Справа № 466/5793/25 Головуючий у 1 інстанції: Боровков Д.О.
Провадження № 22-ц/811/4461/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
28 травня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Ванівського О.М.
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Торопчин Олексія Дмитровича на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплат,-
В червні 2025 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплат.
Просив стягнути з відповідачки на його користь 47743 гривні 82 коп. невиплаченої заробітної плати та 11924 гривень 69 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати за період з 02 серпня 2022 року по 01 травня 2023 року, з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
Свої вимоги мотивував тим, що він з 11 березня 2021 року працював у ФОП ОСОБА_3 менеджером з транспортно-експедиторської діяльності, 02 січня 2024 року його було переведено на посаду керівника міжнародної логістики та 13 березня 2024 року відповідно до наказу № 2-к від 12 березня 2024 року його було звільнено на підставі п.1 ст.36 КЗпП, за угодою сторін. Він у період з 02 серпня 2022 року по 01 травня 2023 року перебував у місцях позбавлення волі, і тому з незалежних від нього причин не міг виконувати свої трудові обов'язки. Проте, відповідачка не надала йому чітких інструкцій щодо дій при виконанні ним трудових обов'язків під час його перебування під вартою, не захотіла розривати трудовий договір, не запровадила простій на підприємств, а навпаки продовжувала нараховувати йому заробітну плату, з якої сплачувала обов'язкові податки та збори. Разом з тим, відповідач не виплатила йому заробітну плату за період з 02 серпня по 01 травня 2023 року. В зв'язку з наведеним, просив позов задовольнити.
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 20 листопада 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплат - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 47743 гривні 82 коп. невиплаченої заробітної плати за період з 02 серпня 2022 року по 01 травня 2023 року, без утримання з цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 11924 гривень 69 коп. компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, з утриманням з цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 418 гривень 48 коп. судового збору за заявою про забезпечення доказів.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 1211 гривень 20 коп. судового збору.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Торопчин Олексій Дмитрович звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Вважає, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Покликається на те, що в діях довірителя відсутня недобросовісна поведінка відносно ОСОБА_2 в частині нарахування йому заробітної плати, як це вбачав суд 1 інст., а також у спірних правовідносинах відсутній об'єкт нарахування заробітної плати та обов'язкових платежів, оскільки ОСОБА_2 перебуваючи у місцях позбавлення волі не залучався до робіт/надання послуг, як адміністрацією установи, так і на договірних зобов'язаннях з будь-яким суб'єктом господарюванням, у т.ч. з ФОП ОСОБА_3 .
Стверджує, що ФОП ОСОБА_1 допустила бухгалтерську помилку подавши Звіт про нарахування зарплати позивачеві за час перебування його у місцях несвободи.
Звертає увагу на те, що 22 жовтня 2025 року (до винесення судового рішення Залізничним районним судом м. Львова) відповідачем після отримання його представником індивідуальної податкової консультації ДПС України у встановленому законом порядку подано до органу державної податкової служби коригуючі відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) ОСОБА_2 за період з 01 серпня 2022 року по 01 травня 2023 року, у яких зазначено, що суми податку та військового збору за вказаний період були нараховані позивачу помилково та Звіт органом доходів і зборів прийнято.
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).
Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду є стягнення суми, яка не перевищує 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Виключно бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позові заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц).
При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам.
Задовольняючи позовні вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплат, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_2 у період з 02 серпня 2022 року по 01 травня 2023 року перебував у місцях позбавлення волі, а тому з незалежних від нього причин не міг виконувати свої трудові обов'язки, беручи до уваги, що ФОП ОСОБА_1 не надала позивачу жодних чітких роз'яснень та інструкцій щодо дій при виконанні ним трудових обов'язків під час перебування позивача під вартою, не призупинила дію трудового договору з ним, не забажала розривати трудовий договір, не запровадила простій на підприємстві та продовжувала нараховувати працівникові заробітну плату, з якої сплачувала обов'язкові податки та збори. Перебування позивача під вартою не є обставиною, що звільняє роботодавця від обов'язку з оплати праці працівника у даній конкретній справі, а відтак ФОП ОСОБА_1 порушила трудові права позивача на оплату праці, яка мала бути виплачена на умовах, визначених трудовим договором
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 11 березня 2021 року працював у ФОП ОСОБА_3 менеджером з транспортно-експедиторської діяльності, 02 січня 2024 року позивача переведено на посаду керівника міжнародної логістики та 13 березня 2024 року відповідно до наказу № 2-к від 12 березня 2024 року його було звільнено на підставі п.1 ст.36 КЗпП, за угодою сторін, що підтверджується трудовою книжкою серія НОМЕР_1 .
Згідно листа Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)» від 12 листопада 2024 року № 6/21-24/М-21, засуджений ОСОБА_2 поступив в установу 02 серпня 2022 року, вибув з установи 08 вересня 2022 року в ДУ «Дрогобицька виправна колонія (№40)», прибув в установу 02 лютого 2023 року з ДУ «Дрогобицька виправна колонія (№40)», звільнений з установи 01 травня 2023 року. На час тримання в ДУ «Львівська установа виконання покарань (№19)» працевлаштований не був, до робіт не залучався.
Відповідно до листа Державної установи «Дрогобицька виправна колонія (№40)» від 23 грудня 2024 року № 6/22-24/М-22, ОСОБА_2 під час відбування покарання в установі у період з 08 вересня 2022 року по 02 лютого 2023 року не працював і з установою цивільно-правові та трудові договори не укладав та доходу у вигляді заробітної плати не отримував.
З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого податку та військового збору станом на 14 березня 2024 року вбачається, що ОСОБА_2 нараховувалась ФОП ОСОБА_1 заробітна плата, з якої сплачувався податок та військовий збір, а саме: у серпні, вересні 2022 року позивачу була нарахована заробітна плата в розмірі 6500,00 грн щомісяця, з якої сплачено 1170,00 грн податку та 97,50 грн військового збору; за період з жовтня 2022 року по квітень 2023 року позивачу нараховувалася заробітна плата в розмірі 6700,00 грн щомісяця, з яких було сплачено 1206,00 грн податку та 100,50 грн військового збору. Загальна сума нарахованої заробітної плати за період з жовтня 2022 року по квітень 2023 року становить 48219,50 гривень (5232,50 грн х 2 місяці + 5393,50 грн х 7 місяців), без урахування утриманих податку та військового збору.
Також, рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 10 жовтня 2024 року встановлено, що згідно з реєстраційними даними ІТС «Податковий блок» ФОПП ОСОБА_3 проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності 29 липня 2024 року, станом на 20 вересня 2024 року стан платника податків - 11 (припинено, але не знято з обліку).
22 жовтня 2025 року ОСОБА_3 подала до органів державної податкової служби уточнюючу (коригуючу) звітність щодо податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб та сум утриманого з них податку за період з листопада 2022 року по березень 2023 року /Т-1 а.с.223-247/. З вказаної уточнюючої звітності вбачається, що відповідачка внесла корегування щодо суми утриманого зі заробітної плати ОСОБА_2 податку за період з листопада 2022 року по березень 2023 року, зазначивши, що податкове зобов'язання з вказаного податку було нараховано нею помилково.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Згідно з частиною першою статті 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Нормами частини першої статті 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Аналогічні положення має частина перша статті 115 Кодексу законів про працю України.
Як вбачається з матеріалів справи, маючи можливість праці, у т.ч. дистанційно, ОСОБА_2 , як особа молодого віку, перебуваючи в місцях позбавлення волі, такою гарантованою йому Державою можливістю не скористався, працевлаштований не був, до робіт не залучався
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що перебуваючи тривалий час у місцях несвободи ОСОБА_2 не висловлював жодних занепокоєнь з не виплати йому зарплати, яка з огляду на відсутність у нього знарядь і засобів праці, доступу до Інтернету, не бажанням виконувати будь-які роботи чи послуги, наявність виконавчого листа не могла бути йому виплачена.
З позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати ОСОБА_2 звернувся до суду в червні 2025 року, тобто через два роки після звільнення з місць позбавлення волі.
Судом першої інстанції у спірних правовідносинах у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 помилково застосовано судову практику висловлену у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, де зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium » (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини як відомо суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.
В даній ситуації 22 жовтня 2025 року, (до винесення судового рішення) ОСОБА_4 у встановленому законом порядку після отримання індивідуальної податкової консультації подано до органу державної податкової служби коригуючі відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) ОСОБА_2 за період з 01 серпня 2022 року по 01 травня 2023 року, у яких зазначено, що суми податку та військового збору за вказаний період були нараховані позивачу помилково. Звіт прийнято органом доходів і зборів.
Згідно листа відповіді ДПС України від 13.11.2025 (письмову податкову консультація міститься у справі), ДПС України за наслідками розгляду звернення щодо подання звітності і сплати податків, зборів, інших платежів ФОП за працівника, який перебуває у місцях позбавлення волі повідомляє таке:….
Якщо ФОП не здійснюється нарахування та виплату доходу на користь працівника, який перебуває у місцях позбавлення волі, тобто відсутній об'єкт оподаткування, то обов'язку щодо нарахування податку на доходи фізичних осіб, військового збору та подання 4ДФ до Розрахунку у такого роботодавця не виникає.
ОСОБА_1 , яка подавала внаслідок бухгалтерської помилки Звіти про нарахування ОСОБА_5 зарплати скористалась своїм гарантованим та передбаченим законодавством правом подати коригуючи звітність, і така була прийнята органом доходів і зборів, однак дана обставина була визначена судом як недобросовісна поведінка позивача.
З огляду на те, що договори у місцях позбавлення волі з ОСОБА_2 не укладались, (відповідь про це міститься у справі) відповідно у відповідача був відсутній обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок із заробітної плати засуджених як податковий агент.
Правова позиція ВС з цього приводу викладена у Постанові Верховного суду від 10.06.2020 року у справі №:440/2590/19.
Отже, за таких обставин суперечлива поведінка в діях ОСОБА_3 викликана реалізацією нею права на подачу коригуючої звітності, оскільки, як йшлось вище, об'єкт оподаткування був відсутній.
Також згідно висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип добросовісності передбачає, що сторони, (а не тільки відповідач) повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов'язків.
Саме з позиції моральності необхідно оцінювати поведінку суб'єкта права як добросовісної або недобросовісної.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що ОСОБА_2 перебуваючи у місцях позбавлення волі, не виконуючи будь які роботи і не залучаючись до праці, очікував на виплати від ФОП ОСОБА_3 зарплати за період перебування у місцях позбавлення волі, а подача відповідачем передбаченої законодавством коригуючої звітності, (помилковість звітів), та за відсутності об'єкта оподаткування була помилково розцінене судом першої інстанції, як суперечлива поведінка, що не відповідає дійсності та не підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до положень п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити його.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, рішення суду слід скасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплат - відмовити.
Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Звертаючись з апеляційною скаргою відповідач сплатив судовий збір в розмірі 1453, 44 грн.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір, що підлягав сплаті при подачі позовної заяви до суду першої інстанції слід віднести за рахунок держави, а судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1453 грн. 44 коп. слід компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Торопчин Олексія Дмитровича - задовольнити
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 20 листопада 2025 рокускасувати та постановити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення невиплаченої заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплат - відмовити.
Компенсувати ОСОБА_1 1453 грн 44 коп. сплаченого за подання апеляційної скарги судового збору за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 28.05.2026 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.