідчує, що у ній взагалі відсутні правові висновки про те, що у питанні застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та/або грошові кошти, що знаходяться на рахунках відповідача/зацікавленої особи, позивач (заявник) звільняється від доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов'язує застосування такого заходу забезпечення позову (з таких мотивів виходила об'єднана палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, повертаючи справу №917/1610/23 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду ухвалою від 01.03.2025).
Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 07.11.2024 у справі №915/538/24
Крім того, висновки про можливість накладення арешту на нерухоме майно у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Господарський суд зазначає, що наявність у ТОВ «Транссервіс 2008» можливості в будь-який момент розпорядитися грошовими коштами, які знаходяться на його рахунках, а також можливість накладення арешту на майно у спорах про стягнення грошових коштів, не є безумовними підставами для задоволення заяви про забезпечення позову.
У ч. 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Господарський суд зазначає, що фактично єдиною підставою, наведеною ПП «Леон-2010» в обґрунтування заяви про забезпечення позову, є передача відповідачем єдиного належного йому на праві власності майна в іпотеку банку, а, також ризик звернення стягнення на таке майно. На підтвердження наведених по тексту обставин позивачем було надано інформаційну довідку №476232903 від 07.05.2026, сформовану щодо ТОВ «Транссервіс 2008» за адресою місцезнаходження об'єкта нерухового майна.
Проте на підставі інформаційної довідки № 479682673 від 01.06.2026 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, господарським судом було встановлено, що відповідачу на праві власності також належать чотири земельні ділянки інформація про накладення обтяжень на які відсутня. Таким чином, твердження позивача про передачу в іпотеку єдиного належного відповідачу на праві власності майна не знайшло свого підтвердження під час його перевірки судом.
Разом з тим господарським судом враховано, що будь-які доводи про наявність ризику відчуження ТОВ «Транссервіс 2008» належних йому земельних ділянок з метою ухилення від виконання судового рішення, ПП «Леон-2010» наведені не були.
Підсумовуючи викладені вище обставини, враховуючи ненадання позивачем доказів неможливості виконання судового рішення про стягнення коштів з ТОВ «Транссервіс 2008» у випадку задоволення позову, приймаючи до уваги належність відповідачу на праві власності майна, яке не передано в іпотеку та на яке може бути звернуто стягнення в межах виконавчого провадження, а також відсутність підстав для накладення арешту на кошти лише з мотивів наявності у відповідача права ними розпоряджатись, господарський суд доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні заяви ПП «Леон-2010» про забезпечення позову.
Керуючись ст. ст. 136, 137, 140, 141, 234 Господарського процесуального кодексу України , суд, -
1.Відмовити приватному підприємству «Леон-2010» у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвала набрала законної сили 01.06.2026 та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її прийняття.
Суддя С.П. Желєзна