Справа №759/5767/26 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/3881/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
12 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційними скаргами представника власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2026 року, -
за участю:
прокурора ОСОБА_9 ,
представника власників майна ОСОБА_8 ,
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2026 року задоволено клопотання прокурора про арешт майна у кримінальному провадженні №12024110000000490 від 02.10.2024 та накладено арешт, із забороною відчуження та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами: 3221483301:01:032:0226, 3221483301:01:032:0227, 3221483301:01:032:0228, 3221483301:01:032:0229, 3221483301:01:032:0230, 3221483301:01:032:0231, 3221483301:01:032:0233, 3221483301:01:032:0234, 3221483301:01:032:0235, а також з забороною будівництва на них об'єктів нерухомості, які відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна належить на праві власності: №№3221483301:01:032:0226, 3221483301:01:032:0227, 3221483301:01:032:0228, 3221483301:01:032:0229, 3221483301:01:032:0230, 3221483301:01:032:0231, 3221483301:01:032:0233, 3221483301:01:032:0234 - ОСОБА_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 , №3221483301:01:032:0235 - ОСОБА_7 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Встановлено заборону особам, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно, вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших реєстрів (щодо інших речових прав та обтяжень) стосовно зазначеної земельної ділянки.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подала апеляційні скарги, в яких просить скасувати оскаржувану ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_10 про арешт майна у кримінальному провадженні №12024110000000490 від 02.10.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 298, ч. 1 ст. 197-1 КК України.
Також апелянт в апеляційній скарзі в інтересах ОСОБА_6 , просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2026 року, у зв'язку з тим, що оскаржувана ухвала ОСОБА_6 була отримана 31.03.2026. При цьому ОСОБА_6 не була присутня при постановленні ухвали, тому останнім днем подачі апеляційної скарги є 06.04.2026. Однак, зважаючи, що технічний звіт, який має вагоме значення при розгляді апеляційної скарги, був підготовлений та отриманий від виконавця лише 07.04.2026, то ОСОБА_6 об'єктивно не могла подати апеляційну скаргу на оскаржувану ухвалу 06.04.2026
На обґрунтування вимог апеляційних скарг, апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною та необґрунтованою.
Апелянт вказує на те, що єдиним аргументом слідчого судді для накладення арешту є та обставина, що земельні ділянки можуть бути використані як речовий доказ. Водночас, в оскаржуваній ухвалі слідчий суддя в порушення ст. 132, 173 КПК України належним чином не обґрунтував правову підставу для арешту земельних ділянок. Зокрема, не обґрунтовано наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України.
Не врахував, що визнання земельних ділянок речовими доказами не є беззаперечною підставою для накладення арешту. Зокрема, слідчий суддя в ухвалі не встановив, яким чином кожна конкретна арештована земельна ділянка могла б бути об'єктом кримінальних протиправних дій та яким чином останні можуть використовуватись як речовий доказ.
В оскаржуваній ухвалі відсутні будь-які посилання на докази, які засвідчують причинно-наслідковий зв'язок між, начебто, руйнуванням пам'ятки археології національного значення «Городище «Велике Ходосівське» та здійснення будівництва на арештованих земельних ділянках.
Також апелянт зазначає, що відповідно до ч. З ст. 14-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до затвердження науково-проєктної (науково-дослідної) документації з визначення меж та режимів використання території пам'ятки відповідно до частини першої цієї статті межа території пам'ятки встановлюється, зокрема для городищ у межах населених пунктів - 100 метрів навколо залишків оборонних споруд (вал, рів), визначених в обліковій документації.
Арештовані земельні ділянки знаходяться в межах населеного пункту (село Іванковичі). А відтак, відстань від зони забудови до залишків оборонних споруд повинна бути 100 метрів, а не 300 метрів, як стверджує прокурор в клопотанні пронакладення арешту.
Для підтвердження відстані арештованих земельних ділянок до пам'ятки археології національного значення «Городище «Велике Ходосівське» апелянт надає технічний звіт про виконання комплексу топографо-геодезичних робіт зі складання топографічного плану місцевості М 1:5000. Вищевказаним звітом встановлено, що найменша відстань від меж земельних ділянок ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до підніжжя земельного валу становить 550 метрів.
Відтак, вищевказані земельні ділянки не знаходяться в охоронній зоні пам'ятки археології національного значення «Городище «Велике Ходосівське» та будівництво жодним чином не впливає на таку пам'ятку.
Більш того, в рамках даного кримінального провадження не було проведено жодної експертизи, яка б могла встановити, що об'єкти будівництва на арештованих земельних ділянках дійсно знаходяться в межах охоронних зон пам'ятки археології національного значення «Городище «Велике Ходосівське».
Крім того апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала містить абстрактні посилання на постанову про визнання арештованих земельних ділянок речовими доказами без зазначення реквізитів такої постанови.
Також апелянт зазначає, що слідчий суддя не оцінив розумність та співрозмірність обмеження права власності на земельні ділянки завданням кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді, доводи представника власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , в підтримку поданих апеляційних скарг, які остання підтримала з наведених в них підстав, думку прокурора, який заперечував проти задоволення вказаних апеляційних скарг та вважав оскаржувану ухвалу законною та обґрунтованою, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційних скарг колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скаргипредставника власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог пункту 3 ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді подається протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Згідно абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Строк апеляційного оскарження може бути поновлений, якщо причини його пропуску є поважними.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КПК України пропущений із поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи ухвалою слідчого судді, суду.
З урахуванням обставин, щодо пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого суддіСвятошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2026 року, які викладені в клопотанні представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 ,колегія суддів вважає їх поважними, на підставі чого приходить до висновку щодо поновлення строку на апеляційне оскарження вказаної ухвали.
Як вбачається з наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів судового провадження та ухвали слідчого судді місцевого суду, що слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024110000000490 від 02.10.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 197-1, ч. 3 ст. 298 КК України.
В межах даного кримінального провадження, 10.03.2026 прокурор Київської обласної прокуратури ОСОБА_10 , звернувся до слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна, із забороною відчуження та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами: 3221483301:01:032:0226, 3221483301:01:032:0227, 3221483301:01:032:0228, 3221483301:01:032:0229, 3221483301:01:032:0230, 3221483301:01:032:0231, 3221483301:01:032:0233, 3221483301:01:032:0234, 3221483301:01:032:0235, а також з забороною будівництва на них об'єктів нерухомості, які відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна належить на праві власності: №№3221483301:01:032:0226, 3221483301:01:032:0227, 3221483301:01:032:0228, 3221483301:01:032:0229, 3221483301:01:032:0230, 3221483301:01:032:0231, 3221483301:01:032:0233, 3221483301:01:032:0234 - ОСОБА_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 , №3221483301:01:032:0235 - ОСОБА_7 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Встановити заборону особам, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно, вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших реєстрів (щодо інших речових прав та обтяжень) стосовно зазначеної земельної ділянки.
На обґрунтування вимог даного клопотання зазначено, що досудовим розслідуванням встановлено, що група невстановлених осіб вчиняє пошкодження пам'ятки археології національного значення «Городище «Велике Ходосівське», що на території Федосіївської сільської ради Обухівського району Київської області під час здійснення незаконного будівництва.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 № 928, затверджено перелік об'єктів культурної спадщини національного значення, які заносяться до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
Зокрема, до зазначеного реєстру внесено «Городище «Велике Ходосівське» за охоронним номером 100012-Н.
Допитаний в якості свідка археолог Інституту археології НАН України ОСОБА_11 показав, що він, будучи у складі моніторингової археологічної експедиції, яка проводила моніторинг пам'яток, в тому числі проводився моніторинг «Городище «Велике Ходосівське», в результаті якого виявлений ряд руйнацій та ймовірних порушень пам'ятко-охоронного законодавства, зокрема проведення земляних робіт та будівництва на території пам'ятки. Офіційний облік, надання статусу об'єкта культурної спадщини дослідження пам'ятки археології «Городище «Велике Ходосівське» розпочато у 1970 році. Вказана пам'ятка археології оточена оборонними валами та знаходиться в Київській області, Києво-Святошинському районі, між селами Круглик (на заході) та Ходосівка (на сході). Щодо меж пам'ятки слід вказати, що вони візуалізуються на місцевості земляними валами укріплень городища. «Городище «Велике Ходосівське» є унікальною пам'яткою скіфської доби, що відноситься до так званих городищ-гігантів. Площа пам'ятки становить майже 2000 га та через це воно друге за площею в України.
11.02.2026 під час огляду земельних ділянок з наступними кадастровими номерами: 3221483301:01:032:0226, 3221483301:01:032:0227, 3221483301:01:032:0228, 3221483301:01:032:0229, 3221483301:01:032:0230, 3221483301:01:032:0231, 3221483301:01:032:0233, 3221483301:01:032:0234, 3221483301:01:032:0235, встановлено, що вказані земельні ділянки являють собою один масив земельних ділянок, на яких здійснюється будівництво котеджного містечка «Тиша».
Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки обмежень щодо використання земельних ділянок, згідно з постановою КМУ № 1051 від 17.10.2012, не встановлено.
Враховуючи вищевикладене та те, що земельні ділянки з вищевказаними кадастровими номерами є об'єктом кримінально протиправних дій, винесено постанову про визнання вказаних земельних ділянок речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна земельні ділянки належать на праві власності:
№№3221483301:01:032:0226, 3221483301:01:032:0227, 3221483301:01:032:0228, 3221483301:01:032:0229, 3221483301:01:032:0230, 3221483301:01:032:0231, 3221483301:01:032:0233, 3221483301:01:032:0234 - ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , №3221483301:01:032:0235 - ОСОБА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Вказані земельні ділянки, які визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, можуть бути забудовані з порушенням містобудівного та земельного законодавства.
Таким чином, підставою та метою, з якою прокурор звертається до суду з даним клопотанням, є збереження речових доказів - вказаних земельних ділянок.
З наведених вище обставин вбачається необхідність в накладенні арешту на вказані ділянки та встановленні заборони особам, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно, вносити будь-які зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших реєстрів (щодо інших речових прав та обтяжень) щодо такої земельної ділянки, а також встановлення заборони власникам таких земельних ділянок вирішувати будь-які питання про поділ такої земельної ділянки, укладення будь-яких угод щодо такої земельної ділянки, а також проведення на ній будь-яких підготовчих та/або будівельних робіт з метою недопущення можливості її знищення, перетворення, відчуження у будь-який спосіб для забезпечення можливої конфіскації майна, цивільного позову та зберігання до набрання законної сили судовим рішенням по вказаному речовому доказу у кримінальному провадженні.
Вказане унеможливить подальше знищення, перетворення, відчуження у будь-який спосіб такої земельної ділянки, а також наддасть можливість органу досудового розслідування встановити важливі обставини вчинення кримінального правопорушення (злочину) в ході проведення слідчих та процесуальних дій в рамках зазначеного кримінального провадження.
До клопотання додані матеріали на підтвердження його обґрунтованості.
11.03.2026 ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва задоволено вказане клопотанняпрокурора та накладено арешт, із забороною відчуження та розпорядження земельними ділянками з кадастровими номерами: 3221483301:01:032:0226, 3221483301:01:032:0227, 3221483301:01:032:0228, 3221483301:01:032:0229, 3221483301:01:032:0230, 3221483301:01:032:0231, 3221483301:01:032:0233, 3221483301:01:032:0234, 3221483301:01:032:0235, а також з забороною будівництва на них об'єктів нерухомості, які відповідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна належить на праві власності: №№3221483301:01:032:0226, 3221483301:01:032:0227, 3221483301:01:032:0228, 3221483301:01:032:0229, 3221483301:01:032:0230, 3221483301:01:032:0231, 3221483301:01:032:0233, 3221483301:01:032:0234 - ОСОБА_6 , РНОКПП: НОМЕР_1 , №3221483301:01:032:0235 - ОСОБА_7 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Встановлено заборону особам, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно, вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших реєстрів (щодо інших речових прав та обтяжень) стосовно зазначеної земельної ділянки.
Задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження за №12024110000000490 від 02.10.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 197-1, ч. 3 ст. 298 КК України та накладаючи арешт на вказані земельні ділянки,слідчий суддя встановив, що у даному кримінальному провадженні досліджуєть діяльність групи осіб, які ймовірно, незаконно, заволоділи земельними ділянками, про які йдеться в клопотанні. При цьому земельні ділянки із кадастровими номерами: 3221483301:01:032:0226, 3221483301:01:032:0227, 3221483301:01:032:0228, 3221483301:01:032:0229, 3221483301:01:032:0230, 3221483301:01:032:0231, 3221483301:01:032:0233, 3221483301:01:032:0234, 3221483301:01:032:0235 визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.
Враховуючи наведене, слідчий суддя прийшов до висновку, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, відповідає критеріям, передбаченим ч. 1 ст. 98 КПК України, а також обґрунтовано визнане речовими доказами, що в своїй сукупності слугує підставами для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
З ухвали слідчого судді вбачається, що наведені в клопотанні прокурора доводи про накладення арешту на майно перевірялись судом першої інстанції. При цьому були досліджені матеріали судового провадження, а також з'ясовані інші обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК Українита судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК Україниарешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК Україниу випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, всупереч твердженням апелянта, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також обставини кримінального провадження №12024110000000490 від 02.10.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 197-1, ч. 3 ст. 298 КК Українита відношення до нього вище вказаних земельних ділянок,а тому слідчий суддя обґрунтовано задовольнив клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, всупереч твердженням апелянта обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на вище зазначене майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку відповідно до постанови старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Київській області від 12.12.2026 /т. 1 а.с.96-99/ визнано речовими доказами в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що в засіданні суду першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно, всупереч твердженням апелянта.
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно.
Підстав сумніватися в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження колегія суддів не вбачає. Обставини кримінального провадження на час прийняття рішення вимагали вжиття такого методу державного регулювання як накладення арешту.
Будь-яких негативних наслідків від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження, які можуть суттєво позначитися на інтересах інших осіб, колегією суддів не встановлено.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість накладення арешту на майно є такими, що не відповідають матеріалам провадження. Крім того, слідчим суддею суду першої інстанції накладено арешт на майно відповідно до вимог ст. ст. 132, 167, 170, 173 КПК України на підставі належно досліджених доводів органу досудового розслідування.
При цьому, арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Відповідно до ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
З урахуванням цього слідчий суддя встановив належні правові підстави, передбачені ч.ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на вищевказане майно, що відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, всупереч доводам апелянта.
Зважаючи на викладене, в сукупності з обставинами провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, арешт застосував правомірно, а тому доводи апелянта стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.
Всі інші зазначені в апеляційній скарзі обставини не є безумовними підставами для скасування ухвали суду.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК Україниарешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Поновити представнику власника майна ОСОБА_6 - адвокату ОСОБА_8 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2026 року.
Ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2026 року, - залишити без змін, а апеляційні скарги представника власників майна ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4