Справа №381/7253/25 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/3835/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
12 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2026 року,-
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
представника власника майна ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2026 року задоволено клопотання прокурора Фастівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_9 про арешт тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.10.2025 за № 42025112310000137 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України та накладено арешт із встановленням заборони на відчуження, користування та розпорядження на тимчасово вилучене під час проведення обшуку 26.03.2026 року у житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1 ) а саме: мобільний телефон марки iPhone 16Pro, який поміщений до спеціального пакету CRI1191523; готівкові кошти в національній валюті в сумі 2250,00 гривень, які поміщені до спеціального пакету CRI1191522; готівкові кошти в іноземній валюті в сумі 10000,00 доларів (купюрами по сто доларів), які поміщені до спеціального пакету RIC2103059.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора відділу Фастівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_9 про арешт тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.10.2025 року за № 42025112310000137 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
Апелянт вказує на те, що під час розгляду клопотання про арешт майна стороні захисту не було надано можливості ознайомитися з додатками до клопотання прокурора, у тому числі з матеріалами, долученими безпосередньо під час судового засідання, що на думку апелянта, позбавило представника власника майна можливості надати належні заперечення та свідчить про порушення принципу змагальності сторін. При цьому, слідчий суддя відмовив у виклику та допиті свідка, показання якого були покладені в основу доводів прокурора, без наведення мотивів такого рішення.
Також апелянт зазначає, що клопотання прокурора про арешт майна ґрунтувалося виключно на припущеннях органу досудового розслідування, тоді як у матеріалах провадження відсутні належні та допустимі докази причетності ОСОБА_6 до інкримінованої діяльності, пов'язаної із здійсненням валютно-обмінних операцій без відповідних дозвільних документів. Адреса проведення обшуку фактично є лише місцем проживання власника майна та не фігурує як місце вчинення кримінального правопорушення у матеріалах провадження.
Крім того апелянт зазначає, що вилучені грошові кошти та мобільний телефон не відповідають критеріям речових доказів, а прокурором не наведено достатніх підстав, які б свідчили про їх кримінальне походження або використання як знаряддя кримінального правопорушення. Слідчий суддя формально погодився із доводами сторони обвинувачення та не перевірив співмірність втручання у право власності із завданнями кримінального провадження.
Апелянт також звертає увагу на порушення строків звернення прокурора із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, оскільки обшук проведено 26.03.2026 року, тоді як клопотання подано лише 30.03.2026 року, що залишилось поза увагою слідчого судді під час постановлення оскаржуваної ухвали.
Слідчий суддя також не врахував наслідки арешту майна для власника ОСОБА_6 , який є особою з інвалідністю II групи та потерпілим від аварії на ЧАЕС, а вилучені грошові кошти є особистими сімейними заощадженнями, призначеними для лікування. На підтвердження законного походження коштів стороною захисту надавалась банківська квитанція про здійснення валютно-обмінної операції, однак наведені обставини, не були враховані слідчим суддею.
Арешт майна фактично призвів до необґрунтованого обмеження права власності добросовісного власника без доведення необхідності такого втручання та без належного обґрунтування існування ризиків, які б виправдовували подальше застосування заходу забезпечення кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, доводи представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , в підтримку поданої апеляційної скарги, яку останній підтримав з наведених в ній підстав, думку прокурора, який заперечував проти задоволення вказаної апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження та ухвали слідчого судді місцевого суду, що слідчим відділом Фастівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області за процесуального керівництва Фастівської окружної прокуратури, здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.10.2025 за № 42025112310000137 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
В межах даного кримінального провадження, 30.03.2026 прокурор Фастівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_9 , звернувся до слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області з клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.10.2025 за № 42025112310000137 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, яке вилучене під час проведення обшуку 26.03.2026 року у житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1 ) а саме: мобільний телефон марки iPhone 16Pro, який поміщений до спеціального пакету CRI1191523; готівкові кошти в національній валюті в сумі 2250,00 гривень, які поміщені до спеціального пакету CRI1191522; готівкові кошти в іноземній валюті в сумі 10000,00 доларів (купюрами по сто доларів), які поміщені до спеціального пакету RIC2103059, із встановленням заборони на відчуження, користування та розпорядження ним.
На обґрунтування вимог даного клопотання зазначено, що під час досудового розслідування встановлено, що група осіб перебуває у попередній змові та вчиняє шахрайські дії використовуючи підроблену документацію для здійснення валютно-обмінних операцій без відповідних дозвільних документів.
Схема протиправної діяльності полягає в тому, що пункти обміну іноземної валюти, які знаходяться на території міста Біла Церква Київської області здійснюють діяльність щодо незаконного обміну іноземної валюти, без дотримання вимог законодавства, які необхідні для здійснення торгівлі валютними цінностями в готівковій формі, у порядку визначеному Положенням реєстрацію пунктів обміну іноземної валюти, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 2022 року № 254.
Крім того встановлено, що особи які перебувають у попередній змові здійснюють перевезення грошових коштів, продаж за готівку, які суперечать сплаті податку до держави та проводять фінансові операції з інкасуванням «Криптовалюти».
Дії групи осіб, які перебувають у попередній змові загрожують стабільності банківської та фінансової системи країни порушуючи п. 15 розділ II Розділу V Положення про проведення касових операцій у національній валюті в України, затвердженого постановою Національного банку України від 29.12.2017 № 148, чим завдають збитки державі в особливо великих розмір.
Згідно інформації з відкритих джерел та матеріалів кримінального провадження вбачається, що банки, небанківські фінансові установи та оператори поштового зв'язку повинні подавати інформацію про свої відокремлені структурні підрозділи, відкриті з метою здійснення торгівлі валютними цінностями в готівковій формі.
Також згідно з інформацією з офіційного сайту Національного банку України https://bank.gov.ua/ua/supervicion/ree-pov, обмінний пункт, який знаходиться за адресою вул. Некрасова в районі житлового будинку № 17 по вул. Нагірна, в місті Біла Церква не внесений до реєстру пунктів обміну іноземної валюти, здійснює незаконну діяльність по обміну грошових коштів, чим порушено вимогу Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей оподаткування діяльності з торгівлі валютними цінностями у готівковій формі» від 03.11.2022 № 2720-IX.
03.11.2025 проведено огляд місця території, яка за даними слідства використовується для обслуговування громадян щодо здійснення валютно-обмінних операцій без відповідних дозвільних документів за адресами бульвар Олександрійський, 52 місто Біла Церква, вул. Ярослава Мудрого, 31 місто Біла Церква та вул. Нагірна, 17 місто Біла Церква.
На адресу Фастівської окружної прокуратури Київської області з Управління стратегічних розслідувань в Київській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України надійшли матеріали виконаного доручення, згідно якого встановлено причетність ряду осіб, які здійснюють діяльність щодо незаконного обміну іноземної валюти, без дотримання вимог законодавства, які необхідні для здійснення торгівлі валютними цінностями в готівковій формі.
В ході виконання доручення прокурора Фастівської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_9 № 57-5335вих-25 від 31.10.2025 у кримінальному провадженні встановлено, що вказані пункти обміну іноземної валюти, які здійснюють незаконну діяльність по обміну грошових коштів, організував громадянин України ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1 ), який причетний до вчинення кримінального правопорушення та проживає за адресою АДРЕСА_1 .
26.03.2026 на підставі ухвали слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області 1-кс/381/296/26, 381/7253/25 від 20.03.2026 року у період часу з 14 години 31 хвилини по 15 годину 18 хвилин проведений обшук у житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , який належать ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1 ) під час якого виявлені та вилучені в коридорі на полиці:
- мобільний телефон марки iPhone 16Pro, який поміщений до спеціального пакету CRI1191523;
- готівкові кошти в національній валюті в сумі 2250,00 гривень, які поміщені до спеціального пакету CRI1191522;
- готівкові кошти в іноземній валюті на суму 10000,00 доларів (купюрами по сто доларів), які поміщені до спеціального пакету RIC2103059.
26.03.2026 слідчий СВ Фастівського РУП ГУНП в Київській області виніс постанову про визнання вказаних предметів та грошових коштів речовими доказами у цьому кримінальному провадженні у порядку ст. 98 КПК України.
У даному випадку готівкові кошти є майном, яке здобуте у результаті вчинення кримінального правопорушення, що розслідується, а у вилученому мобільному телефоні, що належить ОСОБА_6 , може міститись інформація із месенджерів WhatsApp, Telegram, Viber тощо, яка дасть змогу підтвердити наявну у сторони обвинувачення інформацію про його причетність до вчинення злочину, та інших осіб, причетних до вчинення злочину.
Прокурор зазначає, що накладення арешту на ці речові докази надасть можливість виконати приписи абзацу 2 ч. 1 ст. 170 КПК України щодо запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення речового доказу.
01.04.2026 ухвалою слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області задоволено вказане клопотання прокурора та накладено арешт із встановленням заборони на відчуження, користування та розпорядження на тимчасово вилучене під час проведення обшуку 26.03.2026 року у житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_1 , яке належить ОСОБА_6 (РНОКПП НОМЕР_1 ) а саме: мобільний телефон марки iPhone 16Pro, який поміщений до спеціального пакету CRI1191523; готівкові кошти в національній валюті в сумі 2 250,00 гривень, які поміщені до спеціального пакету CRI1191522; готівкові кошти в іноземній валюті в сумі 10 000,00 доларів (купюрами по сто доларів), які поміщені до спеціального пакету RIC2103059.
Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження за №42025112310000137 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, слідчий суддя перевіряючи наявність правових підстав для застосування арешту майна, врахував наявність обґрунтованих підстав стверджувати про те, що було вчинене кримінальне правопорушення, а майно, для забезпечення збереження якого подано клопотання, є речовим доказом у розумінні статті 98 КПК України та містить на собі слідову інформацію, яка відображає обставини події, тобто є об'єктом, який зберіг на собі сліди та відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, які є необхідними для проведення експертних досліджень, має суттєве значення для встановлення істини у цьому провадженні, а також швидкого, повного та неупередженого розслідування, встановлення та притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності.
Під час розгляду клопотання слідчий суддя, встановлено безумовну переконливість обґрунтування щодо наявності підстав для застосування у межах цього провадження арешту майна як заходу забезпечення кримінального провадження, оскільки його незастосування може призвести до зникнення/втрати слідів, предметів як речових доказів або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, проведенню експертиз.
За таких обставин слідчий суддя вбачав потенційну загрозу та шкоду для кримінального провадження у разі відмови у накладенні арешту та у разі повернення тимчасово вилученого майна, яка може виразитись у втраті речового доказу стороною обвинувачення та унеможливить подальше здійснення досудового розслідування та встановлення істини у справі, що очевидно переважає над позбавленням власника (володільця) можливості тимчасово володіти, розпоряджатися та користуватися вказаним майном.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
З ухвали слідчого судді вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були досліджені матеріали судового провадження, заслухано доводи прокурора та слідчого в підтримку даного клопотання та заперечення володільців майна та їх представника, щодо підстав задоволення вказаного клопотання, а також з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК Україниарешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Арешт на комп'ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп'ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, всупереч твердженням апелянта, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також обставини кримінального провадження №42025112310000137 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, відношення до нього вилученого майна, яке постановою слідчого СВ Фастівського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_10 від 26.03.2026 /а.с. 73-83/ визнано речовими доказами у цьому кримінальному провадженні, а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив клопотання прокурора про арешт майна в цій частині, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК Українитимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.
Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Згідно вимог ч. 7 ст. 236 КПК України при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно, всупереч твердженням апелянта.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 167, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.
Щодо тверджень апелянта про те, що на підтвердження законного походження коштів стороною захисту надавалась банківська квитанція про здійснення валютно-обмінної операції, однак наведені обставини, не були враховані слідчим суддею, також не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, з урахуванням обставин вказаного кримінального провадження та можливого відношення до нього вказаних грошових коштів, при цьому дані твердження мають бути перевіренні органом досудового розслідування.
Твердження апелянта про порушення строків звернення прокурора із клопотанням про арешт тимчасово вилученого майна, оскільки обшук проведено 26.03.2026 року, тоді як клопотання подано лише 30.03.2026 року, що залишилось поза увагою слідчого судді під час постановлення оскаржуваної ухвали, також не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, виходячи з того, відмова в задоволенні клопотання про арешт майна можлива лише, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом 2 ч. 1 ст. 170 КПК (ч. 1 ст. 173 КПК).
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не є безумовними підставами для скасування ухвали суду.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК Україниарешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Ухвалу слідчого судді Фастівського міськрайонного суду Київської області від 01 квітня 2026 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4