25 травня 2026 року
м. Київ
справа №320/10760/25
адміністративне провадження №К/990/20156/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Васильєвої І.А.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2026 року у справі № 320/10760/25 за адміністративним позовом Приватно-орендної агрофірми "Україна" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В березні 2025 року Приватно-орендна агрофірма "Україна" звернулась до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просила суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.02.2025 № 0054152406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів за штрафними (фінансовими) санкціями, пені з податку на доходи фізичних осіб (далі ПДФО) на суму 2 151 394,37 грн, а також № 0054122406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податків та зборів за штрафними (фінансовими) санкціями, пені з військового збору на суму 173 889,49 грн. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що нові податкові повідомлення-рішення ґрунтуються на тому самому акті перевірки від 25.09.2024 року і охоплюють той самий період та ті ж самі порушення, що вже стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 04.11.2024, за якими позивачем було виконано свої податкові зобов'язання.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2026 року позов задоволено.
До Верховного Суду 04.05.2026 вдруге надійшла касаційна скарга Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2026 року у справі № 320/10760/25. Попередньо подану касаційну повернуто ухвалою суду від 15.04.2026, внаслідок не викладення передбачених частиною 4 статті 328 КАС України підстав для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Скаржником вказано підставою касаційного оскарження пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України з обґрунтуванням, що суди першої та апеляційної інстанції задовольняючи позовні вимоги посилаються на обставини, що повністю суперечать нормам чинного законодавства та без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 820/2300/18, від 30 квітня 2020 року у справі № 810/384/16, від 17 березня 2020 року у справі № 808/4140/15, від 25 січня 2019 року у справі № 812/1112/16, від 23 листопада 2023 року у справі № 815/3358/15 (в контексті того, що технічні помилки не є істотними недоліками форми оскаржуваного податкового повідомлення-рішення); у постанові Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №640/8338/21, оскільки факт затримки контролюючим органом строків формування і направлення податкового повідомлення - рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов'язку щодо сплати податку (в даному випадку ПДФО і військового збору).
Додатково в касаційній скарзі скаржник звернув увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.09.2021 у справі №816/228/17 та Верховного Суду, викладені у постанові від 23.04.2020 у справі №813/1790/18, відповідно до яких процедурні порушення можуть бути підставою для скасування податкового повідомлення-рішення виключно у випадку, якщо вони впливають на висновки контролюючого органу по суті виявлених порушень. Однак, всупереч вимогам чинного законодавства, судом першої інстанції зроблено висновок, про ніби то "незрозумілість" розрахунку пені та штрафних санкцій до оскаржуваних ППР, при цьому жодним чином не обґрунтовано, з урахуванням норм права, в чому полягає така "незрозумілість" розрахунку.
Також, додатковою підставою касаційного оскарження скаржником визначено пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, внаслідок не дослідження доказів у справі, що за його доводами у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Зокрема, за доводами скаржника, в порушення вимог ст. 9, 72 - 78, 90, 246 КАС України судами: 1) неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи; 2) не доведено обставин, що мають значення для справи, які суди попередніх інстанції визнали встановленими; 3) не досліджено наявні у справі докази, не проаналізовано зміст податкових повідомлень - рішень від 14.02.2025 №0054122406, №0054152406, а лише наголошено на формальних недоліках; 4) повідомлені контролюючим органом фактичні обставини, які стосуються безпосередньо предмету доказування у межах спірних відносин і мають істотне значення для вирішення даного спору, не були перевірені судами і суми нарахування в оскаржуваних податкових повідомленнях -рішення ПДФО та військового збору (надано детальний розрахунок) та не отримали належної правової оцінки.
В наведеній підставі касаційного оскарження скаржником вчинено посилання на постанови Верховного Суду від 31 березня 2020 року № 160/8046/18, у справах від 03 жовтня 2019 року № 826/15560/15, а також у справі № 560/10788/23 в контексті дотримання принципу офіційного з'ясування обставин справи.
Крім цього, скаржником заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження судових рішень з посиланням на процесуальне право повторного звернення з касаційною скаргою, тоді, як первинна скарга була подана в межах процесуальних строків, встановлених законодавством, а повторну скаргу подано скаржником в найкоротший термін.
1) Розглянувши вказане клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження Верховний Суд зауважує, що воно є необґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до положень частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Частиною 2 статті 329 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Відповідно до частини 3 статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 5 статті 333 цього Кодексу
Однак Суд касаційної інстанції зазначає, що право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду касаційної інстанції не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення раніше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених статтею 329 КАС України.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з дійсно непереборними та об'єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Таким чином, скаржнику слід надати обґрунтоване клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження судових рішень, вказавши інші поважні підстави його пропуску при зверненні з касаційною скаргою лише 04.05.2026, одночасно враховуючи те, що раніше подану касаційну скаргу повернуто скаржнику ухвалою 15.04.2026 року, яка доставлена Головному управлінню Державної податкової служби у м. Києві в електронний кабінет ще 16.04.26 о 17:31.
2) Переходячи до визначеної скаржником підстави касаційного оскарження, колегія суддів звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 2 і 3 статті 353 цього Кодексу.
Верховний Суд зауважує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини 4 статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; висновку судів, який суперечить позиції Верховного Суду; обґрунтування в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому недостатньо зазначення в касаційній скарзі лише постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. Подібність правовідносин означає, зокрема подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини 4 статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
До того ж, у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України), у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Повертаючись до визначених скаржником підстав касаційного оскарження судових рішень, суд звертає увагу, що фактично доводи касаційної скарги є ідентичними, викладеним в попередньо поданій касаційній скарзі і зводяться до незгоди контролюючого органу саме зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи, а також містять посилання на переоцінку доказів у справі і на постанови Верховного Суду в контексті окремих висновків суду, що: "технічні помилки не є істотними недоліками форми оскаржуваного податкового повідомлення-рішення"; "процедурні порушення можуть бути підставою для скасування податкового повідомлення-рішення виключно у випадку, якщо вони впливають на висновки контролюючого органу по суті виявлених порушень", а "факт затримки контролюючим органом строків формування і направлення податкового повідомлення - рішення не може бути підставою для звільнення платника податку від обов'язку щодо сплати податку" (в даному випадку ПДФО і військового збору).
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що як вказувалось скаржнику під час повернення вперше поданої касаційної скарги і вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, під час розгляду справи ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 витребувано у відповідача детальний розрахунок суми донарахованого грошових зобов'язань з зазначенням алгоритму їх обчислення, а також відомості з інтегрованої картки платника податків за період 01.01.2022 по 14.02.2025 з ПДФО, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати.
За результатами судового розгляду справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неправомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки у відповідності до розрахунку штрафних санкцій податковим органом зазначено про розмір штрафу у 25%, але не вказано від якої суми ПДФО обраховано штрафну санкцію у розмірі 2059331,78 грн та пеню в сумі 92062,59 грн; не зазначено від якої суми військового збору обраховано штрафну санкцію у розмірі 169640,84 грн і пеню в розмірі 4248,65 грн, що за висновками судів свідчить про те, що такі податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам пп. 58.1.1 ст. 58 ПК України, оскільки у податковому повідомленні-рішенні зазначається або додається до нього детальний розрахунок податкового зобов'язання (за наявності) та штрафних фінансових санкцій, який останні не містять.
До того ж, судами зазначено, що спірними рішеннями на позивача накладено штрафні санкції та пеню за несвоєчасну сплату ПДФО та військового збору за період із 27.05.2022 по 31.12.2023, тобто за ті ж самі порушення та ті ж періоди, що вказані у податкових повідомленнях-рішеннях №475302406 від 04.11.2024 та №475312406 від 04.11.2024. Разом з тим, позивачем було здійснено сплату грошових зобов'язань, визначених у податкових повідомленнях-рішеннях №475302406 від 04.11.2024 та №475312406 від 04.11.2024. Зазначені обставини за висновками судів не заперечуються відповідачем, що було підтверджено довідкою про відсутність заборгованості зі сплати податків і зборів станом на 10.02.2025.
Крім цього, неможливо оминути і те, що задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив, що у податковому повідомленні-рішенні №0054122406 зазначено, що позивач несвоєчасно сплатив ПДФО, наводиться період і суми несвоєчасно сплаченого податку, але рішення стосується збільшення суми грошового зобов'язання з податків та зборів, пені з військового збору. Натомість описова частина НОМЕР_1 стосується несвоєчасної сплати військового збору, але при цьому у рішенні зазначено про збільшення суми грошового зобов'язання з податків та зборів, пені з ПДФО. Однак, враховуючи загальні підходи до оцінки недоліків форми рішення сформульовані Верховним Судом у постановах від 19.05.2020 у справі № 820/2300/18, від 30.04.2020 у справі № 810/384/16, від 17.03.2020 у справі № 808/4140/15, від 25.01.2019 у справі № 812/1112/16, від 23.11.2023 у справі № 815/3358/15, а також пояснення представника відповідача, суд першої інстанції визнав вказану неузгодженість технічною помилкою і такі недоліки не суттєвими.
Доводи касаційної скарги не містять посилань на неправомірність таких висновків судів попередніх інстанцій, враховуючи застосування судом першої інстанції правових позицій Верховного Суду, які фактично і просить врахувати скаржник в доводах касаційної скарги, визначаючи підставу касаційного оскарження, передбачену п.1 ч.4 ст. 328 КАС України і зводяться до висловлення незгоди скаржника з наданою судом правовою оцінкою доказів справі і до їх переоцінки, що не є належним викладенням визначеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 4 статті 328 КАС України, враховуючи водночас межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 КАС України.
До того ж, визначаючи підставою касаційного оскарження пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України з посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, внаслідок не дослідження доказів у справі, що за його доводами у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд, скаржник навпаки в прохальній частині касаційної скарги просить суд скасувати судові рішення і прийняти нове про відмову в задоволенні позову, що фактично суперечить процесуальним вимогам законодавства в контексті повноважень суду касаційного інстанції за наслідками касаційного перегляду справи.
Однак враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 3 статті 334 КАС України).
Отже перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Згідно з частиною 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За правилами частини 2 статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, скаржнику слід усунути недоліки касаційної скарги, шляхом надання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, вказавши інші поважні підстави його пропуску, а також викласти належним чином підстави касаційного оскарження.
Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328-330, 332, 355, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2026 року у справі № 320/10760/25, залишити без руху.
Установити скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом надання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, вказавши інші поважні підстави його пропуску, а також викласти належним чином підстави касаційного оскарження.
Роз'яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали у відкритті касаційного провадження буде відмовлено або касаційну скаргу буде повернуто.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
І.А. Васильєва
О.О. Шишов
М.М. Яковенко ,
Судді Верховного Суду