18 травня 2026 року
м. Хмельницький
Справа № 686/10512/18
Провадження № 11-кп/820/345/26
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду у складі:
судді - доповідача ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7
потерпілої ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Хмельницькому, кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12017240010004096 від 15.06.2017, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2026,
Цим вироком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з н/вищою освітою, офіційно не працюючого, розлученого, маючого на утриманні двох малолітніх дітей 2015 та 2017 року народження, учасника бойових дій, раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_6 ухвалено обчислювати після набрання вироком законної сили, звернення вироку до виконання, з дня поміщення ОСОБА_6 під варту.
На підставі ч.5 ст.72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк покарання, термін попереднього ув'язнення під час судового провадження з дня затримання, тобто 31.05.2025 року по 01.06.2025 року, включно.
Цивільний позов прокурора до ОСОБА_6 задоволено повністю та стягнуто з ОСОБА_6 на користь Хмельницької обласної лікарні - 5719 грн. 87 коп. витрат на лікування ОСОБА_9 та 21683 грн. 65 коп. витрат на лікування ОСОБА_8 .
Цивільний позов ОСОБА_8 задоволено - частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» на користь ОСОБА_8 101974 грн. 15 коп. шкоди завданої здоров'ю; - 6079 грн. 99 коп. витрат пов'язаних з лікуванням потерпілої; - 5098 грн. 70 коп. моральної шкоди; - 57600 грн. - стійкої втрати працездатності, а всього -170752 грн.84 коп. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 403800 грн. моральної шкоди. В решті вимог - відмовлено.
Цивільний позов ОСОБА_9 задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» на користь ОСОБА_9 12950 грн.48 коп. - шкоди завданої здоров'ю та -647 грн. 52 коп. - моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 38000 моральної шкоди. В решті вимог - відмовлено.
Цивільний позов ОСОБА_10 задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Перша» на користь ОСОБА_10 100000 грн. шкоди заподіяної майну. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_10 50064 грн. 05 коп. шкоди заподіяної майну та 900 грн. витрат на оплату оцінки майна, а всього - 50964 грн. 05 коп.
Арешт, накладений на автомобілі «Renault Laguna» р.н. НОМЕР_1 (власником якого є ОСОБА_11 , проживає в Польщі, в місті SOSNOWIEC, STEFANA KISIELEWSKIEGO 11/20) та «Ford Fiesta» д.н.з. НОМЕР_2 (власником якого є ОСОБА_10 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ), згідно ухвали слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 16.06.2017 року (т.2 а.с.203) - скасувати.
Вирішено питання речових доказів на підставі ст.100 КПК України.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь держави 4782 (чотири тисячі сімсот вісімдесят дві) грн. 48 коп. процесуальних витрат.
За вироком суду, 15 червня 2017 року близько о 14 год ОСОБА_6 , в порушення вимог підпункту «а» п.2.9 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 року (далі ПДР), знаходячись за межами населеного пункту м. Хмельницький, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння за кермом автомобіля «Renault Laguna» р.н. НОМЕР_1 , в порушення вимог п. 10.1 ПДР, перед початком руху та подальшою зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху та в порушення вимог п.10.2 ПДР, здійснюючи виїзд із прилеглого узбіччя на автомобільну дорогу М-12 «Стрий-Тернопіль-Знам'янка», яка має чотири смуги руху та поділена горизонтальною розміткою 1.3 ПДР, перед проїзною частиною, не надав дорогу транспортним засобам, що рухались по ній в попутному напрямку, внаслідок чого створив небезпеку та допустив перехресне блокуюче зіткнення, на вказаній автомобільній дорозі близько 40 м від електроопори, на якій розташований інформаційно-вказівний дорожній знак 5.46 «Кінець населеного пункту» міста Хмельницького, а саме передньою лівою частиною автомобіля «Renault Laguna» р.н. НОМЕР_1 із передньою правою частиною автомобіля «Ford Fiesta» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_9 , який рухався по автомобільній дорозі М-12 «Стрий-Тернопіль-Кіровоград-Знам'янка», зі сторони м. Хмельницького, в напрямку смт. Меджибіж, Хмельницької області та в салоні якого на передньому пасажирському сидінні знаходилась пасажирка ОСОБА_8 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та порушення ОСОБА_6 вимог правил безпеки дорожнього руху водій автомобіля «Ford Fiesta» д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження у вигляді:
- рани м'яких тканин передпліччя та кисті правої верхньої кінцівки, відкритий уламковий перелом нижньої третини тіла (діафіза) променевої кістки передпліччя правої верхньої кінцівки зі зміщенням уламків, які за своїм характером відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричиняють тривалий розлад здоров'я;
- рани м'яких тканин правої половини лобної ділянки голови з переходом на верхню повіку правого ока, правої вушної раковини, колінного суглобу та верхньої третини гомілки лівої нижньої кінцівки, які за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричиняють короткочасний розлад здоров'я;
- садна шкіри передньої стінки живота, які за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, що не спричиняють короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності, а мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та порушення ОСОБА_6 вимог правил безпеки дорожнього руху пасажир автомобіля «Ford Fiesta» д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження у вигляді:
- перелому тіла 1-го грудного хребця зі зміщенням уламку, перелому остистого паростка цього хребця зі зміщенням уламку, множинні закриті уламкові переломи 2-8 ребер лівої половини грудної клітки зі зміщенням уламків і деформацією грудної клітки, пошкодженням тканини легені, що призвело до накопичення повітря під шкірою лівої половини грудної клітки та в лівій плевральній порожнині зі стисканням лівої легені, її зменшенням в об'ємі на 1/3, зміщенням органів середостіння вліво, розвитком дихальної недостатності, накопиченням крові в лівій плевральній порожнині, закритий задній вивих правого стегна в кульшовому суглобі таза, закритий перелом середньої третини тіла (діафіза) лівого стегна зі значним зміщенням уламків, садна шкіри лівого стегна, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя, спричиняючи в клінічному перебігу через різні проміжки часу загрозливі для життя явища, котрі без надання медичної допомоги, за звичайним перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю;
- черепно-лицевої травми у вигляді забою головного мозку легкого ступеня, закритого перелому верхньої щелепи зі зміщенням і видаленням 6-ти передніх зубів, закритого перелому внутрішньої та нижньої стінки лівої орбіти лицевого черепа зі зміщенням уламків, закритих переломів стінок лівої гайморової пазухи лицевого черепа зі зміщенням уламків, чисельних ран м'яких тканин обличчя, правої половини тім'яної ділянки голови, гематом ротової порожнини, м'яких тканин обох навколо-очних ділянок обличчя з птзом повіки лівого ока, парезом руху лівого очного яблука вверх, які за своїм характером відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.
Своїми діями ОСОБА_6 порушив вимоги підпункту «а» п.2.9, п.10.1, п.10.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, зміст яких полягає у наступному:
- підпункт «а» п.2.9 - водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин;
- п.10.1. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
- п.10.2. Виїжджаючи на дорогу з житлової зони, дворів, місць стоянки, автозаправних станцій та інших прилеглих територій, водій повинен перед проїзною частиною чи тротуаром дати дорогу пішоходам і транспортним засобам, що рухаються по ній, а з'їжджаючи з дороги - велосипедистам і пішоходам, напрямок руху яких він перетинає.
Вищевказані порушення правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_6 знаходяться у прямому причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками, а саме спричиненням середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_9 та заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_8 .
Вищезазначеними протиправними діями, обвинувачений ОСОБА_6 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження та заподіяло потерпілій тяжкі тілесні ушкодження, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.
Не погоджуючись з вироком суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду змінити та призначити ОСОБА_6 покарання, із застосуванням положень ст. 75 КК України. Вказує, що суд необґрунтовано відхилив, як безпідставні, твердження сторони захисту про щире каяття ОСОБА_6 у вчиненому злочині та недоцільність призначення йому реального покарання, з огляду на перебіг тривалого часу, після події злочину. Апелянт посилається на те, що призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , місцевим судом не правильно встановлено, що на утриманні в обвинуваченого перебуває мати з інвалідністю 3 групи, оскільки, насправді, на його утриманні перебуває мати-інвалід 2 групи. Крім того, суд першої інстанції знехтував вимогами ст. 66 КК України, не визнавши при призначенні покарання обставиною, що пом'якшує покарання - щире каяття. З дня вчинення злочину минуло майже дев'ять років, протягом яких обвинувачений не вчинив нових правопорушень, повністю визнав свою вину, сприяв розкриттю злочину, неодноразово просив вибачення у потерпілої та частково відшкодував їй завдану злочином моральну шкоду. Тому уважає, що висновок місцевого суду про відсутність підстав для призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України є помилковим і свідчить про неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Крім того, захисник вважає, що місцевим судом, при розгляді даного кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 та ухваленні вироку, не було дотримано норм кримінального процесуального закону та допущено невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого. Також, апелянт вказує, що безпідставно було відхилено клопотання сторони захисту про визнання недопустимими доказів - результату токсикологічного дослідження крові ОСОБА_6 №874 від 04.07.2017, повідомлення головного лікаря Хмельницької міської лікарні №539 від 10.07.2017 про наявність алкоголю в крові ОСОБА_6 та повідомлення на запити головного лікаря Хмельницької міської лікарні №356 від 20.04.2018 щодо підстав проведення огляду та №355 від 20.04.2018 щодо відібрання крові в ОСОБА_6 . Так, згідно з відповіддю на запит головного лікаря Хмельницької міської лікарні №539 від 10.07.2017 вміст алкоголю в крові ОСОБА_6 становив 0,552% проміле. Разом з тим, постанова прокурора про відібрання біологічних зразків в ОСОБА_6 не виносилась, протокол отримання біологічних зразків для експертизи слідчим чи іншою уповноваженою на це особою не складався. Також, ємності, з відібраним біологічним середовищем, не пломбувалися та бірками з підписами осіб, які здійснили відбір крові не скріплялися, зразки біологічного середовища для лабораторного дослідження у дві ємності не відбиралися, з яких вміст однієї ємності мав бути використаний для первинного дослідження, а вміст другої ємності мав зберігатися протягом 90 днів у закладі охорони здоров?я, у якому проводився відбір біологічного середовища з метою перевірки результатів первинного дослідження, тощо. Крім того, огляд у лікарні щодо виявлення стану сп?яніння проводився не лікарем цього закладу, а медсестрою травматологічного відділення ОСОБА_12 , яка, начебто, здійснювала відібрання біологічних зразків в ОСОБА_6 . Отже, відібрання біологічних зразків в ОСОБА_6 було здійснено з порушенням вимог п. 8 розділу І та п. 3,11,14 розділу III Інструкції, а також вимог ст. 245 КПК України, а відповідно зібрані, у такий спосіб, докази є недопустимими.
Сторона захисту, зазначає, що з огляду на те, обвинувачений ОСОБА_6 був тверезий, то він може стверджувати, що кров для дослідження помилково була взята в іншої особи, чи з тих,чи інших причин була замінена на іншу, тобто спеціалістом досліджувалася не кров ОСОБА_6 , або ж кров пломбувалася, транспортувалася чи досліджувалася з порушенням встановлених методів та методик, що потягло за собою неправильний висновок щодо наявності у ній алкоголю, а відповідно висновки щодо наявності у крові ОСОБА_6 алкоголю є неправильними. Наведене підтверджуються і показаннями свідка ОСОБА_13 , який приїжджав на місце ДТП, а пізніше перебував декілька годин поруч з ОСОБА_6 в лікарні, та не бачив у останнього ознак алкогольного сп?яніння, та щоб в обвинуваченого відбирали кров.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , на підтримку поданої апеляційної скарги, з посиланням на зазначені у ній доводи, прокурора та потерпілу ОСОБА_8 , які заперечили проти її задоволення, вважаючи вирок суду законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За змістом ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні вказаного злочину та правильність кваліфікації його дій за ч.2 ст.286 КК України, в апеляційній скарзі, не оскаржуються, а тому вирок суду, в цій частині, в апеляційному порядку не переглядається.
Щодо доводів апеляційної скарги про невідповідність призначеного обвинуваченому ОСОБА_6 покарання вимогам закону внаслідок суворості, то вони не ґрунтуються на матеріалах провадження і є безпідставними.
Відповідно до ч.2 ст.50 КК України метою покарання є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Положеннями ст.65 КК України визначено, що при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Крім того, Пленум Верховного Суду України в п.20 своєї постанови №14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" роз'яснив, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Статтею 414 КПК України передбачено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно з усталеною судовою практикою, покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю, обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Покарання ОСОБА_6 суд призначив, в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України.
Тим самим суд, у достатній мірі, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
Так судом враховано, що ОСОБА_6 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності притягується вперше, раніше ні в чому протиправному помічений не був, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має на утриманні двох малолітніх дітей, матір- інваліда 3 групи. В судовому засіданні місцевого та апеляційного судів обвинувачений визнав свою винуватість у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої було спричинено тілесні ушкодження потерпілим, жалкував про вчинене, вибачався перед потерпілими.
Також судом прийнято до уваги суспільно-корисну посткримінальну поведінку ОСОБА_6 , пов'язану із добровільним вступом на військову службу 28.02.2022 року для захисту Батьківщини, після початку збройної агресії російської федерації проти України та добровільне часткове відшкодування потерпілій ОСОБА_8 заподіяної моральної шкоди.
Разом з тим, оцінивши відомості, що характеризують особу обвинуваченого, в частині ухилення ОСОБА_6 від суду під час судового провадження в 2023-2025 роках, а саме виїзду обвинуваченого після звільнення з військової служби за сімейними обставинами, за кордон 11.09.2023 року, суд обґрунтовано визнав зазначену поведінку ОСОБА_6 недобросовісною, як по відношенню до потерпілих, так і в частині виконання, покладених на нього, відповідно до п.1 ч.7 ст.42 КПК України, обов'язку - прибувати за викликом до суду, а в разі не можливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомити про це суд.
Оскільки, місцевим судом було встановлено, що звільнившись 05.09.2023 року з військової служби та ставши 07.09.2023 року на військовий облік, ОСОБА_6 11.09.2023 року виїхав за кордон, зі слів останнього, у зв'язку з необхідністю лікування хворої матері - інваліда, а також власною реабілітацією від отриманого поранення, однак умов і можливостей для повідомлення його судом про виклик до суду, в тому числі через засоби зв'язку, захисника, близьких родичів чи інших осіб, не забезпечив.
В якості обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , суд відповідно до ч.2 ст.66 КК України, визнав часткове добровільне відшкодування заподіяної моральної шкоди потерпілій ОСОБА_8 , а також його суспільно-корисну пост кримінальну поведінку, пов'язану із захистом Батьківщини від збройної агресії у 2022-2023 роках, статус учасника бойових дій.
Обставиною, яка, відповідно до ст.67 КК України, обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_6 визнано вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
При цьому, ОСОБА_6 вчинив необережний тяжкий злочин, внаслідок якого потерпілій ОСОБА_8 було спричинено тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, а потерпілому ОСОБА_9 середньої тяжкості та легкі тілесні ушкодження. Такий злочин обвинувачений вчинив перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку його протиправних дій.
Своє рішення місцевий суд належним чином мотивував.
В суді апеляційної інстанції потерпіла ОСОБА_8 наполягала на відбутті обвинуваченим ОСОБА_6 реального покарання, оскільки у зв'язку з отриманими травмами внаслідок ДТП вона є інвалідом 2 групи по життєво, перебувала на триваючому стаціонарному лікуванні, тривалий час вона була прикута до ліжка, інвалідного візка, отримала тяжкі тілесні ушкодження, а саме перелом двох нижніх кінцівок, дев'яти ребер, травму голови, хребта, закритий перелом черепа, заново вчилася ходити, догляд за нею здійснює чоловік.
Наведене спростовує доводи апеляційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання вимогам ст. 65 КК України.
Погоджується апеляційний суд і з висновком місцевого суду про призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки, оскільки в прямому причинному зв'язку із вчиненням злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, який відноситься до тяжких, фактично є грубе порушення обвинуваченим правил безпеки дорожнього руху, а останнє в свою чергу із наслідками, які, в даному випадку, є також тяжкими.
Визначений судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_6 вид та розмір покарання, в повному обсязі, відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Посилання в апеляційній скарзі захисника на те, що з дня вчинення злочину минуло майже дев'ять років, протягом яких обвинувачений не вчинив нових правопорушень, повністю визнав свою вину, сприяв розкриттю злочину, неодноразово просив вибачення у потерпілої та частково відшкодував їй завдану злочином моральну шкоду, не дають колегії суддів підстав для зміни вироку та призначення йому більш м'якого покарання, із застосування ст.ст. 75,76 КК України, оскільки при призначенні покарання ці обставини судом першої інстанції були враховані.
Крім того, як вказала потерпіла ОСОБА_8 , в апеляційному суді, з часу ДТП минуло дев'ять років, і за увесь цей час обвинувачений, жодного разу, в неї не попросив пробачення, не намагався знайти контакт, заподіяну шкоду, в повному обсязі, не відшкодував.
В силу положень ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційні злочини, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку, з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини кримінального провадження, особу винного, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Колегія суддів уважає, що суд першої інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених Кримінальним кодексом України і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції статті, за якою його засуджено з реальним його відбуванням.
Колегія суддів, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення й обставини його вчинення, особу обвинуваченого, наявність пом'якшуючої покарання обставини та наявність обтяжуючої покарання обставини - перебування в стані алкогольного сп'яніння, не встановила підстав для призначення ОСОБА_6 більш суворого покарання, як на цьому наполягає сторона захисту.
Твердження апеляційної скарги про те, що місцевим судом не вірно встановлено, що на утримання обвинуваченого перебуває матір з інвалідністю 3 групи, оскільки насправді на його утриманні перебуває матір інвалід 2 групи, правильності висновків суду не спростовує та не містить переконливих доводів про те, що призначене судом першої інстанції покарання за своїм видом та розміром є несправедливим внаслідок суворості.
Призначене обвинуваченому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, підстав визнати його надмірно суворим чи м'яким, як про це зазначено в апеляційних скаргах, колегія суддів не знаходить.
Що стосується доводів сторони захисту про те, що ОСОБА_6 не керував автомобілем в стані алкогольного сп'яніння, то вони не підлягають задоволенню, оскільки спростовуються дослідженими судом першої та апеляційної інстанції доказами, зокрема результатом токсикологічного дослідження №874, наданого Хмельницьким обласним наркологічним диспансером, відповідно до якого в крові ОСОБА_6 виявлено 0.552% г/л (%?). Цей висновок не визнаний недійсним та не спростований іншими доказами.
Зміст апеляційної скарги сторони захисту, зокрема, зводиться до незгоди з висновками та мотивами суду про допустимість, як доказу результату токсикологічного дослідження крові ОСОБА_6 №874 від 04.07.2017, так як судом не враховано вимог п. 8 розділу І та п. 3,11,14 розділу III Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України від 09.11.2015 №1452/735, а також вимог ст. 245 КПК України, а тому, зібрані, у такий спосіб, докази слід вважати недопустимими.
Відповідно до положень ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Згідно з приписами ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання та ін.. Обов'язок доказування у кримінальному провадженні покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого. Обов'язок доказування належності та допустимості доказів та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх подає.
Апеляційний суд виходить з положень ст. 245 КПК України, що регламентує порядок отримання зразків для експертизи, з якої вбачається, що у разі необхідності отримання зразків для проведення експертизи вони відбираються стороною кримінального провадження, яка звернулася за проведенням експертизи або за клопотанням якої експертиза призначена слідчим суддею.
Відбирання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаченими статтею 241 КПК України.
Згідно з приписами ст. 241 КПК України дізнавач, слідчий, прокурор здійснює освідування підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на його тілі, одязі, в якому він перебуває, слідів кримінального правопорушення та їх вилучення або виявлення особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу.
Перед початком освідування особі пропонується добровільно пройти освідування на підставі постанови дізнавача, слідчого, прокурора, а в разі її відмови освідування здійснюється примусово виключно на підставі постанови прокурора. У разі необхідності освідування здійснюється за участю судово-медичного експерта, лікаря або спеціаліста.
Колегія суддів вважає, що порушень огляду ОСОБА_6 на стан алкогольного сп'яніння допущено не було, медичні працівники діяли на законних підставах, оскільки такі їх дії передбачені Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Мінюстом 11.11.15 року. П. 8 Розділу 1 Інструкції, відповідно до якої передбачено, що у разі скоєння ДТП унаслідок якої є особи, що загинули чи травмовані, проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння учасників цієї пригоди є обов'язковим у закладі охорони здоров'я, проведення якого регламентовано Розділом 3 Інструкції. Виходячи з положень п 13-14 цього розділу для дослідження біологічного середовища може використовуватися кров, якщо в обстежуваної особи неможливо взяти зразки біологічних середовищ, зокрема слину, сечу. Якщо водій - учасник дорожнього руху внаслідок ДТП перебуває у несвідомому стані або з тяжкими травмами, обов'язково проводиться дослідження біологічного середовища або крові на вміст алкоголю, наркотичних чи психотропних речовин у закладах охорони здоров'я, куди він доставлений.
Доказів про порушення встановленого «Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 №1452/735, порядку відібрання зразків крові у ОСОБА_6 для дослідження, проведення дослідження чи недостовірність його результатів, а так само не належність йому досліджуваної крові, ні суду першої інстанції, ні апеляційної, стороною захисту надано не було.
Також відхиляються посилання апелянта на те, що відбір крові ОСОБА_6 проводився на підставі наказу МОЗ №339 віз 28.11.1997, як про це зазначено у відповіді головного лікаря Хмельницької міської лікарні слідчому, №356 від 20.04.2018 року, який не повинен застосовуватись, оскільки таке посилання не спростовує висновок токсикологічного дослідження про наявність в його крові алкоголю. Помилкове зазначення назви інструкції, у відповіді на запит, не дає підстав визнавати недопустимими докази, зазначені в апеляційній скарзі захисника.
Показання свідка ОСОБА_13 , який приїжджав на місце ДТП, а пізніше перебував декілька годин поруч ОСОБА_6 в лікарні та не бачив, у останнього ознак алкогольного сп'яніння, та щоб в обвинуваченого відбирали кров, на що є посилання в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки вказаний свідок не був присутнім з обвинуваченим, коли ОСОБА_6 каретою швидкої допомоги, у несвідомому стані, доправляли з місця пригоди до Хмельницької міської лікарні.
Аналізуючи наведені докази, колегія суддів виходить з того, що не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання його недопустимим. Натомість, закон зобов'язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК України істотним, і яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи. Такі правові позиції були неодноразово висловлені в постановах ККС ВС від 1 грудня 2020 року у справі № 318/2921/18 (провадження № 51-2753км20); ККС ВС від 28 січня 2020 року у справі № 456/2742/15-к (провадження № 51-1528км18) та від 14 травня 2020 року у справі № 279/3434/17 (провадження № 51-2499км19); 01.11.22 року колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у справі № 344/2995/15-к (провадження № 51-8361км18).
Отже, надаючи оцінку наведеним доказам, у сукупності, в порядку ст. 94 КПК України, з точки зору належності, допустимості, достатності та взаємозв'язку, колегія суддів приймаючи до увагу концепцію доведення вини особи «поза розумним сумнівом» приходить до висновку про доведеність вини ОСОБА_6 у межах висунутого йому обвинувачення за ч.2 ст. 286 КК України, з порушенням вимог п.2.9 а) ПДР України, зокрема в частині керування ним транспортним засобом, під час ДТП 15.06.2017, у стані алкогольного сп'яніння.
Дослідивши в ході апеляційного розгляду результат токсикологічного дослідження крові ОСОБА_6 №874 від 04.07.2017 (т.2 а.с. 243), повідомлення головного лікаря Хмельницької міської лікарні №539 від 10.07.2017 про наявність алкоголю в крові ОСОБА_6 (т.2 а.с. 241) та повідомлення на запити головного лікаря Хмельницької міської лікарні №356 від 20.04.2018 щодо підстав проведення огляду (т.2 а.с. 244) та №355 від 20.04.2018 щодо відібрання крові в ОСОБА_6 (т. 2 а.с. 245), колегія суддів не вбачає підстав для визнання їх недопустимими доказами, з огляду на положення ст. 87 КПК України.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів не встановлено будь-яких порушень норм матеріального чи процесуального права, наслідком яких є зміна чи скасування судового рішення.
За наведених обставин вирок суду слід залишити без змін, як законний, обґрунтований та вмотивований, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, ч.1 ст.418, ст.419 КПК України, колегія суддів,
Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 березня 2026 стосовно обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України ОСОБА_6 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3