Справа №573/2038/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/294/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період
25 травня 2026 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 з доповненнями на вирок Білопільського районного суду Сумської області від 08.11.2024, відносно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Сиромятниково Путивльського району Сумської області, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , із неповною середньою освітою, неодруженого, працюючого оператором АЗС ТОВ «Октан-престиж», раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України,-
До Сумського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 в якій він просив вирок Білопільського районного суду Сумської області від 08.11.2024 змінити та призначити ОСОБА_8 за ст. 336 КК України покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, від відбування якого просив звільнити з випробуванням з іспитовим строком в 1 рік.
До початку апеляційного розгляду справи захисник до вказаної апеляційної скарги подав доповнення в яких просив вирок Білопільського районного суду Сумської області від 08.11.2024 скасувати, а кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 просив закрити на підставі п.3 ст. 284 КПК України, у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати (а.с. 237 т.1)
Також захисник просив дослідити такі докази як:
- повідомлення про підозру;
- повідомлення про завершення досудового розслідування.
Даним вироком ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначено йому покарання у виді 3 років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 визначено рахувати з моменту його затримання.
Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу відносно ОСОБА_8 визначено не обирати.
Долю речових доказів вирішено у відповідності до ст. 100 КПК України.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги захисник зазначав про суворість призначеного обвинуваченому покарання у виді 3 років позбавлення волі та просив врахувати те, що ОСОБА_8 має постійне місце роботи, постійно сплачує податки, які включають обов'язкову сплату військового збору, необхідного для підтримання обороноздатності держави у період військового стану.
На думку захисника, ні суд, ні орган досудового розслідування не встановили того, чи може взагалі ОСОБА_8 з його вадами здоров'я проходити службу у військовій частині НОМЕР_1 .
В доповненнях до апеляційної скарги захисник зазначав, що підставою для подачі доповнень до скарги стало встановлення істотнного порушення норм процесуального закону (порушення права на захист та права на справедливий суд) і неповнота судового розгляду.
Сторона захисту звертала увагу на те, що підозра ОСОБА_8 була оголошена в один день з повідомленням про завершення досудового розслідування, в цей же день, він ознайомився з матеріалами справи та в цей же день йому вручено обвинувальний акт.
Отже в один день, який входить до строку досудового розслідування, було фактично розпочато та завершено досудове розслідування. З цього слідує, що ОСОБА_8 не набув статусу обвинуваченого, так як стадія завершення досудового розслідування відбулась в часі в період строку досудового розслідування, що суперечить вимогам КПК України, щодо порядку завершення досудового розслідування та є відвертим істотним порушенням права на захист, як складової права на справедливий суд.
У зв'язку з істотним порушенням вимог КПК України в частині порушення права на захист на стадії досудового розслідування, здобуті докази під час провадження такого досудового розслідування захисник вважав недопустимими доказами.
Так як ОСОБА_8 не міг та не мав можливості реалізувати своє право на захист на стадії досудового розслідування, процесуальні дії - ознайомлення з матеріалами досудового розслідування та вручення обвинувального акту були вчинені на стадії досудового розслідування, що призвело до ненабуття ОСОБА_8 статусу обвинуваченого, а компенсувати таке порушення його права на стадії судового розгляду захисник вважав не можливим.
За таких обставин, сторона захисту вбачала підстави для скасування обвинувального вироку та закриття відносно ОСОБА_8 кримінального провадження.
Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавали.
Як встановлено судом першої інстанції відповідно до довідки військово-лікарської комісії № 7, згідно якої медичний огляд ВЛК ОСОБА_8 проведений 28.09.2023, на підставі статті 53 «в» графи II Розкладу хвороб, яка є додатком до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджену наказом Міністерства оборони України 14.08.2008 за № 402, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 за № 1109/15800 ОСОБА_8 , перебуваючи на військовому обліку, будучи військовозобов'язаним, у зв'язку із оголошенням загальної мобілізації і призовом на військову службу в Збройні Сили України за мобілізацією пройшов військово-лікарську комісію, за наслідками якої його визнано придатним для проходження військової служби.
03.10.2023 о 16:30 годині військовозобов'язаному ОСОБА_8 була вручена повістка про явку для відправки 09.10.2023 о 04:00 годині до ІНФОРМАЦІЯ_2 та подальшого направлення у військову частину НОМЕР_1 для проходження військової служби під час мобілізації, а також попереджено про кримінальну відповідальність у разі відмови від проходження військової служби.
Всупереч вимог ст. 65 Конституції України, положення ст. ст. 1, 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу України» від 25 березня 1992, 2232-ХІІ, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 № 3543-XII та Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України №2105-IX від 03 березня 2022 року (зі змінами, внесеними Указом від 17 травня 2022 року № 342/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 № 2264-ІХ, Указом від 12 серпня 2022 № 574/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 № 2501-ІХ, Указом від 07 листопада 2022 № 758/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 № 2739-ІХ, Указом від 06 лютого 2023 № 59Y2023, затвердженим Законом України від 07 лютого 2023 року № 2915-1Х, Указом від 01 травня 2023 року № 255/2023, затвердженим Законом України від 02 травня 2023 року № 3058 - IX, Указом від 26 липня 2023 № 452/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3276 -IX), ОСОБА_8 будучи достовірно обізнаним про проведення на території України мобілізації, без поважних причин, свідомо не прибув 09.10.2023 о 04:00 годині до ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: АДРЕСА_2 , для проходження служби до військової частини НОМЕР_1 .
Таким чином, діючи умисно, всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, положення ст. ст. 1,39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу України» від 25 березня 1992 «2232-ХІІ, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3543-ХІІ та Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України №2105-ІХ від 03 березня 2022 року (зі змінами, внесеними Указом від 17 травня 2022 року №342/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2264-ІХ, Указом від 12 серпня 2022 року № 574/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2501-ІХ, Указом від 07 листопада 2022 року № 758/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2739- ІХ, Указом від 06 лютого 2023 року № 59/2023, затвердженим Законом України від 07 лютого 2023 року № 2915-ІХ, Указом від 01 травня 2023 року № і 255/2023, затвердженим Законом України від 02 травня 2023 року № 3058 - IX, І Указом від 26 липня 2023 року № 452/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3276 - IX), будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ухилення від призову за мобілізацією, ОСОБА_8 без поважних причин, не маючи права на відстрочку від призову за станом здоров'я та інших поважних причин, передбачених ст. 23 ЗУ «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку», умисно ухилився від виконання свого конституційного обов'язку та від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Виконуючи вищевказані дії, ОСОБА_8 розумів суспільно-небезпечний характер своїх дій, бажав та передбачав настання суспільно-небезпечних наслідків від цих дій у вигляді ухилення від виконання свого конституційного обов'язку та ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, тобто діяв з прямим умислом.
Розгляд даного провадження було проведено без участі обвинуваченого ОСОБА_8 виходячи з таких обставин.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження до Сумського апеляційного суду апеляційна скарга надійшла 18.12.2024, було відкрито апеляційне провадження та судові засідання призначались на:
- 07.04.2025 (однак було відкладено з причин надання обвинуваченому можливості замінити захисника ОСОБА_7 на іншого захисника);
- 18.08.2025 (було відкладено з причини вступу у справу нового захисника ОСОБА_9 , який заявив клопотання про надання часу на ознайомлення з матеріалами справи з метою формування правової позиції);
- 05.01.2026 (було відкладено з причин неможливості явки в судове засідання обвинуваченого ОСОБА_8 );
- 28.04.2026 (було відкладено, за клопотанням сторони захисту, через оголошення повітрянової тривоги);
- 11.05.2026 (відкладено через зайнятість головуючої судді ОСОБА_2 в іншому судовому процесі при розгляді кримінальної справи № 592/19788/24).
25.05.2026 будучи повідомленим про дату, час і місце судового розгляду за допомогою додатку «Вайбер», про що в матеріалах справи є відповідна заява, та шляхом опублікування на офіційному сайті Сумського апеляційного суду оголошення про виклик до суду обвинувачений ОСОБА_8 в призначені дату і час в судове засідання, повторно, не з'явився, причин неявки суду не повідомив та клопотань про відкладення судового засідання на іншу дату не подав. 11.05.2026 від адвоката ОСОБА_10 , намір у залученні якого мав обвинувачений, надійшла заява з повідомленням того, що до участі в цій справі він так і не вступив та договору з обвинуваченим, про надання правової допомоги, не укладав.
Враховуючи процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 , колегія суддів розцінює її такою, що спрямована на затягування апеляційного перегляду кримінального провадження, що безумовно порушує визначений ст. 28 КПК України принцип розумності строків.
Апеляційний суд враховує тривалість перебування на розгляді матеріалів цього кримінального провадження з 18.12.2024 до 25.05.2026, кількість відкладених судових засідань, причини їх відкладення, обізнаність обвинуваченого ОСОБА_8 про існування відносно нього апеляційного провадження та фактичне зловживання ним своїми процесуальними правами, враховує те, що вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржений лише одним учасником кримінального провадження - адвокатом ОСОБА_7 , який діяв в інтересах обвинуваченого, суть заявлених захисником вимог - зміна вироку суду в частині призначеного покарання з послідуючими змінами, що полягали вже у скасуванні вироку суду та закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_8 , тобто питання про погіршення становища обвинуваченого в апеляційній скарзі та доповненнях до неї не ставилось, а тому колегія суддів, з метою дотримання визначеного ст. 28 КПК України принципу (дотримання розумності строків), вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд справи у відсутність обвинуваченого ОСОБА_8 , що узгоджується з ч.4 ст. 405 КПК України та у відсутність його захисників, оскільки адвоката ОСОБА_7 обвинуваченим самостійно було замінено на адвоката ОСОБА_9 від участі якого обвинувачений також відмовився та бажав замінити його на адвоката ОСОБА_10 , однак останній, як згадувалося вище, подав заяву з повідомленням про відсутність у нього договору про надання правової допомоги обвинуваченому ОСОБА_8 . Інших відомостей, щодо існування у справі актуальних адвокатів по захисту ОСОБА_8 в апеляційного суду станом на 25.05.2026 немає.
Тому, заслухавши доповідь судді, думку прокурора ОСОБА_6 , яка проти задоволення вимог апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 з доповненнями до неї заперечила, просила вирок суду першої інстанції відносно обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без зміни, вивчивши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги захисника з доповненнями до неї, частково задовольнивши клопотання захисника про дослідження двох письмових доказів, колегія суддів дійшла такого висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як слідує з матеріалів справи вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржений одним учасником - адвокатом ОСОБА_7 , який в первісній апеляційній скарзі вирок суду просив змінити, в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, застосувавши ст. 69 та ст. 75 КК України, однак подавши доповнення до неї, просив вирок суду скасувати, а кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 просив закрити на підставі п.3 ст. 284 КПК України, у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримати.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне вирок суду першої інстанції переглянути в повному його обсязі, оскільки захисником ставиться під сумнів в цілому його відповідність вимогам ст. 370 КПК України, зокрема в частині доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину та призначене обвинуваченому судом покарання, а тому апеляційний суд зазначає наступне.
Положення ст.2 КПК України визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, одним із завдань є забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
З аналізу матеріалів кримінального провадження та доводів апеляційної скарги захисника з доповненнями, попри незгоду апелянта, з різних на те підстав, з вироком суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що вказані вимоги закону суд першої інстанції при його ухваленні виконав та правильно встановивши фактичні обставини справи, обгрунтовано кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_8 за ст.336 КК України і призначив останньому покарання в межах санкції вказаної статті закону, що також узгоджується зі ст. 50 та ст. 65 КК України.
Такого висновку колегія суддів дійшла як на підставі аналізу матеріалів справи в своїй сукупності, так і з урахуванням доводів апелянта та повторного досліджених за його клопотанням, окремих доказів.
Як слідує з матеріалів справи обвинувачений ОСОБА_8 в суді першої інстанції свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення визнав та пояснював, що він не проходив строкову службу в армії. Весною 2023 року на блокпосту йому виписали повістку для уточнення даних. Він з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_4 і йому видали направлення на проходження ВЛК. Перший висновок комісії був про тимчасову непридатність, йому видали направлення на лікування. У лікарні його прокапали п'ять днів, виписали ліки та знову направили на проходження ВЛК. Другий висновок був вже про його придатність. 03.10.2023 він відніс висновок до ТЦК та СП і йому вручили повістку на відправку, згідно з якою 09.10.2023 о 04:00 год. він повинен був з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_2 та подальшого направлення у військову частину НОМЕР_1 для проходження військової служби. У цей період він ходив на роботу та збирався вже відправлятися, проте напередодні дня відправки отримав звістку від своєї сестри про те, що її чоловік поранений і знаходиться у госпіталі, бо його заслали на позиції не підготовленого. Після цього він передумав відправлятися до навчальної частини і свідомо не прибув у призначений час 09.10.2023 о 04:00 год. до ТЦК та СП для відправки. Після цього він не повідомив ТЦК та СП про причини своєї неявки, вимкнув телефон, оформив на роботі офіційно відпустку та перейшов виконувати обов'язки оператора АЗС на іншу заправочну станцію у м. Суми за іншою адресою. Приблизно через півтора тижні до нього на роботу приїхали працівники поліції і його викликали до слідчого.
Також судом першої інстанції було допитано свідка ОСОБА_11 , який пояснював, що займає посаду старшого офіцера відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_5 . Зазначив, що ОСОБА_8 у червні 2023 року звернувся до відділу ТЦК та СП для уточнення даних. Йому видали направлення на військово-лікарську медичну комісію, яку він проходив із 15.06.2023 до серпня 2023. 15.08.2023 було отримано висновок про тимчасову непридатність із відстрочкою до 15.09.2023 та надано час для лікування. Місяць він лікувався, виписалася нова повістка та видали новий бланк направлення на ВЛК. Після повторного проходження ВЛК із 15.09.2023 по 28.09.2023 особі був виданий новий висновок про придатність ОСОБА_8 до військової служби, з чим особа погодилася, оскільки незгоди із висновком районної ВЛК не виявляв. Після цього 03.10.2023 ОСОБА_8 була виписана повістка на відправку на 09.10.2023 на 04:00 год. Проте, 09.10.2023 року о 04:-00 год. ОСОБА_8 на відправку не з'явився, причин неявки до ТЦК та СП не повідомив ні цього дня ні наступного, на зв'язок не виходив. Тоді матеріали про неприбуття ОСОБА_8 до відділення ТЦК та СП для відправки були передані у поліцію.
Свідок ОСОБА_12 в суді першої інстанції повідомляла, що ОСОБА_8 є її сином. Про те, що ОСОБА_8 проходив ВЛК та йому було видано повістку на відправку до військової частини їй відомо не було, син про це їй не розповідав. З'ясувалося це вже згодом, коли до них додому приїхала поліція у зв'язку із його розшуком. Зазначала, що син не проходив строкову службу в армії за станом здоров'я. Також він має виразку шлунку та хворі ноги.
Свідок ОСОБА_13 , що також допитувався судом першої інстанції, пояснював, що працює лікарем ортопедом-травматологом у КНП Білопільської міської ради «Білопільська міська лікарня» і є заступником голови районної військово-лікарської комісії. Зазначав, що наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 затверджене «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», яке визначає процедуру проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями. У даній справі він не приймав участь, висновки підписувала голова ВЛК ОСОБА_14 . Як лікар зміг пояснити те, що із карток обстеження та медичного огляду ОСОБА_8 вбачається, що під час первинного огляду у особи було виявлено загострення хвороби, що вбачається із першого висновку, а потім він можливо пролікувався. Хронічна хвороба залишається на все життя та має стадії: загострення та ремісії. Загострення відбувається весною або восени. Загострення виразки відбувається у випадку коли хворий може порушити режим харчуваня, підняти тяжкості, із-за емоційного стану. Якщо особа не погоджувалася із другим висновком про її придатність, вона могла звернутися до обласної ВЛК для проходження повторного огляду.
Також судом першої інстанції було досліджено і ряд наданих стороною обвинувачення письмових доказів,
зокрема:
- копію розписки про отримання повістки ОСОБА_8 03.10.2023 о 16-30 год., оригінал якої досліджено в судовому засіданні (а.с. 68);
- журнал видачі повісток військовозобов'язаним по ІНФОРМАЦІЯ_2 , розпочатого 31.07.2023, у якому під номером № 187 міститься підпис ОСОБА_8 про отримання 03.10.2023 повістки до ІНФОРМАЦІЯ_2 на відправку 09.10.2023 ( а.с. 67);
- книгу відвідувачів ІНФОРМАЦІЯ_2 , розпочатої 25.08.2023, у якій відсутня інформація про явку 09.10.2023 ОСОБА_8 до РТЦК та СП для відправки до ВЧ НОМЕР_1 ( а.с.69-70);
- облікову картку до військового квитка серії НОМЕР_2 , у якій наявний запис про те, що 01.04.2008 ОСОБА_8 зараховано у запас та 23.09.2009 Білопільським РВК Сумської області видано воєнний квиток (а.с. 78);
- картку обстеження та медичного огляду військовозобов'язаного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 15.08.2023, у п. 10 якої міститься діагноз: виразкова хвороба 12 п. к-ки, виразкова деформація цибулини 12 п. к-ки, тимчасово непридатний до 15.09.2023 (а.с. 73);
- лист головного лікаря КНП «Білопільська міська лікарня» ОСОБА_15 із якого встановлено, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звертався в поліклінічне відділення до лікаря-терапевта, Д-з: хронічний гастродуоденіт в ст. загострення, та проходив стаціонарне лікування в терапевтичному відділенні, Д-з : хронічна виразкова хвороба 12-палої кишки стадія загострення з 21.09.2023 до 27.09.2023 (а.с. 81);
- картку № 89-28.09.2023 обстеження та медичного огляду військовозобов'язаного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 28.09.2023 у п. 10 якої міститься діагноз: хронічна виразкова хвороба 12 п. к-ки, ст. ремісії, виразкова деформація цибулини 12 п. к-ки. Дермоїдна кіста медіального шва орбіти зліва. Придатний до військової служби (а.с. 72);
- довідку військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 від 28.09.2023 за №7, відповідно до якої ОСОБА_8 , 1983 р.н., визнаний придатним до військової служби (а.с. 71);
- рапорт офіцера відділення обліку мобілізаційної роботи ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_16 від 10.10.2023 на ім'я начальника першого відділення про неявку ОСОБА_8 09.10.2023 на відправку до військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби за мобілізацією ( а.с. 66);
- повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_17 до відділення поліції від 12.10.2023 (а. с. 64-65);
- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 17.10.2023 щодо реєстрації кримінального провадження №12023200570000551 за ст. 336 КК України за фактом ухилення від призову ОСОБА_8 на службу під час мобілізації ( а. с. 60).
Жоден із зазначених доказів, в суді першої інстанції сторона захисту не просила визнати неналежним чи недопустимим, тому судом обгрунтовано не знайдено підстав їм не довіряти, оскільки вони не викликають сумнівів щодо їх достовірності та в своїй сукупності відповідають фактичним обставинам справи. Тому, вказані докази, які дослідженні судом першої інстанції, суд обгрунтовано визнав належними та допустимими, оскільки вони отримані у порядку встановленому КПК України і мають значення у даному кримінальному провадженні.
Також, з метою перевірки викладених захисником в доповнення до апеляційної скарги доводів, колегією суддів частково задоволено його клопотання про дослідження таких доказів як: повідомлення про підозру та повідомлення про завершення досудового розслідування, однак через відсутність таких процесуальних документів безпосередньо в матеріалах кримінального провадження та не надання їх апеляційному суду апелянтом, колегія суддів вважає за можливе дослідити доданий до обвинувального акту реєстр матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023200570000551 (а.с. 6-10 т.1), зокрема процесуальні дії:
- під № 17, з яких слідує, що процесуальна дія з повідомлення про підозру ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопрушення передбаченого ст. 336 КК України була проведена о 13.30 год 30.10.2023;
- під № 18 вбачається, що ОСОБА_8 30.10.2023 відбулося вручення пам'ятки про процесуальні права підозрюваного;
- під № 19 вбачається, що 30.10.2023 відбулося роз'яснення права на захист підозрюваному ОСОБА_8 ;
- під № 20 вбачається, що з 13.40 год до 14.10 год 30.10.2023 відбувся допит підозрюваного ОСОБА_8 ;
- під № 21 і під № 22 вбачається, що 30.10.2023 здійснювалося доручення процесуального керівника - ОСОБА_18 старшому слідчому ОСОБА_19 на відкриття матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023200570000551 та 30.10.2023 відбулося саме відкриття матеріалів досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні стороною обвинувачення;
- під № 25 реєстру вбачається, що 30.10.2023 відбулося ознайомлення з матеріалами досудового розслідування підозрюваного ОСОБА_8 .
Зауважень до дослідженої колегією суддів інформації у прокурора не було.
Так, в доповненнях до апеляційної скарги, сторона захисту як на істотне порушення кримінального процесуального закону, яке залишилось поза увагою суду, звертала увагу, що такі процесуальні дії як оголошення підозри, повідомлення про завершення досудового розслідуваня, ознайомлення з матеріалами справи та отримання обвинувального акту ОСОБА_8 відбулись всі в один день - 30.10.2023, що фактично на думку захисника порушило право ОСОБА_8 на захист, а тому всі здобуті в ході досудового розслідування докази не можна вважати допустимими і належними.
Однак з такими висновками захисника колагія суддів погодитись не може і вважає їх хибними, оскільки процесуальне порушення стає «істотним» лише тоді коли воно реально зашкодило справедливому розгляду справи.
З матеріалів справи встановлено, що дійсно 30.10.2023, в один день, відбулись 4 процесуальні дії: 1) оголошення підозри, 2) повідомлення про завершення досудового розслідуваня, 3) ознайомлення з матеріалами справи, 4) отримання обвинувального акту.
Натомість слід звернути увагу на те, що:
- ОСОБА_8 було вручено пам'ятку про процесуальні права та роз'яснено право на захист, а тому він мав реальну можливість ним скористатись;
- КПК України не встановлює мінімального строку для ознайомлення, якщо сторона сама заявила, що їй достатньо кількох годин, а враховуючи складність та об'ємність матеріалів даного кримінального провадження, які на той час складалися з одного тому, цілком можливо ознайомитись з ними за короткий час. Доводів про те, що ОСОБА_8 було обмежено в часі на ознайомлення чи не відреаговано на його прохання забезпечити йому участь захисника, доповнення до апеляційної скарги не містять та апелянтом доказів цього не надано;
- з розписки про отримання копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування слідує, що жодних зауважень від ОСОБА_8 вона не містить, а саме складання обвинувального акта у такій справі також займає мінімум часу, що робить фізично можливим виконання всіх процедур в один день без порушення прав;
- враховуючи той факт, що процесуальні дії відбулись в один день, слід звернути увагу на те, що це жодним чином не завадило захисту висловити свою позицію в суді. Як зауважував Верховний Суд - для скасування вироку суду порушення має бути істотним (ст. 412 КПК України), тобто таким, яке завадило суду ухвалити законне рішення. Якщо захист під час судового розгляду (який триває місяцями) мав безперешкодний доступ до матеріалів, подавав клопотання, допитував свідків - то обмеження права на захист на етапі слідства було повністю нівельовано судовим процесом.
Колегія суддів звертає увагу, що розгляд даного кримінального провадження в суді першої інстанції тривав з листопада 2023 по листопад 2024 і обвинувачений був забезпечений належною правовою допомогою.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поясненнями обвинуваченого, свідків, а також дослідженими письмовими доказами винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину при обставинах, викладених в обвинувальному акті та вироку суду, доведена повністю та дії ОСОБА_8 правильно кваліфіковані судом за ст. 336 КК України, як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Щодо виду і міри призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання то тут колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, відомості про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання судом першої інстанції було враховано пом'якшуючі покарання обставини - щире каяття та сприяння у розкритті злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, працюючий оператором АЗС ТОВ «Октан-престиж», за місцем проживання та за місцем роботи характеризується задовільно, проживає разом із матір'ю ОСОБА_12 , на утриманні неповнолітніх дітей не має ( а. с. 89-98).
Також з матеріалів справи вбачається, що як в апеляційній скарзі так і в суді першої інстанції захисник ОСОБА_7 просив при призначенні покарання застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 положення ст. 69 КК України, тобто перейти до іншого, більш м'якого виду покарання, не зазначеного в санкції ст. 336 КК України, а саме до покарання у виді виправних робіт із відрахування 20 відсотків заробітку в дохід держави, враховуючи пом'якшуючі обставини, а також той факт, що обвинувачений офіційно працевлаштований та погоджується у таких спосіб нести покарання. Захисник звертав увагу і на те, що за місцем роботи ОСОБА_8 мав надію на отримання бронювання, оскільки АЗС відноситься до об'єктів критичної інфраструктури і його керівництво обіцяло їму бронювання, проте у подальшому останього так заброньовано і не було.
Однак, з урахуванням всих обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині про те, що в даному випадку суд не може погодитися із думкою захисника щодо застосування до обвинуваченого положень ст.69 КК України, так як не знаходить підстав до її застосування.
З таких же підстав колегія суддів не вбачає підстав і для застосування ст. 75 КК України - звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.
Так, в апеляційній скарзі захисник зауважував на тому, що ОСОБА_8 має постійне місце роботи, постійно сплачує податки, які включають обов'язкову сплату військового збору, необхідного для підтримання обороноздатності держави у період військового стану та ні суд ні орган досудового розслідування не встановили того, чи може взагалі ОСОБА_8 з його вадами здоров'я проходити службу у військовій частині НОМЕР_1 , з чим колегія суддів не може погодитись як з підставами для задоволення вимог скарги захисника.
Зокрема зі змісту вироку суду слідує, що рішення судом в частині призначення ОСОБА_8 повно і обгрунтовано мотивовано та між іншого суд правильно звернув увагу на те, що ухилення від захисту Батьківщини в період воєнного стану під час військової агресії ворога свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого злочину, оскільки може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
У зв'язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України захист незалежності та територіальної цілісності держави набув особливого значення для кожного громадянина та має забезпечуватися всіма можливими засобами. Наслідки ухилення осіб від військової служби в цих умовах через призначене їм покарання мають досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. В іншому випадку це призведе до формулювання негативної думки інших військовослужбовців щодо своєї діяльності, матиме вплив на їх бойовий дух та мотивацію, а також жодним чином не сприятиме дотриманню мети та принципів призначення покарання.
В даному випадку обвинувачений хоча винним себе і визнав, в ході досудового розслідування не вживав жодних реальних і дієвих заходів для з'явлення до ІНФОРМАЦІЯ_2 для проходження служби. Не висловив він такого бажання і під час судового розгляду справи. Таким чином, у кримінальному провадженні відсутні дані на підтвердження того, що обвинувачений ОСОБА_8 намагався виправити наслідки вчиненого та вживав конкретні дії для цього, а тому для застосування ст. 69 КК України суд обгрунтовано не знайшов пом'якшуючих підстав у їх сукупності, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, передбаченого ст. 336 КК України, що також не знаходить колегія суддів підстав для застосування ст. 75 КК України.
Також суд слушно зауважив і на тому, що в умовах воєнного стану наслідки ухилення від військової служби повинні через покарання досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, про що зазначено в ч.1 ст.1 та ч.2 ст.50 КК України.
Твердження захисника про те, що ОСОБА_8 має постійне місце роботи та постійно сплачує податки є недостатніми для задоволення вимог скарги, оскільки сама суть вчиненого обвинуваченим злочину полягає не у сплаті податків та праці, яка насамперед забезпечує безпосередньо самого обвинуваченого, а в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період за що передбачена відповідальність та визначене санкцією статті КК України покарання.
Позиція захисника, щодо невстановлення того факту чи може взагалі ОСОБА_8 з його вадами здоров'я проходити службу у військовій частині НОМЕР_1 , дійсності не відповідають та спростовуються вказаними вище письмовими доказами, в тому числі і висновком ВЛК, що не був оскаржений ОСОБА_8 .
Таким чином, враховуючи зазначені вище обставини, з урахуванням особи обвинуваченого, принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про призначення обвинуваченому покарання в мінімальному розмірі в межах санкції статті закону України про кримінальну відповідальність відповідно до обвинувачення з реальним його відбуванням.
Істотних порушень вимог кримінального закону, які б стали підставою для скасування вироку суду колегією суддів не встановлено, а тому в задоволенні вимог апеляційної скарги з доданими до неї доповненнями захиснику слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Білопільського районного суду Сумської області від 08.11.2024, відносно ОСОБА_8 , залишити без зміни, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 з доповненнями на цей вирок, без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4