1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 19 травня 2026 року апеляційну скаргу представника власників майна ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2026 року,
за участі:
в режимі відеоконференцзв'язку прокурора ОСОБА_8 ,
представника власників майна адвоката ОСОБА_7
Вказаною ухвалою частково задоволено клопотання слідчого СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене прокурором Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 та накладено арешт у кримінальному провадженні, внесеного 20 травня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100050001359, на майно, яке було вилучене 05 лютого 2026 року під час проведення обшуку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_6 , а саме на:
- мобільний телефон марки «IPhone» моделі 12 mini IMEI НОМЕР_1 , IMEI НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_6 , з карткою мобільного оператора: « НОМЕР_3 »;
- мобільний телефон марки «IPhone» моделі 12 mini IMEI НОМЕР_4 , IMEI НОМЕР_5 , який належить ОСОБА_6 , з карткою мобільного оператора: « НОМЕР_6 »;
- електронний прилад вакуматор, засіб для подрібнення речовин, чорного кольору;
- електронні ваги у кількості 2 шт., тара до вагів, 6 зіп-пакетів із зіп пакетами всередині, запальничка, бумагу, харчові пакети для вакуматора, підсвічник;
- грошові кошти в сумі 451 679 (чотириста п'ятдесят одна тисяча шістсот сімдесят дев'ять) грн.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник власників майна ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025100050001359.
Вважає оскаржувану ухвалу слідчого судді незаконною, необґрунтованою, у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи.
Зазначає, що вилучене майно не відповідає критеріям речового доказу, визначених ст. 98 КПК України, а матеріали справи не містять належних доказів, що грошові кошти набуті незаконним шляхом.
Окрім цього, докази на підтвердження того, що вказані грошові кошти належать ОСОБА_6 відсутні.
Звертає увагу на те, що прокурором у клопотанні про арешт майна зазначено про необхідність проведення експертиз відносно вилученого майна, однак постанов про призначення відповідних експертиз матеріали, долучені до клопотання, не містять.
Заслухавши доповідь судді, доводипредставника власників майна, який просив задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як убачається з матеріалів судового провадження, слідчим відділом Оболонського УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 20 травня 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12025100050001359, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 307 КК України.
В обґрунтування клопотання слідчий посилається на те, що 20 травня 2025 року до ЧЧ Оболонського УП ГУНП у м. Києві надійшов рапорт о/у 3-го відділу УБН ГУНП у м. Києві, згідно якого працівниками управління боротьби з наркозлочинністю ГУНП у м. Києві в ході відпрацювання території Оболонського району міста Києва та мережі інтернет встановлено групу осіб, які організували та налагодили незаконне вирощування, придбання, зберігання, перевезення та пересилання з метою збуту, а також незаконний збут наркотичного засобу - канабіс.
05 лютого 2026 року на підставі ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва, проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у користуванні ОСОБА_6 , під час якого, виявлено та вилучено предмети, речі та речовини.
05 лютого 2026 року постановами слідчого СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві вилучені матеріальні об'єкти визнано речовини доказами у вказаному кримінальному провадженні.
06 лютого 2026 року слідчий СВ Оболонського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_9 , за погодженням прокурора Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 направив до Оболонського районного суду м. Києва засобами поштового зв'язку клопотання про накладення арешту на майно, вилучене за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у користуванні ОСОБА_6 , з метою збереження речових доказів.
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2026 року клопотання задоволено частково.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою, зокрема, забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на положення п. 1 ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
У такому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Приймаючи рішення, слідчим суддею зазначених вимог закону дотримано.
Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 12025100050001359 про накладення арешту на вилучене майно, слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку, що з метою збереження вказаного майна, яке відповідає ознакам речових доказів згідно ст. 98 КПК України, наявні достатні підстави для накладення арешту на майно.
Крім того, вказане майно у даному кримінальному провадженні постановою начальника слідчого відділення ВП 2 Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_10 від 05 лютого 2026 року обґрунтовано визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Відтак, доводи апеляційної скарги, що арештоване майно не відповідає ознакам, передбачених ст. 98 КПК України є необґрунтованими та спростовуються матеріалами провадження. Майно, на яке накладено арешт, може містити відомості та інформацію, які мають значення для кримінального провадження та підлягають перевірці у ході досудового розслідування.
Щодо доводів апелянта про те, що докази на підтвердження того, що грошові кошти належать ОСОБА_6 відсутні варто зазначити, що при вирішенні питання про накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження речових доказів визначальним є встановлення наявності достатніх підстав вважати, що таке майно може мати доказове значення у кримінальному провадженні. При цьому на цій стадії кримінального провадження не вимагається достеменного встановлення належності майна конкретній особі, оскільки з огляду на положення п. 1 ч.ч 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні. Відтак, вирішальним є саме відповідність майна ознакам речового доказу, передбачених ст. 98 КПК України.
Слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у права власника майна з потребами кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про необхідність накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речових доказів, оскільки прокурором доведено обставини, які підтверджують, що незастосування такого обмеження може призвести до наслідків, які можуть перешкодити досудовому розслідуванню.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Зважаючи на зазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні прокурора, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, застосував захід забезпечення кримінального провадження на засадах розумності та співмірності.
Доводи апелянта про те, що прокурором у клопотанні про арешт майна зазначено про необхідність проведення експертиз відносно вилученого майна, однак постанов про призначення відповідних експертиз матеріали, долучені до клопотання, не містять не заслуговують на увагу.
Зокрема, в матеріалах справи наявна постанова начальника слідчого відділення ВП 2 Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_10 від 10 лютого 2026 року про призначення комп'ютерно-технічної експертизи, проведення якої доручено експертам Київського НДЕКЦ МВС України (а.с. 47).
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника власників майна ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , з урахуванням викладених в ній доводами, задоволенню не підлягає.
При цьому колегія суддів також звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва від 04 березня 2026 року, -залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власників майна ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Єдиний унікальний № 756/2100/26 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_14
Справа № 11сс/824/3218/2026 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК