Справа № 599/1918/25Головуючий у 1-й інстанції Чорна В.Г.
Провадження № 22-ц/817/572/26 Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
27 травня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Храпак Н.М.
суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
розглянувши у письмовому провадженні, без виклику сторін, цивільну справу № 599/1918/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Пузін Денис Миколайович, на рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 11 лютого 2026 року, повний текст якого складено 17 лютого 2026 року, ухваленого суддею Чорною В.Г., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
у листопаді 2025 року ТзОВ “Споживчий центр» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту у сумі 33200 грн.
В обґрунтування позову посилаються на те, що 24.03.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) №24.03.2025-100002832. Відповідно до умов договору відповідачу, наданий кредит у розмірі - 10000 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 24 березня 2025 року, строком на 217 днів. ОСОБА_1 24 березня 2025 року отримано кредитні кошти у розмірі 10000 грн. Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов'язання за Договором виконано в повному обсязі. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим, утворилась заборгованість у розмірі 33200 грн. Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача на його користь вказану заборгованість за кредитним договором, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору.
Рішенням Зборівського районного суду Тернопільської області від 11 лютого 2026 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 24.03.2025-100002932 від 24 березня 2025 року у розмірі 25500 грн та судові витрати - сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1865,25 грн.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Пузін Д.М. просить скасувати рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 11 лютого 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги представник заявника зазначив, що відповідач ОСОБА_1 , - кредитний договір № 24.03.2025-100002832 від 24.03.2025 з ТОВ «Споживчий центр» в електронному вигляді не укладав та не підписував, електронного підпису або електронного цифрового підпису не отримував.
Позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договорів.
Також, звертають увагу, що позивачем надано додаток до позовної заяви (Скриншот BankID Остяк стор. 2) у вигляді «Інформації отриманої з центрального вузла Системи BankID НБУ на електронний запит на ідентифікацію з даними користувача». Проте дата проходження ідентифікації зазначена як 04.10.2024, тобто за 7 місяців до укладення кредитного договору. Тож як взагалі відбувалась ідентифікація невідомо.
Підтвердження про проходження ідентифікації в BankID НБУ людина отримує безпосередньо від сервісу, що надає послугу (наприклад, "Дія" або інший сайт/застосунок), підтверджуючи успішне перенаправлення та авторизацію через свій інтернет-банкінг, але Національний банк України не зберігає історію ідентифікацій, він лише маршрутизатор, тож у НБУ перевірити, де і коли ви проходили ідентифікацію, неможливо, тільки через сам сервіс, який використовувався. НБУ не зберігає дані про те де і коли була пройдена ідентифікація, а також не зберігає історію самих таких сесій.
Наступним немалозначним фактом є те, що в укладеному договорі вказано, що з боку позикодавця він підписаний за допомогою ЕЦП (КЕП), проте перевіркою зазначеного файлу через систему Центрального засвідчувального органу встановлено відсутність електронних підписів взагалі. Тож кредитний договір не узгоджений сторонами взагалі.
До того ж, в матеріалах справи взагалі не міститься самого кредитного договору. Серед наявних доказів надано лише оферту та заявку, які не являються кредитним договором.
Також відсутній КЕП і у паспорті споживчого кредиту.
До суду надано паперові копії електронних доказів, а оригінали цифрового файлу в форматі PDF, DOC(X), XML надано не було, тобто неможливо перевірити відповідність копії оригіналу.
Серед додатків до позовної заяви також міститься лист вих. № 368-1711 від 17.11.2025 від ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про зарахування 10000 грн на карту НОМЕР_1 . Зазначений лист складений в електронному вигляді з накладенням електронної печатки та підпису, проте перевіркою зазначеного файлу через систему Центрального засвідчувального органу https://czo.gov.ua встановлено відсутність електронних підписів взагалі.
Вказаний лист вважають неналежним доказом, який підтверджує здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів відповідачу, оскільки даний документ складений самим позивачем та по суті нічим не відрізняється від твердження позивача про отримання кредиту відповідачем, що викладене в позовній заяві. Тому, як самі твердження позивача про отримання кредиту, так і інформація зазначена ним в його листі має бути доведена на загальних підставах шляхом надання суду належних та допустимих доказів.
Крім цього, відсутня і платіжна інструкція, як доказ перерахування коштів позичальнику. Не підписаний КЕП інформаційний лист не є цьому підтвердженням.
Про надання послуг ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» укладено Договір на переказ коштів № ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024. Проте сам договір не повний, не в оригіналі, а у ксерокопії, а також не містить додатків, які є його невід'ємною складовою.
Отже, не надано доказів існування будь-яких правовідносин між ТОВ «Споживчий Центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення», яке, згідно доводів позивача, здійснило переказ коштів на реквізити невідомого отримувача.
Такими в даному випадку могла бути інформація надана банківською установою про зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача, виписка по рахунку відповідача в якій відображена інформація про отримання кредитних коштів, довідка банку про належність карткового рахунку, на який були перераховані кошти відповідачу, тощо.
Тобто позивач, повинен був надати суду докази, які об'єктивно підтверджують факт отримання кредиту, а не листи видані ним самим або його надавачем фінансових послуг без накладених електронно цифрових підписів, в яких він стверджує про наявність певних обставин.
Крім того, матеріали справи не містять також і доказів фактичного користування відповідачем кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника).
Розрахунки заборгованості за договором, копію якого додано до позовної заяви є внутрішніми документами фінансової установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.
Також позивачем не надано і детального розрахунку заборгованості за кожен день користування коштами позичальником, а лише стислу довідку-розрахунок.
Щодо комісії за обслуговування, то в кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які банк встановив щомісячну комісію за обслуговування кредиту. Таким чином, умова договору про сплату комісії є нікчемною.
Представник ТзОВ “Споживчий центр» - Ларіонов К.О. подав відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пузіна Д.М., у якому зазначив, що між сторонами було укладено Кредитний договір № 24.03.2025-100002832 від 24.03.2025 р. у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової.
Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий - 0950494441.
Саме його було використано відповідачем для підписання Кредитного договору - 24.03.2025.
Відповідач не заперечував, що вказаний засіб зв'язку, а саме: номер телефону НОМЕР_2 належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв'язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування.
Відтак, відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами.
Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами. Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
При подачі позовної заяви додано Відомості щодо ідентифікації відповідача через систему Bank ID.
Такі відомості були отримані у порядку і у формі, що передбачені Специфікацією взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку України, затвердженою Рішенням Ради Системи BankID Національного банку України (протокол від 20.09.2022 № В/57-0003/75064 (зі змінами) (протоколи від 09.01.2023 № В/57-0002/3089), що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.
Відтак, від центрального вузла системи BankID Національного банку України були отримані зокрема дані, які однозначно ідентифікують відповідача. Заперечуючи про належність проведення ідентифікації відповідач не підтвердив це відповідними засобами доказування.
Також, позивач надав на підтвердження доказ видачі кредитних коштів, що є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», оскільки містить усі відомості щодо платіжної операції у відповідності вищезазначеного закону, а відтак - належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу.
Такі докази, як повний номер платіжної картки відповідача, банківські виписки з рахунку відповідача або інші документи, що підтверджують рух коштів по рахунку фізичної особи в банківській установі тощо у позивача відсутні та не можуть бути ним отримані, оскільки позивач не є банківською установою у розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність», не здійснює відкриття чи обслуговування рахунків фізичних осіб та не має правового доступу до інформації про рух коштів за банківськими рахунками клієнтів.
Ключовий доказ надання кредитних коштів не може бути визнаний неналежним доказом виключно з підстав відсутності у нього повного номера платіжної картки та персональних даних власника рахунку, оскільки відсутність зазначеної інформації є прямим наслідком законодавчих та регуляторних обмежень щодо обігу платіжних даних.
Визнання такого доказу неналежним та недопустимим призводить до правового абсурду, за якого будь-який платіжний документ, сформований відповідно до вимог законодавства про платіжні послуги та нормативних актів Національного банку України, апріорі не може бути використаний як належний доказ у цивільному процесі.
Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі.
Крім того, відповідач у апеляційній скарзі заперечує проти законності розміру процентів, нарахованих відповідно до умов кредитного договору.
Слід визначити, що кредитним договором передбачено проценти за користування кредитом, які нараховуються протягом строку кредитування за договором, отже це не є заходом цивільно-правової відповідальності у розумінні ЦК України, а тому посилання відповідача на ч. 3 статті 21 Закону України «Про споживче кредитування» у цьому випадку є некоректним.
Щодо комісії, то комісія пов'язана із наданням послуги, а саме: перерахування кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний позичальником, з використанням стороннього сервісу - інтернет-еквайрингу.
З огляду на те, що ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. Відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «Швидко Гроші»), уникнувши додаткових витрат.
Своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов'язується їх виконувати.
За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні і підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача.
Частиною 1 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, тобто в частині стягнення заборгованості тіла кредиту у сумі 10000 грн та процентів у сумі 15500 грн.
Судом встановлено, що ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 24 березня 2025 року уклали кредитний договір (оферти) № 24.03.2025-100002832, за умовами якого Товариство надало споживачу кредит в сумі 10000 грн строком на 217 днів, кінцева дата повернення 26.10.2025. За умовами договору споживачу була нарахована комісії з надання кредиту в розмірі 9 % від суми кредиту що дорівнює 900 гривень. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. Неустойка 150 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежного виконаного зобов'язання.
Пунктом 2.2. кредитного договору № 24.03.2025-100002832 від 24.03.2025 року передбачено, що електронний кредитний договір складається з наступних електронних документів, які містять всі його істотні умови:
2.2.1. дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), розміщена на веб-сайті кредитодавця у загальному доступі, а також в особистому кабінеті позичальника на веб-сайті кредитодавця;
2.2.2. заявка, сформована на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем;
2.2.3. відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), сформована на сайті кредитодавця, та підписана позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора (кода), отриманого позичальником в повідомленні на номер телефону, вказаний при його ідентифікації на сайті.
Відповідно до п. 4.1. кредитного договору № 24.03.2025-100002832 від 24.03.2025 року кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 4441-11ХХ-ХХХХ-0265.
Згідно з п. 10.1. кредитного договору № 24.03.2025-100002832 від 24.03.2025 року цей договір набирає чинності з дати отримання кредитодавцем в інформаційній системі кредитодавця від позичальника відповіді про прийняття пропозиції (акцепт), підписаної одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником від кредитодавця.
Підписавши електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора Е 963 пропозицію про укладення кредитного договору (оферта), заявку кредитного договору № 24.03.2025-100002832 від 24.03.2025 року та відповідь позичальника про прийняття пропозиції кредитного договору № 24.03.2025-100002832 від 24.03.2025 року (акцепт), ОСОБА_1 погодився з усіма істотними умовами кредитного договору № 24.03.2025-100002832 від 24.03.2025 року, зокрема, сумою кредиту, строком надання коштів, розміром процентів за користування кредитними коштами та умовами кредитування.
Крім того, на виконання умов договору між ТОВ «Споживчий центр» та ТзОВ «Універсальні платіжні рішення» здійснено переказ коштів за допомогою сервісу онлайн платежів іPay на суму 10000 грн 24 березня 2025 року о 22 годині 18 хвилині 35 секунді шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_3 , яка зазначена ОСОБА_1 під час надання своїх анкетних даних у заявці кредитного договору, із призначенням платежу: Видача за договором кредиту № 24.03.2025-100002832 (а.с. 14)
Згідно довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 24.03.2025-100002832 від 24.03.2025 (зворот а.с.14) заборгованість ОСОБА_1 складає 33200 грн, з яких: 10000 грн - основний борг; 15500 грн - проценти; 900 грн комісія за надання; 1800 грн комісія за обслуговування; 5000 грн -неустойка.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник ОСОБА_1 , використовуючи електронний підпис одноразовим ідентифікатором, 24.03.2025 року підписав Пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), Заявку на отримання кредиту, що є підтвердженням укладення кредитного договору та отримання на свій рахунок коштів у розмірі 10000 грн., а отже акцептовано умови Договору.
Також на виконання умов договору ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024, укладеного між ТОВ «Споживчий центр» та ТзОВ «Універсальні платіжні рішення», здійснено переказ коштів 24 березня 2025 року о 22 годині 18 хвилині 35 секунді за допомогою сервісу онлайн платежів іPay.ua - 690107024 на суму 10000 грн шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_3 , яка зазначена ОСОБА_1 під час надання своїх анкетних даних у заявці кредитного договору, із призначенням платежу: Видача за договором кредиту № 24.03.2025-100002832.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на таке.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 634, 638 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
В ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електрону комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Із зазначеного вбачається, що укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.
У постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.
Матеріалами справи підтверджено, що 24 березня 2025 між ТзОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено електронний кредитний Договір (кредитна лінія) (оферта) № 24.03.2025-100002832, шляхом підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором Е 963.
Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора Е 963, який був надісланий на мобільний номер телефону ОСОБА_1 , НОМЕР_2 .
Згідно з умовами кредитного договору кредитодавець взяв на себе зобов'язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту 10000 грн; строк кредитування - 217 днів; комісія за надання кредиту - 9 % від суми кредиту що дорівнює 900 гривень; процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів; неустойка - 150 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов'язання незалежно від суми невиконаного/неналежного виконаного зобов'язання.
Отже, 24.03.2025 підписавши електронним одноразовим ідентифікатором Е 963 кредитний договір, ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання своєчасно повернути кредит та проценти за користування кредитом в порядку, передбаченому цим договором.
На виконання умов договору № 24.03.2025-100002832 від 24.03.2025 ТзОВ «Споживчий центр» 24.03.2025 року перерахувало відповідачу на вказаний ним у договорі рахунок (4441111052920265) 10000 грн, що підтверджується інформаційною довідкою №368-1711 від 17.11.2025 ТзОВ «Універсальні платіжні рішення» ТОВ “УПР».
Згідно з наданою позивачем довідкою-розрахунком про стан заборгованості за кредитним договором № 24.03.2025-100002832 від 24.03.2025, загальний розмір заборгованості становить 33200 грн, яка складається з основного боргу - 10000 грн., проценти - 15500 грн, комісії за надання - 900 грн, комісія за обслуговування - 1800 грн, неустойка - 5000 грн.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що належним та допустимим доказом передання відповідачу грошових коштів в кредит є платіжна інструкція, однак такого документу матеріали справи не містять, а лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 17.11.2025 року № 368-1711 не є належним доказом перерахування коштів на рахунок ОСОБА_1 , є необґрунтованими, оскільки 04.01.2024 року між ТОВ «УПР» та ТзОВ «Споживчий центр» укладено договір про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 від 2024-01-04, згідно якого було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта 24.03.2025 22:18:35 на суму 10000 грн., номер картки НОМЕР_3 , номер транзакції в системі iPay.ua - 690107024, призначення платежу: Видача за договором кредиту № 24.03.2025-100002832.
Посилання заявника на недоведеність належності ОСОБА_1 платіжної карти НОМЕР_3 , є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б спростовували зазначені обставини.
Крім того, реквізити платіжної карти зазначено самостійно позичальником при заповненні заявки кредитного договору № 24.03.2025-100002832 у пункті 4.1.
Ідентифікація ОСОБА_1 на веб-сайті кредитодавця здійснена відповідно до вимог чинного законодавства, з використанням його особистих даних, фінансового номера телефону та номера платіжного засобу, на який необхідно перерахувати кошти.
Кредитний договір № 24.03.2025-100002832 року підписано відповідачем за допомогою електронного підпису з використанням одноразового ідентифікатора Е 963, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 234/7159/20 та від 12 червня 2023 року у справі № 263/3470/20.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Пузін Денис Миколайович, слід залишити без задоволення, а рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 11 лютого 2026 року в оскаржуваній частині - залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишається без змін, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Пузін Денис Миколайович, залишити без задоволення.
Рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 11 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуюча Н.М. Храпак
Судді: Б.О. Гірський
М.В. Хома