Іменем України
01 лютого 2011 року
Справа № 5002-4/5104-2010
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Балюкової К.Г.,
суддів Видашенко Т.С.,
Волкова К.В.,
за участю представників сторін:
- позивача, Голубової Ірини В'ячеславівни (довіреність № 24/01-55/2750 від 13.12.10 року), Виконавчий комітет Сімферопольської міської ради;
- відповідача, Єфремової Вероніки Євгенівни (довіреність № б/н від 15.11.10 року), приватне підприємство "Антарес Плюс";
розглянувши апеляційну скаргу виконавчого комітету Сімферопольської міської ради на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Бєлоглазова І.К.) від 30 листопада 2010 року у справі №5002-4/5104-2010
за позовом виконавчого комітету Сімферопольської міської ради (вул. Толстого, 15, м. Сімферополь,95000)
до приватного підприємства "Антарес Плюс" (вул. Зенітна, 72, кв. 411, м. Сімферополь,95000)
про стягнення 17 857,40 грн.
18 жовтня 2010 року виконавчий комітет Сімферопольської міської ради звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з приватного підприємства "Антарес Плюс" заборгованості за договором про участь у комплексному соціально-економічному розвитку міста від 06 квітня 2007 року, укладеному між сторонами по справі, у розмірі 16 234 гривен, штрафу у відповідності до положень пункту 4.3 зазначеного договору у розмірі 1 623 гривен 40 копійок, а всього 17 857 гривен 40 копійок.
У відзиві на позовну заяву приватне підприємство „Антарес плюс” заперечувало проти задоволення позову, вказуючи, що договір про участь у комплексному соціально-економічному розвитку міста від 06.04.2007 р. був укладений у зв'язку із оформленням договору оренди земельної ділянки по вул.Зовнішня,22 у м. Сімферополі, однак взятою в оренду земельною ділянкою приватне підприємство не скористалося, оскільки в подальшому право власності на нерухоме майно, розташоване на цій ділянці та належне позивачу на час укладання договору, було визнано за фізичною особою. Одночасно, позивач просив суд застосувати до заявлених вимог наслідки спливу строку позовної давності позивачем, як одну з підстав для відмови в позові.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2010 року у справі № 5002-4/5104-2010 у задоволенні позову виконавчого комітету Сімферопольської міської ради до приватного підприємства "Антарес Плюс" про стягнення заборгованості у сумі 17 857 гривен 40 копійок відмовлено внаслідок спливу строку позовної давності для звернення позивача до суду з зазначеними вимогами до відповідача, встановленого статтею 266 Цивільного кодексу України за основною вимогою про стягнення заборгованості за договором, та статтею 258 Цивільного кодексу України за додатковою вимогою про стягнення штрафу за невиконання умов договору.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2010 року у справі № 5002-4/5104-2010 скасувати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з'ясуванні судом обставин по справі, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: неправильного застосування судом положень статті 264 Цивільного кодексу України відносно пропуску позивачем строку позовної давності, не врахування в якості доказу листування сторін відносно розірвання договору оренди, не вирішенням питання про переривання перебігу строку позовної давності, про що, за зазначенням позивача, свідчить звернення відповідача до виконавчого комітету Сімферопольської міської ради від 11 лютого 2010 року, застосуванням судом строку позовної давності при не з'ясованих обставинах по справі.
У судовому засіданні представник позивача підтримала апеляційну скаргу з підстав, викладених в ній, вказувала, що в даному випадку початок перебігу строку позовної давності починається з дня розірвання сторонами договору оренди земельної ділянки - 23.09.2010 р., також зазначивши, що заява відповідача про розірвання договору оренди була відповіддю на претензію позивача від 26.11.2009 р. щодо негайного проведення оплати за договором від 06.04.2007 р., що свідчить про переривання перебігу позовної давності.
Представник відповідача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вказуючи, що претензія позивача від 26.11.2009 р. до їх підприємства не надходила, та відповіді з цього приводу позивачу не надсилалось. Заперечувала проти взаємозв'язку між розірванням договору оренди та початком перебігу строку позовної давності за договором від 06.04.2007 р. через визначення в останньому чітких строків проведення платежів.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга виконавчого комітету Сімферопольської міської ради не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, між виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради та приватним підприємством "Антарес Плюс" 06 квітня 2007 року був укладений договір про участь у комплексному соціально-економічному розвитку міста відносно земельної ділянки, площею 3,0000 га, розташованої по вул. Зовнішній, 22 в місті Сімферополі, для обслуговування та експлуатації виробничої бази, яка була надана відповідачу на підставі рішення 15-тої сесії Сімферопольської міської ради від 15 лютого 2007 року № 203 у довгострокову оренду строком на двадцять п'ять років (а.с. 7-8).
Пунктом 2.1.1 зазначеного договору передбачено, що відповідач зобов'язується протягом місяця з дня підписання договору перерахувати кошти на розвиток інфраструктури міста в сумі 32 474 гривен до місцевого (міського) бюджету.
Встановлено, що у виконання умов договору про участь у комплексному соціально-економічному розвитку міста від 06 квітня 2007 року відповідачем до місцевого (міського) бюджету 17 квітня 2007 року була перерахована сума у розмірі 16 240 гривен, що підтверджується довідкою № 37.02-06/521 від 19 березня 2010 року, виданою Управлінням фінансів Севастопольської міської Ради (аркуш справи 9). Таким чином, заборгованість відповідача за договором про участь у комплексному соціально-економічному розвитку міста від 06 квітня 2007 року перед позивачем складає 16 234 гривен, зазначена сума відповідачем до теперішнього часу до місцевого бюджету не перерахована, з приводу чого 26 листопада 2009 року позивач звернувся до приватного підприємства "Антарес Плюс" з відповідною претензією (а.с. 10).
Також пунктом 4.3 договору передбачено, що у разі несвоєчасного внесення платежу, визначеному пунктом 2.1.1 договору, суб'єкт підприємницької діяльності сплачує штраф у розмірі десяті відсотків від суми платежу. Сума штрафу щодо несплаченої відповідачем суми за договором у розмірі 16 234 гривен, складає 1 623 гривни 40 копійок.
У відповідності до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутність таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Матеріалами справи підтверджується, що договір про участь у комплексному соціально-економічному розвитку міста, укладений між сторонами по справі від 06 квітня 2007 року, на даній час є дійсним, оскільки він не був розірваний сторонами по справі. Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що він фактично не скористувався земельною ділянкою площею 3,0000 га, розташованою по вул. Зовнішній, 22 в місті Сімферополі, для обслуговування та експлуатації виробничої бази, яка була надана відповідачу на підставі рішення 15-тої сесії Сімферопольської міської ради від 15 лютого 2007 року № 203 у довгострокову оренду строком на двадцять п'ять років, оскільки зазначена земельна ділянка була витребувана у приватного підприємства "Антарес Плюс" на користь дочірнього підприємства „Управління механізації дорожнього будівництва № 8 відкритого акціонерного товариства „”Південшляхбуд” за постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 20 червня 2006 року, яке набрало законної чинності, колегія вважає неспроможними, оскільки зазначений договір був укладений між сторонами по справі вже після прийняття зазначеної постанови, тобто при укладенні договору, відповідач усвідомлював про її наявність, та незважаючи на це прийняв на себе зобов'язання за договором від 06.04.2007р.
Таким чином, колегія приходить до висновку, що договір про участь у комплексному соціально-економічному розвитку міста від 06 квітня 2007 року не виконаний з вини відповідача, заборгованість відповідача за договором перед виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради складає суму у розмірі 16 234 гривен, штраф за невиконання договору у зазначеній у договорі строк складає суму у розмірі 1 623 гривни 40 копійок, що вказує на обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Разом з тим, у відзиві на позов відповідачем заявлено суду про застосування наслідків спливу строку позовної давності, що згідно ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України є самостійною підставою для відмови у позові.
З матеріалів справи дійсно вбачається пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за договором про участь у комплексному соціально-економічному розвитку міста від 06 квітня 2007 року, виходячи з наступного.
Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 266 того ж кодексу передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Згідно умовам договору про участь у комплексному соціально-економічному розвитку міста від 06 квітня 2007 року відповідач повинен бути виконати своє зобов'язання стосовно сплати коштів на розвиток інфраструктури міста в сумі 32 474 гривен до місцевого (міського) бюджету протягом одного місяця з дня підписання договору, тобто до 06 травня 2007 року.
Посилання позивача щодо початку перебігу строку позовної давності з моменту розірвання договору оренди земельної ділянки, який розірвано рішенням сесії Виконавчого комітету від 23.09.2010 р., є неспроможними через чітке зазначення в п.2.1.1 договору від 06.04.2007 р. строку перерахування коштів відповідачем по спливу якого - 06.05.2007 р. відповідно до положень ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права на отримання коштів у повному обсязі. Однак, як слідує з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до суду першої інстанції 18 жовтня 2010 року, що підтверджується штампом господарського суду Автономної республіки Крим, тобто за межами встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України трирічного строку позовної давності для основних вимог про перерахування коштів та відповідно до ст.266 того ж кодексу й до додаткових вимог про стягнення неустойки (штрафу).
Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не надано суду доказів щодо переривання строку позовної давності, його посилання на листування сторін, а саме: направлення позивачем претензії 26.11.2009 р. на адресу відповідача з вимогою негайного проведення оплати за договором від 06.04.2007 р. та як на відповідь на цей лист звернення відповідача від 11.02.2010 р. відносно розірвання договору оренди земельної ділянки, судова колегія вважає безпідставними, оскільки доказів отримання відповідачем претензії не мається, а розірвання договору оренди є правом сторони за ним, яким вона може скористатися протягом строку його дії.
Враховуючи наведене, колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано та правомірно був застосований строк позовної давності до вимог позову виконавчого комітету Сімферопольської міської ради, рішення судом першої інстанції прийнято при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, крім того, матеріалами справи підтверджується заявлення відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, обставини щодо його переривання та поважності пропуску позивачем не доведені, про поважність причин пропуску строку позовної давності не заявлено, а тому в задоволенні апеляційної скарги виконавчого комітету Сімферопольської міської ради на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2010 року у справі №5002-4/5104-2010 повинно бути відмовлено, а рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 30 листопада 2010 року у справі № 5002-4/5104-2010 підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 101, 103 (пункт 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу виконавчого комітету Сімферопольської міської ради залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Бєлоглазова І.К.) від 30 листопада 2010 року у справі №5002-4/5104-2010 залишити без змін.
Головуючий суддя К.Г. Балюкова
Судді Т.С. Видашенко
К.В. Волков