26 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 902/681/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Булгакова І.Ю., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Киричук Р. П. (адвокат),
відповідача 1 - не з'явився,
відповідача 2 - Дудчик О. М. (адвокат),
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопромагро"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2026
за позовом Акціонерного товариства "ОТП Банк";
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Бар Оіл";
Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопромагро"
про визнання недійсним договору купівлі-продажу,
1. Акціонерне товариство "ОТП Банк" (далі - АТ "ОТП Банк", Банк, позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Бар Оіл" (далі - ТОВ "Агро Бар Оіл", відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопромагро" (далі - ТОВ "Екопромагро", відповідач 2, скаржник) про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнового комплексу від 27.12.2023, укладеного між відповідачами. Позивачем у складі учасників справи у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору заявлено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та Білоус Ольгу Сергіївну .
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір є фіктивним у розумінні положень статті 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема, такий, що вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Відповідачами в порушення норм чинного законодавства України з метою знецінення майнових прав єдиного засновника відповідача 1 - ОСОБА_1 , на які позивач міг би звернути стягнення, як кредитор у виконанні рішення суду у справі № 908/1880/23.
3. За твердженням позивача, укладення спірного договору купівлі-продажу від 27.12.2023, укладеного між відповідачами, посвідченого приватним нотаріусом Білоус Ольгою Борисівною та зареєстрованого в реєстрі 27.12.2023 за № 2319, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсними відповідно до статті 234 ЦК України.
4. Банк хоча і не є стороною оспорюваного правочину, однак його право безпосередньо порушене внаслідок його укладення. Зокрема, на підставі ухвали Господарського суду Запорізької області від 17.07.2023 у справі № 908/1880/23 накладено арешт на 100 % часток корпоративних прав ОСОБА_1 (єдиного засновника) у ТОВ "Агро Бар Оіл" та відкрито виконавче провадження в якому відбувається звернення стягнення на майно боржника ( ОСОБА_1 ), у т.ч. і на частку в статутному капіталі ТОВ "Агро Бар Оіл". Однак незважаючи на наявні арешти з активів ТОВ "Агро Бар Оіл" за оспорюваним договором від 27.12.2023 відчужено майновий комплекс, який фактично був основним активом цього Товариства і таке відчуження має наслідком знецінення вартості частки корпоративних прав, на яку позивачем звернуто стягнення та припинення господарської діяльності відповідача 1.
5. Господарський суд Вінницької області рішенням від 16.09.2025 (суддя Тварковський А. А.) у справі № 902/681/25 у задоволенні позову відмовив.
6. Судове рішення мотивоване недоведеністю позивачем порушення його прав укладанням оспорюваного правочину, у якому він не стороною та положення якого не стосуються його прав чи обов'язків, що є самостійною підставою для відмови у позові. За висновком суду, наявність частки ОСОБА_1 в розмірі 100 000 грн, що становить 100 % статутного капіталу ТОВ "Агро Бар Оіл" на яку накладений арешт не стосується предмету спору у цій справі. Тому, за відсутності безпосередніх правовідносин, як кредитора та боржника між АТ "ОТП Банк" та відповідачами, як сторонами оспорюваного правочину, відсутні ознаки його фраудаторності при його вчиненні. Також за висновком суду, позивач обрав неефективний спосіб захисту, оскільки позивачем не заявлено вимог про застосування наслідків недійсності правочину.
7. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 03.03.2026 (колегія суддів: Миханюк М. В., Коломис В. В., Тимошенко О. М.) скасував рішення Господарського суду Вінницької області від 16.09.25 у справі № 902/681/25 та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Визнав недійсним укладений між ТОВ "Агро Бар Оіл" та ТОВ "Екопромагро" договір купівлі-продажу Майнового комплексу, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1861246805202, що знаходиться за адресою: Вінницька обл., Барський р-н, с. Ялтушків, вул. Залізнична, буд. 4, посвідчений приватним нотаріусом Білоус Ольгою Борисівною Вінницький міський нотаріальний округ, зареєстрованому в реєстрі від 27.12.2023 за № 2319. Стягнув з відповідачів на користь АТ "ОТП Банк" по 1 211,20 грн витрат зі сплати судового збору за подання позову та 1 816,80 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
8. Постанову суду мотивовано тим, що відповідач 1, відчужуючи 27.12.2023 належне йому на праві власності нерухоме майно, був обізнаний про накладення арешту на частку ОСОБА_1 (у зв'язку із невиконаним грошовим зобов'язанням у вигляді заборгованості у загальному розмірі 5 650 782,20 грн перед позивачем (означене підтверджується рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.09.2023 у справі № 908/1880/23), що становить 100 % статутного капіталу ТОВ "Агро Бар Оіл", оскільки ОСОБА_1 був і є його власником, а тому відповідач 1 діяв свідомо і його дії були направлені на позбавлення позивача (кредитора), можливості задовольнити кредиторські вимоги в тому числі за рахунок майнового комплексу, шляхом звернення стягнення на частку в статутному капіталі ТОВ "Агро Бар Оіл", як власника такого майна. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.
9. Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що за умовами оспорюваного договору купівлі-продажу, об'єкт нерухомого майна проданий із відстроченням платежу (право власності до покупця перейшло в момент підписання договору, а покупець має обов'язок сплатити повну вартість об'єкта нерухомого майна в строк до 30.06.2026), що на переконання колегії суддів, також викликає сумніви щодо добросовісності дій сторін при укладенні оспорюваного договору.
10. Наведене, за висновком суду свідчить, що оспорюваний договір купівлі-продажу за своєю правовою природою є фраудаторним правочином та підлягає визнанню недійсним.
11. Із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів апеляційного господарського суду також зазначила, що у разі звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору третьої особи (не сторони договору) з метою захисту прав та інтересів кредитора вимога про визнання недійсним фраудаторного правочину є належним та ефективним способом захисту, оскільки кредитор зазвичай зацікавлений у поверненні йому грошових коштів, а не майна, яке в подальшому слід буде відчужувати для отримання цих коштів.
12. ТОВ "Екопромагро" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2026 у справі № 902/681/25, а рішення Господарського суду Вінницької області від 16.09.2025 у цій справі залишити в силі.
13. ТОВ "Екопромагро" обґрунтовує підставу касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував:
- положення частини третьої статті 215 та частин першої, другої статті 216 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц та від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, а також у постановах Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19, від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, від 15.05.2025 у справі № 922/733/24, від 29.05.2025 у справі № 686/26880/23, від 05.03.2026 у справі № 910/2244/25 (стосовно необхідності заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності недійсного правочину);
- положення статті 2 ГПК України та статей 15, 16 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 та від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 (у частині того, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду);
- статей 3, 13 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм, викладених у постановах від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20), від 18.04.2024 у справі № 925/700/23 (стосовно необхідності встановлення добросовісності будь-якого правочину, який вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним);
- положень статей 238, 282 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм, викладених у постановах від 02.05.2024 у справі № 280/2664/23, від 18.07.2018 у справі № 758/824/17, від 27.08.2024 у справі № 758/4213/21, від 10.04.2020 у справі № 522/22023/16-ц, від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17, від 03.07.2019 у справі № 342/180/17-ц, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 (зокрема, в частині того, що кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований та отримати оцінку суду).
14. За твердженням скаржника, у вирішенні цього спору суд апеляційної інстанції не врахував, що АТ "ОТП Банк" (позивач) не заявив вимоги про застосування наслідків, визначених частиною першою статті 216, статтею 387, частинами першою, третьою статті 1212 ЦК України, зокрема, про повернення виконаного за оспорюваним договором його сторонам, у тому числі про повернення нерухомого майна від ТОВ "Екопромагро" до ТОВ "Агро Бар Оіл". Водночас за сталою та послідовною практикою Верховного Суду, окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного / частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності, зокрема, про повернення майна, щодо якого у позивача є законні право чи інтерес, одній зі сторін правочину, не є ефективним способом захисту, оскільки не призводить до поновлення майнових прав позивача.
15. На переконання скаржника, саме по собі визнання оспорюваного договору недійсним не призведе до можливості захисту будь-яких прав чи інтересів Банку, в тому числі й права чи інтересу на задоволення ним своїх майнових вимог до ОСОБА_1 . Визнання недійсним оспорюваного договору без застосування наслідків недійсності може призвести лише до ймовірного створення преюдиційного факту та нових спорів, що прямо суперечить принципу процесуальної економії.
16. Суд апеляційної інстанції безпідставно посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду щодо права на звернення до суду з позовною заявою про оспорення фраудаторного правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору, не лише виконавцем, але й стягувачем (кредитором), оскільки висновки Верховного Суду у цих справах стосуються ситуацій щодо оспорення правочину, вчиненого саме боржником.
17. Натомість у справі, що розглядається оспорюваний договір не вчинявся боржником позивача ( ОСОБА_1 ), а сторони оспорюваного правочину не були боржниками позивача (кредитора-стягувача).
18. Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові дійшов висновку, що після накладення арешту на 100 % часток корпоративних прав ТОВ "Агро Бар Оіл" на підставі ухвали Господарського суду Запорізької області від 17.07.2023 у справі № 908/1880/23 з активів ТОВ "Агро Бар Оіл" за оспорюваним договором відчужено майновий комплекс, який був основним активом такого підприємства і таке відчуження має наслідком знецінення вартості частки корпоративних прав, на яку звернуто стягнення. Водночас у матеріалах справи відсутні будь-які докази, як і посилання суду у оскаржуваній постанові, стосовно того, що нерухоме майно, яке є предметом оспорюваного договору, було основним та єдиним активом ТОВ "Агро Бар Оіл", а також того, що таке відчуження спричинило знецінення вартості частки корпоративних прав, на яку звернуто стягнення.
19. За твердженням скаржника, фактично суд апеляційної інстанції дійшов висновку про "основний актив" виключно на підставі припущень, без дослідження необхідної документації (фінансової звітності та балансової вартості інших активів ТОВ "Агро Бар Оіл"). Натомість стверджуючи про фраудаторність оспорюваного договору, суд мав встановити, а позивач довести, що головна мета оспорюваного правочину - зменшити розмір активів, які могли б бути стягнуті в рахунок погашення боргів (саме боржника - ОСОБА_1 ), замість отримання прибутку чи задоволення інших господарських потреб. Судом апеляційної інстанції не встановлені обставини використання відповідачами договірних відносин всупереч принципу доброї совісті та задля зменшення обсягу майна боржника, зокрема, стосовно впливу цього правочину на платоспроможність боржника (саме ОСОБА_1 ) та його здатність сплатити заборгованість. Водночас, за відсутності безпосередніх правовідносин як кредитора та боржника між Банком та ТОВ "Агро Бар Оіл" чи ТОВ "Екопромагро", відсутні ознаки фраудаторності при вчиненні оспорюваного договору.
20. Крім того, ТОВ "Екопромагро" вважає, що суд апеляційної інстанції в порушення принципу диспозитивності самостійно змінив підставу позову, якою Банк визначив саме фіктивність оспорюваного договору, а не фраудаторність, як встановив суд.
21. Банк у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
22. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
23. Причиною виникнення спору в цій справі є наявність / відсутність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, як такого, що спрямований на шкоду майновим правам та інтересам Банку та на уникнення виконання цивільно-правових зобов'язань перед Банком та судового рішення, наявних у ОСОБА_1 (єдиного засновника відповідача 1).
24. Предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог.
25. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
26. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
27. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
28. Cамим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
29. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
30. Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
31. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
32. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
33. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
34. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
35. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; від 25.04.2018 у справі № 925/3/17; від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16; від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц; від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц; від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц та № 522/2110/15-ц; від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
36. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними.
37. Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.
38. Спірні правовідносини у справі № 902/681/25, що розглядається, стосуються питання визнання недійсним договору купівлі-продажу майнового комплексу (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1861246805202, що знаходиться за адресою: Вінницька обл., Барський р-н, с. Ялтушків, вул. Залізнична, буд. 4) від 27.12.2023, укладеного між ТОВ "Агро Бар Оіл" та ТОВ "Екопромагро", посвідченого приватним нотаріусом Білоус Ольгою Борисівною Вінницького міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі від 27.12.2023 за № 2319.
39. Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції, дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, виснував про доведеність позивачем обставин укладення відповідачами оспорюваного договору купівлі-продажу з метою уникнення ОСОБА_1 (єдиним засновником відповідача 1) виконання судових рішень у справах № 908/1880/23 та № 908/3274/23) та завдання шкоди майновим правам позивача, а також доведення позивачем наявності ознак фраудаторності оспорюваного правочину, а тому наявні правові підстави для задоволення вимог Банку.
40. Зміст оскаржуваної постанови свідчить, що суд апеляційної інстанції встановив такі фактичні обставини спору, зокрема:
- АТ "ОТП Банк" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до КТ "Желєв С.С. і Компанія "Комиш-Зорянського Еватора", ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості;
- ухвалою Господарського суду Запорізької області від 17.07.2023 у справі № 908/1880/23 задоволено клопотання АТ "ОТП Банк" про забезпечення позову, накладений арешт окрім іншого на частку ОСОБА_1 в розмірі 100 000,00 грн, що становить 100 % статутного капіталу ТОВ "Агро Бар Оіл" (23021, Вінницька область, Барський район, с. Ялтушків, вул. Залізнична, буд. 4, код ЄДРПОУ 42853976);
- до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 09.08.2023 внесено запис про заборону вчинення реєстраційних дій, номер 1001479960002001038, підстава: судове рішення, атрибути судового рішення: судове рішення про арешт корпоративних прав від 17.07.2023 № 908/1880/23 Господарський суд Запорізької області;
- рішенням Господарського суду Запорізької області від 27.09.2023 у справі № 908/1880/23 cтягнуто солідарно КТ "Желєв С.С. і Компанія "Комиш-Зорянського Еватора", ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на користь АТ "ОТП Банк" заборгованість у загальному розмірі 5 650 782,20 грн;
- також, рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.03.2024 у справі № 908/3274/23 cтягнуто солідарно з КТ "Желєв С.С. і Компанія "Комиш-Зорянського Еватора", КТ "Желев С.С. і Команія "Мелітопольського Елеватора", ТОВ "Мелітопольський Олійноекстракційний Завод", ОСОБА_1 на користь АТ "ОТП Банк" заборгованість у загальному розмірі 5 044 106,51 доларів США та 33 823 629,88 грн;
- постановою приватного виконавця Бережного Я. В. від 01.05.2024 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 22.04.2024 у справі № 908/1880/23 про стягнення на користь АТ "ОТП Банк" заборгованості у загальному розмірі 5 650 782,20 грн (ВП № 74898598);
- приватним виконавцем Бережним Я. В. прийнято постанову від 26.02.2025 про опис та арешт майна боржника, зокрема, проведено опис корпоративних прав ОСОБА_1 щодо володіння 100 % частки к статутному капіталі ТОВ "Агро Бар Оіл";
- постановою приватного виконавця Бережного Я. В. від 27.02.2025 відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Запорізької області від 14.01.2025 у справі № 908/3274/23 про стягнення на користь АТ "ОТП Банк" заборгованості у загальному розмірі 5 044 106,51 доларів США та 33 823 629,88 грн (ВП №77330618);
- у ході здійснення виконавчого провадження (відповідно Інформаційної довідки від 20.04.2025) встановлено, що ТОВ "Агро Бар Оіл" здійсненило відчуження майнового комплексу, що знаходиться за адресою: Вінницька обл., Барський р., с. Ялтушків, вул.Залізнична, буд. 4; відчуження відбулося на підставі договору купівлі-продажу укладеного між ТОВ "Агро Бар Оіл" та ТОВ "Екопромагро", який посвідчений приватним нотаріусом Білоус Ольгою Борисівною, Вінницький міський нотаріальний округ, зареєстрований у реєстрі за № 2319 від 27.12.2023;
- тобто, після накладення арешту на 100 % часток корпоративних прав ТОВ "Агро Бар Оіл" на підставі ухвали Господарського суду Запорізької області від 17.07.2023 у справі № 908/1880/23 з активів ТОВ "Агро Бар Оіл" 27.12.2023 було відчужено майновий комплекс, який був основним активом такого підприємства і таке відчуження має наслідком знецінення вартості частки корпоративних прав, на яку звернуто стягнення;
- ОСОБА_1 є власником ТОВ "Агро Бар Оіл", що становить 100 % статутного капіталу товариства.
41. З огляду на наведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ТОВ "Агро Бар Оіл" (відповідач 1), відчужуючи 27.12.2023 належне йому на праві власності нерухоме майно, був обізнаний про накладення арешту на частку ОСОБА_1 (у зв'язку із невиконаним грошовим зобов'язанням у вигляді заборгованості у загальному розмірі 5 650 782,20 грн перед Банком, що підтверджувалося ухваленим рішенням господарського суду Запорізької області від 27.09.2023 у справі № 908/1880/23), яка становить 100 % статутного капіталу ТОВ "Агро Бар Оіл", оскільки ОСОБА_1 був і є його власником, діяв свідомо та його дії були направлені на позбавлення позивача, як кредитора можливості задовольнити кредиторські вимоги в тому числі за рахунок майнового комплексу, шляхом звернення стягнення на частку в статутному капіталі ТОВ "Агро Бар Оіл", яке було власником такого майна.
42. Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції взяла до уваги, що згідно з пунктом 4 оспорюваного договору купівлі-продажу, право власності на придбаний об'єкт нерухомого майна виникає з моменту державної реєстрації в день укладення договору. Натомість, згідно з пунктом 2.2 оспорюваного договору купівлі-продажу, покупець (відповідач 2) зобов'язаний сплатити повну вартість об'єкту нерухомого майна в строк до 30.06.2026. Тобто нерухоме майно було продано з відстроченням платежу, а право власності було передано в момент підписання договору, що за висновком суду, також викликає сумніви щодо добросовісності дій сторін при укладенні оспорюваного правочину.
43. За висновком апеляційного господарського суду, наведені вище обставини свідчать про недобросовісну поведінку відповідача 1, оскільки його вчинки не відповідали критеріям розумності, вчинялися з наміром завдати шкоди АТ "ОТП Банк" та призвели до неможливості задовольнити інтереси кредитора. Учасники цих цивільних відносин (сторони оспорюваного договору, відповідачі у справі) "вживали право на зло", оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір) використовувався ними для унеможливлення звернення стягнення на майно боржника - ОСОБА_1 і зумовив настання таких негативних наслідків для Банку (позивача), як втрата певного обсягу майнових активів, які повинні мали бути використані для задоволення вимог кредитора. Допущені порушення відповідачем 1 основоположних засад цивільного законодавства стали підставою для визнання договору недійсним.
44. Також суд апеляційної інстанції вважав, що обраний Банком спосіб захисту є ефективним для захисту його порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах і без застосування наслідків недійсності договору (повернення сторін у стан який існував до укладення договору).
45. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, щодо фраудаторності правочинів та необхідності доведення порушення майнових прав та інтересів позивача, викладених у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 (902/1243/20), від 18.04.2024 у справі № 925/700/23.
46. Верховний Суд зауважує, що наведені скаржником висновки Верховного Суду у справах № 910/8357/18, № 910/7976/17, № 904/7905/16, № 922/3796/16, № 04/14-10/5026/2337/2011, № 904/4262/17, № 908/794/19 (905/1646/17), № 902/1023/19 (902/1243/20), № 916/3600/15 та № 925/700/23 носять загальний характер у застосуванні положень статей 3, 13, 203, 215 ЦК України щодо фраудаторності правочину, вчиненого на шкоду кредитору.
47. У означених постановах сформовано висновки Верховного Суду, зокрема, про те, що:
"…Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.
Як наслідок, може бути визнаний недійсним договір, спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об'єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.
Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов'язань, якщо така процедура визначена законом імперативно.
Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Отже, остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі, виходячи із встановлених обставин".
48. При цьому зміст оскаржуваної постанови свідчить, що висновки суду апеляційної інстанції у застосуванні положень пункту 6 частини першої статті 3, частин першої - четвертої статті 13, частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України ніяким чином не суперечать висновкам Верховного Суду у подібних правовідносинах.
49. Висновки суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається зроблені з урахуванням конкретних фактичних обставин, встановлених у цій справі. Зокрема, як вже зазначалося, в ході розгляду цієї справи суд апеляційної інстанції встановив, що боржник позивача ( ОСОБА_1 ) є власником ТОВ "Агро Бар Оіл", що становить 100 % статутного капіталу товариства; укладення оспорюваного договору купівлі-продажу відбулося за наявності арешту на 100 % часток корпоративних прав ТОВ "Агро Бар Оіл" на підставі ухвали Господарського суду Запорізької області від 17.07.2023 у справі № 908/1880/23; майновий комплекс, що є предметом оспорюваного договору купівлі- продажу, був основним активом ТОВ "Агро Бар Оіл". При цьому, відповідач 1 (ТОВ "Агро Бар Оіл") на момент вчинення оспорюваного правочину був обізнаний про наявність у його єдиного засновника обов'язку про повернення боргу Банку (судове рішення у справі № 908/1880/23 ухвалене 27.09.2023, а відчуження майна належного ТОВ "Агро Бар Оіл" на користь відповідача 2 здійснена в грудні 2023 року). Крім того, суд апеляційної інстанції також взяв до уваги, що нерухоме майно було продано з відстроченням платежу до 30.06.2026, а право власності на майно передано в момент підписання договору.
50. Вказаним спростовуються твердження скаржника про те, що судом апеляційної інстанції не обґрунтовано ознак фраудаторності оспорюваного договору, за відсутності безпосередніх правовідносин, як кредитора та боржника між Банком та ТОВ "Агро Бар Оіл" чи ТОВ "Екопромагро. Тобто, що правочин укладено не на шкоду кредитору, оскільки головною метою оспорюваного правочину було зменшення розміру активів, які могли б бути стягнуті в рахунок погашення боргів ( ОСОБА_1 ).
51. Суд також враховує, що відповідачами на спростування заявлених позивачем аргументів та долучених документів, не надано жодних доказів про те, що задоволення вимог Банку можливе за рахунок грошових коштів або іншого майна ТОВ "Агро Бар Оіл". Наведене також свідчить про безпідставність доводів скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив та не встановив обставин, що таке відчуження спричинило знецінення вартості частки корпоративних прав відповідача 1, на яку звернуто стягнення Банком.
52. Відтак висновок суду апеляційної інстанції про фраудаторність оспорюваного у цій справі правочину є обґрунтованим та таким, що ґрунтується на правильному застосуванні приписів статей 3, 13, 203, 215 ЦК України, у повній мірі відповідає висновкам Верховного Суду у означених скаржником постановах.
53. Отже, посилання скаржника на неврахування судами правових позицій Верховного Суду, відповідно до яких презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки саме встановлення таких обставин судом апеляційної інстанції і стало підставою для задоволення позовних вимог.
54. Суд відхиляє посилання скаржника щодо виключного права на звернення до суду з позовною заявою про оспорення фраудаторного правочину, вчиненого саме боржником позивача та зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2026 № 910/6654/24 конкретизувала висновки Верховного Суду, зазначивши, що:
"…Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій під час задоволення вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів".
"…Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог «дружнього» кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів".
"….Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов'язаних (або непов'язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов'язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника".
"…Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об'єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі".
"…Відтак перед судом постає завдання за наслідком оцінки обставин справи встановити взаємопов'язаність дій учасників оспорюваного правочину, направлену на досягнення єдиної недобросовісної мети - вивести майно (грошові кошти) боржника поза межі єдиної процедури банкрутства цього боржника для унеможливлення задоволення вимог визнаного у процедурі банкрутства кредитора (кредиторів) за рахунок такого активу з дотриманням правил процедури банкрутства…".
"…Також необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорення фраудаторних правочинів".
"Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспоренні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб".
"…Метою позаконкурсного оспорення є повернення майна боржнику задля звернення на нього стягнення, тобто щоб кредитор опинився в тому становищі, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину".
"..Належним способом є відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорення наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається".
"Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про можливість оспорення господарського договору як фраудаторного правочину поза провадженням про несплатоспроможність боржника".
"..Таким чином, позивач вправі звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)…".
55. При цьому, у пунктах 143, 148 - 149 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, зокрема, що:
"..Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у разі звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору його стороною з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу), реституція застосовується лише між сторонами такого правочину".
"…У разі звернення з таким позовом третьої особи (не сторони договору) з метою захисту прав та інтересів кредитора вимога про визнання недійсним фраудаторного правочину є належним та ефективним способом захисту….".
56. За наведеного, Суд відхиляє посилання скаржника на те, що суд апеляційної інстанції у вирішенні цього спору неправильно застосував положення частини третьої статті 215 та частин першої, другої статті 216 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду, які викладені у постановах наведених у абзацах 2, 3 пункту 13 цієї ухвали.
57. Оскільки висновки суду апеляційної інстанції з поставлених скаржником питань (у частині обрання позивачем ефективного способу захисту) у повній мірі відповідають та узгоджуються із останньою актуальною позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04.02.2026 у справі № 910/6654/24, доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду, ухвалених до її прийняття, які викладені у постановах Верховного Суду у справах № 522/22473/15-ц, № 908/976/19, № 904/1907/15, № 925/1276/19, № 905/77/21, № 922/733/24, № 686/26880/23 та № 910/2244/25 (стосовно необхідності заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності недійсного правочину), Суд відхиляє, як необґрунтовані.
58. При цьому Суд відзначає, що приписи статей 236, 238, 282 ГПК України, на правозастосуванні яких акцентує скаржник, є нормами процесуального права, які мають загальний та універсальний характер, і застосування яких не залежить від категорії спорів, що розглядаються судами, а залежить від предмету доказування, доводів і аргументів сторін, які є вагомими і ключовими з точки зору доказів та обставин справи, і які впливають на кваліфікацію спірних правовідносин. Тобто застосування вказаних норм процесуального права відбувається з урахуванням особливостей конкретної справи, доказів, доводів, предмету доказування, тощо.
59. Суд зауважує, що відповідно до частин першої та третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
60. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
61. Як вже було зазначено вище, відповідачами на спростування заявлених позивачем аргументів та долучених документів, не надано жодних доказів на підтвердження своїх доводів про те, що внаслідок укладення оспорюваного договору не відбулося зменшення активів ТОВ "Агро Бар Оіл".
62. Водночас висновки Верховного Суду у означених скаржником постановах зроблені у справах за іншого предмета та підстав, а також за інших доводів і аргументів сторін, які складають межі судового розгляду справи, а тому результат застосування норм процесуального права інший, що у свою чергу, не свідчить про схожість спірних правовідносин.
63. Зокрема:
- у справі № 280/2664/23 предметом спору були вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини, яка полягає у не виплаті за період з 01.04.2022 по 14.09.2022 щомісячного грошового забезпечення, включаючи додаткову грошову винагороду;
- у справі № 758/824/17 предметом спору були вимоги про визнання електронних торгів недійсними;
- у справі № 758/4213/21 предметом спору були вимоги про стягнення боргу за договором позики;
- у справі № 522/22023/16-ц предметом спору були вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні квартирою, шляхом визнання відповідачки такою, що втратила право користування квартирою;
- у справі № 910/23428/17 предметом спору були вимоги про розірвання укладеного між позивачем та відповідачем договору поруки;
- у справі № 342/180/17-ц предметом спору були вимоги про стягнення кредитної заборгованості;
- у справі № 129/1033/13-ц предметом спору були вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників підприємства, згідно з яким позивача звільнили з посади директора;
- у справі № 916/3027/21 предметом спору були вимоги про стягнення передоплати за договором поставки;
- у справі № 904/2104/19 в межах справи про банкрутство розглядалася заява про визнання грошових вимог до боржника.
64. Отже, наведені скаржником справи не є подібними зі справою, що розглядається за предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судами фактичними обставинами, а також матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин.
65. Колегія суддів наголошує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
66. Отже, доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, наведених у означених скаржником постановах, є необґрунтованими, а звідси зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
67. У справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.
68. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, враховуючи відзив на касаційну скаргу, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Екопромагро" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2026 у справі № 902/681/25, оскільки Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
69. При розгляді цієї справи Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
70. Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
71. Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраних скаржником підстав касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суди під час розгляду справи зашкодили самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовували наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
72. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
73. Суд погоджується з аргументами Банку, наведеними у відзиві на касаційну скаргу, в тому обсязі, в якому вони узгоджуються з викладеним у цій ухвалі.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопромагро" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.03.2026 у справі № 902/681/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Малашенкова