26 травня 2026 року
м. Київ
справа № 740/3361/25
провадження № 61-3500св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Воробйової І. А., Зайцева А. Ю.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересована особа - Ніжинська територіальна громада в особі Ніжинської міської ради Чернігівської області,
розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Ващенко Марина Олександрівна, на рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 01 жовтня 2025 року у складі судді Луговця О. А.та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Шитченко Н.В., Висоцької Н. В., Мамонової О. Є.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, в якій просила встановити факт її проживання разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини, а саме з 2015 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Заява мотивована тим, що у 2012 році вона познайомилась з ОСОБА_3 та підтримувала з ним близькі стосунки, не реєструючи шлюб. ОСОБА_3 проживав у будинку по АДРЕСА_2 разом зі своїм батьком ОСОБА_2 , який мав поганий стан здоров'я та хворів на цукровий діабет.
Заявниця була для ОСОБА_2 невісткою, між ними склалися гарні родинні стосунки.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.
Після смерті сина ОСОБА_2 залишився один, стан його здоров'я погіршився, внаслідок чого вони почали проживати разом у її помешканні по АДРЕСА_1 .
Заявниця зазначала, що разом з ОСОБА_2 вони вели спільне господарство, були пов'язані спільним побутом, мали спільний бюджет. Крім того, він допомагав доглядати за її дітьми, а вона організовувала проходження ОСОБА_2 лікування в медичних закладах і на дому, доглядала за ним, а після його смерті поховала його.
Інших родичів ОСОБА_2 не мав.
Вказувала, що встановлення цього факту їй необхідно для прийняття спадщини після померлого ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Борзнянського районного суду Чернігівської області від 01 жовтня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що заявницею не доведено факту її проживання однією сім'єю з ОСОБА_2 більше п'яти років на час відкриття спадщини, що давало б їй право претендувати на спадкове майно як спадкоємця четвертої черги за законом. В судовому засіданні знайшла підтвердження лише обставина спільного проживання ОСОБА_2 із родиною заявниці понад п'ять років. Однак, на переконання суду, відносини ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не носили характеру сімейних, а вказані особи не були пов'язані спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків.
Наявні в матеріалах справи платіжні документи на придбання ліків, медикаментів, оплату житлово-комунальних послуг ОСОБА_2 достовірно не вказують, що ці дії були вчинені саме заявницею і за її кошти, а понесення нею витрат на ритуальні послуги по похованню ОСОБА_2 беззаперечно не свідчить про існування між цими особами сімейних відносин.
При цьому суд зазначив, що додані до позовної заяви письмові заяви-свідчення громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також акт, складений сусідами ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , за відсутності їх безпосереднього допиту в судовому засіданні, в силу положень частини другої статті 76 та статті 78 ЦПК України не відповідають критерію допустимості доказів.
Одночасно суд прийняв до уваги, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою як під час співмешкання з ОСОБА_3 , так і під час спільного проживання із ОСОБА_2 . Наразі цей шлюб також не розірвано.
Надання ж ОСОБА_1 допомоги ОСОБА_2 , який після смерті сина був одинокою особою похилого віку та за станом здоров'я потребував стороннього догляду, не є безумовним підтвердженням факту проживання заявниці з ОСОБА_2 однією сім'єю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 01 жовтня 2025 рокузалишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
11 березня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 01 жовтня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року і ухвалити нове рішення, яким її заяву задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, які мають значення для справи та без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
20 квітня 2026 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .
Фактичним місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_1 , що підтверджується копією акта про фактичне проживання фізичної особи від 02 травня 2024 року.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 з 25 лютого 1989 року по 12 липня 2024 року.
ОСОБА_3 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , повторно виданим 22 січня 2010 року.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 30 років, що підтверджується довідкою про причину смерті від 13 липня 2015 року № 450.
Наданими до позовної заяви медичними документами підтверджено проходження ОСОБА_2 медичних обстежень та лікування у 2022-2024 роках. При цьому довідкою Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 3 від 30 травня 2024 року підтверджено факт супроводження ОСОБА_1 хворого ОСОБА_2 на прийом до поліклініки ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 18 червня 2024 року.
ОСОБА_1 за власні кошти здійснила поховання ОСОБА_2 , що підтверджується квитанцією ФОП « ОСОБА_12 » від 18 червня 2024 року
10 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Ніжинського районного нотаріального округу Кузьменка О. В. із заявою про прийняття спадщини смерті ОСОБА_2 , вказавши, що приймає спадщину як спадкоємець за законом четвертої черги.
10 грудня 2024 року приватним нотаріусом Ніжинського районного нотаріального округу Кузьменком О. В. заведено спадкову справу № 50/2024 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Інші спадкоємці із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_2 не зверталися.
ІНФОРМАЦІЯ_7 сусідами заявниці ОСОБА_1 , яка проживає по АДРЕСА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , було складено акт про те, що ОСОБА_2 фактично проживав без реєстрації по АДРЕСА_1 .
06 листопада 2024 року сусідами заявниці ОСОБА_1 , яка проживає по АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 були складені письмові заяви на підтвердження того, що ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_8 сусідами ОСОБА_2 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 складено акт про те, що ОСОБА_2 з 2010 року постійно за місцем своєї реєстрації не проживав, а переїхав проживати по АДРЕСА_1 до ОСОБА_1 , яка була йому як невістка, оскільки після смерті його сина ОСОБА_3 , ОСОБА_2 за станом здоров'я не міг самостійно себе обслуговувати та потребував стороннього догляду. ОСОБА_1 доглядала за ОСОБА_2 , займалася його лікуванням, приходила прибирати його квартиру, сплачувала комунальні платежі, усі побутові питання вони вирішували разом. Після смерті ОСОБА_2 . ОСОБА_1 організувала похорон через ритуальну службу та поминки.
ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 в якості свідків судом не допитувались.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.
Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
В основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім'ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі №304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18)).
Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні справ щодо встановлення права на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання заявника разом зі спадкодавцем є доведеність факту їх спільного проживання, як осіб, які складали сім'ю, що передбачає їх пов'язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов'язків у період, не менше ніж п'ять років.
Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 25 червня 2024 року у справі № 125/1873/22, від 06 березня 2025 року у справі № 521/729/20, від 07 травня 2025 року у справі № 283/2703/23, від 07 серпня 2025 року у справі №466/11802/21.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16, від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19, від 26 жовтня 2023 року у справі № 522/14664/21, від 21 жовтня 2024 року у справі № 522/11976/21.
Отже, закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім'єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду під час їх оцінки.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування
не може ґрунтуватися на припущеннях.
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що заявницею не надано належних, допустимих та беззаперечних доказів на підтвердження факту її постійного проживання з ОСОБА_2 однією сім'єю протягом п'яти років до часу відкриття спадщини, наявності між ними взаємних прав і обов'язків, ведення спільного господарства, спільного бюджету, спільних витрат та іншого, що притаманне саме сімейним відносинам.
При цьому суди зазначили, що додані до позову письмові заяви-свідчення громадян ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , а також акти сусідів, за відсутності їх безпосереднього допиту в судовому засіданні, в силу положень частини другої статті 76 та статті 78 ЦПК України не відповідають критерію допустимості доказів.
Водночас суди першої та апеляційної інстанцій у взаємномузв'язкуз іншими доказами у їх сукупностіврахували, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вказаний період часу були зареєстровані за різними адресами, а заявниця перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав длявстановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та підставно відмовили у задоволенні вимог заяви у зв'язку з їх недоведеністю.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що постанова ухвалена судом апеляційної інстанції без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Верховний Суд встановив, що судами попередніх інстанцій оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Ващенко Марина Олександрівна, залишити без задоволення.
Рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 01 жовтня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 11 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
І. А. Воробйова
А. Ю. Зайцев