Справа № 161/13413/22
Провадження № 2/161/1256/26
29 травня 2026 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого - судді Філюк Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Романюк М.М.
представника позивача ( відповідача) ОСОБА_1
відповідача (позивача) ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, -
ОСОБА_3 звернувся в Луцький міськрайонний суд Волинської області з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 23 квітня 1996 року, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області 29 лютого 2016 року. Під час перебування в шлюбі за спільні кошти було придбано трикімнатну квартиру, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 . Право власності на квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 .
Просить в порядку поділу спільної власності подружжя визнати за ним право власності на частину квартири що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 жовтня 2022 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
07 листопада 2022 року ОСОБА_2 звернулась в Луцький міськрайонний суд з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя. Позовні вимоги обгрунтовує тим, що під час перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 окрім квартири в АДРЕСА_1 , ними ще було придбано у власність квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Просить провести поділ спільного майна подружжя, виділивши у власність ОСОБА_2 - квартиру в АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 листопада 2022 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та об'єднано дані позовні вимоги в одне провадження.
30 січня 2023 року від позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 надійшла заява про збільшення позовних вимог. В заяві вказує, що в період перебування в шлюбі ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку загальною площею 0,0055 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , а також на гараж, що знаходиться на вказаній земельній ділянці. Крім того, в шлюбі придбано два транспортні засоби, а саме автомобіль Mitsubishi L400, 1998 року випуску, та автомобіль Kia Cerato, д.н.з. НОМЕР_1 . Просить визнати вказане майно спільною сумісною власністю подружжя, та провести поділ спільного майна подружжя, виділивши ОСОБА_2 у власність квартиру в АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , земельну ділянку загальною площею 0,0055 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , та гараж, що знаходиться на вказаній земельній ділянці, а також транспортні засоби.
Ухвалою від 16 березня 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визначення частки у праві спільної сумісної власності подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення експертизи доручено експертам Рівненського відділення Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз ( вул. Небесної сотні, 10, м. Рівне, 33000). та на час проведення експертизи провадження в справі зупинено.
Ухвалою від 15 липня 2024 року провадження у справі поновлено та призначено підготовче засідання.
Ухвалою від 17 вересня 2024 року клопотання представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 - адвоката Стретович Інни Сергіївни про призначення по справі судової будівельно-технічної експертизи задоволено. Призначено у даній цивільній справі судову будівельно-технічну експертизу. Проведення експертизи доручено експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (79024, м. Львів, вул. Липинського,54), витрати за проведення експертизи покладено на ОСОБА_2 , яка проживає за адресою : АДРЕСА_1 .Зобов'язано ОСОБА_3 , який проживає за адресою : АДРЕСА_1 , допустити експертів для огляду досліджуваного об'єкта нерухомості. На час проведення судової будівельно-технічної експертизи надано в розпорядження експертів матеріали цивільної справи № 161/13413/22 (провадження 2/161/1252/24) та оригінал технічного паспорту № НОМЕР_2 гр на гараж «Гудок» № 49 від 20 червня 2024 року на 5 арк., зупинено провадження у справі на час проведення експертизи.
08 вересня 2025 року з Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшло повідомлення про залишення ухвали від 17 вересня 2024 року без виконання та повернуто матеріали справи.
Ухвалою від 16 вересня 2025 року провадження у справі поновлено.
В судовому засіданніпредставника позивача ( відповідача) ОСОБА_1 позовні вимоги за первісним позовом підтримала повіністю, просила їх задовольнити. Також просила залишити у власності ОСОБА_3 транспортний засіб Mitsubishi L400, 1998 року випуску, оскільки він перебуває у його користуванні, а в користь ОСОБА_2 стягнути компенсацію вартості його частки.
Відповідач (позивач) ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги за зустрічним позовом підтримала та просила задовольнити.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до положень ст. ст. 13,19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до положень частини першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 23 квітня 1996 року, який розірвано рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області 29 лютого 2016 року.
За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п'ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.
Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).
Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц (провадження № 61-17560св21)).
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).
До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21)).
Поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 243/6275/16-ц (провадження № 61-42813св18)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що: «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що: «статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 року у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: «відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують».
Відповідно до статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.
Таким чином, розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.
Право на майно виникає в обох із подружжя одночасно, в момент набуття його хоча б одним із них, і оформлення права власності на ім'я другого з подружжя юридичного значення не має. Факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім'я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім'я якої зареєстроване. Таке майно є спільною сумісною власністю подружжя. Таке правозастосування узгоджується з висновками Верховного суду, викладеними в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19), які суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України, враховує при виборі і застосування норми права до спірних правовідносин.
У постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 344/16831/20 (провадження № 61-11614св23) зазначено, що, «згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними».
Матеріалами справи встановлено, що в період перебування в зареєстрованому шлюбі сторонами було набуто рухоме та нерухоме майно, саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 відповідно до свідоцтва про право власності від 19.12.2013, квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу від 19.08.1997 та транспортний засіб - автомобіль Mitsubishi L400, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , зареєстрований за ОСОБА_3 .
З врахуванням того, що жодна із сторін у справі не спростувала презумпцію спільності майна подружжя на спірне майно -квартиру, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , автомобіль Mitsubishi L400, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , то таке майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Відповідно до рішення Луцької міської ради від 27 квітня 2022 року вул.Федорова в місті Луцьку перейменовано на АДРЕСА_4 .
Відповідно до статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Тлумачення положень статті 71 СК України дає підстави для висновку про те, що частини четверта та п'ята цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Принцип обов'язкового отримання згоди особи на присудження їй грошової компенсації, крім випадків, передбачених ЦК України (стаття 365 цього Кодексу), у першу чергу застосовується до правовідносин, які виникають при зверненні одного з подружжя до суду з вимогами про припинення права іншого з подружжя на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації. Гарантуючи, що компенсація буде виплачена, позивач вносить необхідну суму на депозитний рахунок суду.
У пунктах 1-3 частини першої статті 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.
Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
Отже, у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач, не вимагається обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616 св 18); від 03 червня 2020 року у справі № 487/6195/16-ц (провадження № 61-46326св18); від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19 (провадження № 61-21084 св 19).
Відповідно до висновку про вартість об'єкта оцінки від 11.01.2023, наданого ОСОБА_2 до суду з заявою про збільшення позовних вимог, ринкова вартість автомобіля марки Mitsubishi L400, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , складає 133 043,00 гривень.
З врахуванням наведеного, суд вважає, що слід визнати за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на частину квартири в АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 слід визнати в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Також в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості частини автомобіля марки Mitsubishi L400, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , в сумі 66521, 50 гривень, залишивши автомобіль у власності ОСОБА_3 .
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 42), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20 (пункт 5.31), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (пункт 69).
При розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи не спростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об'єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (пункт 70)).
Метою заявленого позивачем позову є поділ спільного сумісного майна, набутого за час перебування сторін у шлюбі. З огляду на це позовна вимога про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності не є ефективним способом захисту права члена подружжя на поділ їхнього майна у рівних частках. За наявності належних, допустимих і достатніх доказів суд встановлює належність майна до об'єктів спільної сумісної власності подружжя у мотивувальній частині судового рішення.
Щодо позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання земельної ділянки загальною площею 0,0055 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , та гаража, що знаходиться на вказаній земельній ділянці, об'єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та поділу вказаного майна не підлягають виходячи з наступного.
Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За вимогами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).
Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (стаття 190 цього Кодексу).
До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма частини третьої статті 368 ЦК України).
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Набуття права власності на об'єкти незавершеного будівництва визначено у статті 331 ЦК України. За змістом частини другої цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
ЦК України у частині першій статті 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга зазначеної статті).
Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18 червня 2007 року № 55, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за № 774/14041, визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб'єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об'єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна.
Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.
Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, а також Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18), від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 (провадження № 61-14468св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18 (провадження № 61-5368св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19 (провадження № 61-19065св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21), від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 (провадження № 61-9283св22) та ін.
Послідовна і судова практика Великої Палати Верховного Суду стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (постанови від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21)).
Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
Матеріалами справи встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Кузнецовської міської ради від 27.03.2002 № 130 ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку № НОМЕР_4 загальною площею 0,0055 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , для будівництва та обслуговування індивідуального гаража, 29.05.2022 видано Державний акт на право приватної власності на землю серія РВ № 00362.
З листа Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» міста Вараш від 13 березня 2023 року, наданого на виконання ухвали про витребування доказів від 23.02.2023 вбачається, що на вказаній земельній ділянці візуально виявлено наявний об'єкт нерухомого майна ( по типу - гараж), однак матеріали щодо даного об'єкта нерухомого майна в КП «Бюро технічної інвентаризації» міста Вараш як суб'єкта господарювання в частині технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, відсутні.
Таким чином, гараж, який просить визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_2 , є самочинно збудованим, а самочинно збудоване нерухоме майно не є об'єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з вимогами статей 364, 367 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). За відсутності документів, які б стосувались будівництва будівель на земельній ділянці (дані про забудовника, проектна документація, дозвільна документація про початок будівництва, декларація про об'єкт, декларація про готовність об'єкта до експлуатації тощо), суд, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19, дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання гаража, що знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,0055 га, за адресою: АДРЕСА_3 , об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та поділу вказаного майна.
Судом за клопотанням позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 ухвалою суду від 19 березня 2023 року та ухвалою суду від 17 вересня 2024 року було призначено судову будівельно-технічну експертизу для визначенняринкової вартості та ступеню готовності об'єкту нерухомості, розташованого на земельній ділянці, цільове призначення якої для будівництва та обслуговування індивідуальних гаражів загальною площею 0,0055 га та знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , оплату за проведення експертизи покладено до ОСОБА_2 . Однак, експертом було залишено без виконання вказану ухвалу у зв'язку з неоплатою вартості проведення експертизи.
Також, оскільки суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог про визнання гаража об'єктом права спільної сумісної власності, а вимоги про визнання права власності на земельну ділянку є похідними, то земельна ділянка, яка була безоплатно передана у власність ОСОБА_3 , не підлягає поділу як спільне майно подружжя.
З врахуванням викладеного, суд дійшов висновку про поділ спільного майна подружжя, та визнання за ОСОБА_3 права власності на частину квартири в АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 - на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . , а також про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості частини автомобіля марки Mitsubishi L400, 1998 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 , в сумі 66521, 50 гривень, залишивши автомобіль у власності ОСОБА_3 .
Керуючись ст.ст. 2-5,11-13,141,279,352,354,430 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити повністю.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на частину квартири АДРЕСА_5 .
Визнати за ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на частину квартири що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2
Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя компенсацію вартості частини автомобіля марки «Mitsubishi L400», 1998 року випуску, номерний знак НОМЕР_3 , в сумі 66521 шістдесят шість тисяч п'ятсот двадцять одна) гривня 50 копійок, залишивши автомобіль у власності ОСОБА_3 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Дата складання повного тексту рішення 29 травня 2026 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Філюк Т.М.