Рівненський апеляційний суд
Іменем України
21 травня 2026 року м. Рівне
Справа № 572/3834/23
Провадження № 11-кп/4815/528/26
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду у складі:
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
особи, щодо якої вирішується клопотання про застосування примусових
заходів медичного характеру ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
законного представника ОСОБА_7 ,
захисника - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні матеріали судового провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Костопільського районного суду Рівненської області від 23 квітня 2026 року, якою продовжено ОСОБА_6 запобіжний захід у виді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, у справі за клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні №12023181200000507 за ознаками суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК),
Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 23 квітня 2026 року задоволено клопотання прокурора Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_9 та продовжено стосовно
ОСОБА_6 , котрий народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Рудня-Карпилівська Сарненського району Рівненської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
запобіжний захід у виді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають його небезпечну поведінку та продовжено утримувати ОСОБА_6 у Рівненській філії «Спеціалізований заклад з надання психіатричної допомоги» ДУ «Інститут судової психіатрії МОЗ України строком на 60 днів, тобто до 21 червня 2026 року.
В апеляційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_8 просить вказане судове рішення скасувати та постановити нову ухвалу, якою передати ОСОБА_6 під нагляд законного представника ОСОБА_7 з обов'язковим лікарським наглядом.
В обґрунтування апеляційних вимог захисник зазначив, що стороною обвинувачення не доведено наявності передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України (далі - КПК) ризиків, які б обґрунтовували необхідність подальшого застосування до ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги.
Зокрема, захисник вказує на відсутність ризиків переховування ОСОБА_6 від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на потерпілого та свідків, оскільки потерпілий та свідки вже допитані, шкоду потерпілому відшкодовано. Окрім того, вказує на відсутність ризику знищення, приховування або спотворення речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, оскільки обшуки вже проведено та документи вилучено і досліджено Також зазначає, що висновок суду про суспільну небезпечність особи ґрунтується на припущеннях, оскільки відсутні дані про порушення ним умов утримання чи агресивну поведінку.
Крім того, захисник посилається на відсутність належного медичного обґрунтування подальшого тримання особи в умовах психіатричного закладу. Зазначає, що висновки судово-психіатричних експертиз за 2023 та 2025 роки містять різні діагностичні формулювання та не містять чітких рекомендацій щодо виду примусових заходів медичного характеру,а суд першої інстанції, не володіючи спеціальними знаннями, не мав можливості самостійно визначати відповідний захід. Окрім того, посилається на висновок 2025 року щодо відсутності у ОСОБА_6 галюцинаторного синдрому та зазначає, що суд не перевірив наявність підстав для подальшого тримання особи в умовах ізоляції саме на момент судового розгляду.
Також апелянт зазначив, що тривале перебування особи в умовах ізоляції упродовж близько 30 місяців без належного медичного обґрунтування є непропорційним обмеженням права на свободу та особисту недоторканність, посилаючись при цьому на практику Європейського суду з прав людини та Верховного Суду. Окрім того, вказує на сумніви щодо належності та допустимості окремих медичних документів у зв'язку з відсутністю підписів, реквізитів та належного оформлення медичних записів.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника - адвоката ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та його законного представника ОСОБА_7 на підтримання апеляційної скарги, думку прокурора ОСОБА_5 про безпідставність апеляційних вимог та залишення ухвали суду без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно приписів ч. 1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як визначено ст. 508 КПК, до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, можуть бути застосовані судом такі запобіжні заходи: 1) передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім'ї з обов'язковим лікарським наглядом; 2) поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають її небезпечну поведінку. Передбачені частиною першою цієї статті запобіжні заходи застосовуються судом до особи з моменту встановлення факту розладу психічної діяльності чи психічної хвороби. Застосування вказаних запобіжних заходів здійснюється згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом.
Так, положеннями ч. 1, 2 ст. 331 КПК визначено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. При цьому, як передбачено ст. 177 КПК, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Як убачається з матеріалів судового провадження, Костопільським районним судом Рівненської області здійснюється розгляд справи за клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру щодо ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №12023181200000507 за ознаками суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.
Прокурор Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_5 звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають його небезпечну поведінку.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, сама по собі тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення не може розглядатися як єдина та безумовна підстава для застосування чи продовження найсуворіших запобіжних заходів, пов'язаних із позбавленням або істотним обмеженням свободи особи. У кожному випадку сторона обвинувачення зобов'язана довести наявність конкретних ризиків, передбачених кримінальним процесуальним законом, а також обґрунтувати недостатність застосування більш м'яких заходів для забезпечення належної процесуальної поведінки особи.
Разом із тим, оскільки запобіжний захід у виді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають небезпечну поведінку особи, пов'язаний із фактичним позбавленням свободи, суд керується правовими висновками ЄСПЛ у справах «Winterwerp v. the Netherlands» («Вінтерверп проти Нідерландів»), «Stanev v. Bulgaria» («Станєв проти Болгарії») та «Ruiz Rivera v. Switzerland» («Руїз Рівера проти Швейцарії»). Відповідно до зазначеної практики, правомірність такої ізоляції залежить від доведеності трьох обов'язкових умов: психічний розлад має бути достовірно встановлений; мати характер і ступінь, що виправдовує примусове утримання; зберігатися протягом усього періоду обмеження свободи.
За висновком судово-психіатричної експертизи № 183/23 від 04 серпня 2023 року, ОСОБА_6 на момент вчинення інкримінованого суспільно небезпечного діяння страждав на хронічний психічний розлад та не міг усвідомлювати свої дії і керувати ними.
Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 2/25 від 05 березня 2025 року, він і на даний час страждає на хронічне психічне захворювання, яке позбавляє його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними. Будь-яких даних, які б свідчили про істотну зміну психічного стану ОСОБА_6 або про відсутність необхідності подальшого застосування до нього запобіжного заходу, передбаченого ст. 508 КПК, матеріали судового провадження не містять.
У судовому засіданні лікуючий лікар ОСОБА_10 надала суду пояснення, в яких зазначила, що на час судового розгляду ОСОБА_6 отримує належне лікування, а його стан оцінюється як стабільний.
Згідно з клопотанням прокурора, підставами для продовження запобіжного заходу визначено наявність ризику можливого переховування від суду та ризику вчинення нових суспільно небезпечних діянь, що обґрунтовується характером інкримінованого діяння, а також наявністю у особи хронічного психічного розладу, встановленого судово-психіатричною експертизою.
Доводи сторони захисту про відсутність підстав для продовження запобіжного заходу не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки у межах застосування ст. 508 КПК оцінці підлягають сукупно психічний стан особи, характер інкримінованого суспільно небезпечного діяння та можливість забезпечення належної процесуальної поведінки шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу.
З огляду на встановлений експертними висновками психічний стан ОСОБА_6 , характер інкримінованого суспільно небезпечного діяння, а також відсутність даних про стійку позитивну динаміку стану його здоров'я, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що більш м'який запобіжний захід не забезпечить досягнення мети запобіжного заходу та не усуне обґрунтованих ризиків, встановлених судом.
Посилання апелянта на відмінності у формулюваннях діагнозів у висновках експертиз за 2023 та 2025 роки не свідчать про відсутність у ОСОБА_6 психічного захворювання або про втрату підстав для застосування запобіжного заходу, оскільки обидва висновки узгоджуються в частині наявності хронічного психічного розладу та нездатності особи усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
Доводи щодо допустимості та належності окремих медичних документів підлягають оцінці судом під час розгляду клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру по суті та самі по собі не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали на стадії вирішення питання про запобіжний захід.
Твердження апелянта про непропорційність подальшого застосування запобіжного заходу не дають підстав для скасування ухвали, оскільки суд першої інстанції вирішував клопотання в межах строку, встановленого кримінальним процесуальним законом, із належною перевіркою наявності передбачених підстав та з урахуванням даних про психічний стан особи.
При вирішенні питання про можливість застосування до особи запобіжного заходу у виді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги, суд зобов'язаний встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать, зокрема, і щодо недостатності застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК).
При цьому, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 508 КПК до особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного характеру можуть бути застосовані лише два запобіжних заходи: 1) передання на піклування опікунам, близьким родичам чи членам сім'ї з обов'язковим лікарським наглядом; 2) поміщення до закладу з наданням психіатричної допомоги в умовах, що виключають її суспільну небезпеку.
Доказів того, що законний представник ОСОБА_7 чи інший близький родич може забезпечити обов'язковий лікарський нагляд за місцем його реєстрації та проживання, що унеможливить його суспільно-небезпечну поведінку, суду не було надано. А тому, за даних обставин виключається застосування до особи запобіжного заходу, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 508 КПК.
Вказане вище дає підстави для висновку, що ухвала суду першої інстанції про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги є законною, обґрунтованою та вмотивованою, постановленою з дотриманням вимог закону, а тому апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_8 слід залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 508 КПК, колегія суддів,
Ухвалу Костопільського районного суду Рівненської області від 23 квітня 2026 року, якою продовжено ОСОБА_6 запобіжний захід у виді поміщення до закладу з надання психіатричної допомоги в умовах, що виключають його небезпечну поведінку, у справі за клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру у кримінальному провадженні №12023181200000507, - залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_8 - без задоволення.
Ця ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3