Номер провадження 22-ц/821/560/26Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/8077/25 Категорія: 304090000 Кондрацька Н. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
27 травня 2026 року
м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Сіренка Ю.В., Новікова О.М., Карпенко О.В.
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю « Фінансова компанія «ЕЙС »,
відповідач - ОСОБА_1 ,
особа, яка подала апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 адвокат Конопатський Олександр Олегович,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Конопатського Олександра Олеговича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2025 року, у складі судді Кондрацької Н.М., у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У вересні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» звернулося до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого вказувало, що 25.10.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 574079465 на суму 22000,00 грн. у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за допомогою одноразового ідентифікатора МNV2V9K7.
Крім того, 28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. Первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання Договору факторингу 1 підписали реєстр прав вимоги №135 від 25.05.2021, за яким від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги.
У подальшому право грошової вимоги за кредитним договором, на підставі послідовно укладених договорів факторингу, перейшло до позивача у справі.
В зв'язку з тим, що відповідач не виконала свого обов'язку та не повернула наданий їй кредит у строки, передбачені кредитним договором, утворилась заборгованість в сумі 90620, 47 грн, яка складається з: 19486,63 грн - заборгованість по тілу кредиту; 71133,84 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 0,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи), яку позивач просив суд стягнути на його користь.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЕЙС» заборгованість за Кредитним договором № 574079465 від 25.10.2020 у розмірі 90 620,47 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн., а всього 97620 грн. 47 коп.
Ухвалюючи таке рішення, суд мотивував тим, що первісний кредитор повністю виконав взяті на себе зобов'язання по кредитному договору, надавши в користування ОСОБА_1 кошти у визначеному договором розмірі, однак позичальник взятих на себе зобов'язань з повернення кредитних коштів та процентів за користування не виконав, в зв'язку з чим утворилась зоборгованість, яка підлягає до стягнення на користь позивача, який на підставі договорів факторингу набув право грошової вимоги за кредитним договором, тобто є належним кредитором у спірних правовідносинах.
Не погодившись із рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокатКонопатський О.О. оскаржив його в апеляційному порядку. Просить рішення суду змінити, зменшивши розмір заборгованості за кредитним договором з 90 620, 47 грн до 22 234, 33 грн. та здійснити перерозподіл судових витрат.
В обгрунтування апеляційних вимог зазначає, що строк кредитування, з врахуванням додаткових угод, закінчився 21.04.2021, а тому здійснений кредитором перерахунок 25.04.2021 по збільшеній процентній ставці є незаконним.
Тому вважає, що суд дійшов помилкового висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідачки процентів в розмірі 68386, 14 грн, які нараховані по збільшеній відсотковій ставці поза межами строку кредитування, а частина цієї суми в розмірі 24 845, 25 грн є фактично не відсотками за користування кредитними коштами, а відповідальністю за порушення грошового зобов'язання, передбаченою ч.2 ст. 625 ЦК України, вимогу про стягнення якої позивач не заявляв.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» Поляков О.В. просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін, мотивуючи тим, що позивач має право вимагати від відповідача повернення отриманих за кредитним договором коштів, а також процентів за неправомірне користування такими коштами, що передбачено ч.2 ст. 625 ЦК України.
Представник позивача наголошує на тому, що здійснюючи проплати за кредитним договором, позичальник висловив свою згоду з його умовами та відповідно правомірністю вимог позивача за договором.
Вважає, що суд дійшов правильного висновку про стягнення всієї суми заборгованості за процентами, оскільки нараховані відповідачу проценти за користування кредитом поза межами встановленого кредитним договором строку кредитування є погодженою сторонами мірою відповідальності за порушення строків повернення кредиту.
За умовами договору та обставинами справи існувало два періоди нарахування процентів: за користування коштами згідно із ст. 1048 ЦК України та за користування коштами відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України за весь час прострочення.
В обгрунтування своїх доводів щодо правомірності нарахування процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами, що виникають у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання і підлягають стягненню на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, позивач посилається на усталену практику Верховного Суду, зокрема на постанову Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 та практику апеляційних судів.
Звертає увагу на те, що розрахунки заборгованості не суперечать один одному та узгоджуються з іншими доказами у справі, зокрема з витягами з Реєстрів прав вимоги до договорів факторингу.
Відповідно до положень ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 23 лютого 2026 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до таких висновків.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2025 року не повністю відповідає вказаним вимогам закону, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 25.10.2020 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 574079465 в електронній формі, шляхом підписання договору електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV2V9K7, відправленого на номер мобільного телефону, що вказаний позичальником в заявці на кредит.
Відповідно до умов договору, зокрема п.п. 1.2-1.3, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов'язалося надати відповідачу кредит у розмірі 22000,00 грн. на умовах строковості, зворотності та платності, а ОСОБА_1 зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, які передбачені п.п. 1.3-1.5 кредитного договору.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов'язання за вищевказаним договором виконало в повному обсязі, а саме 25.10.2020 перерахувало відповідачу грошові кошти у розмірі 22000,00 грн. на банківську карту № НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням від 25.10.2020 (а.с. 9) та не заперечується стороною відповідача.
Натомість, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконала, після закінчення строку кредитування не повернула кредит та не сплатила відсотки за користування ними.
Крім того, між первісним кредитором та відповідачкою було укладено ряд додаткових угод, якими у зв'язку з неможливістю виконання позичальником умов Договору та на підставі звернення позичальника, продовжено строк, на який був наданий кредит за Договором № 574079465 від 25.10.2020 та визначено процентну ставку на період такого продовження.
Так, 24.11.2020 строк кредитування продовжено на 30 днів, на дату укладання Додаткової угоди позичальник сплачує фактично нараховані проценти за користування кредитом та починаючи з 24.11.2020 позичальник сплачує за користування кредитом 0,93 відсотків в день від суми Кредиту за Дисконтною процентною ставкою згідно цієї Додаткової угоди;
Додатковою угодою 23.12.2020 сторони дійшли згоди, що у зв'язку з неможливістю виконання позичальником умов Договору та на підставі звернення позичальника, продовжити строк, на який був наданий кредит за Договором № 574079465 від 25.10.2020, на 29 днів: двадцять дев'ять, починаючи з 24.12.2020 позичальник сплачує за користування кредитом 0,75 відсотків в день від суми кредиту за Дисконтною процентною ставкою згідно цієї Додаткової угоди;
Додатковою угодою від 22.01.2021 продовжено строк, на який був наданий кредит на тридцять днів, починаючи з 22.01.2021 позичальник сплачує за користування кредитом 0,47 відсотків в день від суми кредиту за Дисконтною процентною ставкою згідно цієї Додаткової угоди.
Додатковою угодою від 21.02.2021 продовжено строк, на який був наданий кредит на тридцять днів, починаючи з 21.02.2021 позичальник сплачує за користування кредитом 0,47 відсотків в день від суми кредиту за Дисконтною процентною ставкою згідно цієї Додаткової угоди.
Додатковою угодою від 22.03.2021сторони дійшли згоди, у зв'язку з неможливістю виконання позичальником умов Договору та на підставі звернення позичальника, продовжити строк, на який був наданий кредит за Договором № 574079465 від 25.10.2020 на 29 днів, починаючи з 23.03.2021 позичальник сплачує за користування кредитом 0,47 відсотків в день від суми Кредиту за Дисконтною процентною ставкою згідно цієї Додаткової угоди.
Під час укладення договору відповідач ознайомилася з його текстом та змістом в цілому, паспортом споживчого кредиту, зміст договору жодним чином не порушує її законних прав та інтересів, жодних заперечень щодо уточнення чи зміни його викладу не висловила та з ними погодилась.
Судом також встановлено, що 28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року, у подальшому сторони погодили продовжити строк дії Договору рядом Додаткових угод до 31.12.2024. Тож договір № 28/1118-01 є рамковою угодою, що діє протягом визначеного проміжку часу, а саме 28.11.2018 - 31.12.2024.
Пунктом 2.1. Розділу 2 (предмет договору) Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, передбачено, що згідно умов Договору Клієнт зобов'язується відступити Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги.
Відповідно до реєстру прав вимоги № 135 від 25.05.2021 вбачається, що до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до боржників у тому числі і до боржниці ОСОБА_1 (п/п № 408) за кредитним договором № 574079465 від 25.10.2020 у загальному розмірі 75713,32 грн.
У подальшому, шляхом послідовно укладених договорів факторингу, право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 574079465 від 25.10.2020 перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС».
Факт укладення кредитного договору № 574079465 від 25.10.2020, отримання кредитних коштів у розмірі визначеному договором та відступлення права грошової вимоги за договором до позивача, судом першої інстанції встановлено правильно, на підставі наявних матеріалів справи та скаржником не заперечується.
Правове регулювання спірних правовідносин.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (надалі - Закон).
Статтею 3 ЗУ «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб'єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 36 КПК України та ст. 79 КАС України.
За змістом ст. 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до положень ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», договір підписаний електронним підписом прирівнюється до договору укладеного у письмовій формі.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (статті 610, 611 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).
У постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 759/20374/20 (провадження № 61-4425св22), від 30 листопада 2023 року у справі № 382/1621/21 (провадження № 61-13123св23) вказано, що «тлумачення пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права».
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Положенням ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Не заперечуючи встановлених судом обставин щодо укладення кредитного договору № 574079465 від 25.10.2020 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , отримання відповідачкою кредитних коштів в сумі 22 000 грн та переходу права грошової вимоги за договором до позивача, в апеляційній скарзі представник відповідачки адвокат Конопатський О.О. не погоджується з розміром заборгованості, заявленої позивачем до стягнення з відповідачки, яку суд задовольнив повністю.
Обгрунтовуючи позовні вимоги в частині розміру заборгованості, ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» посилалась на розрахунки заборгованості виконані ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», Реєстр боржників за Договором факторингу №б/н від 20.10.2023, відповідно до якого від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» згідно порядкового номеру запису боржника № 376 до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 90620,47 грн., з яких 19486,63 грн. заборгованість за тілом кредиту, 71133,84 грн. заборгованість по відсоткам.
В зв'язку з фактичним отриманням відповідачкою кредитних коштів, їх використанням та невиконанням обов'язку щодо їх повернення в строк, передбачений договором, висновок суду щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 19486,63 грн є обґрунтованим та не заперечується скаржником.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про правильність нарахування суми боргу за кредитним договором, зокрема і щодо процентів, та відповідність умовам договору та вимогам законодавства, внаслідок чого стягнув з ОСОБА_1 вищевказану заборгованість.
Однак, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду, оскільки нарахування процентів за користування кредитними коштами, які і перерахунок процентів, відбувались після закінчення строку кредитування, що суперечить вимогам закону.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Із положень частини другої статті 625 ЦК України слідує, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов'язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточнюючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У зобов'язальних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання.
Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 22 березня 2017 року (справа №6-2311цс16), нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Так, відповідно до кредитного договору № 574079465 від 25.10.2020 (надалі -договір) кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником. На період строку, визначеного п. 1.2. договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою в розмірі 0,28 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом. У випадку користування кредитом понад строк, встановлений п.1.2. договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між сторонами застосовується базова процентна ставка в розмірі 1,70 відсотків від суми кредиту за кожний день користування кредитом, відповідно до чого позичальник зобов'язується сплатити товариству різницю між фактично сплаченими процентами за дисконтною та нарахованою базовою процентними ставками за весь строк користування кредитом (п.п. 1.2. - 1.4. договору).
Пунктом 4.3. кредитного договору передбачено, що сторони погодились, що проценти, нараховані після закінчення строку надання кредиту визначеного в п.1.2. договору, є процентами в розумінні ч.2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до матеріалів справи, строк кредитування за договором було продовжено шляхом укладення додаткових угод від 24.11.2020, 23.12.2020, 22.01.2021, 21.02.2021, 22.03.2021 до 20.04.2021.
З розрахунків заборгованості вбачається, що відповідачка частково здійснювала проплати за кредитним договором, що в сумі склало 20 828 грн.
Станом на 20.04.2021, тобто на момент закінчення строку кредитування, розмір заборгованості ОСОБА_1 по кредитному договору, враховуючи здійснені нею проплати, склав 22 142,74 грн.
Нарахування відсотків поза межами строку кредитування є мірою відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання, передбаченою ч.2 ст. 625 ЦК України, а не відсотками, передбаченими ст. 1050 ЦК України за користування кредитними коштами.
З наведеного слідує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом обмежене умовами самого кредитного договору та, у даному випадку нараховувати відсотки за користування кредитом слід з 25.10.2020 до 20.04.2021, а після 20.04.2021 кредитодавець втрачає право нараховувати відсотки за користування кредитними коштами, як за дисконтною, так і за базовою процентними ставками, а тому нараховані відсотки поза межами строку кредитування стягненню не підлягають.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позивач не заявляв вимоги про стягнення з ОСОБА_1 відсотків, передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України.
Крім того, перерахунок процентів, який здійснено первісним кредитором 25.04.2021 з скасуванням дисконтної та застосуванням базової процентної ставки за минулий період, є також незаконним та порушує права споживача, оскільки фактично після закінчення строку кредитування нарахування відсотків за користування кредитними коштами, як і їх перерахунок за минулий час, є незаконним, так як після закінчення строку кредитування нарахування може бути лише як міра відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, що передбачає ч.2 ст. 625 ЦК України.
Тому, з урахування строку кредитування, який закінчився 20.04.2021, з відповідачки на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» підлягає до стягнення заборгованість за кредитним договором № 574079465 від 25.10.2020 в сумі 22 142, 74 грн.
В апеляційній скарзі представник відповідачки просив зменшити розмір заборгованості з 90 620, 47 грн до 22 234, 33 грн, однак, дослідивши матеріали справи, зокрема, договір, додаткові угоди та розрахунок заборгованості, колегія суддів встановила, що строк кредитування закінчився 20.04.2021, з відповідно нарахованою сумою заборгованості на цей день в розмірі 22 142, 74 грн, а тому колегія суддів вважає за необхідне визначити цю суму до стягнення, що не погіршує становище скаржника та фактично не є виходом за межі апеляційної скарги.
Суд першої інстанції не врахував, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Такі висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р по справі № 300/438/18.
В зв'язку з викладеним, рішення суду підлягає зміні, шляхом зменшення суми заборгованості за кредитним договором з 90 620, 47 грн до 22 142, 74 грн., з яких 19 486, 63 грн - тіло кредиту, 2 656, 11 грн - проценти за користування кредитними коштами.
Стосовно розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що під час подання позовної заяви, ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» було сплачено судовий збір у сумі 2422,40 грн.
Відповідачка звільнена від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір».
Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зменшення розміру заборгованості з 90 620, 47 грн до 22 142, 74 грн, що складає 24, 43 % від ціни позову, то позивачу за подання позовної заяви належить компенсувати за рахунок держави судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 591,79 грн. (2422,4х24,43%/100%)
В зв'язку з тим, що скаржник звільнений від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги, з позивача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за апеляційну інстанцію пропорційно до розміру позовних вимог, у задоволенні яких йому відмовлено, що становить 2 745, 91 грн (3633,6х75,57%/100%).
Щодо витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції належить змінити, шляхом зменшення розміру заборгованості, відповідно підлягають зміні і витрати на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Оскільки позов підлягає задоволенню на 24,43 %, то з відповідачки на користь позивача належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1710, 10 грн.
Згідно з п.2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є , зокрема неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 141, 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Конопатського Олександра Олеговича - задовольнити частково.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2025 року у даній справі змінити, зменшивши розмір заборгованості за кредитним договором, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС » з 90 620,47 грн до 22 142, 74 грн., та зменшивши розмір витрат на професійну правничу допомогу з 7 000 грн до 1 710, 10 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС » в дохід держави судовий збір за апеляційну інстанцію в розмірі 2 745, 91 грн.
Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС » за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судові витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви в розмірі 591,79 грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Судді: Ю.В. Сіренко
О.М. Новіков
О.В. Карпенко