01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
18.01.2011 № 23/476
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
За участю представників:
від позивача: Гарковенко С.В. - представник за довіреністю, Півень Д.О. - за довіреністю,
від відповідача: Семененко Є.М. - за довіреністю ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія"
на рішення Господарського суду м.Києва від 02.11.2010
у справі № 23/476 ( .....)
за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експлуатаційна компанія"
про стягнення 371 418,44 грн.
У серпні 2010 року АЕК „Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу „Енергосбут Київенерго” (позивач) звернулася до ТОВ „ Експлуатаційна компанія” (відповідач) з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення заборгованості за договором №240830 від 03.08.2006 року на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води на суму 371 418,44 грн. (у тому числі 313 710,64 грн. основного боргу; 44 179,22 грн. інфляційних втрат та 13 528,58 грн. трьох процентів річних).
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач неналежним чином здійснює розрахунки за поставлену йому теплову енергію.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.11.2010 року у справі № 23/476 позовні вимоги задоволено частково . Присуджено до стягнення з ТОВ “Експлуатаційна компанія на користь АЕК “Київенерго” 282 322,21 грн. основного боргу; 13 528,58 грн. трьох процентів річних; 38 670,77 грн. інфляційних втрат; 3 659,10 грн. державного мита та 232,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва у справі №23/476 від 02.11.2010 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
В своїй апеляційній скарзі , відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини та матеріали справи, які мають значення для справи.
Під час розгляду справи в апеляційній інстанції представник відповідача заявив клопотання про призначення судово-будівельної експертизи. Вказане клопотання відповідача колегією було відхилено, оскільки відповідач не довів суду щодо необхідності проведення такої експертизи та не обґрунтував свої вимоги належними доказами.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:
Як свідчать матеріали даної справи, між сторонами був укладений договір №240830 від 03.08.2006 року про постачання теплової енергії.
Відповідно до пункту 2.2.1 договору №240830 від 03.08.2006 року Позивач зобов'язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання -протягом року.
Відповідач, відповідно до пунктів 2.3.1, 2.3.2 договору №240830 від 03.08.2006 року, зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Договір №240830 від 03.08.2006 року на постачання теплової енергії у гарячій воді є договором енергопостачання.
Згідно частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі -енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову виходячи з наступного.
Відповідно до даних відомостей обліку використання теплової енергії за період з грудня 2008 року по серпень 2010 року, довідки про надходження коштів за спожиту теплову енергію позивач поставив відповідачу теплову енергію вартістю 869 253,28 гривень.
Відповідач, ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не заперечував щодо обсягів одержаної від позивача теплової енергії.
За період з 01.12.2008 року по 01.08.2010 року відповідач несвоєчасно розраховувався за використану теплову енергію та допустив виникнення заборгованості у розмірі 313 710,64 гривень.
Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами шостою та сьомою статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Згідно пункту 9 додатку №2 до договору №240830 від 03.08.2006 року відповідач зобов'язувався щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у позивача платіжну вимогу-доручення на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця за мінусом суми фактично сплаченої теплової енергії в поточному місяці, табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки.
Відповідач оплачує вартість використаної теплової енергії не пізніше 25 числа місяця наступного за розрахунковим.
Відповідачем не надано суду звернень до позивача щодо невідповідності отриманих від Позивача табуляграм фактичного споживання даним відомостей обліку використання теплової енергії Відповідача, або невідповідності нарахувань за отримані послуги. Заперечення вартості поставленої продукції не звільняє Відповідача від зобов'язання вчасно оплачувати надані за договором №7560159 від 01.02.2003 року послуги.
Отже, оскільки відповідач частково сплатив суму боргу , колегія вважає, що місцевим судом правомірно задоволена позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 282 322,21 гривень.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Дослідивши розрахунок позивача щодо нарахування інфляційних втрат , колегія погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що інфляційні втрати підлягають задоволенню в сумі 38 670,77 гривень.
Крім того, позивач просив суд стягнути на його користь три проценти річних у розмірі 13 528,58 грн.
Перевіривши розрахунок позивача, колегія вважає, що позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних підлягають задоволенню у повному обсязі.
Таким чином, колегія прийшла до висновку , що суд першої інстанції правомірно задовольнив частково позовні вимоги АЕК „Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу „Енергосбут Київенерго”, оскільки вимоги позивача є доведеними та обґрунтованими .
Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Проте, в даному випадку, відповідач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду є обґрунтованим , законним та визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, тому залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.11.2010р. у справі №23/476 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу ТОВ „ Експлуатаційна компанія” залишити без задоволення.
3.Матеріали справи №23/476 повернути до Господарського суду міста Києва.
4.Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді
27.01.11 (відправлено)