26 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/5713/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Булгакова І.В., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Литвиненко С. С. (адвокат),
відповідача - Сікорський Т. Г. (адвокат),
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1 (правонаступник Товариства з обмеженою відповідальністю "Автогран")
на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2026
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автогран", (правонаступником якого є ОСОБА_1 )
до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Віннер Будівництво"
про стягнення 4 612 123,72 грн,
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Автогран" [далі - ТОВ "Автогран"], правонаступником якого є ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Віннер Будівництво" (далі - ТОВ "Віннер Будівництво", відповідач) про стягнення 1 600 000,00 грн заборгованості, 96 524,59 грн пені та 182 426,23 грн 3 % річних (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе за укладеним із Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Олімпікс" (далі - ТОВ "БК "Олімпікс") договором про надання послуг щодо експлуатації машин та механізмів від 15.10.2019 № 15/10/19 зобов'язань, не розрахувався за отримані послуги, зокрема, визначені у акті виконаних робіт від 30.06.2020.
3. ТОВ "Автогран" посилалось на те, що є правонаступником ТОВ "БК "Олімпікс" на підставі договору про відступлення права вимоги від 14.01.2024 № 1.
4. Господарський суд міста Києва рішенням від 06.02.2025 (суддя Васильченко Т. В.) у справі № 910/5713/24 у задоволенні позову відмовив.
5. Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 11.03.2026, зокрема, задовольнив клопотання ОСОБА_1 про процесуальне правонаступництво та замінив позивача у справі № 910/5713/24 - ТОВ "Автогран" на його правонаступника - ОСОБА_1 .
6. Північний апеляційний господарський суд постановою від 11.03.2026 (колегія суддів: Яценко О. В., Гончаров С. А., Мальченко А. О.) апеляційну скаргу ОСОБА_1 (правонаступника ТОВ "Автогран") на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 у справі № 910/5713/24 залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
7. Судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог мотивовані тим, що спірний акт виконання робіт від 30.06.2020 за червень 2020 року на якому позивач ґрунтує свої вимоги підписаний поза межами договору про надання послуг щодо експлуатації машин та механізмів від 15.10.2019 № 15/10/19, що свідчить про укладення сторонами інакшого договору про надання послуг у спрощений спосіб. Вказані обставини встановлені судовим рішенням у справі № 910/3456/22, яке набрало законної сили та мають преюдиційний характер для справи, що розглядається. Перегляд цього судового рішення буде суперечити принципу юридичної визначеності.
8. Водночас, за умовами договору відступлення права вимоги від 14.01.2024 № 1 ТОВ "Автогран" набуло права вимоги, що належать первісному кредитору (ТОВ "БК "Олімпікс"), які виникли саме на підставі договору про надання послуг щодо експлуатації машин та механізмів від 15.10.2019 № 15/10/19 та актами приймання виконаних робіт. Тобто позов у цій справі ґрунтується на вимозі про стягнення з відповідача заборгованості за актом на виконання робіт від 30.06.2020 за червень 2020 року, який, як встановлено судом у межах справи № 910/3456/22, не є актом укладеним за наслідком виконання договору від 15.10.2019 № 15/10/19, а є самостійним правочином укладеним між первісним кредитором та відповідачем у спрощений спосіб. Наведене також свідчить, що умови пункту 1.1 договору про відступлення права вимоги від 14.01.2024 № 1 не поширюються на спірний акт від 30.06.2020 за червень 2020 року.
9. Суд апеляційної інстанції також зазначив про те, що оскільки фактично спір про стягнення з ТОВ "Віннер Будівництво" на користь ТОВ "БК "Олімпікс" заборгованості за спірним актом виконання робіт від 30.06.2020 за червень 2020 року вже вирішений судовими рішеннями у справі № 910/5713/24, отже, ці рішення є обов'язковими і для правонаступника ТОВ "Автогран" у спірних відносинах. За відсутності у ТОВ "Автогран" права вимоги за актом від 30.06.2020 за червень 2020 року, в силу положень статті 514 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) новий кредитор ( ОСОБА_1 ) такого права також не набув.
10. ОСОБА_1 (скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2026 у справі № 910/5713/24; ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
11. ОСОБА_1 обґрунтовує підставу касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував: положення частини четвертої статті 75 ГПК України, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм, викладених у постановах: Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18 та від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19 (звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні); у постановах Верховного Суду від 17.09.2025 у справі № 560/7397/24 та від 02.11.2022 у справі № 140/6115/21 (інша сторона повинна мати можливість заперечувати такі преюдиційні обставини (юридичні факти) з посиланням на належні та допустимі докази, а суд зобов'язаний навести мотиви відхилення або визнання цих заперечень).
12. За твердженням скаржника, у вирішенні цього спору суди першої та апеляційної інстанції не врахували, що при зверненні до суду з позовом ТОВ "Автогран" (правонаступником якого є скаржник) надав суду акт про виконання робіт від 30.06.2020 та змінні рапорти про роботу машин із яких вбачається, що роботи виконувалися з жовтня 2019 року до січня 2020 року на загальну суму 1 600 000,00 грн, тобто в межах договору про надання послуг щодо експлуатації машин та механізмів від 15.10.2019 № 15/10/19. Наведене, на переконання скаржника, свідчить про те, що акт про виконання робіт від 30.06.2020 незважаючи на його підписання у червні 2020 року підтверджує факт прийняття відповідачем виконаних робіт за період із жовтня 2019 року по січень 2020 року саме в межах договору. Підписання відповідачем акта виконаних робіт поза межами строку дії договору, свідчить про фактичне прийняття робіт замовником та підтверджує визнання відповідачем його дії. Суди у вирішенні спору не врахували, що Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що якщо сторони продовжують виконувати роботи та приймати їх після закінчення строку дії договору, це свідчить про наявність фактичних договірних відносин між ними. Натомість суди безпідставно не надали оцінки належним, достатнім та допустимим доказам (акта про виконання робіт від 30.06.2020 та змінним рапортам про роботу машин), які підтверджують реальний обсяг виконаних позивачем робіт у межах договірних зобов'язань, що суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 16.12.2021 у справі № 11-164сап-21 (щодо вмотивованості судового рішення).
13. ТОВ "Віннер Будівництво" у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
14. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
15. Причиною виникнення спору в цій справі є наявність / відсутність правових підстав для стягнення заборгованості за послуги щодо експлуатації машин, що за доводами позивача, підтверджується актом про виконання робіт від 30.06.2020.
16. Предметом касаційного оскарження є рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог.
17. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
18. Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
19. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
20. Cамим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
21. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
22. Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
23. Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
24. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
25. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
26. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
27. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; від 25.04.2018 у справі № 925/3/17; від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16; від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц; від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц; від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц та № 522/2110/15-ц; від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
28. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними.
29. Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.
30. Спірні правовідносини у справі № 910/5713/24, що розглядається, стосуються питання наявності /відсутності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за актом виконання робіт (послуг щодо експлуатації машин), право вимоги, якої позивач набув за договором відступлення права вимоги.
31. Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанції, дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, виснували про недоведеність позовних вимог.
32. Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що суди встановили такі фактичні обставини спору, зокрема:
- між ТОВ "БК "Олімпікс" та ТОВ "Віннер Будівництво" 15.10.2019 було укладено договір про надання послуг щодо експлуатації машин та механізмів № 15/10/19, за умовами якого у порядку та умовах, визначених цим договором, виконавець надає замовнику послуги щодо експлуатації машин і механізмів для виконання будівельних робіт, (далі по тексту "техніка"), а замовник приймає виконані послуги та оплачує їх вартість на умовах цього договору. За умовами пункту 2.5 договору по закінченню місяця, в якому було надано послуги техніки, сторонами складається акт наданих послуг. Роботи за цим договором виконуються до 30 січня 2020 року включно (пункт 2.8 договору). Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 30 березня 2020 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором. Цей договір не підлягає пролонгації чи поновленню (пункт 9.1 договору);
- відповідно до умов договору про відступлення прав вимоги № 1, укладеного 15.01.2024 між ТОВ "БК "Олімпікс", як первісним кредитором, та ТОВ "Автогран", як новим кредитором, (далі - договір відступлення № 1), до ТОВ "Автогран" перейшли права вимоги до ТОВ "Віннер Будівництво" (боржник), які виникли, на підставі договору від 15.10.2019 № 15/10/19 та актів приймання виконаних робіт; з моменту підписання цього договору до нового кредитора переходить право вимоги від боржника виконання ним свої зобов'язань, а також сплати штрафних санкцій, втрат від інфляції, 3 % річних та інших платежів; висувати вимоги про погашення боргу боржником; звернутися до суду із позовом про стягнення належних з боржника сум; інші похідні права та обов'язки; договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункти 2.1, 2.2, 5.1 договору відступлення № 1);
- крім того відповідно до умов договору про відступлення прав вимоги, укладеного 30.09.2025 між ТОВ "Автогран" (первісний кредитор) та громадянином України ОСОБА_1 (новий кредитор) [далі - договір відступлення № 2], до ОСОБА_1 перейшли всі права вимоги (які належали ТОВ "Автогран") до ТОВ "Віннер Будівництво" (боржник), що виникли, на підставі договору від 15.10.2019 № 15/10/19, укладеного між ТОВ "БК "Олімпікс" і ТОВ "Віннер Будівництво" та актів приймання виконаних робіт; з моменту підписання цього договору до нового кредитора переходить право вимоги від боржника виконання ним свої зобов'язань, а також сплати штрафних санкцій, втрат від інфляції, 3 % річних та інших платежів (пункт 3.1 договору). У додатку до договору відступлення № 2 сторонами погоджено суму відступленого права вимоги, ціну та порядок розрахунків;
- крім того, суди встановили, що ТОВ "БК "Олімпікс", як первісний кредитор, зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Віннер Будівництво" про стягнення 3 200 000,00 грн заборгованості за договором від 15.10.2019 № 15/10/19, у тому числі за спірним актом виконання робіт за червень 2020 року (справа № 910/3456/22);
- рішенням Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 у справі № 910/3456/22 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ "Віннер Будівництво" на користь ТОВ "БК "Олімпікс" борг у розмірі 3 200 000,00 грн та 48 000,00 грн судового збору;
- постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 у справі № 910/3456/22 рішення Господарського суду міста Києва від 10.08.2022 у справі №910/3456/22 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено;
- ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.03.2023 у справі № 910/3456/22 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "БК "Олімпікс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 зі справи № 910/3456/22;
- судовими рішеннями у справі №910/3456/22, зокрема постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022, яка набрала законної сили, серед іншого, встановлено, що: договір від 15.10.2019 № 15/10/19 припинив свою дію 30.03.2020 без права його пролонгації. Тобто у період червня - листопада 2020 року між ТОВ "БК "Олімпікс" та ТОВ "Віннер Будівництво" не було укладено договору про надання послуг, а спірні акти складені на підставі укладеного у спрощений спосіб договору надання послуг. Крім того встановлено, що незважаючи на підписання сторонами актів на виконання послуг за червень та листопад 2020 року, викладена в них інформація щодо кількості годин роботи екскаватора у кожному місяці перевищує загальну кількість годин у самому місяці, тобто є недостовірною. Позивачем, всупереч статей 73, 74, 76, 78 ГПК України не доведено кількість наданих послуг, що унеможливлює зробити однозначний висновок про правомірність (точність) заявленого до стягнення з відповідача розміру заборгованості. Матеріали справи не містять будь-яких заяв, листів, замовлень тощо відповідача, які були б адресовані позивачу стосовно замовлення послуг з роботи екскаватора і в яких було б зазначено фактичне замовлення вказаної техніки, період (години) її роботи, місце експлуатації екскаватора; натомість наявні лише акти на надання послуг за червень та листопад 2020 року, з яких неможливо встановити кількість, об'єм та час роботи екскаватора.
33. З огляду на наведене суди дійшли висновку, що первісним кредитором (ТОВ "БК "Олімпікс") уже реалізовувалося право на пред'явлення позову до ТОВ "Віннер Будівництво" про стягнення заборгованості за актом на виконання робіт від 30.06.2020 за червень 2020 року у справі № 910/3456/22, отже у означеній справі вже досліджено обставини щодо обґрунтованості вимог за цим актом та встановлено відсутність обставин для їх задоволення. Тобто вимоги про стягнення з ТОВ "Віннер Будівництво" заборгованості за актом від 30.06.2020 за червень 2020 року вже реалізовано первісним кредитором (ТОВ "БК "Олімпікс") та є такими, що вичерпали свою дію, з огляду на її вирішення по суті в судовому порядку у справі № 910/5713/24. Судове рішення у справі № 910/5713/24 набрало законної сили.
34. Тобто, за висновками судів, фактично спір про стягнення з ТОВ "Віннер Будівництво" на користь ТОВ "БК "Олімпікс" заборгованості за спірним актом виконання робіт від 30.06.2020 за червень 2020 року вже вирішений судовими рішеннями у справі № 910/5713/24, отже, ці рішення є обов'язковими і для ТОВ "Автогран", яке є правонаступником ТОВ "БК "Олімпікс" у спірних відносинах.
35. Суд апеляційної інстанції у вирішенні доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 також зазначив про те, що за відсутності у ТОВ "Автогран" права вимоги за актом від 30.06.2020 за червень 2020 року, в силу положень статті 514 ЦК України новий кредитор - ОСОБА_1 такого права також не набув.
36. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанції висновків щодо застосування частини четвертої статті 75 ГПК України, які викладені у постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18 та від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19. Зокрема, про те, що: звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.
37. Верховний Суд зауважує, що норми частини четвертої статті 75 ГПК України носять загальний характер у застосуванні правил про преюдицію.
38. Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Відповідно до частини сьомої цієї статті правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
39. Згідно із частиною сьомою статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
40. Верховний Суд неодноразово висновував про те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 та від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20).
41. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Суб'єктивними межами є те, що в двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду. Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.
42. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, тому в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/144/23.
43. Верховний Суд також неодноразово вказував на те, що на відміну від законодавства, яке діє erga omnes (щодо всіх, тобто з дією на невизначене коло суб'єктів), судове рішення у приватноправовому спорі, як правило, діє inter partes (тобто з правовими наслідками тільки для сторін у справі). Судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов'язки інших осіб. Схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (підпункт 10.28) та від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункт 70), у постановах Верховного Суду від 07.02.2024 у cправі № 5023/3214/11 (підпункт 5.24), від 07.11.2024 у cправі № 910/5925/15-г (підпункт 6.28), від 08.10.2025 у справі № 2-1478/11.
44. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 щодо висновків суду про права, інтереси та (або) обов'язки особи у мотивувальній частині рішення зазначила, зокрема, таке:
"10.15. Аналізуючи положення частини сьомої статті 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 (пункт 32) дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (підпункт 9.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20).
10.16. Правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (підпункт 9.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20).
10.17. Тобто за положеннями статті 75 ГПК України висновки суду про встановлені обставини не мають зобов'язуючого (преюдиціального) значення для особи, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини встановлені, а правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, взагалі не є обов'язковою для господарського суду.
10.18. Отже, будь-які висновки про права, інтереси та (або) обов'язки особи у рішенні суду, яким вирішується приватноправовий спір, з огляду на норми статті 75 ГПК України не мають для особи, яка не брала участь у розгляді справи, зобов'язуючого значення, тобто не є рішенням про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи.
10.19. При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неприпустимим є втручання особи в остаточне рішення суду з тих лише підстав, що вона вважає помилковими викладені у мотивувальній частині цього рішення судження, які не мають стосовно неї обов'язкової сили".
45. Щодо висновків суду про права, інтереси та (або) обов'язки особи у резолютивній частині рішення, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 зазначила, зокрема, таке:
"10.20. Відповідно до частини п'ятої статті 238 ГПК України у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог; розподіл судових витрат.
10.21. За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов'язки сторін (позивача та відповідача) (див. зокрема постанову КЦС ВС від 04.12.2023 у справі № 707/157/22).
10.22. Тобто резолютивна частина рішення містить присуд, який в силу обов'язковості судового рішення як конституційної засади судочинства (пункт 9 частини другої статті 129, стаття 129-1 Конституції України) є обов'язковим до виконання.
10.23. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України (частина друга статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
10.24. Закон не встановлює механізму, який виключав би особу, яка не брала участь у справі, з-під дії судового рішення, якщо таке містить присуд про її права, інтереси та (або) обов'язки (стягує з неї кошти, зобов'язує її вчинити певні дії або утриматись від них, змінює чи припиняє правовідносини з її участю, визнає недійсним або скасовує документ, який посвідчує право особи, тощо). Однак процесуальний закон встановлює право на перегляд справи та оскарження судового рішення для особи, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов'язки (частина перша статті 17 ГПК України) ".
46. У справі, що розглядається (№ 910/5713/24), суди виходили із того, що первісним кредитором (ТОВ "БК "Олімпікс") уже реалізовувалося право на пред'явлення позову до ТОВ "Віннер Будівництво" про стягнення заборгованості за актом на виконання робіт від 30.06.2020 за червень 2020 року у справі № 910/3456/22 і у цій справі вже досліджено обставини обґрунтованості вимог за цим актом та встановлено відсутність обставин для їх задоволення. З огляду на наведене, суди і дійшли висновку, що висновки судів, зроблені за результатами розгляду справи № 910/3456/22 стосовно відсутності правових підстав для стягнення з ТОВ "Віннер Будівництво" заборгованості за актом на виконання робіт від 30.06.2020 за червень 2020 року є преюдиційними фактами, як для ТОВ "Автогран", так і для ОСОБА_1 на підставі положень статті 514 ЦК України. Тобто, судові рішення у справі № 910/3456/22 є обов'язковими і для правонаступників ТОВ "Автогран", а в подальшому для ОСОБА_1 у спірних правовідносинах.
47. Верховний Суд у вирішенні доводів скаржника також зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 зазначила, що вважає неприпустимим повторний розгляд справи, вже вирішеної судом, на тій підставі, що позивач відступив право вимоги, про примусове задоволення якої він просив суд, за позовом особи, якій право вимоги відступлене чи то самим позивачем, чи то шляхом вчинення ланцюгу відступлень прав вимоги.
48. Зокрема, у пунктах 94 - 97 постанови від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 вирішуючи питання застосування частини четвертої статті 75 ГПК України (щодо обов'язковості судових рішень, ухвалених в інших справах) Велика Палата Верховного Суду, заначила таке: укладення договорів відступлення прав вимоги та відступлення прав іпотеки свідчить про намір замінити кредитора у зобов'язаннях за кредитними договорами на підставі пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України. Незалежно від того, чи є дійсною вимога (права), передана (передані) за цими договорами, зазначене свідчить про наявність підстав послідовного процесуального правонаступництва цих товариств у спірних правовідносинах. Відповідно до частини другої статті 52 ГПК України усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив. Це правило застосовується і в разі, якщо суд вирішив спір з правопопередником сторони у справі. Оскільки спір про стягнення заборгованості за кредитними договорами вже вирішений судовими рішеннями у справах і у задоволенні позовів відмовлено, то ці рішення є обов'язковими і для правонаступників у спірних правовідносинах.
49. При цьому зміст оскаржуваних судових рішень свідчить, що висновки судів у застосуванні положень частини четвертої статті 75 ГПК України у повній мірі узгоджуються та відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду у наведених вище постановах.
50. Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду неодноразово зазначала, що визначені ГПК України процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладені у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Тому незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступив Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду. Подібний висновок викладено у постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23, від 16.08.2024 у справі № 925/80/23.
51. Ураховуючи наведене, колегія суддів зазначає, що під час вирішення подібних спорів слід враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
52. Колегія суддів зазначає, що питання застосування норм частини четвертої статті 75 ГПК України є сталими та універсальними у правозастосуванні, однак їх застосування залежить, як від предмета та підстав заявленого позову, так і від фактичних обставин справи, які входять до предмета доказування у певному спорі..
53. Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі № 922/2013/18 та від 25.03.2021 у справі № 911/2961/19, оскільки висновки Верховного Суду у означених скаржником постановах зроблені у справах за іншого предмета та підстав, а також за інших доводів і аргументів сторін, які складають межі судового розгляду справи, а тому результат застосування норм частини четвертої статті 75 ГПК України інший, що у свою чергу, не свідчить про схожість спірних правовідносин.
54. Колегія суддів наголошує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
55. Доводи скаржника, які наведені у пункті 12 цієї ухвали Суд відхиляє, як необґрунтовані, оскільки такі доводи фактично є спробою ревізії судових рішень у справі № 910/3456/22, що є недопустимим.
56. У справі, яка переглядається, судами надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може.
57. Отже, доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, наведених у означених скаржником постановах, є необґрунтованими, а звідси зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
58. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, враховуючи відзив на касаційну скаргу, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2026 у справі № 910/5713/24, оскільки Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
59. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
60. Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.
61. Суд погоджується з аргументами відповідача, наведеними у відзиві на касаційну скаргу, в тому обсязі, в якому вони узгоджуються з викладеним у цій ухвалі.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 06.02.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2026 у справі № 910/5713/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя І Булгакова
Суддя Т. Малашенкова