ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
21.05.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1511/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Кобецької С.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області до відповідача: Державного підприємства "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" про стягнення 129751,60 грн, з них: 80282,51 грн - основного боргу, 34423,94 грн - пені, 11529, 64 грн - інфляційних втрат, 3515,51 грн - 3% річних
за участю:
від позивача: Петричук Лілія Іванівна
від відповідача: Чорнописький Любомир Ярославович
установив: Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Державного підприємства "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 129 751,60 грн, з них: 80282,51 грн - основного боргу, 34423,94 грн - пені, 11529, 64 грн - інфляційних втрат, 3515,51 грн - 3% річних .
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договорів про відшкодування витрат за постачання теплової енергії №39/2023 від 06.02.2023, №2 від 27.12.2023, №32-Г від 31.01.2024 та №50-Г від 20.03.2025 в частині здійснення відшкодування оплати вартості спожитої теплової енергії в результаті чого виникла заборгованість. На суму заборгованості позивач здійснив нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та просив в задоволені позову відмовити. Свої заперечення мотивував тим, що: - вимоги позивача на суму 80 282,51 грн визнані відповідачем та позивач являється кредитором у ліквідаційній процедурі відповідача; - усі вимоги мають реалізовуватись виключно в межах ліквідаційної процедури; - заявлена вимога значно відрізняється від вимоги, які визнані відповідачем у ліквідаційній процедурі відповідача, зокрема різниться в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних. Стверджує також про те, що позивач може обрати лише один шлях/спосіб стягнення заборгованості - реалізувати свої вимоги як кредитор у процедурі ліквідації або звертатись до суду без подання кредиторської вимоги у процедурі припинення юридичної особи. У заяві за вх.№2872/26 від 30.03.2026 відповідач просить зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних на 90% .
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, оцінивши докази у справі та надавши їм належної правової оцінки, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Фактичні обставини у справі вказують на те, що між Головним управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (по договорах - споживач/по справі - позивач) та ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (по договорах - субспоживач/по справі - відповідач) укладено Договори про відшкодування витрат за постачання теплової енергії №39/2023 від 06.02.2023, №2 від 27.12.2023, №32-Г від 31.01.2024 та №50-Г від 20.03.2025 (далі - Договори).
Договори підписані сторонами та скріплені печатками, в судовому порядку недійсними не визнавались.
Відповідно до п.1.1. Договорів субспоживач зобов'язався відшкодувати споживачу згідно акту відшкодування наданих послуг оплату вартості спожитої теплової енергії та підключеного теплового навантаження на опалення приміщення відповідно до показників лічильника та наданих теплопостачальною організацією актів наданих послуг, пропорційно займаній площі в приміщенні за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Акедеміка Сахарова, 34.
Згідно з п. 2.3 Договорів, субспоживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі відшкодувати споживачу згідно акту відшкодування наданих послуг оплату вартості спожитої електроенергії та підключеного теплового навантаження на опалення приміщення.
Пунктом 3.2. Договорів сторонами погоджено термін оплати, зокрема:
- по Договору № 39/2023 від 06.02.2023 - протягом 10-днів з моменту отримання акту відшкодування наданих послуг;
- по Договору № 2 від 27.12.2023 - протягом 14-днів з моменту отримання акту відшкодування наданих послуг;
- по Договору № 32-Г від 31.01.2024 - протягом 20-днів з моменту отримання акту відшкодування наданих послуг;
- по Договору№ 50-Г від 20.03.2025 - протягом 15-днів з моменту отримання акту відшкодування наданих послуг.
На виконання умов Договорів між сторонами підписані Акти відшкодування наданих послуг, зокрема:
- № 12 від 27.12.2023 за Договором № 39/2023 від 06.02.2023 на суму 19513,91 грн;
- №1 від 09.01.2024 за Договором №2 від 27.12.2023 на суму 10052,97грн;
- №1 від 09.02.2024 на суму 2449,07 грн, №2 від 15.03.2024 на суму 142,00 грн, №3 від 17.04.2024 на суму 5263,9 грн, №4 від 13.05.2024 на суму 2449,07 грн, №5 від 10.06.2024 на суму 2449,07 грн, №6 від 22.07.2024 на суму 2449,07 грн, №7 від 09.08.2024 на суму 2449,07 грн, №8 від 09.09.2024 на суму 2449,07 грн, №9 від 03.10.2024 на суму 2449,07 грн, №10 від 12.11.2024 на суму 2449,07 грн, №11 від 11.12.2024 на суму 2951,29 грн, №12 від 30.12.2024 на суму 16257,52 грн за Договором №32-Г від 31.01.2024;
-№1 від 20.03.2025 на суму 6508,36 грн за договором № 50-Г від 20.03.2025.
Відповідно до п.2.4. Договору №2 від 27.12.2023, №32-Г від 31.01.2024, №39/2023 від 06.02.2023 та п.2.4 Договору №50-Г від 20.03.2025 сторонами обумовлено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами України та договором.
Пунктом 2.5 Договору №2 від 27.12.2023, №32-Г від 31.01.2024, №39/2023 від 06.02.2023 та п.2.4 Договору №50-Г від 20.03.2025 сторонами передбачено стягнення пені за прострочення відшкодування витрат за постачання теплової енергії.
Листами № 24-9-0.51-2840/0/2-25 від 12.06.2025 та № 24-9-0.51-5211/0/2-25 від 24.10.2025 позивач звернувся до відповідача, в яких вимагав визнати грошові вимоги на суму 80 282,51 грн та їх сплатити.
01.11.2025 між позивачем та відповідачем підписано акт звіряння розрахунків, яким підтверджено існуючу заборгованість в сумі 80282,51 грн.
У зв'язку із невиконанням відповідачем вимог про сплату заборгованості за постачання теплової енергії, позивач звернувся до суду про стягнення основної заборгованості та стягнення пені, інфляційних та 3% річних за її прострочення.
Згідно з Наказом Фонду державного майна України №779 від 28.05.2025 року "Про припинення юридичної особи - державного підприємства "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" шляхом ліквідації" встановлено, що підприємство припиняє свою діяльність шляхом ліквідації без правонаступництва. Керуючим припиненням юридичної особи - державного підприємства "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" призначено Чорнописького Любомира Ярославовича.
Відповідно до Виписки з ЄДРЮОФОПтаГФ від 02.06.2025 Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою знаходиться в стані припинення.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду постановою у справі №905/451/22 від 30.08.2024 року зроблено висновок, про те, що позовна вимога про стягнення грошових коштів з боржника - юридичної особи, яка перебуває у стані припинення, відповідає способу захисту, встановленому законом (примусове виконання обов'язку в натурі (п.5 ч.2 ст.16 ЦК України), і цей спосіб захисту є ефективним, а відтак позивач правомірно звернувся до суду з вимогою саме до Івано-Франківського науково-дослідного та проектного інституту землеустрою.
Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема, договори та інші правочини.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст.627 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до пункту 1ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідач доказів погашення заборгованості в сумі в сумі 80 282,51 грн з відшкодування послуг оплати вартості спожитої теплової енергії та підключеного теплового навантаження на опалення приміщення на підставі складених актів не відшкодував, доводи позивача не спростував.
Разом з тим у письмових поясненнях на позов відповідач не заперечував щодо наявності у нього перед позивачем заборгованості в сумі 80 282,51 грн.
За наведеного позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості в загальному розмірі 80 282,51 грн на підставі Договорів про відшкодування витрат за постачання теплової енергії №39/2023 від 06.02.2023, №2 від 27.12.2023, №32-Г від 31.01.2024 та №50-Г від 20.03.2025 є обгрунтованими.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
В силу ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою з огляду на положення ст. 549 ЦК України (що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), є грошова сума або інше майно, які, боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Договором може бути визначено менший розмір пені.
Згідно ст. 627 ЦК України визначено свободу договору відповідно до ч.1 якої встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Пунктами 2.4. та 2.5. Договорів сторонами погоджено відповідальність за неналежне виконання зобов'язань.
Відповідно до поданого позивачем розрахунку заборгованості за прострочення виконання відповідачем зобов'язань по договору, позивач здійснив нарахування пені в розмірі 34423,94 грн, 11529, 64 грн - інфляційних втрат та 3515,51 грн - 3% річних.
Суд, здійснивши перевірку нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, встановив обгрунтованість та відповідність їх нарахувань до закону.
Поряд з цим, правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України надають право суду зменшити за рішенням суду розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Крім цього, категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в ст. 551 ЦК України є оціночними і мають конкретизуватися у кожному конкретному випадку, з урахуванням того, що правила наведених статтей направленні на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником. Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 04.07.2021 у справі №916/878/20.
Водночас, суд звертає увагу, що зменшення пені на 90%-99% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що в свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі №910/18718/21.
Разом з тим, суд звертає увагу, що у п. 7.31. постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначено, що законодавець надає суду зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законні вичерпного переліку обставин, як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч.3 ст. 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Такий же за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 26.08.2021 у справі № 911/378/17.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципу права ( правовий висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).
Разом з тим, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Оцінюючи можливість зменшення суми пені суд враховує, що позивачем доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання останньому збитків в результаті дій саме відповідача, не надано.
Поряд з цим, суд також вважає за необхідне відзначити, що зменшення судом розміру неустойки, враховуючи положення ст. 219 Господарського кодексу України, яка регулює межі господарсько-правової відповідальності, порядок і умови зменшення розміру та звільнення від відповідальності, свідчить про те, що зменшення судом розміру стягуваної пені є проявом обмеження відповідальності боржника, та жодним чином не є звільненням його від відповідальності.
З урахуванням викладеного у сукупності, суд, враховуючи дискреційність наданих йому повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, виходячи з необхідності дотримання балансу інтересів обох сторін, вважає справедливим, доцільним, обґрунтованим, таким, що цілком відповідає принципу верховенства права висновок щодо зменшення розміру пені на 50 відсотків.
На думку суду, стягнення з відповідача такої суми пені компенсує негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем строків сплати боргу, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.
Щодо зменшення розміру 3% річних, то суд зазначає, що вирішуючи питання про зменшення розміру відсотків річних, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення їх розміру перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру таких відсотків річних наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
В спірному випадку, суд враховуючи, що розмір річних за порушення зобов'язання складає 3%, що є мінімальним у порівняні із тим, що його розмір може сторонами визначатись у договорі в більшому розмірі, а сума нарахування складає в розмірі 3515,51 грн, що є незначною, то суд приходить до висновку в клопотанні відповідача про зменшення розміру 3% річних відмовити. Разом з тим, право суду на зменшення 3% річних не урегульовано вище зазначеними правовими нормами.
Щодо зменшення інфляційних втрат, то суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц, від 02.07.2025 у справі №903/602/24.
Отже, норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб внаслідок неправомірних дій боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншим, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
З огляду на зазначене, інфляційні втрати не відносяться до неустойки, а тому до цих компенсаційних виплат не застосовуються положення ст. 551 ЦК України.
Крім того, вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу і є мінімальною гарантією, яка надає кредитору можливість захистити такі інтереси, а отже відповідна компенсаційна виплата нараховуються незалежно від вини боржника.
За наведеного, суд не вбачає правових підстав для зменшення розміру нарахованих інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання.
Щодо твердження відповідача про виключність реалізації кредиторських вимог у межах ліквідаційної процедури та нібито втрату позивачем права на судовий захист ,то суд важає їх безпідставними та такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права та правовим висновкам Верховного Суду. Адже перебування юридичної особи-боржника в процедурі припинення за рішенням її учасників (власників) не позбавляє кредитора права на судовий захист і не обмежує його виключно поданням заяви ліквідаційній комісії. Крім того, законодавство не забороняє кредитору одночасно заявити свої вимоги ліквідаційній комісії та звернутися до суду з позовом про стягнення.
Вказаного правового висновку притримується Об'єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у своїй постанові від 30.08.2024 у справі № 905/451/22.
Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).
З аналізу наведеного вище, враховуючи зменшення судом розміру пені на 50%, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, зокрема в частині стягнення 112 539, 63 грн, з них: 80 282,51 грн - основного боргу, 17 211,97 грн - пені, 11 529, 64 грн - інфляційних втрат, 3 515,51 грн - 3% річних.
Відповідно до ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд, при ухвалені рішення, вирішує питання щодо розподілу судових витрат по справі.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно приписів ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Як встановлено судом, за подання позову позивач сплатив судовий збір в розмірі 2422,40 грн, що відповідає розміру встановленому Законом України "Про судовий збір".
При цьому, суд керується приписами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, суд зазначає, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки чи процентів річних, судові витрати позивача, пов'язані з розглядом справи, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
За наведеного, суд приходить до висновку про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судовий збір в повному обсязі.
Керуючись ст. 73, 74, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241, 252 ГПК України, суд, -
позов Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області до Державного підприємства "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" про стягнення 129751,60 грн, з них: 80282,51 грн - основного боргу, 34423,94грн - пені, 11529, 64 грн - інфляційних втрат, 3515,51 грн - 3% річних - задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою"/Комісії з припинення (вул. Сахарова Академіка,34, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 00689190) на користь Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області (вул. Академіка Сахарова, буд.34-А, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківський район, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 39767437) 112 539, 63 грн, з них: 80 282,51 грн - основного боргу, 17 211,97 грн - пені, 11 529, 64 грн - інфляційних втрат, 3 515,51 грн - 3% річних та 2 422,40 грн - судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено та підписано 28.05.2026.
Суддя С.М.Кобецька