вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" травня 2026 р. Справа№ 910/15334/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Михальської Ю.Б.
Тищенко А.І.
при секретарі судового засідання Линник А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ ПРОПЕРТІЗ»
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2026
у справі № 910/15334/25 (суддя Демидов В.О.)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ ПРОПЕРТІЗ»
про стягнення коштів у розмірі 348 358,26 грн,
за участю представників сторін згідно з протоколом судового засідання
У грудні 2025 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі також - Київтеплоенерго) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм Пропертіз» (далі також - Товариство) про стягнення 348358,26 грн заборгованості за спожиту теплову енергію.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 у справі №910/15334/25 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм Пропертіз» на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» 185334,76 грн заборгованості, 38448,08 грн 3 % річних, 124 544,96 грн інфляційних втрат та 5 224,91 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано нормами статей 6, 11, 509, 512, 514, 525, 526, 610-612, 614, 625, 626, 627, 629 Цивільного кодексу України, статей 193, 275, 276 Господарського кодексу України, статей 1, 2, 4, 19, 24 Закону України «Про теплопостачання», статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», пунктами 3, 4, 14, 24, 25, 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі також - Правила) та встановленим судом обставинами набуття Київтеплоенерго на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018 права вимоги до Товариства щодо стягнення заборгованості за спожиту у період з листопада 2015 року до березня 2017 року теплової енергії у розмірі 185334,76 грн, а також відсутності доказів сплати Товариством цієї заборгованості.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Прайм Пропертіз» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, Товариство вказує на неправильне застосування судом статей 1, 19 Закону України «Про теплопостачання», пунктів 1, 32, 36 Правил та неврахування судом тієї обставини, що Товариство не споживало у спірний період теплову енергію, оскільки належні Товариству нежитлові приміщення були від'єднані від загальнобудинкової системи опалення. На підтвердження цієї обставини, Товариство долучило до апеляційної скарги лист від 10.09.2015 №029/53/1/10868, лист від 06.08.2015 №04, акт №2/08-7.5 від 26.08.2015.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм Пропертіз» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Тищенко А.І., Михальської Ю.Б.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм Пропертіз» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 у справі №910/15334/25 та призначено її розгляд на 07.05.2026. Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 23.04.2026. Ухвалою суду також витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15334/25.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.05.2026 у розгляді справи №910/15334/25 оголошено перерву до 21.05.2026.
19.05.2026 через підсистему «Електронний Суд» до Північного апеляційного господарського суду від Товариства надійшла заява про застосування строків позовної давності. Товариство зауважує на неможливості подання цієї заяви до суду першої інстанції, оскільки останнє не приймало участі у розгляді справи. Відсутність електронного кабінету у підсистемі «Електронний Суд» та неотримання Товариством поштової кореспонденції унеможливило участь у розгляді справи у суді першої інстанції, подання доказів на підтвердження своєї позиції та заявлення клопотання про застосування строків позовної давності. У клопотанні Товариство вказує на пропуск Київтеплоенерго строку позовної щодо заявлених ним вимог про стягнення вартості спожитої у період з листопада 2015 року по березень 2017 року теплової енергії.
У судове засідання 21.05.2026 представник Київтеплоенерго не з'явився, незважаючи на те, що Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» належним чином повідомлялась про дату, час та місце проведення судового засідання.
Судова колегія, вислухавши думку Товариства щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника Київтеплоенерго, дійшла висновку про наявність підстав для подальшого розгляду справи без участі учасника справи, який не з'явився.
Так, згідно з частинами 1 та 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Водночас, колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Позивач не скористався правом, наданим ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу позивача не подав.
21.05.2026 у судовому засіданні представник Товариства підтримав подану ним апеляційну скаргу та заяву про застосування строків позовної давності, просив скасувати рішення суду першої інстанції у повному обсязі.
У судовому засіданні 21.05.2026 у порядку ч. 1 ст. 219 ГПК України колегія суддів оголосила про перехід до стадії ухвалення судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 219 ГПК України, колегією суддів відкладено проголошення судового рішення до 28.05.2026.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Обговоривши доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Прайм Пропертіз», дослідивши докази наявні у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню у зв'язку з наявністю підстав для задоволення поданої Товариством заяви про застосування строків позовної давності.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (первісний кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) №601-18, в порядку та на умовах якого, кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) станом на 01.08.2018 із урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів.
Перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов'язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається в додатку № 1 до цього договору. Всі права переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку № 1 до цього договору (п. 1.2 договору).
Відповідно до п. 1.3 договору з укладенням цього договору кредитор відступає, новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань (неустойка (штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати, пов'язані з отримання боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень), що нараховані кредитором та/або виникли до дати укладення цього договору та/або можуть бути нараховані та/або можуть виникнути після укладення цього договору у зв'язку з неналежним виконанням споживачем (споживачами) зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії за договорами та споживачами, які зазначені у додатку № 1 до цього договору.
Згідно з витягом з додатку №1 до договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018 первісний кредитор відступив новому кредитору, зокрема, право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОПРІО-Д» в розмірі 185334,76 грн за договором №1532551-04.
Судом першої інстанції також встановлено, що з 31.11.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОПРІО-Д» змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Прайм Пропертіз» код ЄДРПОУ 35575545, а відтак Товариство з обмеженою відповідальністю «Прайм Пропертіз» є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОПРІО-Д».
Так, на виконання умов договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018 первісний кредитор передав, а новий кредитор в свою чергу прийняв фізичні носії/пристрої зберігання інформації, на яких записана резервна копія бази даних ПК «БіТеК» станом на 01.10.2018, що підтверджується актом №23 приймання - передавання від 11.10.2018.
Обґрунтовуючи свої вимоги, Київтеплоенерго зазначає, що Товариство не виконало належним чином зобов'язання щодо сплати заборгованості за спожиту теплову енергію за період листопад 2015 року - березень 2017 року, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 185334,76 грн. Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, Київтеплоенерго просить стягнути з Товариства 124544,96 грн - інфляційних втрат за період з 01.11.2018 по 30.09.2025 та 38478,54 грн - 3 % річних за період з 01.11.2018 по 30.09.2025.
Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, Товариство наполягає, що не було споживачем теплової енергії у період з листопада 2015 року до березня 2017 року, оскільки належні йому житлові приміщення було від'єднано від загальнобудинкових мереж постачання тепла.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Положеннями ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. 275 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин сторін) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.
Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулювання відносин, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, визначені Законом України «Про теплопостачання».
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про теплопостачання» він регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;
- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;
- теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;
- місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про теплопостачання» проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
Пунктами 4, 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила) Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (п. 1 Правил).
Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Умовами п. п. 4, 14 Правил користування тепловою енергією визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Споживач зобов'язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» серед основних обов'язків споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Статтею 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (первісний кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) №601-18, в порядку та на умовах якого, кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії (основний борг, в тому числі той, що є предметом судового розгляду та/або підтверджений судовим рішенням (судовими рішеннями) як такий, що підлягає стягненню із споживача (споживачів) станом на 01.08.2018 із урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01.08.2018 до дати укладення цього договору та коригувань платежів.
Згідно з витягом з додатку №1 до договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018 первісний кредитор відступив новому кредитору, зокрема, право вимоги до Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ ПРОПЕРТІЗ» в розмірі 185334,76 грн за договором №1532551-04.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, згідно із нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.
Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, Київтеплоенерго на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018 прийняв право вимоги до Товариства щодо стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 185334,76 грн, а також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії.
Як встановлено судом першої інстанції, на підтвердження факту постачання теплової енергії до нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 25 у період з листопада 2015 по березень 2017 Київтеплоенерго надано довідку про нарахування за теплову енергію за договором №1532551-04, облікові картки, корінці наряду, рахунки-фактури, акт про постановку на комерційний облік споживача, акт звіряння розрахунків за теплову енергію.
Питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості належних та допустимих доказів на підтвердження надання послуги з постачання теплової енергії у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами як доказів, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/6652/17, від 12.07.2018 у справі №910/6654/17, від 12.10.2018 у справі №910/30728/15).
Отже, судом першої інстанції правильно встановлено, що у період з листопада 2015 року до березня 2017 року Товариством було спожито теплову енергію загальною вартістю 185 334,76 грн.
Колегія суддів враховує ту обставину, що Товариство не приймало участі у розгляді справи у суді першої інстанції з причин, які не залежали від нього, а тому до місцевого господарського суду не було подано докази, які б спростовували заявлені Київтеплоенерго позовні вимоги.
Однак, разом із апеляційною скаргою Товариством також не було подано жодних належних, допустимих та достовірних доказів у розумінні ст. ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, які б спростовували наведені в доданих Київтеплоенерго до матеріалів справи облікових картках обсяги споживання теплової енергії відповідачем за спірний період.
Єдиним аргументом апеляційної скарги є те, що належні Товариству нежитлові приміщення ще у 2015 році було від'єднано від загальнобудинкових мереж постачання теплової енергії.
Згідно з пунктами 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 №4 затверджено Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання (далі також - Порядок відключення). Наказ зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09.12.2005 за №1478/11758.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів враховує, що наказом унормовано процедуру відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води (далі - ЦО і ГВП) житлового будинку при відмові споживачів від послуг ЦО і ГВП. Для реалізації права споживачів на відмову від отримання послуг ЦО і ГВП орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади створює своїм рішенням постійно діючу міжвідомчу комісію для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж ЦО і ГВП (далі - Комісія), призначає голову та затверджує її склад, затверджує положення про роботу комісії (склад комісії наведено в додатку 1).
Разом з цим, пунктом 2.5 Порядку відключення унормовано, що відключення приміщень від внутрішньо-будинкових мереж ЦО і ГВП виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з ЦО і ГВП та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи.
Тобто, цим Порядком допускається відключення окремих приміщень за умови дотримання процедури відключення, визначеної Порядком.
Процедура включає:
- звернення до Комісії з письмовою заявою про відключення від мереж ЦО і ГВП (п. 2. 1);
- розгляд Комісією наданих документів та прийняття Комісією рішення щодо відключення від мереж ЦО і ГВП, улаштування індивідуальної (автономної) системи теплопостачання та збір вихідних даних і технічних умов для виготовлення проектної документації (п. 2.2);
- отримання технічних умов, розробка проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мереж ЦО і ГВП, узгодження проекту з усіма організаціями, які видали технічні умови на підключення будинку до зовнішніх мереж (п. 2.3);
- відключення приміщень від внутрішньо-будинкових мереж ЦО і ГВП (п. 2.5);
- складення акту про відключення будинку від мереж ЦО і ГВП (додаток 4) (п. 2.6);
- затвердження акту Комісією (п. 2.7).
На підтвердження доводів про відключення належного Товариству об'єкта від мереж централізованого опалення, відповідач надав копію акту №2/08-7.5 від 26.08.2015 про обстеження технічного стану системи теплоспоживання.
Як вбачається з акту, його складено представником СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» інженером Паламарчуком І.А. та підписано ним. Акт не містить печатки СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго». Оригінал акту також не було подано Товариством для огляду колегією суддів у судовому засіданні.
У акті зазначено, що у приміщенні за адресою: вул. Хрещатик, 25 на площі 655 кв.м. демонтовано опалювальні пристрої, транзитні стояки системи централізованого опалення приміщень заізольовано.
Також, у акті вказано, що проектно-технічної документації на від'єднання від загальнобудинкової системи опалення та акт прихованих робіт споживачем не надано.
Не було надано проектно-технічної документації на від'єднання від загальнобудинкової системи опалення та акт прихованих робіт і до суду апеляційної інстанції, задля чого суд оголошував у судовому засіданні перерву.
У зв'язку із викладеним, враховуючи вимоги п. 25 Правил користування тепловою енергією, а також положення Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води, колегія суддів приходить до висновку, що Товариством не надано доказів від'єднання належного йому нежитлового приміщення від внутрішньобудинкових мереж центрального опалення у встановленому законодавством порядку.
Таким чином, відсутні підстави для висновку про те, що у період з листопада 2015 року до березня 2017 року Товариство не споживало теплову енергію у обсягах, зафіксованих постачальником.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Оскільки матеріалами справи підтверджується, що Товариством споживалася теплова енергія у період з листопада 2015 року по березень 2017 року на загальну вартість 185 334,76 грн, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про законність та обґрунтованість вимог Київтеплоенерго у цій частині.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 124 544,96 грн - інфляційних втрат за період з 01.11.2018 по 30.09.2025 та 38 478,54 грн - 3% річних за період з 01.11.2018 по 30.09.2025.
Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Нормою ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий Київтеплоенерго розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розмір інфляційних втрат за період з 01.11.2018 по 30.09.2025 є більшим, ніж визначено позивачем, а саме, 181 554,63 грн, в той час як розмір - 3% річних за період з 01.11.2018 по 30.09.2025 становить 38 448,08 грн.
Отже, розглядаючи спір, суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про наявність фактичних та правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Разом з цим, подаючи апеляційну скаргу, Товариство зауважувало на пропуску Київтеплоенерго строків позовної давності щодо вимог про стягнення вартості поставленої у період з листопада 2015 року до березня 2017 року теплової енергії. Також, Товариством була подана окрема заява про застосування строків позовної давності.
Вирішуючи питання про можливість врахування цієї заяви на стадії апеляційного провадження, колегія суддів керується таким.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.
Згідно зі ст. 13 ГЦПК України господарське судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 14 ГПК України).
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. ч. 1-3 ст. 269 ГПК України).
В апеляційній скарзі, так і в поданій заяві про застосування строків позовної давності та у судовому засіданні, представник Товариства акцентував увагу суду на тому, що Товариство не брало участі у розгляді справи судом першої інстанції з причин, які від нього не залежали, не отримував ухвали про відкриття провадження у справі, а про судовий розгляд дізнався випадково, коли моніторив Єдиний державний реєстр судових рішень.
Матеріалами справи підтверджується, що Товариство у період розгляду справи судом першої інстанції не мало зареєстрованого електронного кабінету у підсистемі «Електронний суд».
Ухвала суду першої інстанції від 23.12.2025 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№R067068370466) на адресу місцезнаходження Товариства, зазначену у Єдиному державному реєстрі, однак, була повернута до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній». Копія рішення суду першої інстанції направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення (№R067124577060) на адресу місцезнаходження Товариства, зазначену у Єдиному державному реєстрі і також була повернута до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній».
Тобто, матеріалами справи підтверджується, що Товариство не було обізнаним з наявністю судового провадження, порушеного за позовом Київтеплоенерго.
Колегія суддів також виходить з того, що для практичної реалізації конституційної засади змагальності сторін законом гарантуються однакові можливості сторонам в усьому, що стосується їх прав, оскільки дійсна змагальність буде можлива лише за умови дотримання рівних можливостей у збиранні, наданні та дослідженні доказів.
У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч. 3 ст. 267 ЦК України).
Тлумачення ч. 3 ст. 267 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в ній встановлені суб'єктивні межі застосування позовної давності. Тобто такі випадки, до яких позовна давність не застосовується судом, оскільки відсутня відповідна заява сторони у спорі. Без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин. Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом України у постанові від 22.03.2017 у справі №6-3063цс16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі №756/8056/19 викладено висновок про те, що суд апеляційної інстанції вправі прийняти до розгляду заяву про застосування позовної давності лише за умови, що відповідач у справі не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про день та час судового розгляду справи, чи у разі інших поважних причин, які об'єктивно позбавляли особу зробити в суді першої інстанції таку заяву, внаслідок чого було порушено принцип процесуальної рівності сторін.
Оскільки під час апеляційного провадження було встановлено, що Товариство не брало участі у розгляді справи з підстав, які від нього не залежали, колегія суддів приходить до висновку про необхідність врахування під час апеляційного перегляду спору поданої Товариством заяви про застосування строків позовної давності.
Розглядаючи подану Товариством заяву про застосування строків позовної давності, колегія суддів керується таким.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частинами 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Згідно зі статтями ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст. 262 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Тобто, укладаючи договір цесії від 11.10.2018 Київтеплоенерго мало враховувати норми ст. ст. 512, 262, 267 ЦК України та вчасно звернутись із позовом про стягнення простроченої заборгованості.
Як убачається із матеріалів позовної заяви, Київтеплоенерго нарахувало заборгованість за теплову енергію, спожиту у період з листопада 2015 року до березня 2017 року. Оскільки загальний строк позовної давності встановлено у три роки, кредитор мав би звернутись із відповідним позовом до кінця березня 2020 року.
Разом з цим, позовну заяву подано Київтеплоенерго лише в грудні 2025 року, тобто поза межами строку позовної давності за вимогою про стягнення суми основного боргу.
Що стосується позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів звертається до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17 стосовно того, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.
Тобто фактично, розглядаючи такі вимоги, суд встановлює початок і кінець перебігу строку позовної давності, а також можливість відмови у їх задоволенні у зв'язку зі спливом 3-річного строку позовної давності.
Як правильно зазначено у заяві про застосування строків позовної давності, 02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з подальшими змінами, з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України встановлений карантин.
Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 №383 до 30.04.2023.
Отже, беручи до уваги вищевказані положення постанов Кабінету Міністрів України, встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв з 12.03.2020 до 30.06.2023.
Згідно з п. 12 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні», який триває досі.
Пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжуються на строк його дії.
Враховуючи «Прикінцеві положення» ЦК України, які доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину та Пункт 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені, зокрема, статтею 257 ЦК України, продовжуються на строк його дії), відтак загальний строк позовної давності охоплює останні три роки, які передують запровадженню карантину та введенням воєнного стану та продовжує існувати і надалі.
Оскільки стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується лише строком, протягом якого кредитор може звернутись до суду із такими вимогами, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги Київтеплоенерго про стягнення 3% річних та інфляційних витрат підлягають задоволенню за період з 02.04.2020 (дата встановлення карантину) і до 30.09.2025 (кінцева дата у зробленому Київтеплоенерго розрахунку), оскільки строки позовної давності були продовжені на час дії карантину та воєнного часу.
За розрахунком суду, інфляційні втрати у період з 02.04.2020 до 30.09.2025 складають 151513,79 грн, а 3 % річних - 30 561,21 грн.
Оскільки Київтеплоенерго було заявлено до стягнення 124544,96 грн інфляційних втрат, то позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі. Також, з огляду на те, що Київтеплоенерго було заявлено до стягнення 3 % річних у розмірі 38478,54 грн, то у цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до п.2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до п.п. 3-4 ч.1 ст. 277 ГПК України, є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з наявності фактичних та правових підстав для задоволення вимог про стягнення суми основного боргу, інфляційних втрат та часткового задоволення вимог про стягнення 3 % річних.
Під час апеляційного провадження не підтвердились доводи Товариства про те, що він не був споживачем теплової енергії у спірний період. Тому, з цих підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Одночасно, оскільки Товариство не брало участі у розгляді справи у суді першої інстанції з причин, які від нього не залежали, і заяву про застосування строків позовної давності було подано лише до суду апеляційної інстанції, а також враховуючи, що є підстави для застосування строків позовної давності до вимог про стягнення суми основного боргу у сумі 185334,76 грн та частини вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 процентів річних (розрахованих за період з 01.10.2018 до 01.04.2020), колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги Товариства та зміни п. 2 резолютивної частини рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2026.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доказів і доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України», очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ ПРОПЕРТІЗ» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 у справі №910/15334/25 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2026 у справі №910/15334/25 змінити.
Викласти п. 2 резолютивної частини рішення у такій редакції:
« 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ ПРОПЕРТІЗ» (01004, місто Київ, вулиця Червоноармійська (Велика Васильківська), будинок 9/2, ідентифікаційний код - 35575545) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (площа Івана Франка, буд. 5, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код - 40538421) 30 561 (тридцять тисяч п'ятсот шістдесят одну) грн 21 коп. - 3 % річних, 124 544 (сто двадцять чотири тисячі п'ятсот сорок чотири) грн. 96 коп. - інфляційних втрат та 2 326 (дві тисячі триста двадцять шість) грн 59 коп. - судового збору».
3. Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (площа Івана Франка, буд. 5, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код - 40538421) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРАЙМ ПРОПЕРТІЗ» (01004, місто Київ, вулиця Червоноармійська (Велика Васильківська), будинок 9/2, ідентифікаційний код - 35575545) 4347 (чотири тисячі триста сорок сім) грн 62 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Матеріали справи №910/15334/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Ю.Б. Михальська
А.І. Тищенко