01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
31.01.2011 № 30/164
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від позивача: Вертій Н.А. (за дов.),
від відповідача: Чиркова О.М. (за дов.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне підприємство "Комерційний центр "Севастополь"
на рішення Господарського суду м.Києва від 12.08.2010
у справі № 30/164 ( )
за позовом ПП "Комерційний центр "Севастополь"
до Севастопольська міська рада
про визнання договору недійсним
В травні 2010 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про визнання Договору від 07.12.2009 оренди земельної ділянки загальною площею 0,9988, розташованої за адресою: м. Севастополь, Камишове шосе, 12-Г, укладений між позивачем та відповідачем, зареєстрований у Севастопольській міській філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» 01.02.2010 за № 041088400010 -недійсним, як укладений під впливом помилки; та застосування наслідків недійсності угоди, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Договір оренди земельної ділянки від 07.12.2009, укладений між сторонами, було вчинено під впливом помилки позивача, пов'язаної з неправильним сприйняттям обставин, що мають істотне значення.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2010 у справі № 30/164 в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «Комерційний центр «Севастополь» відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тими ж обставинами, що викладені у позові.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегією суддів встановлено наступне.
07.12.2009 між Севастопольською міською радою (Орендодавець) та Приватним підприємством «Комерційний центр «Севастополь» (Орендар) укладено Договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого Орендодавець на підставі рішень Севастопольської міської ради від 18.03.2009 № 6589 та від 13.10.2009 № 8104 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування виробничої бази в промзоні № 1 з віднесенням цих земель до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що знаходиться за адресою: м. Севастополь, Камишове шосе, 12-Г.
Згідно з пунктом 2.1 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,9988 га.
Пунктом 3.1 Договору сторонами погоджено, що даний Договір укладено строком до 20.06.2010.
Відповідності до пункту 4.2 Договору передбачено, що вартість річної орендної плати за користування земельною ділянкою згідно розрахунку становить 150 145,47 грн., а на період будівництва - 30 029,10 грн.
Згідно з пунктом 6.1 Договору передача земельної ділянки в оренду здійснюється без розробки проекту землеустрою по відводу земельної ділянки.
Відповідно до пункту 6.2 Договору передача земельної ділянки здійснюється після підписання даного Договору по акту приймання-передачі.
Орендар приймає на себе зобов'язання по сплаті орендної плати з 18.09.09., у відповідності до умов даного Договору (пункт 10.1 Договору).
Позивач вказує на те, що Договір було зареєстровано у Севастопольській міській філії ДП «Центр державного земельного кадастру» 01.02.2010, позивачем отримано зареєстрований Договір лише 09.03.2010.
Позивач зазначає, що до укладення Договору, будівництво об'єкту не здійснювалось, та до укладення Договору позивач не міг отримати дозвіл на проведення будівельних робіт.
Крім того, Приватне підприємство «Комерційний центр «Севастополь» вказує на те, що при отриманні розрахунку орендної плати на 2009 рік Орендар встановив, що розрахунок орендної плати розрахований виходячи з нормативної грошевої оцінки не на період будівництва, а на період комерційного використання збудованого об'єкту.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач також зазначає, що Севастопольська міська рада включила до Договору оренди положення (пункт 10.1.) про сплату орендної плати з 18.09.2009, а саме, до укладення Договору, його реєстрації та передачі спірної земельної ділянки позивачу.
Позивач вказує на те, що такі положення застосовуються тоді, коли порушення строків укладення договору сталося з вини орендаря. Приватне підприємство «Комерційний центр «Севастополь» зазначає, що в даному випадку вина Орендаря (позивача) відсутня, але в порушення вимог законодавства відповідачем було покладено на позивача обов'язок сплатити орендну плату саме з 18.09.2009, розмір якої не відповідає положенням Договору, в зв'язку з чим позивач так і не зміг скористатись об'єктом оренди у строк, на який було укладено Договір.
Таким чином, Приватне підприємство «Комерційний центр «Севастополь» посилаючись на норми статті 229 Цивільного кодексу України вважає, що Договір було укладено під впливом помилки позивача, пов'язаної з неправильним сприйняттям обставин, що мають істотне значення, оскільки позивач помилився про можливість використання спірної земельної ділянки у своїх статутних цілях, та вважав, що його обов'язок по сплаті орендної плати та у розмірі, розрахованому на період будівництва. Позивач вказує на те, що не має можливості фактично використовувати орендовану земельну ділянку, а Договір підлягає визнанню його недійсним.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною 2 статті 16 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Севастопольської міської ради ХІІІ сесії V скликання № 6589 від 18.03.2009 «Про передачу в оренду Приватному підприємству «КЦ «Севастополь» земельної ділянки по Камишовому шосе, 12-Г, для будівництва та обслуговування виробничої бази в промзоні № 1»Приватному підприємству «Комерційний центр «Севастополь»вирішено передати в оренду земельну ділянку площею 0,9988 га для будівництва та обслуговування виробничої бази в промзоні № 1, по Камишовому шосе, 12-Г, без зміни категорії земель, цільового призначення земельної ділянки, в межах, визначених технічною документацією по землеустрою, на строк, встановлений договором на право тимчасового користування землею від 01.09.1995, зареєстрований від 17.10.1995 під № 41 до 20.06.2010.
Пунктом 3.2 зазначеного вище рішення Севастопольської міської ради № 6589 від 18.03.2009 було зобов'язано Приватне підприємство «Комерційний центр «Севастополь» на протязі шести місяців з дня прийняття даного рішення укласти договір оренди земельної ділянки з Севастопольською міською радою та забезпечити його державну реєстрацію в установленому законом порядку.
Відповідно до пункту 7 рішення Севастопольської міської ради № 6589 від 18.03.2009 встановлено, що у випадку невиконання на протязі 6 місяців пункту 3.2 зазначеного рішення, воно втрачає свою силу.
Як стверджує відповідач (відзив відповідача на позовну заяву вих.№ 03-15/3158 від 26.07.2010) позивачем в порушення пункту 3.2 рішення Севастопольської міської ради №6589 від 18.03.2009 на протязі шести місяців не було укладено з Севастопольською міською радою договору оренди спірної земельної ділянки, в зв'язку з чим Приватне підприємство «Комерційний центр «Севастополь» звернулось з клопотанням до відповідача з проханням продовжити строк укладення договору оренди спірної земельної ділянки та внести зміни до рішення Севастопольської міської ради № 6589 від 18.03.2009 «Про передачу в оренду Приватному підприємству «КЦ «Севастополь» земельної ділянки по Камишовому шосе, 12-Г, для будівництва та обслуговування виробничої бази в промзоні № 1» в частині встановлення категорії земельної ділянки, відповідно до розробленої технічної документації.
Відомості, викладені у зазначених вище поясненнях відповідача не спростовані позивачем належними доказами.
Як вбачається з матеріалів справи, розглянувши зазначене вище клопотання Приватного підприємства «Комерційний центр «Севастополь», рішенням Севастопольської міської ради № 8104 від 13.10.2009 було внесено зміни до рішення Севастопольської міської ради № 6589 від 18.03.2009 «Про передачу в оренду Приватному підприємству «КЦ «Севастополь» земельної ділянки по Камишовому шосе, 12-Г, для будівництва та обслуговування виробничої бази в промзоні № 1», та в пункті 2 слова «без зміни категорії земель» замінено на слова «з віднесенням до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики. Оборони та іншого призначення».
Також, рішенням Севастопольської міської ради № 8104 від 13.10.2009 було продовжено строк укладення договору оренди земельної ділянки на два місяця з моменту прийняття даного рішення з обов'язковим включенням в умови договору оренди обов'язку орендаря внести орендну плату з 18.09.2009.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що саме клопотання позивача стало підставою для прийняття Севастопольською міською радою рішення № 8104 від 13.10.2009 про внесення змін у рішення Севастопольської міської ради № 6589 від 18.03.2009, яким було продовжено на два місяця з моменту прийняття даного рішення строк укладення договору оренди спірної земельної ділянки, з обов'язковим включенням в умови договору оренди обов'язку орендаря внести орендну плату з 18.09.2009 .
Відповідно до частини 1 статті 648 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішень Севастопольської міської ради №6589 від 18.03.2009 та № 8104 від 13.10.2009 між Севастопольською міською радою (Орендодавець) та Приватним підприємством «Комерційний центр «Севастополь» (Орендар) 07 грудня 2009 року було укладено Договір оренди земельної ділянки (далі - Договір), відповідно до якого, Орендодавець надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування виробничої бази в промзоні № 1 з віднесенням цих земель до категорії земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що знаходиться за адресою: м. Севастополь, Камишове шосе, 12-Г.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі» передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.
07.12.2009 Севастопольська міська рада, відповідно до акту приймання-передачі земельної ділянки, передала Приватному підприємству «Комерційний центр «Севастополь» земельну ділянку площею 0,9988 га, розташовану за адресою: м. Севастополь, Камишове шосе, 12-Г. Зазначений вище акт приймання-передачі земельної ділянки від 07.12.09. було підписано представниками сторін та скріплено печатками.
Як вбачається з матеріалів справи, Договір оренди земельної ділянки від 07.12.2009 було зареєстровано у встановленому законом порядку у Севастопольській міській філії ДП «Центр Державного земельного кадастру» 01.02.2010.
Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Таким чином, з наведеного вбачається, що зміст господарського договору складає сукупність умов, на яких він укладений.
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відповідно до частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину. Правочин є правомірною вольовою дією. Правомірність правочину означає, що він є юридичним фактом, який породжує ті правові наслідки, наступу яких бажають сторони і які відповідають вимогам закону. Згідно з нормою закону правочин завжди є правомірним, якщо тільки його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідними для вчинення правочину. Такими вимогами є: - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина 1); - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2); - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3); - правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4); - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5); - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина 6).
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» № 02-5/111 від 12.03.1999, угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом і вирішуючи спори про визнання угод недійсними господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.
Судом встановлено, що укладаючи Договір оренди земельної ділянки від 07.12.2009, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов, про що свідчить факт підписання зазначеного Договору сторонами.
Таким чином, з наведеного вбачається, що позивачу було відомо про всі істотні умови Договору, зокрема, природа правочину, права та обов'язки сторін, та інше. Крім того, вбачається, що Договір було підписано повноважним представником позивача (директором) добровільно.
Згідно статті 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Правочини, вчинені внаслідок помилки, є правочинами, в яких формування волі відбулось під впливом помилки, що спотворила справжню волю.
Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.
Пленумом Верховного Суду України прийнято постанову «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009, де вказано, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Також у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 зазначено, що помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що твердження позивача про те, що спірний Договір було укладено під впливом помилки позивача, пов'язаної з неправильним сприйняттям обставин, що мають істотне значення, не підтверджені жодним належним доказом.
Крім того, слід зазначити, що рішення Севастопольської міської ради № 8104 від 13.10.2009, яким було внесено зміни до рішення Севастопольської міської ради № 6589 від 18.03.2009 «Про передачу в оренду Приватному підприємству «КЦ «Севастополь» земельної ділянки по Камишовому шосе, 12-Г, для будівництва та обслуговування виробничої бази в промзоні № 1» та продовжено строк укладення договору оренди спірної земельної ділянки на два місяця з обов'язковим включенням в умови договору оренди обов'язку орендаря внести орендну плату з 18.09.2009, на даний час є чинним на не скасованим.
Згідно статті 33 ГПК України, обов'язок доведення покладається на позивача.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Таким чином, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
Отже, необхідною умовою для звернення до суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі.
Аналогічна позиція викладена у Роз'ясненні Вищого господарського суду України №02-5/111 від 12.03.1999, згідно якого крім контрагентів за договором, прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує ця угода.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено суду, що Договір оренди земельної ділянки від 07.12.2009 було укладено під впливом помилки позивача, пов'язаної з неправильним сприйняттям обставин, оскільки судом встановлено, що укладаючи зазначений вище Договір, сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що Договір було укладено під впливом помилки позивача.
За таких обставин, позов задоволенню не підлягає.
Апеляційна скарга не спростовує висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2010 по справі № 30/164 є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд-
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Комерційний центр «Севастополь» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2010 у справі № 30/164 залишити без змін.
Матеріали справи № 30/164 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20-ти днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді