19 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/6386/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р. К.,
та представників:
позивача - Барабаш В. В.
відповідача - Перепелиціна К. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київської міської ради
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025
та рішення Господарського суду м. Києва від 24.09.2025
у справі № 910/6386/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит"
до Київської міської ради
про визнання договору укладеним,
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Смачного Бон Апетит" (далі - ТОВ "Смачного Бон Апетит"; позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Київської міської ради (далі - Київська міська рада; Міськрада; відповідач), в якій просило визнати укладеним договір про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 23.08.2006 № 91-6-00578 в редакції, наведеній у прохальній частині позовної заяви.
2. ТОВ "Смачного Бон Апетит" мотивувало позов тим, що у зв'язку із закінченням строку оренди, з дотриманням встановленого договором та нормами ст. 33 Закону України "Про оренду землі" порядку повідомило відповідача про свій намір щодо поновлення договору на новий строк, шляхом подачі листа-повідомлення більш як за 3 місяці до спливу строку договору. Проте відповідачем було порушено порядок розгляду листа-повідомлення про поновлення договору, а тому позивач звернувся до суду з цим позовом.
3. Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.09.2025 (суддя - О. В. Нечай), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 (головуючий суддя - О. В. Яценко, судді - С. А. Гончаров, А. О. Мальченко), позов задоволено. Визнано укладеним договір про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 23.08.2006 № 91-6-00578, укладений між Київською міською радою та ТОВ "Смачного Бон Апетит", в редакції, запропонованій позивачем.
4. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Київської міської ради від 11.10.2005 № 192/3654 "Про передачу ТОВ "Смачного Бон Апетит" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного комплексу "Петрівські ряди" на вул. Вокзальній, 1 у Шевченківському районі м. Києва", серед іншого, вирішено передати позивачу за умови виконання п. 4 вказаного рішення в довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,60 га для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного комплексу "Петрівські ряди" на вул. Вокзальній, 1 у Шевченківському районі м. Києва.
5. Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.08.2006 у справі № 2/417 визнано укладеним між Київською міською радою та ТОВ "Смачного Бон Апетит" договір оренди земельної ділянки в редакції, викладеній в резолютивній частині рішення суду.
6. Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 23.08.2006 зареєстровано відповідний договір, про що зроблено запис № 91-6-00578 в Книзі записів державної реєстрації договорів.
7. Відповідно до п. 3.1 договору його укладено строком на 15 років, тобто до 23.08.2021.
8. У п. 11.7 договору сторони досягли згоди, що після закінчення строку, на який укладено цей договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків має переважне право на поновлення договору. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця про намір продовжити його дію.
9. 04.03.2021 позивач звернувся до Київської міської ради з листом-повідомленням про поновлення договору оренди земельної ділянки. До листа-повідомлення було додано проєкт договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки.
10. 29.07.2021 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) підготовлено та передано на розгляд Київської міської ради проєкт рішення Київської міської ради "Про поновлення ТОВ "Смачного Бон Апетит" договору оренди земельної ділянки від 23.08.2006".
11. Суди попередніх інстанцій встановили, що відомостей про прийняття відповідачем рішення за результатами розгляду проєкта рішення Київської міської ради "Про поновлення ТОВ "Смачного Бон Апетит" договору оренди земельної ділянки від 23.08.2006" матеріали справи не містять.
12. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з наявності підстав для задоволення позову і визнання укладеним договору про поновлення та внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 23.08.2006 № 91-6-00578, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "Смачного Бон Апетит", в редакції, запропонованій позивачем.
13. Не погоджуючись із ухваленими у справі судовими рішеннями, Київська міська рада звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
14. Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, Верховного Суду України, викладеного у постановах від 15.05.2024 у справі № 909/694/23, від 09.09.2025 у справі № 910/3432/23, від 30.07.2024 у справі № 910/4928/23, від 15.06.2022 у справі № 904/1671/21, від 09.11.2021 у справі № 910/4790/20, від 26.10.2021 у справі № 910/5710/19, від 24.01.2019 у справі № 904/869/18, від 26.03.2019 у справі № 910/1335/17, від 10.01.2019 у справі № 911/3998/16, від 11.12.2018 у справі № 923/111/18, від 06.12.2018 у справі № 925/1651/17, від 03.04.2018 у справі № 904/8168/17, від 22.02.2018 у справі № 922/1008/17, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 11.11.2014 у справі № 912/1552/13, від 20.11.2012 у справі № 44/69.
15. У касаційній скарзі скаржник зазначає і про таке: чинним станом на 2006 рік законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, а реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, яке відсутнє; позивач не є добросовісним орендарем земельної ділянки, оскільки вона не використовувалася ним для цілей, визначених рішенням Київської міської ради від 11.10.2005 № 192/3654; земельна ділянка перебувала в занедбаному стані, частково використовувалась як стихійний ринок та на ній розміщені контейнери з яких відбувалася торгівля та малі архітектурні форми без дозвільної документації; позивач не використовував земельну ділянку за цільовим призначенням, фізично нерухомого майна не існувало та не існує на ній; на земельній ділянці розташовується майно інших осіб, що виключає поновлення договору в порядку ст. 33 Закону України "Про оренду землі"; додаткова угода до листа-повідомлення, яку надсилало ТОВ "Смачного Бон Апети" до Київської міської ради, відрізняється від редакції, яку позивач просив визнати укладеною.
16. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2026 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Ради з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 16.02.2026.
17. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з мотивів, викладених у цьому відзиві.
18. У справі неодноразово оголошувались перерви.
19. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України з огляду на таке.
20. Згідно з ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
21. Законодавець у ч. 1 ст. 93 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановив, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.
22. За змістом ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
23. ЗК України визначає основні засади регулювання земельних відносин, зокрема, порядок передачі земельних ділянок в оренду (ст. 124 ЗК України). Водночас саме Законом України "Про оренду землі" врегульовано відносини, що виникають між власником земельної ділянки та іншими особами у зв'язку з передачею її в користування та володіння, у тому числі конкретизовано та деталізовано особливості та порядок укладення договору оренди землі, його істотні умови, основні права та обов'язки його сторін, порядок зміни, припинення та поновлення такого договору.
24. У ст. 13 Закону України "Про оренду землі" міститься визначення договору оренди землі, яким є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
25. Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній до 16.07.2020) регулювалося поновлення договору оренди землі. Разом з тим 16.01.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" від 05.12.2019 № 340-IX, яким ст. 33 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161-XIV, яка регламентувала порядок поновлення договорів оренди, було викладено у новій редакції.
26. Водночас ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (як у попередній, так і у чинній редакції) встановлює алгоритм дій як орендаря, так і орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та передбачає певні правові запобіжники для захисту орендаря від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря.
27. Алгоритм вирішення спорів щодо застосування ст. 33 Закону України "Про оренду землі" в контексті дій сторін договору виглядає таким чином:
- якщо орендар у строки встановлені договором або, за відсутності інших строків встановлених договором, у строки встановлені законом не звернувся до орендодавця взагалі або звернувся з їх порушенням та/або не надав проєкт договору, то суди повинні відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним незалежно від подальших дій орендодавця, оскільки, саме орендарем в цьому випадку не дотримано вимоги договору та закону;
- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору та при цьому надав проєкт договору (незалежно від того чи цей проєкт містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін розглянув надісланий орендарем лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди, проаналізував його умови, у тому числі перевірив його на відповідність вимогам закону, однак не погодився з запропонованими умовами та заперечив щодо поновлення договору, то в цьому випадку він діє в рамках своїх повноважень, а отже суди повинні також відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним;
- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору та при цьому надав проєкт договору (незалежно від того чи цей проект містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін не заперечив проти поновлення договору оренди землі або відмовив з порушенням місячного терміну, однак при цьому протягом одного місяця після закінчення строку договору надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, то суди повинні також відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання договору укладеним, оскільки таке право орендодавця прямо передбачено ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі";
- якщо орендар своєчасно, у строки встановлені законом або погоджені сторонами у договорі, звернувся до орендодавця щодо продовження дії договору після його закінчення, надав проєкт договору (незалежно від того чи цей проєкт містив змінені умови, чи передбачав поновлення договору на тих самих умовах та на той самий строк), а орендодавець у встановлений законом місячний термін не заперечив проти поновлення договору оренди землі, при цьому орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, а орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору не надіслав лист-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, то суди повинні задовольнити позовні вимоги про визнання договору укладеним на той же самий строк та на тих же самих умовах.
28. Добросовісність виконання сторонами договірних обов'язків і реалізація ними своїх прав є визначальним при оцінці правомірності позовних вимог.
29. Колегія суддів зазначає, що законодавець у ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19 Конституції України закріпив норму, відповідно до якої органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
30. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
31. Питання права касаційного оскарження урегульовано ст. 287 ГПК України, ч. 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
32. Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.
33. Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема, й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
34. Умови прийнятності касаційної скарги, за змістом норм законодавства, можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996, "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
35. У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який ст. 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
36. Верховний Суд неодноразово зазначав, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки, це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (див. ухвалу об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18, ухвалу Верховного Суду від 08.04.2026 у справі № 917/1600/25).
37. Отже, законодавець у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у п.п. 1, 4 ч. 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
38. Велика Палата Верховного Суду у п. 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц зазначила, що зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
39. Разом з тим вказаною підставою для касаційного оскарження - п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Цитування скаржником окремих висновків, наведених у постановах Верховного Суду, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України (див., зокрема, ухвалу Верховного Суду від 08.10.2024 у справі № 274/1477/20). Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення (див., зокрема, підхід в частині оцінювання спірних правовідносин на предмет подібності, який застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).
40. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України покладається на скаржника.
41. Скаржник, оскаржуючи ухвалені у справі судові рішення з посиланням на п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, наведених у касаційній скарзі (від 15.05.2024 у справі № 909/694/23, від 09.09.2025 у справі № 910/3432/23, від 30.07.2024 у справі № 910/4928/23, від 15.06.2022 у справі № 904/1671/21, від 09.11.2021 у справі № 910/4790/20, від 26.10.2021 у справі № 910/5710/19, від 24.01.2019 у справі № 904/869/18, від 26.03.2019 у справі № 910/1335/17, від 10.01.2019 у справі № 911/3998/16, від 11.12.2018 у справі № 923/111/18, від 06.12.2018 у справі № 925/1651/17, від 03.04.2018 у справі № 904/8168/17, від 22.02.2018 у справі № 922/1008/17, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 11.11.2014 у справі № 912/1552/13, від 20.11.2012 у справі № 44/69).
42. Врахувавши вказану вище норму процесуального права - п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів зазначає таке:
- так, у постанові від 15.05.2024 у справі № 909/694/23 за позовом ФОП Винника В. Д. до Солотвинської селищної ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Дашкевич Т. К. про визнання укладеною додаткової угоди у запропонованій позивачем редакції Верховний Суд залишив без змін рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.12.2023 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.02.2024, якими у позові було відмовлено. У цій справі Верховний Суд, серед іншого, дійшов таких висновків: розташування на частині земельної ділянки нерухомого майна третьої особи означає, що така особа в силу принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди є фактичним користувачем відповідної частини земельної ділянки під нерухомістю та згідно з положеннями ст. 120 ЗК України має право на оформлення речових прав на землю під належним їй нерухомим майном; зазначене виключає можливість поновлення на новий строк договору оренди між позивачем та відповідачем із застосуванням механізму, передбаченого ст. 33 Закону про оренду землі; обставини дотримання сторонами спору процедури укладення договору оренди землі на новий строк в порядку реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди взагалі не підлягають дослідженню у межах цієї справи з огляду на принципову неможливість застосування до спірних правовідносин приписів ст. 33 Закону про оренду землі;
- у постанові від 09.09.2025 у справі № 910/3432/23 за позовом ТОВ "Молодіжний житловий комплекс "Оболонь" до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ТОВ "Голосіївські Вежі", треті особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Департамент охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство освіти і науки України та Національний університет біоресурсів і природокористування України, про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки Верховний Суд скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 і рішення Господарського суду м. Києва від 01.06.2023 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Верховний Суд зазначив, що розташування на частині спірної земельної ділянки нерухомого майна - водонапірної башти власником якої позивач не є, слушними є доводи ради і прокурора щодо неможливості у такому разі укладення договору оренди землі на новий строк із застосуванням механізму, передбаченого ст. 33 Закону України "Про оренду землі". Верховний Суд дійшов висновку про те, що висновки судів про наявність підстав для поновлення договору оренди землі на новий строк ухвалені із неправильним застосуванням положень ст. 33 Закону України "Про оренду землі", ст. 120 ЗК України;
- у постанові від 30.07.2024 у справі № 910/4928/23 за позовом ТОВ "Інтерн" до Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання укладеним договору про поновлення договору оренди земельної ділянки Верховний Суд залишив без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 та рішення Господарського суду м. Києва від 22.01.2024, яким у задоволенні позову відмовлено. Верховний Суд вказав на те, що скаржник у касаційній скарзі у контексті положень п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України не навів вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду та Верховного Суду України у перелічених ним постановах, а саме не доведено наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту). Верховний Суд зазначив, що аргументи скаржника у відповідній частині фактично ґрунтуються на власному тлумаченні скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних запереченнях висновків Верховного Суду та Верховного Суду України, викладених у вказаних скаржником постановах; у свою чергу вони не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, вміщеної в таких постановах та зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення вимог заявленого позову. У цій справі колегія суддів також звернула увагу на таке: висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, відповідно до якого знаходження на земельній ділянці одного власника об'єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим; власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди; тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі. Колегія суддів також вказала на і те, що відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 134 ЗК України не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб;
- у постанові від 15.06.2022 у справі № 904/1671/21 за позовом ТОВ "Пільменна" до Новомосковської міської ради про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки Верховний Суд залишив без змін постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2021 і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2021 у справі № 904/1671/21, якими у задоволенні позову відмовлено. У цій справі суди попередніх інстанцій при вирішенні спору врахували те, що листом від 16.01.2021 № 104/0/2-21 Новомосковською міськрадою було повідомлено ТОВ "Пільменна" про намір припинити договір оренди та про необхідність повернення земельної ділянки; водночас Новомосковською міськрадою рішення про поновлення договору оренди не приймалося; звідси місцевий господарський суд дійшов висновку, що оскільки волевиявлення Новомосковської міськради шляхом прийняття рішення щодо поновлення договору оренди на тих самих умовах відсутнє, то за наявності письмового повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди поновлення спірного договору оренди землі не відбулось. Верховний Суд вказав на таке: виходячи з того, що чинним законодавством станом на 2010 рік не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування;
- у постанові від 09.11.2021 у справі № 910/4790/20 за позовом ТОВ "Учбово-спортивний комерційний клуб "Україно" до Київської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору Верховний Суд скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 і рішення Господарського суду м. Києва від 05.10.2020 у справі № 910/4790/20, а справу передав на новий розгляд до Господарського суду м. Києва. Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій не перевірено наявність рішення органу місцевого самоврядування і редакції ст. 33 Закону України "Про оренду землі", яка підлягала застосуванню до цих правовідносин;
- у постанові від 26.10.2021 у справі № 910/5710/19 за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави до Київської міської ради та ТОВ "КІБ" про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки Верховний Суд скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2021 і рішення Господарського суду м. Києва від 02.08.2019, а справу передав на новий розгляд до Господарського суду м. Києва. Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що суди не врахували, що в силу положень ст. 58 Конституції України та ст. 5 ЦК України до спірних правовідносин має застосовуватись саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення; чи не припинив свою дію договір оренди щодо спірної земельної ділянки за закінченням строку, на який його було укладено, адже чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачалося автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін була можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, водночас, внесення змін до договору, строк дії якого закінчився, як і поновлення договору оренди землі після його припинення, не ґрунтується на вимогах законодавства;
- у постанові від 24.01.2019 у справі № 904/869/18 за позовом ТОВ "Юкон Статус ЛТД" до Дніпровської міської ради, Комунального підприємства "Міська інфраструктура" Дніпровської міської ради про визнання переважного права, визнання незаконним і скасування рішення суб'єкта владних повноважень, скасування державної реєстрації речового права, поновлення терміну дії договору оренди землі Верховний Суд залишив без змін рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.06.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.11.2018, якими у задоволенні позовних вимог відмовлено. Верховний Суд вважав законними та обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій, що факт припинення договору від 19.04.2007 в травні 2010 року свідчить про недоведеність порушення прав чи інтересів позивача рішенням Дніпровської міської ради від 20.12.2017 № 166/28 "Про передачу земельної ділянки по просп. Пилипа Орлика (просп. Ілліча) в районі буд. 21 (Центральний (Кіровський) район) у постійне користування КП "Міська інфраструктура" ДМР для проєктування та будівництва багатофункціонального торгово-офісного комплексу" та державною реєстрацією за вказаним правокористувачем права постійного користування спірною земельною ділянкою, оскільки позивач на цей час вже втратив статус законного орендаря зазначеної земельної ділянки, його переважне право на поновлення договору припинилось;
- у постанові від 26.03.2019 у справі № 910/1335/17 за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до ТОВ "Н-М" про повернення земельної ділянки в межах справи № 910/16467/15 за заявою ПАТ "ВТБ Банк" про банкрутство ТОВ "Н-М" Верховний Суд залишив без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.06.2018, якими зобов'язано ТОВ "Н-М" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 16 630 кв.м (кадастровий номер 8000000000:66:048:0010), яка розташована на вул. Сиваській, 1-А у Дніпровському районі м. Києва у стані, придатному для подальшого використання. Верховний Суд вказав на те, що судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення Київської міської ради про продовження дії спірного договору оренди землі не приймалося, додаткова угода до договору не укладалася, а тому суди попередніх інстанцій, з врахуванням положень ст. 33 Закону України "Про оренду землі", ст.ст. 112, 124 ЗК України, дійшли правильного висновку про те, що договір оренди від 03.11.2005 № 66-6-00306 припинився 03.11.2010, а тому земельна ділянка на підставі ст. 34 Закону України "Про оренду землі", п. 3.8 рішення Київської міської ради від 07.07.2005 № 532/3108, п.п. 8.4, 11.8 договору оренди, підлягає поверненню Київській міській раді;
- у постанові від 10.01.2019 у справі № 911/3998/16 за позовом ФГ "Дідух" до Головного управління Держгеокадастру у Київської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Згурівська районна державна адміністрація, про визнання поновленим договору оренди та визнання укладеною додаткової угоди Верховний Суд залишив без змін рішення Господарського суду Київської області від 04.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2018, якими в позові відмовлено з мотивів, викладених в постанові суду касаційної інстанції. Так, Верховний Суд зазначив, що: суди фактично дійшли висновку про припинення спірного договору оренди землі ще 22.10.2009 по закінченню строку, на який його було укладено; що зазначене унеможливлює поновлення спірного договору саме у 2014 році і саме вже на новий строк до 2019 року; зробивши правильні висновки по суті спору, суди першої та апеляційної інстанції мали відмовити в позові саме у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог, а не у зв'язку з пропуском позовної давності;
- у постанові від 11.12.2018 у справі № 923/111/18 за позовом ПП Краснолуцького В. О., ПП Кравченка А. А. до Херсонської міської ради про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки Верховний Суд залишив без змін постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.06.2018, якою у задоволенні позову було відмовлено. Верховний Суд, переглядаючи рішення у справі, виходив з таких встановлених обставин: рішенням Херсонської міської ради від 28.12.2010 № 58 "Про переукладення договорів оренди земельних ділянок, поновлення строку дії договорів оренди, визнання такими, що втратили чинність, деяких підпунктів рішень міської ради, договорів оренди земельних ділянок, внесення змін до пунктів та підпунктів рішень міської ради" визнано таким, що втратили чинність із моменту закінчення строку їх дії договори оренди земельних ділянок, укладені між Херсонською міською радою та ПП Краснолуцьким В. О., ПП Кравченком А. А.; крім того, рішенням Херсонської міської ради від 28.12.2011 № 523 "Про розірвання договору оренди земельної ділянки, відмову у поновленні договорів оренди земельних ділянок, припинення дії рішення міської ради" було відмовлено у поновленні договору оренди земельної ділянки, укладеного між Херсонською міською радою та ФОП Краснолуцьким В. О., ФОП Кравченком А. А., загальною площею 0,3438 га, по просп. Ушакова, 50, у зв'язку із закінчення строку дії договору оренди, рекомендовано заявнику звернутися до міської ради із заявою про оформлення права оренди земельної ділянки зі співвласниками об'єкта нерухомого майна під об'єктом нерухомості в цілому відповідно до ст. 120 ЗК України; листом-повідомленням від 13.07.2015, зареєстрованим 15.07.2015 № 8-6786-20/15, орендарі звернулися до Міського голови міста Херсона, в якому просили поновити договір оренди земельної ділянки, загальною площею 0,3438 га, за адресою: м. Херсон, вул. пр. Ушакова, 50, наданої під культурно діловий центр з підписаними в двох екземплярах додатковими угодами (на той же самий строк і на тих же самих умовах); звертаючись з даним позовом до суду, позивачі зазначали, що відповідь від Херсонської міської ради не надходила, орендарі продовжують користуватися земельною ділянкою з кадастровим номером 6510136900:20:002:0024, заборгованості за її користування немає. Верховний Суд зазначив, що виходячи з того, що діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування;
- у постанові від 06.12.2018 у справі № 925/1651/17 за позовом СТОВ "КРАСЕНІВСЬКЕ" до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Груй О. В., за участю прокуратури Черкаської області про визнання поновленим договору оренди землі Верховний Суд залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.07.2018, якою у задоволенні позову було відмовлено. Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційним судом правильно встановлено, що суд першої інстанції не правильно застосував норми матеріального та процесуального права, на підставі яких дійшов помилкового висновку про те, що є підстави для визнання за позивачем переважного права на поновлення договору оренди та поновлення його на підставі ч.ч. 1, 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" в новій редакції;
- у постанові від 03.04.2018 у справі № 904/8168/17 за позовом ТОВ "Юкон Статус ЛТД" до Дніпровської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Міська інфраструктура" Дніпровської міської ради про поновлення терміну дії договору Верховний Суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Дніпропетровської міської ради від 27.07.2016 № 230/12 в частині надання дозволу КП "Міська інфраструктура" на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у районі просп. Олександра Поля та просп. Пилипа Орлика (у районі просп. Кірова та просп. Ілліча), до складу якої входить вже сформована земельна ділянка загальною площею 1,4360 га (кадастровий номер 1210100000:06:015:0179), яка розташована за адресою: просп. Ілліча, в районі буд. № 21 для проєктування та будівництва багатофункціонального торгівельно-офісного комплексу, яка (вимога) помилково залишилася нерозглянутою судом першої інстанції, оскільки факт припинення договору від 19.04.2007 ще у травні 2010 року переконливо свідчить про недоведеність ймовірного порушення оспорюваним рішенням відповідача, прийнятим у липні 2016 року, прав чи інтересів позивача ТОВ "Юкон Статус ЛТД", який до цього вже втратив статус законного орендаря зазначеної земельної ділянки. При цьому колегія суддів погодилась з висновком апеляційного суду про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю, а не з мотивів спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем, оскільки за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення;
- у постанові від 22.02.2018 у справі № 922/1008/17 за позовом ПрАТ "Концерн Авек та Ко" до Харківської міської ради про визнання договору оренди землі поновленим та визнання додаткової угоди укладеною Верховний Суд залишив без змін рішення Господарського суду Харківського області від 22.05.2017 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.09.2017, якими у позові було відмовлено. Верховний Суд виходив з такого: судами попередніх інстанцій не встановлено, що після закінчення дії договору 01.12.2009 відповідачем приймалося рішення саме про поновлення зазначеного договору, яке, в свою чергу, було реалізовано шляхом укладення додаткової угоди чи нового договору, відповідно положень зазначеної редакції ст. 33 Закону України "Про оренду землі"; проте судами встановлено, що рішенням 6 сесії 6 скликання Харківської міської ради від 06.04.2011 № 219/11 було надано в оренду спірну земельну ділянку до 31.12.2011 (але не пізніше прийняття об'єкта до експлуатації) в межах договору оренди землі від 16.03.2005 № 6649/05; тобто, дане рішення прийняте через півтора року після закінчення дії договору і в ньому зазначено не про поновлення попереднього договору, а про немотивоване по суті та формі надання в оренду в межах договору оренди землі від 16.03.2005 № 6649/05; разом з тим, судами попередніх інстанцій не встановлено факту реалізації даного рішення шляхом укладення відповідного договору оренди чи додаткової угоди про поновлення попереднього договору; 27.01.2012 позивач звертався до Харківської міської ради з листом № 96, в якому просить внести зміни в раніше прийняте рішення від 06.04.2011 № 219/11 в частині продовження строку використання земельною ділянкою вул. Муромській до 31.12.2014; проте згідно з матеріалів справи, рішення Харківської міської ради про внесення змін в раніше прийняте рішення від 06.04.2011 № 219/11 в частині продовження строку використання земельною ділянкою вул. Муромській до 31.12.2014 не приймалось, додаткова угода щодо продовження строку дії договору сторонами не укладалась; факт звернення позивача до суду щодо поновлення договору чи укладення нового в зазначений період та на підставі вказаних фактів, рішень чи бездіяльності відповідача з прийняттям відповідного судового рішення судами також не встановлено; з наступним листом № 681 позивач звернувся до Харківської міської ради лише 28.11.2016, тобто, практично через 7 років після закінчення дії договору. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про правильність висновків суду апеляційної інстанції, що дія договору оренди землі, укладеного між сторонами 16.03.2005, закінчилася 01.12.2009, а отже, спірні правовідносини між сторонами виникли до внесення змін у ст. 33 Закону України "Про оренду землі" Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності з 12.03.2011;
- у постанові від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 за позовом ФОП Лешика І. І. до Луцької міської ради про визнання поновленим договору оренди землі Велика Палата Верховного Суду залишила без змін рішення Господарського суду Волинської області від 11.02.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2020, якими у задоволенні позову було відмовлено. Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що позивач усупереч вимогам ч. 2 ст. 33 Закону № 161-XIV і п. 8 договору оренди землі не повідомив відповідача за 30 днів до спливу строку цього договору про намір його поновити та погодилась з висновком судів про відсутність підстав для поновлення договору оренди землі за ч. 6 ст. 33 вказаного Закону.
43. Отже, здійснивши аналіз висновків Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів зазначає, що на відміну від наведених скаржником постанов Верховного Суду, господарські суди попередніх інстанцій у справі, яка переглядається встановили і виходили із зовсім інших обставин, ніж у наведених скаржником справах, а саме (як уже зазначалось вище): рішенням Київської міської ради від 11.10.2005 "Про передачу ТОВ "Смачного Бон Апетит" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного комплексу "Петрівські ряди" на вул. Вокзальній, 1 у Шевченківському районі м. Києва", серед іншого, передано позивачеві за умови виконання п. 4 вказаного рішення, в довгострокову оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,60 га для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного комплексу "Петрівські ряди" на вул. Вокзальній, 1 у Шевченківському районі м. Києва; рішенням Господарського суду м. Києва від 10.08.2006 у справі № 2/417 визнано укладеним між Київською міською радою та ТОВ "Смачного Бон Апетит" договір оренди земельної ділянки в редакції, викладені в резолютивній частині рішення суду; 13.04.2017 Департаментом з питань Державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу КМР (КМДА) зареєстровано Декларацію про готовність до експлуатації об'єкта "Будівництво торговельного комплексу "Петрівські ряди" м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Вокзальна, 1", площа будівлі 237,9 кв.м; 04.03.2021 позивач звернувся до Київської міської ради з листом-повідомленням про поновлення договору оренди земельної ділянки, до якого долучив проєкт договору про внесення змін до договору; 29.07.2021 Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) підготовлено та передано на розгляд Київської міської ради проєкт рішення Київської міської ради "Про поновлення ТОВ "Смачного Бон Апетит" договору оренди земельної ділянки від 23.08.2006"; у пояснювальній записці від 06.07.2021 № ПЗН-19531 до проєкта рішення Київської міської ради "Про поновлення ТОВ "Смачного Бон Апетит" договору оренди земельної ділянки від 23.08.2006 № 91-6-00578", яка складена директором Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на сторінці 2 якої в розд. 5 "особливі характеристики ділянки", підрозділі "наявність будівель і споруд на ділянці" встановлено, що спірна земельна ділянка - забудована, що підтверджується актом обстеження від 16.03.2021 № 21-0205/10 та довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.07.2021 № 264611306; на вказаній земельні ділянці розташовані будівлі та споруди (нежитловий будинок (літ. Б) загальною площею 382,4 кв.м, торгівельний комплекс "Петрівскі ряди" загальною площею 237,9 кв.м, підпірна стінка), які перебувають у власності позивача.
44. Тобто у цій справі № 910/6386/25 суди попередніх інстанцій (за наведених вище обставин) на підставі оцінки наявних у справі доказів відповідно до ст. 86 ГПК України встановили, що на виконання п. 11.7 договору, ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції) позивач звернувся до відповідача з листом-повідомленням про поновлення договору оренди земельної ділянки, водночас відповідач не здійснив проведення переговорів з позивачем добросовісно; що позивачем було виконано умови договору, оскільки наявними у матеріалах справи доказами підтверджено перебування на спірній земельній ділянці, зокрема, і торгівельного комплексу "Петрівські ряди", тобто того комплексу, для будівництва, експлуатації та обслуговування якого рішенням відповідача від 11.10.2005 позивачу передано спірну земельну ділянку в довгострокову оренду; що запропонована позивачем редакція договору про поновлення та внесення змін до договору містить умови, передбачені ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та ст. 126-1 ЗК України, тобто відповідає нормам законодавства; недоведеність перебування на спірній земельній ділянці майна інших осіб (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 06.02.2024 у справі № 926/2284/22). Суди попередніх інстанцій у справі № 910/6386/25 на підставі цих встановлених обставин, керуючись нормами матеріального і процесуального права, принципом добросовісності, а також таким стандартом доказування як "вірогідність доказів", вирішили спір.
45. Колегія суддів зазначає, що правовідносини у наведених скаржником справах та у справі, в якій подано касаційну скаргу, не можуть вважатися у цьому випадку подібними (вказані скаржником справи не є релевантними справі, яка переглядається). Вказані скаржником постанови прийнято судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу, за інших обставин, встановлених у справах, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) застосовувалася норма ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (її відповідна редакція) і було прийнято відповідні судові рішення. Крім того, в окремих справах суб'єктний склад, підстави позовів не є подібними як у справі № 910/6386/25, яка переглядається. Доводи скаржника про їх неврахування зводяться лише до неправильного розуміння цих висновків Верховного Суду, до трактування скаржником правових висновків із постанов Верховного Суду на власну користь та до переоцінки, встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи.
46. Колегія суддів також вважає недоречними і посилання скаржника на постанови Вищого господарського суду України від 11.11.2014 у справі № 912/1552/13, від 20.11.2012 у справі № 44/69. Необхідно зазначити, що відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду. Постанови Вищого господарського суду України не є судовим рішенням невідповідність яким є підставою касаційного оскарження, встановленою п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
47. При цьому, суд касаційної інстанції вважає доцільним звернути увагу скаржника на тому, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц вказала, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ та з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин справ, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.
48. З огляду на зазначене, підстава касаційного оскарження, передбачена у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшла підтвердження. Доводи касаційної скарги фактично зводяться лише до переоцінки доказів у справі, що не є компетенцією Верховного Суду з огляду на ст. 300 ГПК України.
49. Законодавець у п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
50. Оскільки наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 та рішення Господарського суду м. Києва від 24.09.2025 у справі № 910/6386/25.
51. Інші доводи касаційної скарги підставами касаційного оскарження не обґрунтовані і, відповідно, Верховним Судом не розглядаються (див. постанову Верховного Суду від 29.05.2024 у справі № 910/2491/23).
52. Судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника (узгоджується із ухвалою Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 918/279/22).
Керуючись ст.ст. 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Київської міської ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 та рішення Господарського суду м. Києва від 24.09.2025 у справі № 910/6386/25 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С. К.
Судді: Волковицька Н. О.
Случ О. В.