Справа №591/6428/18 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/759/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - 99
"28" травня 2026 р. колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
Судді-доповідача - ОСОБА_3 ,
суддів - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_6 ,
прокурора - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами захисника обвинуваченої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_8 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 на вирок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12 грудня 2025 року, відносно
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянки України, не працюючої, останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 , раніше не судимої
обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 364-1, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України,
Зміст вироку суду першої інстанції
Вироком Зарічного районного суду міста Суми від 12 грудня 2025 року ОСОБА_9 визнано винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 364-1, частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України.
За вироком суду ОСОБА_9 , обіймаючи посаду головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та будучи службовою особою юридичної особи приватного права, у період з 18 червня 2009 року по 31 травня 2013 року, зловживаючи своїм службовим становищем, умисно, з корисливих мотивів, незаконно заволоділа грошовими коштами вказаного підприємства на загальну суму 1 111 246 гривень 92 копійки. Заволодіння здійснювалося шляхом безпідставного перерахування коштів з розрахункових рахунків товариства на власний картковий рахунок під виглядом надання позики, господарських витрат та відряджень за відсутності реальних підстав та підтверджуючих документів.
Крім того, ОСОБА_9 у період з 1 липня 2011 року по 31 березня 2013 року, діючи з метою одержання неправомірної вигоди для себе, умисно використала всупереч інтересам юридичної особи свої повноваження головного бухгалтера, що виразилося у систематичному заниженні в офіційній звітності сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та податку з доходів фізичних осіб. Вказані дії спричинили тяжкі наслідки охоронюваним законом інтересам держави у виді недоплати внесків до ІНФОРМАЦІЯ_4 в сумі 400 059 грн 20 коп та податку з доходів фізичних осіб в сумі 142 443 грн 62 коп. Також ОСОБА_9 визнана винуватою у службовому підробленні вказаної офіційної звітності протягом 2010 - 2013 років.
Суд першої інстанції призначив ОСОБА_9 покарання: за частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України - 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням бухгалтерського обліку, на 3 роки з конфіскацією всього майна; за частиною другою статті 364-1 Кримінального кодексу України - штраф у розмірі п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85 000 гривень) з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з правом ведення бухгалтерського обліку, на 2 роки; за частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України - 3 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з правом ведення бухгалтерського обліку на 2 роки та зі штрафом шістсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (10 200 гривень).
На підставі статті 70 Кримінального кодексу України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено 8 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням бухгалтерського обліку, на 3 роки з конфіскацією майна. Покарання у виді штрафу в розмірі 85 000 гривень та позбавлення права за статтею 364-1 Кримінального кодексу України ухвалено виконувати самостійно. Цивільний позов товариства задоволено на суму 1 111 246 гривень 92 копійки.
Вимоги апеляційних скарг
В апеляційній скарзі прокурор, не оскаржуючи висновків щодо винуватості, просить скасувати вирок у частині призначення покарання через неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність. Вказує, що призначений штраф за статтею 364-1 Кримінального кодексу України (85 000 гривень) суперечить імперативній вимозі частини другої статті 53 Кримінального кодексу України, оскільки не може бути меншим за розмір встановленої майнової шкоди. Також прокурор зазначає про порушення порядку складання покарань за сукупністю злочинів.
Захисник ОСОБА_8 в апеляційній скарзі просить вирок скасувати та визнати ОСОБА_9 невинуватою. Мотивує скаргу тим, що остання не була належним суб'єктом (службовою особою), оскільки відповідальність за фінанси несе директор. Також стверджує про відсутність збитків державі через подальшу добровільну сплату податків підприємством. Також захисник не згоден з цивільним позовом через розбіжність у сумах.
Мотиви ухваленого рішення апеляційного суду:
Відповідно до вимог статті 404 Кримінального процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з приписами статті 370 Кримінального процесуального кодексу України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, а отже, воно має бути ухвалене компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та перевіривши матеріали провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
1. Щодо законності спеціального судового провадження (in absentia)
Колегія суддів зазначає, що судовий розгляд справи у першій інстанції за відсутності обвинуваченої ОСОБА_9 був здійснений у відповідності до вимог статей 297-1 та 323 Кримінального процесуального кодексу України.
Судом встановлено, що ОСОБА_9 умисно ухиляється від правосуддя, з 2013 року залишила територію України та з 2014 року перебуває у міжнародному розшуку. Враховуючи публікацію повісток у виданні «Урядовий кур'єр» та на офіційних веб-сайтах, обвинувачена вважається належним чином повідомленою про розгляд справи.
Кримінальні правопорушення, передбачені частиною п'ятою статті 191 та частиною другою статті 364-1 Кримінального кодексу України, прямо включені до переліку злочинів, визначених частиною другою статті 297-1 Кримінального процесуального кодексу України, щодо яких допускається спеціальне провадження.
Стосовно статті 366 Кримінального кодексу України колегія зазначає наступне. Хоча ця стаття окремо не згадується у переліку частини другої статті 297-1 Кримінального процесуального кодексу України, її розгляд у спеціальному порядку є правомірним на підставі абзацу третього вказаної норми. Згідно із законом, здійснення спеціального судового провадження щодо інших злочинів допускається, якщо вони вчинені особами, оголошеними у міжнародний розшук, та розслідуються в одному кримінальному провадженні із злочинами, включеними до переліку (статті 191 та 364-1 КК), а виділення матеріалів щодо них може негативно вплинути на повноту судового розгляду. Оскільки всі кримінальні правопорушення ОСОБА_9 вчинені в межах діяльності одного підприємства та пов'язані між собою, їх спільний розгляд за спеціальною процедурою є цілком законним.
2. Щодо винуватості та доводів захисту
Доводи захисту про те, що ОСОБА_9 не є належним суб'єктом службових злочинів, колегія суддів визнає безпідставними.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з наказом директора ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » № 1 від 28 березня 2001 року ОСОБА_9 була прийнята на посаду головного бухгалтера. Наказами директора протягом 2009 - 2012 років забезпечення ведення бухгалтерського обліку та формування облікової політики було покладено безпосередньо на неї.
Займаючи вказану посаду, ОСОБА_9 була наділена широким колом повноважень щодо здійснення нарахувань заробітної плати, перерахування податків, документального відображення операцій та складання звітності. Факт передання засудженій електронних ключів до системи « ІНФОРМАЦІЯ_5 » підтверджує наділення її адміністративно-господарськими функціями щодо оперативного розпорядження коштами підприємства.
Отже, у розумінні частини третьої статті 18 Кримінального кодексу України, ОСОБА_9 була службовою особою юридичної особи приватного права. Виконання нею злочинних дій під виглядом реалізації своїх прямих посадових обов'язків лише підтверджує використання нею службового становища як способу вчинення злочинів.
Аргументи захисту про службову недбалість директора підприємства не звільняють головного бухгалтера від кримінальної відповідальності за умисні дії, спрямовані на заволодіння майном та підроблення звітності. Колегія суддів зазначає, що засуджена діяла з прямим умислом та корисливим мотивом, що підтверджується тривалим періодом її протиправної діяльності, систематичністю перерахування коштів на власний рахунок та вжиттям активних заходів щодо приховування цих операцій шляхом внесення неправдивих відомостей до офіційних документів.
Висновки суду про винуватість підтверджуються сукупністю доказів: показаннями свідків, банківськими виписками про рух коштів та висновком комісійної судово-економічної експертизи від 13 грудня 2013 року. Як вбачається з матеріалів провадження та змісту оскаржуваного вироку, суд першої інстанції детально дослідив усі докази, які надавалися стороною обвинувачення, та надав їм належну оцінку.
Свідок ОСОБА_11 суду першої інстанції пояснив, що працював директором на Товаристві з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_3 », бухгалтером була ОСОБА_9 . У неї був електронний ключ до системи «Клієнт-банк», він повністю їй довіряв і підписував документи, які вона приносила. Протягом кількох років підприємство не перевіряла податкова інспекція. Коли було призначено перевірку, виявилося, що бухгалтерський облік частково не вівся, а залишки коштів не збігалися з документами. ОСОБА_9 не змогла надати чітких пояснень, у зв'язку з чим він найняв аудитора ОСОБА_12 . З'ясувалося, що ОСОБА_9 викрадала кошти, занижуючи працівникам розмір сплаченого податку, що негативно впливало на їхній стаж. Під час перевірки ОСОБА_9 зникла. Підприємство було змушене доплатити всі податки за власний рахунок.
Свідок ОСОБА_13 дала аналогічні пояснення.
Свідок ОСОБА_12 пояснила, що здійснювала послуги з відновлення бухгалтерського обліку на Товаристві з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_3 ». У процесі перевірки документації виявила, що була істотна різниця у заробітній платі працівників між наказами директора та проведеною по бухгалтерському обліку. Також було виявлено значну суму коштів, яка була перерахована на рахунок ОСОБА_9 як фінансова допомога та не була повернута. У ОСОБА_9 були всі ключі доступу до всіх банківських рахунків та доступ до системи «Клієнт-банк». Директор був обурений вказаними фактами, ОСОБА_9 обіцяла повернути кошти, підписала акт комісії про виявлені порушення, з порушеннями погодилася.
Окрім пояснень свідків, суд дослідив і ряд інших, долучених до матеріалів справи, письмових доказів, серед яких висновок комісійної судової експертизи від 13 грудня 2013 року, що підтвердив необґрунтоване отримання позик обвинуваченою та факти безпідставних витрат на господарські потреби і відрядження.
Також за клопотанням захисника, апеляційним судом було повторно досліджено ряд письмових доказів, а саме:
заяву директора Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ОСОБА_11 до ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_6 » про підключення ключа ЕЦП клієнта (том 2, аркуш справи 22);
заяви про встановлення строків перегенерації та сертифікати відкритого ключа ЕЦП клієнта у системі «iBank 2 UA» (том 2, аркуші справи 23-36);
висновок комісійної судової економічної експертизи № 1463/1707 від 13 грудня 2013 року (том 2, аркуші справи 42-48);
постанову про визнання документів речовими доказами від 15 квітня 2016 року (том 2, аркуш справи 81);
квитанцію про отримання на зберігання речових доказів, вилучених (отриманих) стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження, № 00187 від 15 квітня 2016 року (том 2, аркуш справи 82);
лист виконувача обов'язків начальника Сумського відділення № НОМЕР_1 ПАТ « ІНФОРМАЦІЯ_6 » ОСОБА_14 щодо надання роздруківки про рух грошових коштів по рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та картрахунку ОСОБА_9 (том 2, аркуш справи 83, том 3, аркуш справи 147);
наказ Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_3 » № 01 від 2 січня 2013 року «Про організацію бухгалтерського обліку та облікової політики підприємства. Про організацію виробничої діяльності підприємства» (том 3, аркуші справи 150-151);
наказ Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_3 » № 1 від 28 березня 2001 року по особовому складу про прийняття на постійну роботу ОСОБА_9 на посаду головного бухгалтера (том 3, аркуш справи 132).
Аналізуючи повторно досліджені в судовому засіданні апеляційного суду за клопотанням захисника письмові докази, колегія суддів зазначає, що вони в своїй сукупності не спростовують правильних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень. Апеляційний суд, безпосередньо дослідивши вказані документи, не знаходить підстав для надання їм іншої оцінки, ніж та, що була детально та належним чином наведена у вироку ІНФОРМАЦІЯ_7 від 12 грудня 2025 року.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника про те, що первинні фінансово-господарські та бухгалтерські документи, які були надані органу досудового розслідування для проведення дослідження, були визнані речовими доказами відповідною постановою слідчого лише 15 квітня 2016 року, тобто через значний проміжок часу вже після складання висновку комісійної судової економічної експертизи від 13 грудня 2013 року, колегія суддів дійшла наступних висновків.
За матеріалами кримінального провадження встановлено, що вказані первинні бухгалтерські та фінансові документи ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » були отримані стороною обвинувачення від самого потерпілого - Товариства з обмеженою відповідальністю « ІНФОРМАЦІЯ_3 » у добровільному порядку на підставі письмових запитів слідчого в порядку статті 93 Кримінального процесуального кодексу України, а саме: запиту від 8 липня 2013 року № 06/3-780 вих-13 (том 2, аркуші справи 37-38) та запиту від 17 жовтня 2013 року № 120132200440004141 (том 1, аркуші справи 213-214).
Колегія суддів наголошує, що згідно з положеннями пункту 3 частини першої статті 56, частини першої статті 93 Кримінального процесуального кодексу України, потерпілий є активним суб'єктом доказування та наділений процесуальним правом безпосередньо збирати і надавати докази (речі, документи, відомості) слідчому, прокурору, слідчому судді чи суду. Добровільне надання потерпілою стороною - ТОВ « ІНФОРМАЦІЯ_3 » оригіналів та копій фінансово-господарських документів на письмові запити органу досудового розслідування повністю узгоджується із визначеними законом засадами збирання доказів та не потребує обов'язкового отримання ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, оскільки остання процедура застосовується лише у разі відмови володільця добровільно надати необхідні матеріали. Така правова позиція є сталою у практиці Верховного Суду (зокрема, відображена в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 754/14281/17), згідно з якою добровільне надання документів потерпілим є правомірним способом збирання доказів.
У подальшому отримані від потерпілого документи, в силу статті 99 Кримінального процесуального кодексу України, набули самостійного процесуального статусу документів як джерел доказів, оскільки містили зафіксовані відомості, що мають значення для кримінального провадження, і саме вони стали об'єктом дослідження експертів при складанні висновку від 13 грудня 2013 року.
Чинний Кримінальний процесуальний кодекс України не містить імперативної вимоги про обов'язкове винесення слідчим постанови про визнання документів речовими доказами до моменту проведення експертного дослідження. Формальне винесення слідчим постанови про визнання вказаних документів речовими доказами від 15 квітня 2016 року (том 2, аркуш справи 81) та оформлення квитанції про їх приймання на зберігання № 00187 від 15 квітня 2016 року (том 2, аркуш справи 82) було спрямоване виключно на процесуальне оформлення їх подальшого зберігання та приєднання до матеріалів провадження у стані, придатному для використання, згідно з правилами статті 100 Кримінального процесуального кодексу України. Відтак, винесення такої постанови після проведення експертизи жодним чином не впливає на допустимість висновку комісійної судової економічної експертизи від 13 грудня 2013 року, а доводи захисту в цій частині є необгрунтованими.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується колегія суддів, що винуватість ОСОБА_9 доведена у повному обсязі та її дії слід кваліфікувати: за частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України, оскільки вона, зловживаючи службовим становищем, незаконно заволоділа грошовими коштами потерпілого в особливо великих розмірах; за частиною другою статті 364-1 Кримінального кодексу України, оскільки вона, зловживала своїми повноваженнями всупереч інтересам підприємства, що спричинило тяжкі наслідки інтересам держави; за частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України, оскільки вона складала та видавала завідомо неправдиві офіційні документи, що спричинило тяжкі наслідки. Твердження захисту про те, що підприємство згодом самостійно доплатило податки, не спростовує факту вчинення злочину та завдання шкоди на момент вчинення умисних дій.
3. Щодо цивільного позову
Переглядаючи вирок у частині цивільного позову, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування в цій частині.
Судом першої інстанції встановлено, що потерпілим було заявлено позов про стягнення майнової шкоди на загальну суму 1 767 912 гривень 57 копійок. Разом з тим, за результатами судового розгляду до стягнення було визначено суму в розмірі 1 111 246 гривень 92 копійки.
Колегія суддів зазначає, що визначення судом суми, яка є меншою за первісно заявлену потерпілим, зумовлене тим, що суд прийняв до стягнення лише той обсяг майнової шкоди, який був безпосередньо та документально доведений під час судового розгляду належними та допустимими доказами, зокрема висновком комісійної судово-економічної експертизи від 13 грудня 2013 року. Вимоги потерпілого, які не знайшли свого повного підтвердження матеріалами кримінального провадження або виходили за межі інкримінованих епізодів, були обґрунтовано виключені судом із загальної суми стягнення.
Щодо посилань захисту на те, що в резолютивній частині вироку суд вказав про задоволення позову «повністю», тоді як фактично стягнута сума є меншою, колегія вважає технічною неточністю, яка не впливає на законність та обґрунтованість прийнятого рішення. Під задоволенням позову в даному випадку слід розуміти повне відшкодування тієї шкоди, розмір якої був беззаперечно встановлений судом під час розгляду справи.
Оскільки сума 1 111 246 гривень 92 копійки відповідає розміру реально заподіяних збитків, які були предметом судового дослідження, рішення суду в цій частині є правильним та таким, що відповідає вимогам статті 1166 Цивільного кодексу України.
4. Щодо призначення покарання
Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора в частині неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність при призначенні покарання за частиною другою статті 364-1 Кримінального кодексу України, колегія суддів дійшла таких висновків.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що дії, які інкримінуються ОСОБА_9 за цією статтею, охоплюють період з 2010 по 2013 роки. Суд першої інстанції обґрунтовано виключив з обсягу обвинувачення епізоди до 1 липня 2011 року, оскільки саме з цієї дати стаття 364-1 Кримінального кодексу України набрала чинності, а її застосування до більш ранніх подій суперечило б конституційному принципу незворотності дії закону в часі.
Вирішуючи питання про вибір редакції закону про кримінальну відповідальність, колегія суддів зазначає, що на момент постановлення вироку в грудні 2025 року стаття 364-1 Кримінального кодексу України зазнала суттєвих змін. Редакція, що діє на момент постановлення вироку, передбачає альтернативні види покарання, включаючи арешт та позбавлення волі на строк від трьох до шести років. Натомість редакція, яка діяла на момент вчинення кримінального правопорушення, передбачала за вказане діяння покарання виключно у виді штрафу. Враховуючи вимоги статті 5 Кримінального кодексу України, редакція закону 2013 року є більш м'якою, оскільки вона не передбачає покарання, пов'язаного з ізоляцією особи від суспільства, а тому саме вона підлягала застосуванню судом.
Водночас, визначаючи розмір покарання за цією статтею, суд першої інстанції припустився помилки у тлумаченні норм Загальної частини Кримінального кодексу України. Колегія суддів звертає увагу на те, що хоча редакція санкції частини другої статті 364-1 Кримінального кодексу України станом на 2025 рік містить кількісно менший діапазон неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від чотирьох до шести тисяч) порівняно з редакцією 2013 року (від десяти до двадцяти тисяч), що формально може сприйматися як пом'якшення, такий підхід не враховує обов'язкові правила призначення покарання, встановлені статтею 53 Кримінального кодексу України.
Згідно з частиною другою статті 53 Кримінального кодексу України (в редакції, що діє з 17 січня 2012 року і була чинною на момент завершення кримінального правопорушення), якщо за кримінальне правопорушення передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, його розмір не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої правопорушенням. Оскільки в обох порівнюваних редакціях розмір штрафу перевищує три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, норма щодо відповідності штрафу розміру збитків підлягає безумовному застосуванню незалежно від обраної редакції Особливої частини кодексу.
Внаслідок дій ОСОБА_9 , які кваліфіковано за частиною другою статті 364-1 Кримінального кодексу України, було завдано майнову шкоду на загальну суму 542 502,82 грн у виді зменшення суми сплачених внесків до ПФУ на суму 400 059,20 грн та податку з доходів фізичних осіб на суму 142 443,62 грн. Призначення судом першої інстанції штрафу в розмірі п'яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в грошовому еквіваленті складає 85 000 гривень, не відповідає вимогам закону, оскільки цей розмір є значно меншим за суму встановленої майнової шкоди. Імперативна вимога частини другої статті 53 Кримінального кодексу України прямо вказує на те, що штраф не може бути меншим за розмір завданої шкоди, причому це правило діє незалежно від граничних меж, визначених у санкції конкретної статті.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з доводами прокурора про те, що при призначенні покарання за частиною другою статті 364-1 Кримінального кодексу України суд першої інстанції не повною мірою врахував системний зв'язок норм Загальної та Особливої частин кримінального закону. За відсутності законних підстав для відступу від загального правила (таких як незначна роль співучасника), розмір штрафу має бути приведений у відповідність до обсягу завданої майнової шкоди.
Також, перевіряючи законність призначеного покарання, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме встановленого статтями 70 та 72 КК України порядку призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.
Визначаючи остаточний вид та міру покарання, місцевий суд вказав про застосування принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим (ч. 1 ст. 70 КК України). Проте, ухваливши рішення про самостійне виконання штрафу в розмірі 85 000 грн, який був призначений як основне покарання за ч. 2 ст. 364-1 КК України, суд фактично застосував принцип складання, що прямо суперечить обраному методу поглинення. Згідно з усталеною судовою практикою, у разі обрання принципу поглинення, менш суворий вид основного покарання, у даному випадку штраф, має бути повністю поглинутий позбавленням волі.
Крім того, суд першої інстанції помилково поглинув штраф у розмірі 10 200 грн (ч. 2 ст. 366 КК України), не врахувавши, що за даною статтею він призначений як додаткове покарання.
Відповідно до ч. 3 ст. 70 КК України, додаткові покарання підлягають приєднанню до остаточного основного покарання, а не поглиненню ним.
Посилання суду першої інстанції на ч. 3 ст. 72 КК України при призначенні основних покарань за принципом поглинення є помилковим, оскільки ця норма регулює порядок виконання різновидних покарань лише у випадках їх складання. Застосування принципу поглинення за ч. 1 ст. 70 КК України призводить до припинення існування менш суворого покарання як окремої міри примусу, а тому стаття 72 КК України не може бути використана для прийняття рішення про самостійне виконання того покарання, яке вже було поглинуте більш суворим видом. Рішення про самостійне виконання штрафу, який мав бути поглинутий, суперечить самій суті обраного судом методу призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень.
Також посилання суду на ч. 3 ст. 72 КК України при призначенні додаткових покарань є помилковим, оскільки порядок виконання різновидних додаткових покарань регулюється виключно ч. 4 ст. 72 КК України, яка передбачає їх обов'язкове самостійне виконання незалежно від основного покарання.
Відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 407 Кримінального процесуального кодексу України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Згідно з вимогами статті 420 Кримінального процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про кримінальну відповідальність, який передбачає більш суворе покарання, а також у разі неправильного застосування норм Загальної частини Кримінального кодексу України при призначенні покарання.
Оскільки в ході апеляційного розгляду встановлено, що вирок Зарічного районного суду міста Суми в частині доведення винуватості ОСОБА_9 та розміру цивільного позову є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 щодо виправдування ОСОБА_9 не підлягають задоволенню.
Водночас виявлені порушення вимог статей 53, 70 та 72 Кримінального кодексу України, що виразилися у призначенні ОСОБА_9 за частиною другою статті 364-1 Кримінального кодексу України штрафу у розмірі, меншому за встановлену суму майнової шкоди, а також у неправильному застосуванні основного та додаткового покарань, є підставою для задоволення апеляційних вимог прокурора.
Оцінюючи вимоги апеляційної скарги прокурора в частині прохання постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_9 винуватою у вчиненні інкримінованих злочинів та призначити їй за частиною другою статті 364-1 Кримінального кодексу України основне покарання у виді штрафу в розмірі 542 503 гривень, колегія суддів зазначає таке.
Оскільки за результатами апеляційного розгляду висновки суду першої інстанції в частині встановлення та доведеності винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною п'ятою статті 191, частиною другою статті 364-1 та частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України, визнані законними, обґрунтованими й залишаються без змін, а оскаржуваний вирок скасовується колегією суддів виключно в частині призначення покарання, новий вирок ухвалюється апеляційним судом лише в цій частині. За таких процесуальних обставин, повторне визнання ОСОБА_9 винуватою у вчиненні вказаних злочинів безпосередньо у вироку суду апеляційної інстанції є процесуально зайвим, оскільки саме рішення про визнання її винною, ухвалене судом першої інстанції, апеляційним судом не скасовується і залишається в силі.
Враховуючи, що фактично доведений розмір збитків завданих ОСОБА_9 за частиною другою статті 364-1 Кримінального кодексу України становить 542 502 гривні 82 копійки, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та на підставі статті 420 Кримінального процесуального кодексу України ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити штраф у розмірі завданої шкоди та визначити остаточну міру покарання за сукупністю кримінальних правопорушень з дотриманням правил поглинення основних та самостійного виконання додаткових покарань.
На підставі викладеного, керуючись статтями 374, 404, 407, 420 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 та апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_10 задовольнити частково.
Вирок Зарічного районного суду міста Суми від 12 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_9 в частині призначення покарання скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
Призначити ОСОБА_9 покарання:
за частиною п'ятою статті 191 Кримінального кодексу України - у виді 8 (восьми) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням бухгалтерського обліку, строком на 3 (три) роки з конфіскацією всього майна;
за частиною другою статті 364-1 Кримінального кодексу України, відповідно до частини другої статті 53 Кримінального кодексу України у виді штрафу у розмірі 542 502 (п'ятсот сорок дві тисячі п'ятсот дві) гривні 82 копійки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням бухгалтерського обліку, на строк 2 (два) роки;
за частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України - у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням бухгалтерського обліку, строком на 2 (два) роки та зі штрафом у розмірі шістсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 гривень.
На підставі частини першої статті 70 Кримінального кодексу України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_9 покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з веденням бухгалтерського обліку, строком на 3 (три) роки з конфіскацією всього майна та зі штрафом у розмірі 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 грн.
На підставі ч. 4 ст. 72 КК України додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади та конфіскацію майна виконувати самостійно.
В іншій частині вирок Зарічного районного суду міста Суми від 12 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_9 залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5