Справа №761/15824/26 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/4346/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
19 травня 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , з доповненнями захисника ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 25 квітня 2026 року, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з вищою освітою, військовослужбовця, одруженого, маючого на утриманні одну малолітню дитину, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 3692 КК України, у кримінальному провадженні №4202600000000187 від 17.02.2026,
за участю:
прокурора ОСОБА_9 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_8 ,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 25 квітня 2026 року задоволено частково клопотання слідчого Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_10 та застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Строк дії ухвали про тримання підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою визначено на 60 діб з моменту затримання, тобто до 22 червня 2026 року включно.
Визначено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 300 (триста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 998 400 (дев'ятсот дев'яносто вісім тисяч чотириста) грн. 00 коп., яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок для внесення застави.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України у разі внесення застави покласти на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов'язки:
- прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду за кожною вимогою;
- не відлучатися за межі м. Києва та Київської області без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утриматися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідного територіального органу/підрозділу ДМС України за місцем свого проживання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
Визначено строк дії покладених на підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалою слідчого судді обов'язків - 60 днів з моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави у розмірі, визначеному судом, але в межах строку досудового розслідування.
Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, а також захисником ОСОБА_8 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , подано доповнення до вказаної апеляційної скарги.
В поданій апеляційній скарзі з доповненнями апелянти просять, скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді в частині встановлення розміру застави та постановити нову ухвалу про застосування помірного розміру застави в розмірі 49 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 163 072 гривень, з урахуванням наявного майнового стану ОСОБА_7 .
На обґрунтування вимог апеляційної скарги, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , зазначає, що ухвала слідчого судді була постановлена з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, висновки слідчого судді, викладені в ухвалі не відповідають фактичним обставинам справи, що згідно до положень ст. 409 КПК України є підставами для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції, оскільки такі порушення призвели до ухвалення незаконного, необґрунтованого та несправедливого судового рішення.
Апелянт вказує на те, що стороною обвинувачення не доведено наявності обґрунтованої підозри, а також в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 178 КПК України наявності вагомих доказів причетності підзахисного до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень. Матеріали, не містять будь-яких даних, які б поза розумним сумнівом свідчили про обґрунтованість підозри, та могли переконати неупередженого спостерігача, що ОСОБА_7 , можливо вчинено злочин.
Також апелянт зазначає, що підозрюваний не має на меті будь-яким чином переховуватись від органів досудового розслідування та/або суду. Органом досудового розслідування не представлено належних доказів щодо ризику незаконно вплинути на свідків, що можуть викривати причетність до вчиненого злочину. Наявність вже повідомленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення спростовує можливий намір останнього вчинити новий злочин.
Орган досудового розслідування у своєму клопотанні про обрання до підозрюваного саме запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із можливістю застосування застави не довів, що більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти ризикам.
Крім того, слідчим суддею під час обрання запобіжного заходу не були враховані обставини, відповідно до ст. 178 КПК України.
Захисник ОСОБА_8 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , в доповненнях до вказаної апеляційної скарги, зазначає, що в оскаржуваній ухвалі слідчого судді відсутні будь-які посилання і роз'яснення якими доказами і на підставі яких аргументів суд дійшов висновку про наявність ризиків, передбачених п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України. При цьому прокурором не подано жодного доказу, що підтверджував би викладені в клопотанні про застосування запобіжного заходу обставини справи та ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Також апелянт зазначає, що судом не взято до уваги, що ОСОБА_7 є єдиними годувальником в сім'ї, за місцем проживання характеризується позитивно. Житловий будинок та автомобіль, ринкову вартість яких було враховано судом при визначенні розміру застави, не належать ОСОБА_7 , а є власністю його батьків.
Враховуючи майновий та сімейний стан підозрюваного ОСОБА_7 вбачається, що обраний слідчим суддею розмір застави в 300 прожиткових мінімумів для працездатних собі, як альтернативний запобіжний захід, є завідомо непомірним для сім'ї ОСОБА_7 .
Заслухавши доповідь судді, доводи захисників та підозрюваного, в підтримку вимог поданої апеляційної скарги, з доповненнями, які просили її задовольнити з наведених в ній підстав, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту, вважав оскаржувану ухвалу слідчого судді, законною та обґрунтованою, вивчивши матеріали провадження і перевіривши наведені у апеляційній скарзі, з доповненнями, доводи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , з доповненнями захисника ОСОБА_8 , не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, що Головним слідчим управлінням Служби безпеки України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 42026000000000187 від 17.02.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 369-2 КК України.
В межах даного кримінального провадження, 24.04.2026 о 19 год. 42 хв. було затримано в порядку ст. 208 КПК України ОСОБА_7 , за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. З ст. 3692 КК України та 25.04.2025 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
25.04.2026 слідчий Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_10 , за погодженням прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 , звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з визначенням застави у розмірі тисячі розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, в межах строку досудового розслідування, строком на 60 днів.
На обґрунтування вимог даного клопотання зазначено, що досудовим розслідуванням встановлено, що старший оперативний співробітник 1 відділу 2 управління Департаменту оперативного документування Служби безпеки України майор ОСОБА_7 будучи службовою особою правоохоронного органу, разом із іншими невстановленими особами, зокрема, з числа працівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦК та СП), налагодили схему вимагання та одержання неправомірної вигоди від військовозобов'язаних чоловіків за незаконне оформлення відстрочки від призову під час мобілізації, видачі або підробки військо-облікових документів, бронювання військовозобов'язаних через критично важливі підприємства, з метою уникнення від проходження військової служби за наступних обставин.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_7 з 05.06.2012 року, на підставі наказу голови СБ України № 748-ос проходить військову службу, наразі посаді старшого оперативного співробітника 1 відділу 2 управління Департаменту оперативного документування Служби безпеки України, має військове звання майор.
Відповідно до посадової інструкції оперативного співробітника 1 відділу 2 управління Департаменту оперативного документування Служби безпеки України ОСОБА_7 в організації своєї службової діяльності керується, серед іншого, Конституцією України, Законами України «Про Службу безпеки України», «Про контрольно розвідувальну діяльність», «Про запобігання корупції», Указами Президента України, Постановами Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України, Статутами Збройних Сил України, наказами і розпорядженнями Голови СБУ та іншими нормативно-правовими та розпорядчими актами СБУ стосовно питань службової діяльності.
Крім того, ОСОБА_7 , у своїй діяльності, як працівник правоохоронного органу повинен знати, серед іншого, Конституцію та закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України та нормативно-правові акти СБУ.
Відповідно ст. 68 Конституції України ОСОБА_7 зобов'язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Однак, незважаючи на вищезазначені норми чинного законодавства України та ігноруючи основні засади служби в правоохоронному органі, старший оперативний співробітник 1 відділу 2 управління ДОД СБ України, майор ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем правоохоронного органу - Служби безпеки України, вчинив корупційне правопорушення у сфері службової діяльності.
Відповідно до вимог ст.ст. 17, 65, 68 Конституції України визначено, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Згідно з положеннями ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, правовий режим власності, засади цивільно- правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який в подальшому продовжено до цього часу.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» та ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон про мобілізацію), не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і перебувають на спеціальному військовому обліку.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про оборону України», до органів військового управління віднесено і територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Таким чином, Міністерство оборони України реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва як безпосередньо, так і через органи військового управління, що перебувають у його підпорядкуванні.
Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Пунктом 7 Положення визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
Відповідно до п. 8 Положення, завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, відповідно до покладених обов'язків, зокрема, є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, контроль за його станом, зокрема в місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та Служби зовнішньої розвідки), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил.
Відповідно до ст. ст. 19, 68 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до положень ч. З ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовий обов'язок включає, зокрема, призов на військову службу; проходження військової служби; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з ч. 7 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - ТЦК та СП).
Відповідно до примітки ст. 369-2 КК України, особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, є особи, визначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», а також службові особи, визначені у частині четвертій статті 18 цього Кодексу.
Крім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. З Закону України «Про запобігання корупції» суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону є, серед іншого, особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема:
г) військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки, особовий склад штатних військово-лікарських комісій.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. З Закону України «Про запобігання корупції» суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону є, серед іншого, особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема:
а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, члени Ради Національного банку України (крім Голови Національного банку України), особи, які входять до складу наглядової ради державного банку, державного підприємства або державної організації, що має на меті одержання прибутку, господарського товариства, у статутному капіталі якого більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, члени Ради нагляду за аудиторською діяльністю Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю, які не є особами, зазначеними у пункті 1 частини першої цієї статті, посадові особи та інспектори Інспекції із забезпечення якості Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю, члени Ради Аудиторської палати України, посадові особи Аудиторської палати України та працівники комітету з контролю якості аудиторських послуг Аудиторської палати України та комітетів з контролю якості аудиторських послуг професійних організацій аудиторів та бухгалтерів, Голова, заступники Голови, інші члени Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, крім обраних з числа здобувачів вищої освіти та представників всеукраїнських об'єднань організацій роботодавців, а також посадові особи секретаріату Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, Голова, заступники Голови, члени Національної комісії з питань психічного здоров'я, які здійснюють свої повноваження на постійній основі.
Таким чином, службові особи РТЦК та військово-лікарських комісій (далі - ВЛК) у розумінні ст. 369-2 КК України є особами, уповноваженими на виконання функцій держави.
Разом з тим, пунктом 13 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов'язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов'язковий медичний огляд, крім випадків, передбачених цим Законом.
При цьому, відповідно до п. п. 1.2, 2.1 Положення про військово- лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджену наказом Міністра оборони України № 402 від 14.08.2008, з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби для проведення військово-лікарської експертизи у вигляді медичного огляду створюються ВЛК, штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Згідно з абзацом 3 ч. 10 ст. 1 вказаного Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, окрім іншого, проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) ТЦК та СП.
Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення про ТЦК та СП), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Пунктом 7 Положення про ТЦК та СП визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
Згідно із п. 8 Положення про ТЦК та СП, завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
ОСОБА_7 , будучи службовою особою правоохоронного органу, разом із іншими невстановленими особами, зокрема, з числа працівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦК та СП), налагодили схему вимагання та одержання неправомірної вигоди від військовозобов'язаних чоловіків за незаконне оформлення відстрочки від призову під час мобілізації, видачі або підробки військо-облікових документів, бронювання військовозобов'язаних через критично важливі підприємства, з метою уникнення від проходження військової служби.
Так, 05.02.2026 о 15 год. 27 хв., під час зустрічі з ОСОБА_11 (особою, яка залучена правоохоронними органами на умовах конфіденційного співробітництва) поблизу автобусної зупинки, перед Національним цирком України, за адресою: м. Київ, Галицька площа, 2, у ОСОБА_7 виник злочинний умисел, направлений на вимагання та одержання неправомірної вигоди для третьої особи за вплив на прийняття рішення службовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки та військово-лікарських комісій, уповноважених на виконання функцій держави, за незаконне оформлення відстрочки від призову під час мобілізації, а саме бронювання військовозобов'язаних через критично важливі підприємства, з метою уникнення від проходження військової служби у воєнний час.
З метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на вимагання та одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, ОСОБА_7 , під час вищевказаної зустрічі з ОСОБА_11 , продемонстрував обізнаність у вирішенні питань, пов'язаних із оформлення відстрочки від призову під час мобілізації, через бронювання військовозобов'язаних чоловіків, а також виключення з військового обліку, як непридатних до військової служби за станом здоров'я, шляхом видачі або підробки військо-облікових документів та фальсифікації медичних оглядів.
ОСОБА_7 , усвідомлюючи, що відповідно до чинного законодавства України, ОСОБА_11 є військовозобов'язаним, маючи на меті отримання неправомірної вигоди для себе та третіх осіб, став на шлях протиправної діяльності у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг, шляхом обіцянки ОСОБА_11 здійснити вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, а саме на рішення посадових осіб, в тому числі ТЦК та СП, ВЛК щодо оформлення відстрочки від призову під час мобілізації, а саме бронювання через критично важливе підприємство, що дасть можливість ОСОБА_11 уникнути мобілізації, як особою, яка не підлягає призову на військову службу, поєднане з вимаганням, при цьому посилаючись на свої зв'язки із такими посадовими особами.
Продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на одержання неправомірної вигоди для третьої особи за вплив на прийняття рішення службовими особами ТЦК та СП і ВЛК, уповноваженими на виконання функцій держави, за отримання ОСОБА_11 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації через бронювання на критично важливому підприємстві, його безперешкодного проходження військово-лікарської експертизи, поєднане з вимаганням, ОСОБА_7 , 12.03.2026 о 10 год. 11 хв., перебуваючи у невстановленому місці, у телефонній розмові, із застосуванням мобільного інтернет месенджеру «Whatsapp», повідомив ОСОБА_11 , що він може вирішити питання з відстрочкою від призову на військову службу ОСОБА_11 , шляхом влаштування його на роботу на критично важливому підприємстві.
21.04.2026 о 18 год. 54 хв. ОСОБА_11 , діючи за попередньою домовленістю з ОСОБА_7 , зустрівся з ним на паркувальному майданчику біля ТРЦ «Магелан» за адресою: м. Київ, пр-т Академіка Глушкова, 13Б, де останній переслідуючи корисливі мотиви та продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на одержання неправомірної вигоди для себе та третьої особи за вплив на прийняття рішення службовими особами ТЦК та СП і ВЛК (не називаючи при цьому анкетних даних таких осіб) уповноваженими на виконання функцій держави, за отримання ОСОБА_11 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації через бронювання на критично важливому підприємстві, його безперешкодного проходження військово- лікарської експертизи, поєднане з вимаганням, наголосив останньому на тому, що з метою отримання відстрочки від проходження військової служби через бронювання на критично важливому підприємстві, він повинен передати ОСОБА_7 , або особі на яку він вкаже, одноразово грошові кошти в сумі 7 тисяч доларів США та в подальшому щомісячно передавати грошові кошти в сумі 15 тисяч гривень, як компенсація податків та обов'язкових платежів, а також зауважив, що перша сума компенсації податків має бути 35 тисяч гривень.
24.04.2026 близько 19 год. 00 хв., за попередньою домовленістю з ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , який діяв під контролем правоохоронних органів, прибув на визначене ОСОБА_7 місце за адресою: м. Київ, пр-т Академіка Глушкова, 13Б, на паркувальний майданчик біля ТРЦ «Магелан» де, на вимогу останнього, перебуваючи в автомобілі темно сірого кольору марки «Тесла», передав громадянину України ОСОБА_12 грошові кошти в сумі 7800 доларів США, які він повинен був передати ОСОБА_7 за уникнення від призову на військову службу, шляхом бронювання на підприємстві, яке має статус критично важливого та подальшого безперешкодного оформлення у визначеному ТЦК і СП із безперешкодним проходженням подальшого ВЛК, після чого злочинну діяльність ОСОБА_7 було припинено правоохоронними органами.
Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у прийнятті пропозиції, обіцянки та одержанні неправомірної вигоди для себе і третьої особи за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди, ОСОБА_7 , ймовірно вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 369-2 КК України.
Необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий обґрунтовує тим, що підозра ОСОБА_7 у даному кримінальному провадженні обґрунтовується зібраними під час здійснення досудового розслідування доказами, зокрема:
- повідомленням про протиправні діяння, що містять ознаки злочину від 10.02.2026;
- рапортом про виявлення кримінального правопорушення від 10.02.2026;
- повідомленням оперативного підрозділу про виконання доручення від 18.02.2026;
- повідомленням оперативного підрозділу про невідкладний обшук від 10.02.2026;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_11 від 18.02.2026;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_11 від 30.03.2026;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_13 від 14.04.2026;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_11 від 22.04.2026;
- протоколом допиту свідка ОСОБА_11 від 24.04.2026;
- протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 22.04.2026;
- протоколом огляду від 22.04.2026;
- протоколом огляду від 24.04.2026;
- протоколом про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 30.03.2026;
- протоколом про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 30.03.2026;
- протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_7 від 23.04.2026;
- іншими матеріалами вказаного кримінального провадження, які у своїй сукупності обґрунтовують підозру ОСОБА_7 .
Підозрюваний ОСОБА_7 відповідно до примітки ст. 45 КК України підозрюється у вчиненні тяжкого корупційного злочину, за який законом передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України, під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Вивченням особи підозрюваного на даний час встановлено, що він працездатний, тяжкими захворюваннями, які б перешкоджали його утриманню під вартою, не страждає. Даних, які б вказували на неможливість застосування до ОСОБА_7 вказаного запобіжного заходу, не встановлено.
У зв'язку з викладеним, до підозрюваного ОСОБА_7 слід застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Беручи до уваги зазначене, а також те, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, запобігання вказаним ризикам неможливе у разі застосування більш м'яких запобіжних заходів.
Так, особисте зобов'язання чи порука із покладенням відповідних обов'язків, не усунуть ризик спілкування із іншими співучасниками злочину, а також тиску на свідків у кримінальному провадженні, оскільки при таких запобіжних заходах, забороняючи спілкування з конкретними особами, орган досудового розслідування розкриває їх дані, що на цій стадії розслідування є недопустимим.
Застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, навіть цілодобового, також не забезпечить усунення існуючих ризиків, оскільки ОСОБА_7 і надалі матиме можливість контактувати із іншими невстановленими на даний час досудовим розслідуванням співучасниками злочину, й надалі узгоджувати з ними свої дії за допомогою різного роду засобів зв'язку, у тому числі, які неможливо відслідкувати ні гласними, ні негласними засобами контролю.
З урахуванням майнового стану ОСОБА_7 , доцільно при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 1000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3 328 000 грн. (три мільйони триста двадцять вісім тисяч гривень), у національній грошовій одиниці України, оскільки внесення застави в саме такому розмірі достатньою мірою гарантує виконання підозрюваним покладених обов'язків у разі звільнення з-під варти після її внесення, а також забезпечить утримання останнього від реалізації вищевказаних ризиків.
25.04.2026 ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва задоволено частково вказане клопотання слідчого та застосовано до підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Строк дії ухвали про тримання підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою визначено на 60 діб з моменту затримання, тобто до 22 червня 2026 року включно.
Одночасно визначено ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України, у розмірі 300 (триста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 998 400 (дев'ятсот дев'яносто вісім тисяч чотириста) грн. 00 коп., яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на депозитний рахунок для внесення застави.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України у разі внесення застави покласти на ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такі обов'язки:
- прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду за кожною вимогою;
- не відлучатися за межі м. Києва та Київської області без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
- утриматися від спілкування зі свідками у даному кримінальному провадженні;
- здати на зберігання до відповідного територіального органу/підрозділу ДМС України за місцем свого проживання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
Визначено строк дії покладених на підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалою слідчого судді обов'язків - 60 днів з моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави у розмірі, визначеному судом, але в межах строку досудового розслідування.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК Українипідставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК Українита практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК Українитримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
За результатами апеляційного перегляду ухвали слідчого судді місцевого суду встановлено, що зазначені вимоги кримінального процесуального закону слідчим суддею належно дотримані.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою міститься і в положеннях ст.ст. 177, 178, 183 КПК України.
Під час апеляційного розгляду, всупереч твердженням апелянта, встановлено, що рішення слідчим суддею прийнято з дотриманням вищезазначених вимог національного та міжнародного законодавства.
Так, з ухвали суду та журналу судового засідання вбачається, що наведені в клопотанні слідчого підстави для застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою перевірялись при розгляді клопотання. При цьому був допитаний підозрюваний, вислухана думка прокурора та захисників, з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання застосування запобіжного заходу.
Під час судового розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд з'ясував питання про те, чи підтверджується наявність зазначених у клопотанні слідчого підстав для застосування запобіжного заходу, передбачених статтею 177 КПК України.
Відповідно до ст. 178 КПК України, судом також враховано вагомість наявних доказів про причетність підозрюваного до вчинення вищезазначених кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим, а також дані про особу ОСОБА_7 в їх сукупності.
Враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, встановлювати конкретну кваліфікацію діяння, за яке особа має нести кримінальну відповідальність, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, тому з огляду на наведені у клопотанні слідчого докази у слідчого судді були всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 3692 КК України.
Більш того, якщо виходити з поняття «обґрунтована підозра», приведеного в п. 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», то обґрунтована підозра означає, що існують факти і інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Фактів і інформації, які переконливо свідчать про причетність ОСОБА_7 до вчинення вищевказаного кримінального правопорушень, в клопотанні та доданих до нього матеріалах міститься достатньо для висновку про обґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений, тобто наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, наявності або відсутності в особи умислу на вчинення злочину та винуватості особи в його вчиненні, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів лише щодо пред'явленої підозри з точки зору їх достатності та взаємозв'язку, не вирішуючи наперед питання про винуватість підозрюваного у вчиненні інкримінованого йому злочину, правильність кваліфікації його дій, допустимість доказів щодо встановлення винуватості підозрюваного, вважав, що зміст клопотання та долучених до нього матеріалів кримінального провадження можуть свідчити про існування фактів і інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА_7 міг вчинити інкриміноване йому правопорушення.
З огляду на зазначене та враховуючи матеріали кримінального провадження, додані до клопотання, слідчий суддя вважав, що наданими органом досудового розслідування матеріалами достатньою мірою підтверджується наявність у діях підозрюваного ОСОБА_7 ознак інкримінованого йому кримінального правопорушення на даному етапі розслідування достатньою сукупністю доказів.
Колегія суддів бере до уваги, що обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеності його вини, потребують перевірки та оцінки, у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні, під час подальшого досудового розслідування.
На об'єктивне переконання колегії суддів апеляційного суду, сукупність всіх фактичних обставин та даних, зазначених в ухвалі слідчого судді та в матеріалах клопотання, дає достатні підстави вважати обґрунтованою підозру повідомлену ОСОБА_7 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 3692 КК України, що є підставою для застосування до підозрюваного відповідних заходів забезпечення кримінального провадження, а саме запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з метою здійснення подальшого розслідування кримінального правопорушення.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
За таких умов, слідчий суддя, як вважає колегія суддів, дослідивши, матеріали клопотання та долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи сукупність зібраних доказів лише щодо пред'явленої підозри - з точки зору достатності та взаємозв'язку, прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у провадженні доказів, передбачених параграфами 3-5 Глави 4 КПК України, які свідчать про обґрунтованість повідомленої підозри ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, оскільки об'єктивно зв'язують його з ним, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний міг вчинити дані правопорушення.
Таким чином, як вважає колегія суддів, доводи сторони захисту щодо відсутності обґрунтованої підозри є такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи.
Всупереч твердженням апелянтів, колегією суддів встановлено, що як у клопотанні, так і в судовому засіданні прокурором доведено наявність ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, які дають підстави для застосування відносно ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та підтверджують недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання зазначеним ризикам.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
При розгляді клопотання та вирішенні питання про доцільність застосування тримання під вартою, слідчий суддя повинен переконатися, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які виправдовують тримання особи під вартою.
Так, аналізуючи зазначені слідчим та прокурором ризики, слідчий суддя врахував, що ризиками неналежної процесуальної поведінки підозрюваного визнано можливість переховування від органу досудового слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у даному кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Надаючи оцінку можливості підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування, слідчий суддя взяв до уваги, що існує ймовірність того, що ОСОБА_7 з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, вчинить дії щодо ухилення від органу досудового розслідування та суду.
Так, інкриміноване ОСОБА_7 діяння відповідно до ст. 12 КК України віднесене до тяжкого злочину, відповідальність за яке передбачає виключно позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна, у зв'язку з чим є всі підстави вважати, що тяжкість покарання у разі визнання судом його винним сама по собі може бути обставиною, яка може обумовити ризик переховування останнього від органів досудового розслідування, суду.
Наявність у підозрюваного сім'ї, неповнолітньої дитини, постійного місця проживання та роботи, позитивної характеристики, хоча і мінімізує ризик переховування ОСОБА_7 від органу досудового розслідування та суду, однак повністю його не виключає.
Крім того, надаючи оцінку можливості підозрюваним здійснення впливу на свідків у даному кримінальному провадженні, слідчий суддя виходить із передбаченої КПК України процедури отримання, зокрема, свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме: спочатку на стадії досудового розслідування свідчення отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК України).
Також ґрунтуються на матеріалах клопотання і доводи сторони обвинувачення про наявність ризиків знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки досудове розслідування у даному кримінальному провадженні перебуває на початковій стадії, стороною обвинувачення здійснюються слідчі та процесуальні дії для встановлення всіх обставин у справі.
Таким чином, слідчий судця вважав доведеними наявність заявлених ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Беззаперечних даних, які б виключали вказані ризики, слідчим суддею на даний час не встановлено, також не встановлено їх під час апеляційного розгляду.
Разом з тим, слідчий суддя прийшов до висновку, що наведений стороною ризик того, що підозрюваний ОСОБА_7 може вчинити інше кримінальне правопорушення, не знайшов свого підтвердження, оскільки підозрюваний раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
Слідчим суддею також враховано, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжкого злочину, вагомість доказів щодо його можливої причетності до вчинення тяжкого кримінального правопорушення, покарання, яке загрожує підозрюваному у разі визнання його винним, значний суспільний резонанс, з урахуванням встановлених ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, тих обставин, що суду не надано даних на підтвердження таких достатніх стримуючих факторів, які б переважали встановлений високий ступінь ризику переховування від органів досудового розслідування та суду, можливість здійснення ним впливу на свідків у даному кримінальному провадженні, а тому, враховуючи викладене у слідчого судді відсутні підстави вважати, що застосування менш суворого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Як вважає колегія суддів, зазначені ризики є суттєвим, і, як засвідчили обставини, якими обґрунтовується клопотання, їх неможливо запобігти в умовах застосування до ОСОБА_7 будь-якого іншого запобіжного заходу, крім тримання під вартою, оскільки інші запобіжні заходи, не пов'язані з виключними запобіжниками у комунікації та переміщеннях підозрюваного, не можуть їм запобігти на початковій стадії досудового розслідування.
Таким чином, з огляду на викладене, твердження сторони захисту про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження існування визначених ст. 177 КПК України ризиків та їх необґрунтованість, є безпідставними.
Задовольняючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя вважав за необхідне визначити підозрюваному розмір застави, а також покласти на підозрюваного обов'язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України, необхідність покладення яких вбачається з наведеного в обґрунтування даного клопотання.
Таким чином, визначаючи розмір застави у даному випадку, слідчий суддя врахував конкретні обставини кримінального провадження, обсяги отриманих інкримінованих грошових коштів, ступінь тяжкості вказаного кримінального правопорушення, дані про особу підозрюваного, зокрема, і його майновий стан, ризики, передбачені ст. 177 КПК України, наявність яких встановлено при розгляді клопотання, та вважав за необхідне визначити заставу у розмірі 300 (триста) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 998 400 (дев'ятсот дев'яносто вісім тисяч чотириста) грн. 00 коп., що буде достатнім стримуючим фактором, щоб запобігти ризикам, зазначеним у клопотанні слідчого, та забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, обставини підозри, характер інкримінованих дій, та дані про особу підозрюваного в сукупності свідчать про виключність випадку та що застава в межах, визначених п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України не здатна забезпечити виконання особою, яка підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, покладених обов'язків. Тому застава визначена в розмірі, який перевищує 80 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, внесення застави саме у такому розмірі може гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, з урахуванням ризиків, визначених ст.177 КПК України.
Колегія суддів, приходить до висновку, що визначена підозрюваному ОСОБА_7 застава у розмірі 300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 998 400 гривень, як альтернатива запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на даний час є співмірною з існуючими в кримінальному провадженні обставинами і ризиками та в разі її внесення зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного та виконання ним обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість застосування виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення. Отже, твердження в апеляційній скарзі про те, що слідчий суддя впорушення вимог статті 194 КПК України не надав належну оцінку обґрунтованості підозри повідомленої ОСОБА_7 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 3692 КК України, оцінку ризикам, передбачених ст. 177 КПК України, проігноровано дані про особу підозрюваного, невідповідності винятковості тримання під вартою, порушено принцип пропорційності, а також невідповідністю розміру застави вимогам ст. 182 КПК України, є безпідставними.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції, з урахуванням вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, колегія суддів не знаходить.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законне та обґрунтоване рішення, колегією суддів не виявлено.
На підставі вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що встановлені органами досудового розслідування обставини були виправданими та необхідними елементами, що визначали потреби в застосуванні до підозрюваного ОСОБА_7 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Таким чином, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких захисник просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Всі інші обставини, на які посилалась сторона захисту під час апеляційного розгляду, згідно вимог КПК України будуть встановлюватись під час судового розгляду по суті.
Зважаючи на викладене, ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 25 квітня 2026 року є законною, обґрунтованою і вмотивованою, оскільки постановлена згідно норм матеріального права, з ретельним дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України та ухвалена на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та об'єктивно оціненими судом, в порядку та в межах, передбачених на даній стадії кримінального провадження. Натомість доводи та твердження захисників, про які йдеться в поданій апеляційній скарзі, з доповненнями колегія суддів апеляційної інстанції вважає - безпідставними, в зв'язку з чим приходить до остаточного висновку про залишення апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , з доповненнями захисника ОСОБА_8 , - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 194, 196, 197, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду, -
постановила:
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 25 квітня 2026 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , з доповненнями захисника ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4