Справа №760/6474/26 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/3883/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
12 травня 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 20 березня 2026 року,-
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
представника власника майна ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 20 березня 2026 року задоволено клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42025110000000113 від 09.04.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України та накладено арешт у кримінальному провадженні № 42025110000000113 на майно, яке 06.03.2026 вилучене у ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично проживає ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і які йому належать, а саме:
- ноутбук марки «Lenovo» s\n PW0818JF;
- мобільний телефон «Redmi» Imei 1: НОМЕР_1 , Imei 2: НОМЕР_2 з номерами телефону НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 , заборонивши до завершення досудового розслідування та судового розгляду відчуження, розпоряджатися та користування ним у будь-який спосіб.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 20 березня 2026 року, скасувати її та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту.
Також апелянт просить, зобов'язати старшого слідчого в особливо важливих справах Слідчого управління Головного Управління Служби безпеки України у м. Києві та Київській області ОСОБА_9 повернути ОСОБА_6 , вилучене під час обшуку 06 березня 2026 року майно:
- ноутбук марки «Lenovo» s\n PW0818JF;
- мобільний телефон «Redmi» з номерами НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 .
На обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала слідчого судді є безпідставною, не підтверджена доказами, винесена з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
Апелянт вказує на порушення права власника майна на участь у розгляді клопотання про арешт майна. Зазначає, що представник власника майна прибув до судового засідання, однак до його початку був повідомлений помічником судді про відкладення розгляду у зв'язку з клопотанням прокурора, у зв'язку з чим залишив приміщення суду. Водночас в оскаржуваній ухвалі слідчим суддею зазначено про неявку власника майна та його представника без поважних причин, що на думку апелянта, не відповідає фактичним обставинам та свідчить про розгляд клопотання без забезпечення права сторони на участь у судовому засіданні.
Також апелянт зазначає, що предметом досудового розслідування є обставини можливого постачання продукції ТОВ «РЗА СИСТЕМЗ» через підконтрольні підприємства на користь суб'єктів господарювання рф. При цьому матеріали, які долучені до клопотання про арешт майна, не містять жодних відомостей про причетність ОСОБА_6 до відповідної діяльності, а також не підтверджують використання вилучених ноутбука та мобільного телефону для вчинення кримінального правопорушення чи збереження на них інформації, яка має доказове значення у кримінальному провадженні.
Апелянт також звертає увагу на те, що ухвалою про дозвіл на проведення обшуку слідчим було надано право лише на огляд та копіювання інформації з електронних пристроїв, які належать ОСОБА_6 , без надання дозволу на їх вилучення. При цьому власник техніки не перешкоджав проведенню слідчої дії, добровільно надав паролі доступу до пристроїв, що за твердженням сторони захисту, унеможливлювало необхідність вилучення ноутбука та мобільного телефону. Слідчий мав можливість здійснити огляд і копіювання інформації без вилучення техніки, однак безпідставно вилучив її як тимчасово вилучене майно.
Крім того апелянт зазначає, що у постанові слідчого про визнання вилученого майна речовими доказами не наведено жодних конкретних обставин, які б свідчили про відповідність ноутбука та телефону критеріям речових доказів. При цьому у матеріалах клопотання відсутній протокол огляду техніки та будь-яких даних щодо виявлення на пристроях інформації, яка має значення для кримінального провадження. Клопотання прокурора містить лише формальне посилання на визнання вилучених речей речовими доказами без належного обґрунтування підстав такого рішення.
Матеріали клопотання не містять доказів фактичного постачання продукції ТОВ «РЗА СИСТЕМЗ» на користь зазначених у клопотанні російських підприємств, а тому, не підтверджено ані події кримінального правопорушення у наведеному прокурором обсязі, ані зв'язку вилученої техніки із предметом досудового розслідування. У зв'язку з цим відсутні правові підстави для подальшого арешту майна.
Щодо строку апеляційного оскарження апелянт зазначає, що копію оскаржуваної ухвали власник майна та його представник не отримували, а про її існування дізналися лише після оприлюднення судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень 02 квітня 2026 року, у зв'язку з чим вважають строк на апеляційне оскарження таким, що підлягає обчисленню з моменту фактичного ознайомлення із судовим рішенням.
Заслухавши доповідь судді, доводи представника власника майна, який підтримав вимоги поданої апеляційної скарги та просив її задовольнити з наведених в ній підстав, доводи прокурора, яка заперечувала проти задоволення вказаної апеляційної скарги та просила залишити без змін ухвалу слідчого судді, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
З урахуванням обставин, щодо пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого суддіСолом'янського районного суду м. Києва від 20 березня 2026 року, які викладені в клопотанні представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , колегія суддів вважає їх поважними, на підставі чого приходить до висновку щодо поновлення строку на апеляційне оскарження вказаної ухвали.
Як вбачається з наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження, що Слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025110000000113, зареєстрованому в ЄРДР 09.04.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
В межах даного кримінального провадження, 09.03.2026 прокурор відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_8 , звернулась до слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42025110000000113 від 09.04.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, яке 06.03.2026 вилучене у ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично проживає ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і які йому належать, а саме:
- ноутбук марки «Lenovo» s\n PW0818JF;
- мобільний телефон «Redmi» Imei 1: НОМЕР_1 , Imei 2: НОМЕР_2 з номерами телефону НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 , заборонивши до завершення досудового розслідування та судового розгляду відчуження, розпоряджатися та користування ним у будь-який спосіб.
Дане клопотання слідчим направлено до Солом'янського районного суду м. Києва,через Нову пошту06.03.2026 /а.с. 60/.
На обґрунтування вимог даного клопотання зазначено, що під час досудового розслідування встановлено, що ТОВ «РЗА Системз» до початку повномасштабного вторгнення здійснювало експорт продукції до рф на адресу ООО «РЗА СИСТЕМЗ», засновником якого, з часткою 50%, був ОСОБА_10 , крім того ОСОБА_10 був також директором російського підприємства, а фактичне керівництво та менеджмент діяльності російського суб'єкта господарювання здійснювалися з України.
Також встановлено, що ООО «РЗА СИСТЕМЗ» окрім реалізації продукції комерційним структурам, приймало участь в державних закупівлях рф, де контрагентами підприємства виступали державні: ПАО «Россети Сибирь», ПАО «Россети Центр», АО «Орелоблэнерго», ООО «Ен+ Торговый Дом», ГУП РК «Крыменерго».
Крім того, з метою освоєння ринку Середньої Азії ОСОБА_10 було створено аналогічне підприємство на території Республіки Казахстан - ТОО «РЗА СИСТЕМЗ-KZ», де директором є громадянин Казахстану ОСОБА_11 .
До початку повномасштабного вторгнення ОСОБА_10 та менеджери ТОВ «РЗА Системз» систематично виїжджали до рф і Казахстану для координації діяльності підприємства та навчання персоналу закордонних підприємств з метою організації роботи й обслуговування поставленого обладнання.
Після початку вторгнення службові особи ТОВ «РЗА Системз» налагодили механізм постачання продукції до рф через підконтрольні підприємства в Казахстані. Зокрема, припинено прямі поставки на адресу ООО «РЗА СИСТЕМЗ» (рф), натомість суттєво збільшено експорт до Казахстану.
Так, продукція релейного захисту та автоматики постачається на адресу ТОО «РЗА СИСТЕМЗ-KZ» (Казахстан), яке надалі передає її ТОО «Компания «Транс Консалт», директор - ОСОБА_12 , що у свою чергу, експортує продукцію до рф на адресу ООО «Надежные технические решения», яке входить до структури АО «Электроуралмонтаж», гендиректор - ОСОБА_13 ).
АО «Электроуралмонтаж» та підконтрольні йому підприємства, окрім комерційної діяльності, беруть участь у державних закупівлях рф, співпрацюючи з підприємствами з державною часткою (ПАО «Россети», ПАО «Россети ЦИУС ЕЭС», ПАО «Россети Урал», ПАО «Форвард Энерго», ООО «ЕЭТ» тощо). Загальна вартість укладених договорів перевищує 4,5 млрд рублів.
Встановлено, що для ведення зазначеної діяльності використовуються офісні приміщення за адресою: м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 4, де зберігаються первинні фінансово-господарські документи, матеріали щодо взаємовідносин між зазначеними підприємствами, а також комп'ютерна техніка, що використовується для підготовки документів і листування з контрагентами з Казахстану та рф.
До вчинення вказаного кримінального правопорушення причетні:
ОСОБА_10 - власник та директор ТОВ «РЗА Системз», контролює діяльність підприємства, а також виготовлення і постачання електроенергетичного обладнання, у тому числі на територію рф.
ОСОБА_14 - комерційний директор, координує зовнішньоекономічну діяльність, контактує з контрагентами та розробляє комерційні пропозиції.
ОСОБА_15 - контролює розрахунки за постачання обладнання у межах зовнішньоекономічної діяльності.
ОСОБА_16 - здійснює контроль розрахунків за постачання обладнання.
ОСОБА_17 - заступник генерального директора по ЗЕД і логістиці, контактує з контрагентами та займається розробкою комерційних пропозицій.
ОСОБА_18 - менеджер, займається розробкою комерційних пропозицій.
ОСОБА_19 - керівник конструкторського бюро приладів, здійснює комплектацію та відправку продукції контрагентам.
ОСОБА_20 - системний адміністратор, забезпечує адміністрування серверів та роботу з віддаленими серверами.
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , уродженець м. Києва, адреса проживання: АДРЕСА_1 . У спілкуванні з робочих питань використовує мобільний телефон з номером: НОМЕР_3 . Заступник директора з операційної діяльності ТОВ «РЗА Системз», контактує з контрагентами щодо постачання електроенергетичного обладнання, в тому числі на території рф.
06.03.2026 на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично проживає ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ході якого вилучено:
- Ноутбук марки «Lenovo» s\n PW0818JF;
- Мобільний телефон «Redmi» Imei 1: НОМЕР_1 , Imei 2: НОМЕР_2 з номерами телефону НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 .
06.03.2026 постановою слідчого СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області вилучені речі та предмети було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 42025110000000113.
З метою збереження вилучених речей, які визнані речовим доказом по кримінальному провадженню, запобіганню можливості їх приховуванню, псуванню, знищенню, перетворенню, відчуження, що буде мати негативні наслідки для кримінального провадження, виникла необхідність у накладенні на них арешту, в зв'язку з чим прокурор звернувся до слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва з відповідним клопотанням.
20.03.2026 ухвалою слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва задоволено вказане клопотання прокурора та накладено арешт у кримінальному провадженні № 42025110000000113 на майно, яке 06.03.2026 вилучене у ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично проживає ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і які йому належать, а саме:
- ноутбук марки «Lenovo» s\n PW0818JF;
- мобільний телефон «Redmi» Imei 1: НОМЕР_1 , Imei 2: НОМЕР_2 з номерами телефону НОМЕР_3 ; НОМЕР_4 , заборонивши до завершення досудового розслідування та судового розгляду відчуження, розпоряджатися та користування ним у будь-який спосіб.
Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження за № 42025110000000113 від 09.04.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України та накладаючи арешт на ноутбук та мобільний телефон, які вилученопід час обшуку 06.03.2026 квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , де фактично проживає ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , слідчий суддя встановив, що до вчинення вказаного кримінального правопорушення причетні ряд осіб, зокрема ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Києва, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а також, що 06.03.2026 постановою слідчого СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області вилучені речі та предмети було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 42025110000000113.
З урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, а також того, що майно, зазначене у клопотанні прокурора, відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, та обґрунтовано має правовий статус речового доказу, на переконання слідчого судді, наявні правові підстави для накладення арешту з метою збереження речових доказів.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
З ухвали слідчого судді вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були досліджені матеріали судового провадження, а також з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК Україниарешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Арешт на комп'ютерні системи чи їх частини накладається лише у випадках, якщо вони отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення або є засобом чи знаряддям його вчинення, або зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, або у випадках, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другою цієї статті, або якщо їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, а також якщо доступ до комп'ютерних систем чи їх частин обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, всупереч твердженням апелянта, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також обставини кримінального провадження №42025110000000113 від 09.04.2025 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, відношення до нього вилученого майна, яке постановою слідчого визнано речовим доказом у даному кримінальному провадженні /а.с.59/, а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив клопотання слідчого про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовими доказами в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 168 КПК Українитимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.
Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду.
Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем, комп'ютерних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Згідно вимог ч. 7 ст. 236 КПК України при обшуку слідчий, прокурор має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення обшуканого житла чи іншого володіння особи чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати документи, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно, всупереч твердженням апелянта.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 167, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.
Щодо тверджень апелянта, що він як представник власника майна прибув в судове засідання, однак до його початку, йому було повідомлено помічником судді про відкладення розгляду у зв'язку з клопотанням прокурора, у зв'язку з чим він залишив приміщення суду. Однак в оскаржуваній ухвалі слідчим суддею зазначено про неявку власника майна та його представника без поважних причин, що на думку апелянта, не відповідає фактичним обставинам та свідчить про розгляд клопотання без забезпечення права сторони на участь у судовому засіданні. При цьому під час апеляційного розгляду апелянтом надано копію сторінок з журналу відвідувачів Солом'янського районного суду м. Києва, в частині де міститься інформація про відвідування ним приміщення суду 20.03.2026 о 09 год. 11 хв. (каб №20). Однак як встановлено під час апеляційного розгляду така інформація не підтверджує те, що адвоката ОСОБА_21 до початку судового розгляду було повідомлено помічником судді про відкладення розгляду у зв'язку з клопотанням прокурора, у зв'язку з чим він залишив приміщення суду. Вона лише підтверджує те, що він 20.03.2026 о 09 год. 11 хв. (каб №20) був у Солом'янському районному суді м. Києва. При цьому із журналу судового засідання від 20.03.2026 /а.с. 69/, вбачається, що судовий розгляд клопотання про арешт майна відбувся о 10 год. 12 хв. та тривав до 10.22 хв.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не є безумовними підставами для скасування ухвали суду.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК Україниарешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Поновити представнику власника майна ОСОБА_6 - адвокату ОСОБА_7 , строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 20 березня 2026 року.
Ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 20 березня 2026 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4